9 жовтня в Осло буде вручена Нобелівська премія миру 2026 року. Це одна з найвпізнаваніших міжнародних нагород, але саме навколо неї чи не щороку виникають суперечки – через вибір лауреатів і саме розуміння того, що сьогодні означає внесок у мир.
Що спільного між Мартіном Лютером Кінгом і Бараком Обамою? Чому премію отримували політики, за президентства яких тривали війни? І чому Махатма Ганді, один із головних символів ненасильницького спротиву ХХ століття, так і не став лауреатом?
За понад 120 років поняття миру суттєво розширилося. Нагороду присуджували не лише за припинення воєн чи роззброєння, а й за захист прав людини, гуманітарну діяльність, міжнародне співробітництво та боротьбу з репресіями. Саме тому рішення Норвезького Нобелівського комітету нерідко стають предметом дискусій.
Explainer розповідає, як визначають лауреатів Нобелівської премії миру, чому її рішення викликають суперечки та яке значення ця нагорода має сьогодні.
Як динаміт привів до премії миру
Історія Нобелівської премії миру починається з людини, яка винайшла динаміт. Альфред Нобель – шведський інженер, хімік і підприємець, який збудував статок на виробництві вибухівки та озброєння. Його компанії постачали продукцію по всій Європі. За життя він отримав понад 300 патентів.
У 1895 році, за рік до смерті, Нобель уклав заповіт. У ньому він розпорядився створити фонд, що щороку вручатиме п’ять премій – з фізики, хімії, медицини, літератури та окремо премію миру.
Це рішення здивувало багатьох. Чому винахідник динаміту вирішив відзначати тих, хто працює заради миру?
Існує кілька пояснень. Найвідоміше – так звана «некрологова» легенда. У 1888 році французька газета помилково опублікувала некролог Альфреда Нобеля замість його брата Людвіга. У тексті його назвали «купцем смерті». За поширеною версією, цей випадок змусив Нобеля замислитися над тим, якою буде його власна спадщина.
Інша версія пов’язана з австрійською пацифісткою Бертою фон Зуттнер. Вона недовго працювала в Нобеля секретаркою, а пізніше стала однією з найвідоміших антивоєнних активісток Європи. Вони багато років листувалися, і її погляди могли вплинути на рішення Нобеля заснувати премію миру. У 1905 році фон Зуттнер стала першою жінкою, яка її отримала.
Який задум стоїть за премією миру
У своєму заповіті Альфред Нобель сформулював загальні принципи, за якими має вручатися премія миру. Вона призначається тому, хто:
…зробив найбільше або найкраще для братерства між народами, для скасування або скорочення постійних армій, а також для проведення і сприяння мирним конгресам.
Це формулювання залишає широкий простір для тлумачення. За понад століття уявлення про те, що саме сприяє миру, змінювалося, а Норвезький Нобелівський комітет застосовував принципи Нобеля до нових воєн, політичних конфліктів і суспільних проблем.
Як змінювались акценти
- До Першої світової війни премію переважно вручали пацифістам, учасникам мирного руху та організаторам міжнародних мирних конгресів.
- Між двома світовими війнами серед лауреатів побільшало дипломатів і діячів, які працювали з біженцями та гуманітарними кризами. Один із найвідоміших прикладів – Фрітьйоф Нансен.
- Після Другої світової війни премією дедалі частіше відзначали боротьбу за ядерне роззброєння, права людини та демократичні свободи.
- У XXI столітті коло тем стало ще ширшим: премію присуджували за боротьбу зі зміною клімату, захист прав жінок, доступ до освіти, свободу слова та документування воєнних злочинів.
Так премія поступово відійшла від вузького розуміння миру як припинення воєн. Нобелівський комітет дедалі частіше відзначає людей та організації, чия робота стосується умов, без яких тривалий мир важко підтримувати – прав людини, політичних свобод, безпеки та міжнародної співпраці.
Хто вирішує, кому вручити премію
Нобелівську премію миру, на відміну від інших Нобелівських нагород, вручає не шведська установа, а Норвезький Нобелівський комітет. До нього входять п’ятеро членів, яких призначає парламент Норвегії – Стортинг.
Кандидатури до комітету висувають норвезькі політичні партії, тому його склад приблизно відображає баланс сил у парламенті. Членами часто стають колишні політики, хоча це не обов’язкова умова.
Спочатку комітет розглядає всі номінації та формує короткий список. Після цього кандидатів вивчають постійні радники й запрошені експерти. Сам комітет збирається приблизно раз на місяць, а рішення зазвичай ухвалює у серпні або вересні.
Комітет намагається дійти згоди щодо лауреата. Якщо консенсусу немає, рішення ухвалюють більшістю голосів. Секретар комітету готує матеріали й бере участь в обговореннях, але не голосує.
