28 квітня Верховна Рада в першому читанні схвалила новий Цивільний кодекс. За законопроєкт №15150 проголосували 254 народні депутати, двоє були проти, п’ятеро утрималися, ще 45 не голосували. Це лише перший етап розгляду, але для документа, який визначатиме правила приватного життя, сімейних відносин і захисту прав на роки вперед, навіть таке голосування вже є політичним сигналом.
Проєкт №15150 з’явився після критики попередньої редакції кодексу. У ній пропонували дозволити шлюб для дівчат із ранньою вагітністю з 14 років, а шлюб визначали як союз «жінки і чоловіка». Норму про 14 років прибрали. Після цього депутати на чолі з головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком подали альтернативний проєкт, який парламент і прийняв за основу.
Але вилучення найгучнішої норми не зняло претензій. Громадські організації називають законопроєкт відступом від євроінтеграційних зобов’язань і відкатом у сфері прав людини. ЛГБТІ-консорціум, Ukraine.pride, KyivPride та інші організації заявляють, що проєкт не забезпечує юридичного захисту одностатевих пар. Народна депутатка Інна Совсун також критикує документ: за її словами, норму про 14 років прибрали, але «дух закону від того не змінився».
Explainer пояснює, чому новий Цивільний кодекс критикують правозахисники й частина народних депутатів, що він може змінити у сфері сімейного та приватного життя, і як це пов’язано з євроінтеграційними зобов’язаннями України.
Що саме ухвалила Рада
Цивільний кодекс регулює не вузьку юридичну сферу. Він визначає межі приватної свободи, правила захисту власності, сімейні та спадкові питання, участь людей і бізнесу в цивільному обороті. Тобто стосується майже кожного.
Автори подають проєкт як рекодифікацію приватного права і спробу відмовитися від радянських підходів. Новий кодекс має об’єднати й оновити норми чинного Цивільного кодексу, Сімейного кодексу та закону про міжнародне приватне право. Проєкт побудований у дев’яти книгах – від загальної частини й особистих прав до сімейного, спадкового та міжнародного приватного права.
У документі є норми, які виглядають модернізаційно. Право адаптують до цифрового середовища: людину можна буде ідентифікувати не лише за ім’ям, а й за псевдонімом, професійним іменем, ініціалами або цифровим чи літерним кодом. Дітям від шести років дозволять самостійно оплачувати дрібні побутові покупки банківською карткою, оформленою на їхнє ім’я. Для бізнесу пропонують залишити дві базові форми приватних організацій – товариства та установи, а також запровадити похідний позов проти недобросовісних керівників.
Але наявність сучасних блоків не знімає головних претензій. Правозахисники критикують не технічні деталі, а логіку частини норм: правовий статус одностатевих пар, “доброзвичайність”, примирення під час розлучення та виняток в антидискримінаційній статті. Після вилучення положення про шлюб із 14 років проблема, на їхню думку, не зникла.
Є питання і до процедури. Громадські організації називають розгляд законопроєкту «турборежимом»: менше ніж за місяць від реєстрації та без висновків профільних міністерств.
Цивільний кодекс не можна ухвалювати як технічну правку. Він визначатиме правила приватного життя на роки вперед. Тому поспіх тут небезпечний так само, як і проблемні формулювання.
Чому правозахисники говорять про відкат
Головна критика нового Цивільного кодексу стосується прав людини. Правозахисні організації вважають, що проєкт №15150 не наближає Україну до європейських стандартів у сфері рівності, а залишає в законодавстві старі обмежувальні підходи.
Найчутливіше питання – правовий статус одностатевих пар. У справі «Маймулахін та Марків проти України» ЄСПЛ визнав, що відсутність будь-якого правового захисту для таких пар порушує право на повагу до приватного і сімейного життя та заборону дискримінації.
Проєкт №15150 цієї проблеми не вирішує. У ньому з’явилося формально нейтральне формулювання: «право на шлюб мають особи». Але, за оцінкою ЛГБТІ-консорціуму, інші норми залишають це право недоступним для одностатевих пар на практиці.
Консорціум вважає, що базова логіка проєкту не змінилася: одностатеві пари залишаються поза сімейним правом. Їх не визнаватимуть членами сім’ї не лише автоматично, а й через суд. Одностатеві шлюби, укладені за кордоном, в Україні також не визнаватимуться.
У проєкті немає альтернативної моделі правового захисту – цивільних партнерств або іншої форми сімейного союзу. Саме такі механізми правозахисники називають одним зі способів виконати європейські вимоги й рішення ЄСПЛ.
