19 листопада одразу кілька впливових західних медіа оприлюднили інформацію про новий мирний план Трампа щодо завершення російсько-української війни. Документ із 28 пунктів, підготовлений представниками команди Дональда Трампа та російськими перемовниками, пропонує масштабні поступки Москві — від передачі частини Донбасу до скорочення української армії та зупинки розслідувань російських воєнних злочинів. Київ і європейські столиці дізналися про ці напрацювання постфактум, що лише посилило занепокоєння їхнім змістом і мотивами появи.
Попри те, що документ не був офіційно оприлюднений, сам факт його появи засвідчив новий етап у підготовці потенційних переговорних рамок. У Києві його вже назвали неприйнятним, у Вашингтоні – неузгодженим усередині адміністрації, а в Європі – ризикованим прецедентом зміни позиції США щодо війни.
Explainer пояснює, як виник цей план, що саме в ньому пропонується, чому він викликав критичну реакцію та як його поява може вплинути на подальші рішення США, України й Європи.
Що стоїть за планом і чому він з’явився?
Поява «мирного плану» з 28 пунктів стала наслідком кількох паралельних процесів, які тривали непублічно. За даними західних медіа, документ готували протягом кількох тижнів представники з оточення Дональда Трампа та російський переговорник Кирило Дмитрієв. Їхні зустрічі в США, зокрема в Маямі, відбувалися поза рамками офіційної дипломатії, а сама розробка не пройшла через повноцінну міжвідомчу координацію у Вашингтоні. Це й пояснює, чому частина американських політиків дізналася про документ уже з медіа.
План відображає радше переговорну позицію Москви, ніж збалансований сценарій завершення війни: від територіальних поступок до різкого послаблення української обороноздатності й згортання санкційної політики Заходу.
По-перше, у США стає помітнішою конкуренція між різними групами впливу щодо подальшої політики у війні. Частина команди Дональда Трампа намагається продемонструвати готовність «прискорити мирний процес». На цьому тлі ситуація на фронті — де Росія нарощує тиск, а Україна переживає політичні й кадрові турбулентності — могла бути сприйнята як момент, коли варто запропонувати власну рамку переговорів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Політична криза в Україні: «Міндіч-гейт» зрушив систему, і це може бути лише початком
У такій конфігурації поява плану може відображати прагнення Трампа використати поточну динаміку війни й внутрішню нестабільність в Україні як аргументи для запуску нового політичного процесу. Це не доведений факт, але це логіка, яку озвучують частина аналітиків: коли позиції України виглядають ослабленими, вікно для тиску на переговори з’являється ширше.
По-друге, сам факт того, що Україну не залучили до обговорення з перших етапів, свідчить про тестування меж можливих поступок. Водночас офіційний Київ підтвердив, що отримав від США проєкт плану, який, за оцінкою американської сторони, може активізувати дипломатичний трек. За заявою Офісу президента, Україна підтримує «усі змістовні пропозиції, здатні наблизити справжній мир», і від початку року розглядала ініціативи Дональда Трампа як можливість зупинити війну.
У заяві також підкреслюється готовність до конструктивної співпраці зі Сполученими Штатами, ЄС та міжнародними партнерами задля пошуку робочої формули миру. Крім того, Президент Зеленський розраховує найближчими днями обговорити з Дональдом Трампом наявні дипломатичні можливості та ключові умови, необхідні для припинення кровопролиття.
По-третє, документ може бути елементом ширшої гри навколо відновлення переговорів. Як зазначають експерти, Москва не демонструє готовності до припинення вогню, але активно використовує будь-які «мирні ініціативи» як інструмент тиску та інформаційних операцій. Поява плану Віткоффа–Дмитрієва дає Кремлю нагоду порушувати єдність Заходу, водночас просуваючи власні довгострокові вимоги під виглядом компромісу.
Що пропонує план: ключові моменти з 28 пунктів?
Зазначимо, що на момент публікації статті повного тексту «мирного плану» не оприлюднено. Західні медіа посилаються на співрозмовників, які нібито ознайомлені зі змістом документа. На основі цих публікацій і коментарів джерел, причетних до переговорного процесу, можна виокремити ключові елементи запропонованого плану. Водночас жоден із цих пунктів не має офіційного документального підтвердження, і їхній зміст може бути змінений у разі подальших консультацій.
