25 серпня директор ЦРУ Джон Реткліфф здійснив неоголошений візит до Москви й зустрівся з керівником Служби зовнішньої розвідки Росії Сергієм Наришкіним. Зміст розмови офіційно не розкрили, а Дональд Трамп назвав поїздку «напіврутинною». Водночас американські медіа повідомили, що однією з тем переговорів був можливий напад РФ на країни Балтії. За їхніми даними, Реткліфф застеріг Москву від дій проти Естонії, Латвії та Литви.
Поїздку почали порівнювати з візитом тодішнього директора ЦРУ Вільяма Бернса до Москви в листопаді 2021 року, коли США намагалися відмовити Кремль від вторгнення в Україну. Однак нинішня ситуація відрізняється: біля кордонів країн Балтії немає помітного зосередження російських військ, а уряди регіону не говорять про неминучу повномасштабну атаку. Головним короткостроковим ризиком вважають обмежену провокацію, диверсію або операцію під чужим прапором, покликану перевірити швидкість і єдність відповіді НАТО.
Explainer розповідає, що відомо про місію Реткліффа, які сценарії може розглядати Росія, чи має вона сили для нападу на країни Балтії та як можливе випробування статті 5 НАТО пов’язане з війною проти України.
Що відомо про візит Джона Реткліффа до Москви
Про поїздку директора ЦРУ стало відомо не з офіційного повідомлення. 25 серпня американський військово-транспортний літак C-17 прибув до Москви, після чого в місті помітили дипломатичний кортеж США. CBS News повідомив із посиланням на власні джерела, що Джон Реткліфф перебував у Москві та проводив там зустрічі.
Перед візитом США поінформували українську сторону про прибуття високопоставленої делегації та попросили Київ призупинити удари до її від’їзду з Росії. ЦРУ публічно поїздку не коментувало.
Кремль заявив, що директор ЦРУ зустрічався з представниками російських спецслужб, але не з Володимиром Путіним. Пізніше керівник Служби зовнішньої розвідки Росії Сергій Наришкін підтвердив зустріч із Реткліффом, назвавши її робочою. За його словами, сторони обговорювали «чутливі питання», що належать до компетенції двох відомств. Подробиць він не навів. Путіна, за даними Кремля, поінформували про результати переговорів.
За даними The Wall Street Journal, Реткліфф мав застерегти Росію від нападу на будь-яку країну НАТО. Джерела Politico уточнили, що особливу увагу приділили можливим діям Москви проти Естонії, Латвії та Литви.
Два співрозмовники Reuters, ознайомлені з перебігом зустрічі, також повідомили, що Реткліфф порушував питання можливої російської операції проти одного із членів НАТО. Водночас агентство не встановило, чи було це головною метою поїздки. Серед інших тем джерела назвали підтримку Ірану з боку Росії.
Дональд Трамп заперечив, що директор ЦРУ привіз до Москви спеціальне попередження, і назвав візит «напіврутинним». Сам факт зустрічі підтверджений офіційно, однак її повний порядок денний залишається закритим, а повідомлення про застереження щодо країн НАТО ґрунтуються на анонімних джерелах медіа.
Це був перший відомий візит керівника ЦРУ до Москви після поїздки Вільяма Бернса в листопаді 2021 року. Саме тому дві місії почали порівнювати, хоча характер російської загрози й ситуація навколо країн Балтії зараз суттєво відрізняються.
Чому візит Реткліффа порівнюють із місією Бернса у 2021 році
Порівняння виникло передусім через формат поїздки. В обох випадках президент США направив до Москви директора ЦРУ на тлі побоювань щодо нової російської агресії. Такі закриті контакти дають змогу передати Кремлю попередження, показати обізнаність Вашингтона та окреслити можливі наслідки.
На початку листопада 2021 року Джо Байден відправив Вільяма Бернса до Москви, коли Росія вже стягувала війська й техніку до українських кордонів. Пізніше Бернс розповідав, що мав повідомити Путіну та його найближчому оточенню про занепокоєння США і високу ціну вторгнення. Тоді американська розвідка спиралася на помітні ознаки підготовки повномасштабної війни, а після зустрічей Бернс дійшов висновку, що Путін уже був близький до остаточного рішення про напад.
