6 січня в Парижі за підсумками зустрічі «Коаліції охочих» була оприлюднена Паризька декларація, присвячена параметрам завершення війни Росії проти України та майбутнім гарантіям безпеки. Окремо було підписано декларацію про наміри щодо можливого розгортання багатонаціональних сил в Україні після припинення вогню.

У переговорах брали участь лідери ЄС і НАТО, представники 27 країн і делегація США. Водночас фінальний документ підписала лише Коаліція охочих — без американського підпису. Як повідомляло Politico, з остаточної версії декларації було вилучено положення про пряму участь США у підтримці багатонаціональних сил, які містилися в ранніх проєктах.

Попри це, декларація фіксує готовність європейських держав узяти на себе політичні й юридично зобов’язувальні гарантії безпеки для України та продовжувати довгострокову військову підтримку.

Explainer розбирає, про що саме домовилися в Парижі, що закладено в Паризькій декларації та як ці домовленості оцінюють експерти.

Що зафіксовано в Паризькій декларації

Паризька декларація визначає рамку майбутніх гарантій безпеки для України, які мають бути активовані після припинення вогню. Ключова логіка документа — безпека України розглядається як частина безпеки євроатлантичного простору, а не виключно як національне питання.

Гарантії безпеки після припинення вогню

Коаліція охочих заявляє про готовність узяти на себе політичні та юридично зобов’язувальні гарантії безпеки. Вони мають доповнювати двосторонні безпекові угоди України з окремими державами та реалізовуватися відповідно до національних правових процедур країн-учасниць.

Моніторинг і верифікація режиму припинення вогню

Декларація передбачає участь у механізмі моніторингу та верифікації припинення вогню під керівництвом США. Йдеться про безперервну систему спостереження та створення спеціальної комісії для розгляду порушень, встановлення відповідальності й визначення заходів реагування.

Довгострокова підтримка Збройних сил України

Окремим блоком зафіксовано продовження довгострокової військової підтримки України. Вона включає фінансування закупівель озброєння, підтримку оборонного бюджету, доступ до оборонних складів, а також практичну й технічну допомогу у зведенні оборонних укріплень. ЗСУ визначаються як перша лінія стримування й оборони.

Підготовка до створення багатонаціональних сил

Декларація передбачає скоординоване військове планування багатонаціональних сил для України. Йдеться про заходи стримування в повітрі, на морі та на суші, а також про підтримку відновлення українських збройних сил. Наголошується, що такі сили можуть бути розгорнуті лише на запит України та після надійного припинення бойових дій.

Реакція на можливу нову агресію Росії

Документ фіксує намір узгодити зобов’язання щодо підтримки України у разі нового збройного нападу Росії. Серед можливих інструментів — використання військового потенціалу, розвідувальна та логістична підтримка, дипломатичні кроки й додаткові санкції.

Координаційна інфраструктура

Для управління цими процесами сторони домовилися створити спільний координаційний центр у Парижі у форматі США – Україна – Коаліція охочих.

Декларація про наміри щодо розгортання багатонаціональних сил

Окрім Паризької декларації, за підсумками саміту було підписано окрему декларацію про наміри щодо розгортання багатонаціональних сил в Україні у разі укладення мирної угоди. Її підписали президент України, президент Франції та прем’єр-міністр Великої Британії.

Документ має політичний, а не операційний характер і фіксує готовність окремих держав перейти до створення правової бази для майбутнього розгортання сил. Йдеться не про негайне введення військ, а про підготовку механізмів, які можуть бути задіяні після припинення бойових дій.

Функції майбутніх сил

У декларації зазначено, що багатонаціональні сили мають діяти як сили безпеки, які підкріплюють гарантії безпеки та підтримують повернення України до стабільності. Їхня роль пов’язується з відновленням власних спроможностей Збройних сил України, а не з виконанням бойових завдань.

Сфери відповідальності

Документ окремо згадує безпеку повітряного та морського простору України, а також підтримку створення збройних сил, придатних для довгострокового стримування. Ці положення відкривають шлях до планування присутності іноземних сил у кількох доменах, але без деталізації форматів і чисельності.

Інфраструктура та розгортання

У тексті йдеться про намір створити військові хаби на території України після припинення вогню. Вони мають забезпечувати розгортання сил, а також будівництво захищених об’єктів для зберігання озброєння й військового обладнання для потреб оборони України.

Умови застосування

Ключовою умовою залишається досягнення надійного припинення бойових дій. Усі заходи, пов’язані з присутністю багатонаціональних сил, декларуються як такі, що можуть бути реалізовані лише після цього етапу.

Роль США: що зникло з фінального документа

Хоча США були представлені на переговорах у Парижі, Вашингтон не приєднався до фінальної Паризької декларації. Документ у підсумку підписала лише Коаліція охочих, без американського підпису.

Як писало Politico, з остаточної версії декларації було вилучено положення про пряму участь США у підтримці багатонаціональних сил в Україні. Ці формулювання містилися в ранніх проєктах документа й передбачали американські зобов’язання підтримати європейські сили у разі нового збройного нападу Росії.

У попередній версії йшлося, зокрема, про надання розвідувальної та матеріально-технічної підтримки, а також про ширшу роль США в забезпеченні функціонування багатонаціональних сил. У фінальному тексті ці положення відсутні.

Водночас Сполучені Штати залишаються згаданими в декларації в контексті керівної ролі в механізмі моніторингу та верифікації припинення вогню, а також у форматі майбутнього координаційного центру США – Україна – Коаліція охочих у Парижі. Однак ці згадки не супроводжуються конкретними зобов’язаннями щодо військової участі.

Таким чином, Паризька декларація фіксує участь США в процесі, але не їхню відповідальність за виконання безпекових гарантій. Питання про масштаб і форму американської підтримки залишається поза рамками підписаного документа.

Що означають паризькі домовленості?

Політичний експерт Вадим Денисенко у своїй оцінці результатів зустрічі в Парижі звертає увагу на дві паралельні тенденції — позитивну й негативну.

З одного боку, ЄС і США на цьому етапі готові діяти в спільній рамці. Йдеться не про ідентичні позиції, а про готовність координувати підходи щодо України. Водночас це не змінює базової позиції Росії: Володимир Путін не демонструє готовності до припинення війни.

На думку Денисенка, головним козирем України залишається збереження і фінансування 700-тисячної армії. Європейські країни виходять із того, що без українських Збройних сил вони не бачать власної безпеки у разі прямої загрози з боку Росії. Саме цей фактор, за його оцінкою, є визначальним для безпекового планування ЄС щонайменше на 2026–2028 роки.

Друге ключове питання — чи зможе Україна конвертувати цей безпековий аргумент у політичний і фінансовий результат. Максимальним сценарієм Денисенко називає вступ до ЄС і стабільне фінансування. Усі інші елементи, зокрема ідея британсько-французької миротворчої присутності, він розглядає як другорядні й такі, що не визначають стратегічної рамки.

Водночас експерт наголошує, що Росія наразі не демонструє готовності до переговорів і продовжує затягувати час. Потенційні зміни він пов’язує не з дипломатією, а з зовнішніми чинниками — зокрема можливими наслідками подій навколо Венесуели та гіпотетичним загостренням на Близькому Сході. У разі серйозних нафтових проблем у Росії в перспективі шести–дев’яти місяців це могло б вплинути на переговорні позиції США і, опосередковано, на поведінку Кремля. Втім, сам Денисенко підкреслює, що йдеться радше про футурологію, а не про гарантований сценарій.