Як висувають кандидатів і обирають лауреата
Процес починається задовго до жовтневого оголошення. Номінації приймають до 31 січня. Висувати кандидатів можуть, зокрема:
- члени парламентів та урядів;
- чинні глави держав;
- професори права, історії, соціальних наук, філософії та теології;
- ректори університетів;
- керівники інститутів дослідження миру;
- колишні лауреати Нобелівської премії миру;
- члени Норвезького Нобелівського комітету.
Той, хто висуває кандидата, подає його ім’я та обґрунтовує номінацію. Кількість заявок не обмежують. У 2025 році комітет отримав 338 номінацій: 244 на окремих людей і 94 на організації.
Список номінантів не публікують. За правилами Нобелівського фонду, інформацію про номінації та перебіг відбору засекречують на 50 років. Тому імена, які з’являються в медіа до оголошення лауреата, зазвичай походять від самих номінаторів або з публічних заяв.
Після завершення прийому заявок комітет розглядає номінації та формує коротший список кандидатів. Їх оцінюють постійні радники й запрошені експерти, які готують матеріали для членів комітету. Обговорення тривають упродовж весни та літа.
Комітет намагається дійти згоди щодо лауреата. Якщо консенсусу немає, рішення ухвалюють більшістю голосів. Зазвичай остаточний вибір роблять у серпні або вересні. Ім’я лауреата оголошують у жовтні, а церемонія нагородження відбувається 10 грудня в Осло, у річницю смерті Альфреда Нобеля.
Чому премія викликає стільки суперечок
З усіх Нобелівських нагород саме премія миру найчастіше стає предметом політичних і суспільних дискусій. У центрі багатьох із них – одне питання: що саме вважати внеском у мир і кого варто за нього відзначати?
У заповіті Нобель згадував братерство між народами, скорочення армій і мирні конгреси. Згодом комітет почав тлумачити ці принципи ширше – через дипломатію, права людини, гуманітарну діяльність, демократію та міжнародне співробітництво. Через це вибір лауреатів не раз викликав суперечки.
Суперечливі рішення
- Генрі Кіссінджер і Ле Дик Тхо (1973) отримали премію за Паризькі мирні угоди, покликані завершити війну у В’єтнамі. Бойові дії після цього не припинилися, а Ле Дик Тхо від нагороди відмовився. Рішення комітету стало одним із найсуперечливіших в історії премії.
- Барак Обама (2009) отримав премію менш ніж через дев’ять місяців після вступу на посаду президента США – за «надзвичайні зусилля зі зміцнення міжнародної дипломатії та співпраці між народами». Комітет також відзначив його бачення світу без ядерної зброї. Через ранній момент присудження нагороду критикували як передчасну.
- Мати Тереза (1979) стала лауреаткою за допомогу людям, які страждають. Її нагорода показала, наскільки широко комітет уже тлумачив поняття миру, пов’язуючи його не лише з дипломатією чи роззброєнням, а й із захистом людської гідності.
- Європейський Союз (2012) отримав премію за понад шість десятиліть внеску в мир, примирення, демократію та права людини в Європі. Сам вибір великої наднаціональної інституції також спричинив дискусії про те, наскільки широко можна тлумачити задум Нобеля.
А кого не нагородили
Найвідоміший приклад – Махатма Ганді. Його номінували п’ять разів – у 1937, 1938, 1939, 1947 і 1948 роках. Після його вбивства у січні 1948 року комітет того року взагалі не присудив премію, пояснивши це відсутністю «відповідного живого кандидата».
Ганді так і залишився одним із найвідоміших діячів, які не отримали Нобелівську премію миру, попри те що його ненасильницький спротив став орієнтиром для багатьох наступних рухів.
Чи суперечки означають, що премія втратила сенс
Не обов’язково. Премія миру від початку стосувалася не наукового відкриття, яке можна оцінити за конкретним результатом, а політичних і суспільних дій, наслідки яких часто стають зрозумілими лише з часом.
Тому суперечки супроводжують премію майже всю її історію. Вони показують, наскільки по-різному можна відповідати на питання, що саме допомагає встановити або зберегти мир – дипломатична угода, захист прав людини, гуманітарна робота чи міжнародна співпраця.
Гендер і географія: хто отримував премію, а хто залишався осторонь
Нобелівська премія миру задумувалася як міжнародна нагорода, але в перші десятиліття майже всі її лауреати походили із Західної Європи та США.
Як премія стала глобальною
До 1936 року премію миру не отримував жоден представник країни за межами Західної Європи та США. Першим став аргентинський дипломат Карлос Сааведра Ламас, якого відзначили за посередництво у врегулюванні війни між Парагваєм і Болівією.