Навколо країн Балтії зараз немає аналогічного розгортання. Інститут вивчення війни не виявив ознак створення великого російського угруповання біля кордонів Естонії, Латвії та Литви. Представники балтійських держав також заявили, що їхня оцінка безпосередньої загрози не змінилася. Підтверджень підготовки Росії до повномасштабного вторгнення в країни Балтії наразі немає.
Відрізняється і стратегічний контекст. Україна у 2021 році не перебувала під захистом колективної оборони НАТО. Естонія, Латвія та Литва є членами Альянсу, а на їхній території розміщені багатонаціональні підрозділи союзників. Напад на будь-яку із цих країн створив би ризик прямого зіткнення Росії з НАТО.
Водночас для ракетного чи дронового удару, диверсії, прикордонної провокації або короткого вторгнення невеликого підрозділу Росії не потрібне масштабне розгортання військ. Тому повідомлення про місію Реткліффа можуть стосуватися не підготовки великої війни, а обмеженого сценарію, покликаного перевірити швидкість і єдність відповіді НАТО.
Який напад РФ на країни Балтії вважають можливим
Публічних доказів того, що Кремль уже вирішив атакувати одну з країн Балтії, немає. Однак західні посадовці та аналітичні центри розглядають сценарії, для яких Росії не потрібно створювати велике ударне угруповання. Головним короткостроковим ризиком вважають обмежену або приховану операцію, яка залишить союзникам мало часу для встановлення обставин і погодження відповіді.
Такий ризик фігурує й у нових оцінках американської розвідки. The Wall Street Journal повідомляв, що Росія може спробувати перевірити рішучість НАТО обмеженим вторгненням уже восени 2026 року.
Інститут вивчення війни припускає, що Росія може завдати ракетного чи дронового удару по Естонії, Латвії або Литві, організувати прикордонний інцидент чи здійснити коротке вторгнення невеликого підрозділу. Метою такої операції могло б бути не захоплення території, а випробування готовності НАТО швидко й колективно відповісти.
Окремий сценарій — операція під чужим прапором. За даними литовської розвідки, Росія може використати захоплений український безпілотник для атаки на критичну інфраструктуру в Балтійському регіоні, а потім видати її за удар України. Литва після отримання відповідних розвідувальних сигналів посилила захист енергетичних і транспортних об’єктів. Така провокація могла б ускладнити встановлення відповідального за атаку й водночас послабити підтримку України. Росія вже звинувачує країни Балтії в тому, що вони нібито допомагають українським дронам використовувати їхній повітряний простір. Литва, Латвія, Естонія та Україна це заперечують.
Інший рівень загрози — гібридна кампанія, яка вже триває в Європі. НАТО зараховує до російських гібридних дій диверсії проти критичної інфраструктури, кібератаки, електронні перешкоди, прикордонні провокації, використання міграції як інструменту тиску, дезінформацію та політичне втручання. У Балтійському регіоні занепокоєння також викликають пошкодження підводних кабелів, втручання в роботу GPS і поява невідомих дронів.
Аналітики Jamestown Foundation вважають, що така кампанія спрямована на пошук вразливостей і перевірку швидкості реакції держав. Росія може поєднати кібератаку, диверсію, інформаційну операцію та обмежене застосування зброї, щоб у перші години залишалося незрозумілим, чи йдеться про напад, аварію або окремий інцидент.
Відкрите вторгнення одразу поставило б питання про застосування статті 5 НАТО. Натомість прихована або локальна операція могла б спричинити суперечки між союзниками щодо причетності Росії, масштабу загрози та необхідної реакції. У такому разі Кремль перевіряв би передусім політичну єдність Альянсу, а не лише його військові можливості.
Як працює стаття 5 НАТО і чи означає вона автоматичний вступ союзників у війну
Стаття 5 Північноатлантичного договору визначає збройний напад на одного або кількох членів НАТО як напад на весь Альянс. Кожна держава зобов’язана допомогти атакованому союзнику. Однак це не означає автоматичного оголошення війни Росії або однакової військової відповіді від усіх членів НАТО.