1. Територіальні поступки на користь Росії
План передбачає передачу під російський контроль частини територій Донецької та Луганської областей, які нині утримує Україна. Це фактично повторює давню вимогу Кремля встановити контроль над усім регіоном у межах обох областей – і подає її як нібито компромісну домовленість.
Окремо згадуються Херсонська та Запорізька області: лінію фронту там пропонується «заморозити» на поточних позиціях, без уточнення механізмів контролю та гарантій безпеки.
2. Демілітаризація України
Один із ключових елементів плану — пропозиція суттєво скоротити чисельність українських збройних сил, приблизно до 40% від нинішнього рівня. Також передбачаються заборона на іноземні військові місії на території України та обмеження доступу до західних систем озброєння, зокрема ударних засобів дальньої дії, які Україна застосовує для ураження цілей у тилу Росії.
У разі реалізації такі обмеження істотно звузили б можливості України самостійно стримувати агресію та фактично заблокували б перспективи вступу до НАТО.
3. «Оренда Донбасу» і правовий статус територій
У плані нібито міститься пункт, за яким Росія сплачуватиме орендну плату за контроль над Донбасом. Така формула дозволяє Москві зберігати контроль, а Україні – формально не змінювати кордони. По суті, йдеться про закріплення російської окупації в юридично декоративній формі.
4. Санкції та міжнародні розслідування
Проєкт передбачає скасування міжнародних санкцій проти Росії та припинення процесів, що документують російські злочини проти цивільного населення України. Це ключова вимога Кремля, яку він роками намагався просунути в різних перемовних форматах.
5. Гарантії з боку Москви
Росія, за даними медіа, нібито готова надати гарантії ненападу на Україну та інші європейські країни, а також закріпити такі гарантії на законодавчому рівні. Однак, як наголошують експерти, Кремль неодноразово ігнорував власні зобов’язання, включно з Будапештським меморандумом.
6. Політично-гуманітарні поступки
План включає вимогу офіційного визнання російської мови в Україні й гарантій для діяльності Російської православної церкви – пунктів, які Росія просуває з початку 2000-х як інструмент впливу на українську політику та суспільство.
Реакції та оцінки експертів
Поява непублічного «мирного плану» Віткоффа–Дмитрієва викликала широкий спектр оцінок серед українських та західних аналітиків. Усі вони сходяться в одному: запропоновані умови виглядають неприйнятними для України та не демонструють реальної готовності Росії до припинення війни.
Олександр Краєв, експерт «Української призми»
У коментарі для Радіо Хартія Краєв наголошує, що однією з ключових проблем є сама фігура Стіва Віткоффа, який виступав неформальним переговорником від команди Трампа. За його словами, до Віткоффа «багато запитань як у політичному, так і в діловому середовищі», а його реноме «під дуже великим питанням». Саме це, на думку Краєва, ставить під сумнів легітимність процесу підготовки плану.
Краєв вказує, що Україну з попередньою версією плану начебто ознайомили під час візитів Рустема Умєрова до США, однак нині документ мають представити вже на найвищому рівні. Він формулює низку ключових питань до самого процесу переговорів і звертає увагу на активізацію колишнього радника з нацбезпеки США Кіта Келлога, який знову з’явився у політичному полі як представник команди Трампа.
За словами Краєва, риторика Москви залишається незмінною: Росія домагається територіальних поступок, скорочення української армії та відмови від НАТО, і не демонструє жодної реальної готовності до навіть тимчасового припинення вогню. «Нормальна дипломатія так не працює», — підкреслює він.
Попри це, експерт визнає: сама поява переговорного процесу — вже сигнал. Американські учасники процесу, за його словами, після будь-яких контактів із росіянами одразу інформують Україну та європейців, і це він оцінює як позитивний момент. Водночас Краєв упевнений: план Віткоффа «точно не буде взятий за основу», оскільки «там нема що брати за основу».
