З появою Джареда Кушнера мирні переговори отримали нову динаміку та змінили баланс учасників у процесі врегулювання. Його участь у зустрічах у Женеві, Маямі та Москві стала однією з найпомітніших змін останніх тижнів. І в Києві, і в Кремлі звернули увагу на його активність: російські посадовці публічно заявляють, що Кушнер привносить «новий підхід» і може відігравати ключову роль у формуванні можливого плану врегулювання.
Таким чином, адміністрація США намагається вибудувати переговорний процес у два паралельні блоки – спочатку між Вашингтоном і Москвою, а вже потім із залученням України. Такий формат змінює роль Києва в обговореннях і впливає на позиції Європейського Союзу, який не бере участі в ключових зустрічах.
Explainer пояснює, що означає поява Кушнера в переговорному треку, як змінюється підхід США та як ці процеси оцінюють експерти.
Як змінюється структура переговорів США та Росії
Останні контакти між США та Росією свідчать, що Вашингтон переглядає модель переговорів: американська сторона намагається винести основні домовленості в окремий двосторонній трек із Москвою, а обговорення з Україною залишити наступним етапом. Це фактично змінює структуру процесу й посилює роль США та Росії як головних учасників первинних рішень, тоді як Україна та ЄС залишаються поза ключовими столами.
Переговорний процес зараз умовно поділений на два блоки: питання, які Вашингтон обговорює з Москвою безпосередньо, та окремий перелік пунктів, пов’язаних із територіями, що, за задумом США, мають виноситися на подальний етап дискусій із Києвом. Такий підхід посилює роль двостороннього треку США–Росія й звужує можливості України впливати на ключові рішення, одночасно ускладнюючи участь європейських партнерів у формуванні рамкових параметрів.
За повідомленнями російської сторони, переговори в Москві значною мірою зосереджувались на фінансових питаннях, що свідчить про прагнення Кремля відкрити окрему лінію діалогу зі США, відокремлену від теми війни в Україні. Це створює ризик розведення процесу на два паралельні треки — щодо України та щодо відносин США–Росія, — що може вплинути на послідовність і прозорість загальної переговорної архітектури.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Оновлена Стратегія національної безпеки США: що в ній і як це впливає на Україну
У цьому контексті цілі сторін також помітно відрізняються. За оцінками аналітиків, для Росії ключовим завданням є повернення до ширшої міжнародної гри та відновлення політичного статусу, а не територіальні питання як такі. Для США важливим є якнайшвидше припинення бойових дій і стабілізація відносин з Москвою. Європейські держави, натомість, зосереджені переважно на гарантіях безпеки та зниженні ризику ескалації в регіоні.
Як зміна формату впливає на Європу та безпековий контекст
Перехід до переговорів у форматі США–Росія змінює роль Європейського Союзу. Коли ключові питання обговорюються лише двома сторонами, ЄС фактично не бере участі у формуванні рішень, які безпосередньо зачіпають його безпеку. Це зменшує можливість Брюсселя впливати на параметри майбутньої угоди й розуміти, які саме компроміси можуть бути запропоновані.
Двосторонній формат також змінює усталену після 2022 року логіку спільних дій Заходу. Рішення концентруються у Вашингтоні та Москві, а інші партнери адаптуються до вже узгоджених позицій. Це робить процес менш прозорим для учасників регіону.
Як ми бачимо, США розглядають переговори не лише як спосіб припинення війни, а й як інструмент зниження ризику прямої конфронтації з Росією. Саме прагнення уникнути ширшого зіткнення пояснює інтерес Вашингтона до прямого каналу комунікації з Кремлем і бажання контролювати зміст основних домовленостей.
Що зміна формату означає для України
Перенесення ключових обговорень у двосторонній трек США–Росія звужує можливості України впливати на параметри потенційної угоди. Коли основні рішення формуються без її участі, Київ отримує менший доступ до інформації про те, які саме пропозиції розглядаються та в якому напрямі рухається процес.