Для застосування статті 5 країна має зазнати збройного нападу та попросити про колективну допомогу або погодитися на неї. Після цього збирається Північноатлантична рада, яка узгоджує реакцію Альянсу. Рішення НАТО ухвалюють консенсусом, але це не забороняє атакованій країні захищатися, а окремим союзникам — допомагати їй ще до спільного рішення.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гарантії безпеки для України «як у статті 5 НАТО»: чому без членства це не працює
Кожен член НАТО зобов’язаний надати допомогу, але сам визначає її форму. Це може бути застосування збройної сили, передавання систем ППО й розвідданих, кіберзахист, логістична підтримка, захист морських шляхів або розміщення додаткових військ. Обов’язок допомогти є спільним, однак масштаб і спосіб участі визначає кожна держава відповідно до своїх можливостей і внутрішніх процедур.
Статтю 5 можуть застосувати й у відповідь на значну кібератаку або гібридну операцію, якщо союзники визнають її збройним нападом. Саме тому у випадку диверсії чи операції під чужим прапором ключовим стає встановлення відповідального. Якщо причетність Росії не вдасться швидко довести, погодження колективної реакції може ускладнитися.
За всю історію НАТО статтю 5 застосували лише один раз — після терактів 11 вересня 2001 року у США. Для Кремля затримка або розбіжності між союзниками могли б стати способом перевірити надійність цього механізму. Тому стримування залежить не лише від тексту договору, а й від здатності НАТО швидко встановити винуватця та перейти до виконання оборонних планів.
Чи готове НАТО захистити країни Балтії
Після російського вторгнення в Україну НАТО посилило східний фланг і перейшло від стримування обмеженою присутністю до планування оборони конкретних територій. У кожній із трьох балтійських держав діють багатонаціональні формування, інтегровані в командну структуру Альянсу: в Естонії їх очолює Велика Британія, у Латвії — Канада, у Литві — Німеччина. Постійна присутність військових із кількох держав означає, що напад на Балтію від самого початку зачепить інших союзників.
Латвія першою в регіоні розгорнула багатонаціональне угруповання до рівня бригади. Канада у 2026 році завершує формування постійно розгорнутих бригадних можливостей і може мати в країні до 2200 своїх військових. У Литві Німеччина створює постійну бронетанкову бригаду чисельністю до 5000 військовослужбовців, повна бойова готовність якої запланована на 2027 рік. Формування в Естонії залишається меншим, але може бути швидко посилене до бригадного рівня.
Розміщені в Балтії сили не розраховані самостійно вести тривалу війну проти великого російського угруповання. Вони мають разом із національними арміями вступити в бій від початку нападу й утримувати оборону до прибуття підкріплень. Для цього НАТО закріпило сили за регіональними оборонними планами, створює запаси техніки та боєприпасів, проводить навчання з перекидання військ і посилює протиповітряну та протиракетну оборону.
Балтійські держави також будують спільну лінію оборони вздовж кордонів із Росією та Білоруссю. Вона має включати бункери, протитанкові рови, інженерні загородження та підготовлені позиції для військ. Естонія планує спорудити до 600 бункерів, а латвійська ділянка простягатиметься більш ніж на 400 км. Такі укріплення можуть сповільнити наступ і ускладнити просування техніки, але не замінять мобільних резервів, авіації та швидкого прибуття підкріплень НАТО, зазначає оглядач CEPA.
Головне обмеження — географія. Естонія та Латвія межують із Росією, а Литва розташована між Білоруссю та Калінінградською областю. Єдиний прямий сухопутний зв’язок країн Балтії з іншими союзниками проходить через польсько-литовський кордон між Калінінградом і Білоруссю — Сувальський коридор. У разі війни Росія могла б спробувати перервати постачання через цей район і атакувати порти, аеродроми, залізниці та склади.
Щоб зменшити вразливість Сувальського коридору, Литва створює поблизу Капчяместіса військовий полігон, де зможуть одночасно тренуватися до 4000 литовських військових і союзників із країн НАТО. Іншим важливим проєктом є Rail Baltica — залізниця європейської колії, яка має з’єднати країни Балтії з Польщею та спростити перекидання військ і техніки. Однак завершення її першого етапу планують лише на 2030 рік, а строки залежать від подальшого фінансування ЄС.