Валерій Чалий, експосол України в США
Чалий називає документ не «планом Трампа», а радше «планом Дмитрієва–Віткоффа» та підкреслює, що він «не має шансів на реалізацію». Якби це був офіційний план американської адміністрації, наголошує він, про нього були б поінформовані принаймні залучені конгресмени та ключові європейські столиці — чого не сталося. Це, на його думку, свідчить про попередній етап процесу, коли США лише «вибудовують крайні рамки потенційних компромісів на майбутнє».
Водночас Чалий застерігає: Росія вже використовує ситуацію для інформаційно-психологічних операцій, посилюючи удари по інфраструктурі та цивільних. Щодо версій про те, що США нібито синхронізували цей план із корупційними скандалами в Україні, Чалий заявляє, що такі припущення виглядають сумнівно, зважаючи на давнішу хронологію процесів довкола розслідувань НАБУ.
Він закликає повертатися до принципу «нічого про Україну без України» та формувати власний, реалістичний український план завершення війни, узгоджений із США, ЄС, Канадою, Японією, Південною Кореєю та Австралією.
Володимир Фесенко, політолог
Фесенко нагадує, що це не перший подібний документ, який США та Росія намагаються нав’язати Україні у форматі «компромісу», що фактично легалізує російські вимоги. На його думку, оприлюднений зміст плану повторює риторику Кремля про «демілітаризацію» та «денацифікацію» України — терміни, які Росія використовує для виправдання своєї агресії.
Аналітик також звертає увагу на збіг появи інформації про план із візитом до Києва високопосадовців Пентагону — держсекретаря армії Дена Дрісколла та генерала Ренді Джорджа. На думку Фесенка, поєднувати ці дві події не варто: представники Пентагону приїхали не для переговорів про мир, а здебільшого для обговорення питань військової співпраці, обміну технологіями та вивчення українського досвіду ведення війни. Він називає візит важливим як окрему лінію американської політики.
На думку Фесенка, сам план Віткоффа–Дмитрієва — це «draft», інструмент для реанімації переговорного процесу, а не готовий документ. Він вважає, що адміністрація Трампа прагне прискорити переговори, можливо, навіть «до Різдва», але реальних підстав для прориву наразі немає. На його переконання, Росія не зацікавлена у припиненні війни, активізує бойові дії та стежить за внутрішньополітичними процесами в Україні, сподіваючись на загострення кризи.
Фесенко підкреслює, що передчасні переговори без стабілізації ситуації на фронті та в українській політиці можуть бути непродуктивними для України. Він також зазначає, що в Білому домі, ймовірно, триває конкуренція між різними переговорними підходами, а сам план може бути лише одним із інструментів у ширшій боротьбі за вплив на майбутню стратегію США.
Що це все означає для України?
Для України головний виклик — зберегти суб’єктність у процесі, який дедалі активніше формують без її прямої участі. Києву потрібно пропонувати власну рамку миру й координувати її з партнерами, щоб уникнути сценаріїв, сформованих навколо українських інтересів, але не разом з Україною.
Експерт із питань Росії Ігар Тишкевич вважає, що нинішня ситуація може стати періодом підвищеного тиску на Україну. За його оцінкою, команда Трампа намагається використати одночасно і події на фронті, і внутрішню політичну кризу для формування вигідного для себе переговорного моменту. Москва, своєю чергою, підсилює цей фон інформаційними маневрами, створюючи враження послаблення українських позицій.
Ключовим для України стане внутрішня стійкість — зокрема кадрові рішення та демонстрація готовності до перезавантаження управлінських підходів. На зовнішньому рівні важливо швидко узгодити позиції з провідними європейськими столицями, які побоюються, що надмірні поступки Росії можуть відтворити логіку Мюнхена 1938 року.
Тишкевич також наголошує на двох стратегічних напрямках: активній роботі з Туреччиною, Польщею та Румунією — державами, що мають власні бачення регіональної безпеки, — та формуванні конструктивної повістки для діалогу з Китаєм. Це може посилити українські позиції у більш широкому міжнародному контексті.
У підсумку майбутні переговори залежатимуть від того, чи зможе Україна поєднати внутрішню стабільність, підтримку Європи та роботу з ключовими регіональними гравцями. І чи перетвориться цей період тиску на можливість зміцнити позиції — а не на вимушені поступки.