Окрема проблема – фактичні сімейні відносини. Якщо їх визнаватимуть лише між чоловіком і жінкою, одностатеві пари повністю випадають із цієї категорії. Це може звузити навіть ті можливості, які зараз залишаються через судову практику або інші юридичні механізми.
Правозахисники також вказують на ризики для трансгендерних людей. За оцінкою Консорціуму, після зміни гендерного маркера шлюб може бути визнаний недійсним. Ініціювати це зможуть не лише партнери, а й треті особи, навіть після смерті одного з подружжя.
Ще одна претензія стосується дітей. Консорціум звертає увагу, що проєкт не допускає усиновлення однієї дитини двома людьми однієї статі. На думку правозахисників, це не враховує сім’ї з дітьми, які вже існують у ЛГБТІК+-спільнотах.
У цьому і полягає відкат, про який говорять громадські організації. Проєкт декларує європеїзацію приватного права, але не дає частині громадян доступу до базового сімейного захисту. Для кодексу, який має поставити людину в центр цивільного права, це не технічна прогалина. Це проблема самої логіки реформи.
Чому «доброзвичайність» стала проблемою
Одне з найспірніших понять у проєкті нового Цивільного кодексу – «доброзвичайність». Автори подають її як етичну межу приватного права: люди можуть вільно користуватися своїми правами, але не мають зловживати ними всупереч моральним нормам і уявленням суспільства про належну поведінку.
Проблема в тому, що це поняття надто широке. Воно відсилає не до чітких юридичних критеріїв, а до «усталених уявлень суспільства». У приватному праві така розмитість небезпечна: вона може впливати на рішення про сім’ю, шлюб, розлучення, ім’я, майно і захист від дискримінації.
Народна депутатка Інна Совсун критикує норму, за якою суд може вживати заходів для примирення подружжя, якщо це відповідає «доброзвичайності». На її думку, так суд отримує можливість оцінювати, чи достатньо «моральним» є рішення двох дорослих людей розлучитися.
Ще жорсткіше це виглядає для пар із дітьми. У такому разі, за словами Совсун, «вжиття заходів примирення» стає обов’язковим. Вона наголошує: турбота про дітей не має підмінятися примусом батьків проходити етап примирення, якщо вони вже вирішили розлучитися.
Є і практичний наслідок. Кожне затягування розлучення – це додаткові судові засідання, час і витрати на юристів. Для людей, які не мають на це ресурсу, така процедура може стати способом тиску, а не захистом сім’ї.
Інша норма, яку критикує Совсун, стосується прізвища після розлучення. Проєкт дозволяє вимагати повернення дошлюбного прізвища, якщо колишній партнер поводився «негідно». До такої поведінки можуть віднести аморальний вчинок або зраду. Формально правило стосується всіх, але в реальному житті частіше може зачепити жінок, бо саме вони частіше змінюють прізвище після шлюбу.
Окрема проблема – виняток в антидискримінаційній нормі. Проєкт перелічує ознаки, за якими людину не можна дискримінувати, але допускає обмеження, якщо це потрібно для «захисту доброзвичайності». Тобто поняття, яке мало би стримувати зловживання, саме може стати підставою для нерівного ставлення.
Саме тому критики бачать у «доброзвичайності» не нейтральний етичний принцип, а ризик для прав людини. У кодексі, який регулює приватне життя, така невизначеність може мати дуже конкретні наслідки – від складнішого розлучення до слабшого захисту від дискримінації.
Що має змінитися до другого читання
Проєкт №15150 ще не став законом. Після першого читання депутати можуть подати правки, а парламент – змінити його до фінального голосування.
Для цього потрібне не косметичне редагування. Самого вилучення норми про шлюб із 14 років виявилося недостатньо. Критика стосується ширшої логіки: кого кодекс визнає сім’єю, як він захищає від дискримінації, де проходить межа між приватною автономією людини і втручанням держави.
Ключові питання до другого читання – юридичне визнання одностатевих пар, ризики для трансгендерних людей, “доброзвичайність”, примирення під час розлучення та виняток в антидискримінаційній статті. Саме ці положення визначать, чи справді кодекс оновлює приватне право, чи лише називає модернізацією старі обмеження.
Громадські організації також наполягають на змістовному обговоренні. Йдеться не тільки про правників, а й про спільноти, яких ці норми напряму стосуються. Без цього кодекс ризикує стати документом, написаним про людей, але не разом із ними.
Цивільний кодекс має працювати для всіх громадян. Якщо парламент залишить спірні норми без суттєвих змін, Україна отримає кодекс, який декларує європейські стандарти, але не гарантує рівний доступ до базового сімейного захисту.