Російські ракети, системи ППО, засоби радіоелектронної боротьби та Балтійський флот можуть ускладнити перекидання союзних сил суходолом, морем і повітрям. Міжнародний інститут стратегічних досліджень називає здатність Росії обмежувати доступ до Балтійського театру однією з головних проблем для НАТО. Тому оборона залежатиме від збереження логістичних маршрутів, запасів боєприпасів, роботи ППО та стійкості командування під ударами.
Вступ Фінляндії та Швеції до НАТО покращив становище Альянсу. Він отримав доступ до додаткових портів, аеродромів і військової інфраструктури, а шведський острів Готланд посилює захист маршрутів у центральній частині Балтійського моря. У червні 2026 року НАТО також створило багатонаціональне угруповання у Фінляндії під керівництвом Швеції. Тепер підкріплення для Балтії можна планувати не лише через Сувальський коридор, а й із півночі та через Балтійське море.
Сукупно НАТО має значно більші ресурси, ніж Росія, однак вони розосереджені між багатьма країнами й мають вчасно прибути до регіону. Тому готовність Альянсу визначається швидкістю рішень, захищеністю шляхів підкріплення та здатністю розміщених у Балтії сил витримати перші дні можливого конфлікту.
Чи має Росія сили для нападу на країни Балтії
Для повномасштабного вторгнення в країни Балтії Росії знадобилося б велике наземне угруповання, якого біля їхніх кордонів зараз немає. Значна частина російських боєздатних сухопутних сил, техніки й командних ресурсів залишається залученою у війні проти України. Відкриття ще одного великого фронту означало б прямий конфлікт із НАТО, яке сукупно має значно більші військові ресурси.
У публічній оцінці за 2026 рік Служба зовнішньої розвідки Естонії заявила, що Росія не має наміру нападати на Естонію або іншу країну НАТО протягом найближчого року. Водночас ця оцінка не виключає диверсій, порушень повітряного простору, ударів із прихованим виконавцем та інших операцій нижче порога повномасштабної війни.
Для обмеженої провокації Росія вже має необхідні засоби. Із Калінінградської області та північного заходу Росії вона може застосувати ракети, ударні безпілотники, авіацію, засоби радіоелектронної боротьби й спеціальні підрозділи. За сприяння Мінська для таких дій може використовуватися й територія Білорусі. Кібератаки, диверсії та інформаційні операції не потребують перекидання регулярної армії до кордонів НАТО.
Війна проти України виснажує російські сили, але водночас дає їм досвід масового застосування дронів, радіоелектронної боротьби, далекобійних ударів і швидкого пристосування тактики. Командувач збройних сил Латвії Каспарс Пуданс звертав увагу, що перевага Росії у сфері дронів полягає передусім у масштабах виробництва та здатності швидко поповнювати запаси.
Паралельно Москва розбудовує військову інфраструктуру для довготривалого протистояння з НАТО. У 2024 році Росія відновила Ленінградський військовий округ, що охоплює території біля Фінляндії та країн Балтії. За даними естонської розвідки, у його складі створили 44-й армійський корпус і нові мотострілецькі дивізії. Частину цих підрозділів перекинули в Україну, а для їхнього повного комплектування та розбудови постійної інфраструктури знадобиться ще кілька років.
Подальші можливості Росії залежать від перебігу війни проти України. Поки бойові дії утримують основну частину сухопутних сил на фронті, Москва не може швидко створити велике угруповання біля кордонів країн Балтії. Припинення або замороження війни дозволило б перекинути частину підрозділів на інші напрямки та прискорити відновлення резервів.
У найближчій перспективі головною загрозою для країн Балтії є не повномасштабне вторгнення, а ракетно-дроновий удар, диверсія, операція під чужим прапором або коротка локальна провокація. Візит Реткліффа не доводить, що Росія вже готує напад. Однак повідомлення про його переговори свідчать, що у Вашингтоні достатньо серйозно оцінюють ризик обмеженої операції, покликаної перевірити готовність НАТО захищати своїх членів.