Таке зміщення балансу також ускладнює узгодження позицій з європейськими партнерами. Для України ЄС був одним із головних політичних посередників і джерел підтримки, однак у новій конфігурації він відсторонений від ключових етапів переговорів. Це обмежує можливість Києва спиратися на широку коаліцію союзників під час формування спільних вимог або червоних ліній.
Окремим фактором є публічний акцент Кремля на ролі Джареда Кушнера. Хоча ці заяви є позицією російської сторони, вони сигналізують, що Москва розглядає його як канал, через який можна впливати на зміст американських пропозицій. Для України це означає необхідність уважно відстежувати, як формуються ці пропозиції та які питання можуть виноситися на обговорення без інтегрованої української позиції.
У такій конфігурації головним викликом для Києва стає збереження власного суб’єктного голосу та контроль над питаннями, що мають критичне значення для його безпеки. Зміна формату не передбачає автоматичного зниження підтримки, але робить переговори менш передбачуваними та потребує активнішої дипломатичної роботи з боку України.
Роль Китаю у переговорному процесі
Останні події свідчать, що Китай починає акуратно включатися в переговорний контекст навколо війни. Візит міністра закордонних справ КНР Ван І до Москви за кілька годин до зустрічі Стівена Віткоффа, Джареда Кушнера та Володимира Путіна виглядав узгодженим за часом і навряд чи був випадковим. За даними медіа, китайська та російська сторони обговорювали питання європейської безпеки, а також позицію Пекіна щодо переговорних процесів.
Кілька сигналів дозволяють окреслити логіку дій Китаю.
По-перше, Пекін, схоже, намагається запобігти надмірному зближенню економічних інтересів США та Росії, зокрема в сферах, де КНР має стратегічні інтереси: рідкісноземельні метали та Північний морський шлях. За повідомленнями медіа, під час зустрічей у Москві Ван І наголошував на неприпустимості домовленостей, які могли б обмежити позиції Китаю у цих сферах.
По-друге, Пекін демонструє, що вважає себе необхідним учасником будь-якої довгострокової системи безпеки в Європі. У публічних сигналах китайської дипломатії простежується припущення, що навіть після можливої мирної угоди й ЄС, і Україна змушені будуть вести діалог із Китаєм для забезпечення стабільності. Це може пояснювати стриману публічну участь Пекіна на поточному етапі: КНР не поспішає виходити на передній план, очікуючи більш сприятливого моменту.
По-третє, Китай може розглядати майбутню систему безпеки в Європі у зв’язці зі своїми інтересами щодо Тайваню. Пекін традиційно прив’язує участь у глобальних питаннях до визнання його принципових позицій, і, за оцінками аналітиків, не виключено, що подібний підхід буде застосований і в цьому випадку.
За цих умов участь України в цьому вимірі обмежена. Переговори між США, Росією та Китаєм торкаються стратегічних питань, де Київ має мінімальний вплив. Для України важливо відстежувати ці сигнали, оскільки позиція Пекіна може впливати як на параметри майбутніх домовленостей, так і на поведінку інших учасників.
Що це означає?
Поточна конфігурація переговорів формує новий баланс сил, у якому ключові рішення дедалі частіше ухвалюються не через широку коаліцію партнерів, а у форматі кількох прямих каналів між великими державами. Таке зміщення не визначає зміст майбутньої угоди, але окреслює спосіб, у який вона може формуватися: з меншою багатосторонністю, із більшим простором для домовленостей поза публічним полем і зі зростанням ролі питань, що виходять за межі самої війни — від стратегічної стабільності до економічних інтересів.
У цих умовах важливим стає не лише те, які пропозиції обговорюються, а й хто має доступ до процесу й можливість впливати на його рамки. Для України та європейських партнерів це означає потребу активніше вибудовувати власні канали участі, аби залишатися частиною переговорної архітектури, що швидко змінюється й формується у ширшому глобальному контексті.