Наступний помітний зсув відбувся у 1960 році, коли лауреатом став Альберт Лутулі – президент Африканського національного конгресу Південної Африки та противник апартеїду. Він став першим лауреатом премії миру з Африки. Нагороду за 1960 рік йому вручили наступного року.
У наступні десятиліття серед лауреатів дедалі частіше з’являлися правозахисники, політичні діячі та активісти з Латинської Америки, Африки, Азії та Близького Сходу. Серед них – Рігоберта Менчу з Гватемали, Аун Сан Су Чжі з М’янми та Таваккуль Карман з Ємену.
Гендерна статистика
Нерівномірність помітна і за статтю. Станом на 2025 рік Нобелівську премію миру отримали 112 людей, серед них 20 жінок. Це менш як п’ята частина індивідуальних лауреатів.
Першою жінкою-лауреаткою стала Берта фон Зуттнер у 1905 році. Після неї наступну жінку – Джейн Аддамс – нагородили лише у 1931-му. До середини 1970-х премію отримали лише три жінки.
Згодом список став ширшим. Премію отримували жінки, які боролися за права людини, демократію, освіту, свободу слова та участь жінок у миротворчих процесах. Серед них – Еллен Джонсон-Серліф, Лейма Гбові, Таваккуль Карман, Малала Юсуфзай, Надія Мурад, Марія Ресса, Наргес Мохаммаді та лауреатка 2025 року Марія Коріна Мачадо.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Наука (не) для всіх: чому так мало жінок отримують Нобелівську премію?
Хоча прогрес очевидний, гендерна нерівність залишається помітною. Частково це пояснюється тим, що вплив у міжнародній політиці та безпеці досі залишається переважно чоловічим.
Люди й організації
Премію миру можуть отримувати не лише люди, а й організації. З 1901 до 2025 року її присудили 143 лауреатам: 112 людям і 31 організації. Оскільки деякі організації отримували нагороду кілька разів, загалом її мають 28 різних організацій.
Міжнародний комітет Червоного Хреста отримував премію тричі – у 1917, 1944 і 1963 роках, а Управління Верховного комісара ООН у справах біженців – двічі. Серед інших лауреатів були ООН, Європейський Союз, Організація із заборони хімічної зброї та Всесвітня продовольча програма.
Хоча у заповіті Нобеля йшлося про «особу», організації почали отримувати премію ще на початку XX століття. Така практика відображає ширше розуміння миротворчої роботи, де результат часто залежить не від однієї людини, а від роботи цілих інституцій.
Що означає Нобелівська премія миру сьогодні
За понад 120 років Нобелівська премія миру перетворилася з ідеї Альфреда Нобеля на одну з найвідоміших міжнародних нагород. Її отримували президенти й активісти, релігійні діячі й правозахисники, підлітки та великі міжнародні організації. Але разом із кожним новим лауреатом повертається питання: що насправді може змінити ця премія?
Сила символу
Премія не має юридичної сили. Вона не зупиняє війни, не змушує уряди проводити реформи й не гарантує, що лауреат надалі залишатиметься послідовним у своїх діях. Її вплив інший: нагорода привертає міжнародну увагу до людей, організацій і проблем, які комітет вважає важливими для миру.
Водночас вибір лауреата показує, як саме Норвезький Нобелівський комітет у різні періоди розуміє задум Нобеля. У різні десятиліття премією відзначали боротьбу з расовою дискримінацією та апартеїдом, ядерне роззброєння, права жінок, свободу слова, гуманітарну допомогу та захист прав людини.
У XXI столітті це поняття стало ще ширшим. Серед лауреатів були кліматичні активісти, журналісти, правозахисники, міжнародні організації та громадянські рухи. Премія дедалі рідше стосується лише переговорів між державами і дедалі частіше – умов, без яких тривалий мир неможливий.
Навіщо премія потрібна сьогодні
Значення Нобелівської премії миру багато в чому тримається саме на увазі, яку вона створює. Оголошення лауреата перетворює діяльність людини чи організації на міжнародну тему, а разом із нею – проблему, якою вони займаються.
Це не означає, що вибір комітету завжди витримує перевірку часом. Деякі рішення пізніше критикували як передчасні, суперечливі або надто політичні. Але історія премії показує, як змінювалося саме уявлення про мир – від роззброєння і мирних конгресів, про які писав Нобель, до прав людини, свободи слова, гуманітарної роботи та захисту цивільних.
Тому суперечки навколо премії навряд чи зникнуть. Вони виникають щоразу, коли комітет фактично відповідає на те саме питання, яке стоїть перед ним уже понад століття: кого і за які дії сьогодні можна вважати людиною або організацією, що працює заради миру.
