Тристоронні переговори в Абу-Дабі 4–5 лютого стали продовженням дипломатичних контактів, розпочатих наприкінці січня. Після зустрічі 23–24 січня сторони не дійшли компромісу, однак погодилися знову зустрітися.
Із самого початку ці переговори не виглядали проривними. Дати зустрічі кілька разів переносили, склад американської делегації змінювали в останній момент, а розмови про можливе енергетичне перемир’я так і не перейшли в практичну площину. Позиція Росії залишалася публічно жорсткою і без змін.
Explainer розбирає, чим завершився другий раунд переговорів в Абу-Дабі і чому він не вийшов за межі гуманітарних домовленостей.
Про що вдалось домовитись
Другий раунд переговорів в Абу-Дабі пройшов у форматі робочих груп і був зосереджений на обмеженому колі питань. Єдиною сферою, де сторонам вдалося досягти зафіксованого результату, залишився гуманітарний напрям. Саме в його межах було погоджено обмін полоненими по 157 осіб з кожного боку. Уже 5 лютого українські захисники повернулися додому.
Водночас переговори не обмежувалися лише гуманітарною темою. За словами секретаря РНБО, протягом двох днів делегації провели широкі обговорення інших питань, які залишаються невирішеними. Зокрема, йшлося про можливі методи запровадження перемир’я та механізми моніторингу припинення воєнних дій. Ці обговорення, однак, не завершилися жодними зафіксованими домовленостями.
Будь-яких інших практичних рішень за підсумками другого раунду ухвалено не було.
Попри заяви про можливе енергетичне перемир’я, Росія продовжувала удари по українській енергетичній інфраструктурі, зокрема напередодні переговорів. Через це переговори фактично не вийшли за межі гуманітарних питань.
Ключові розбіжності лишились незмінними
Попри сам факт переговорів, другий раунд в Абу-Дабі не приніс зрушень у питаннях, які залишаються визначальними для будь-якої потенційної угоди. Головні розбіжності між Україною та Росією залишилися незмінними, і жодна зі сторін не продемонструвала готовності переглядати базові позиції.
Територіальне питання залишається каменем спотикання. Росія продовжує наполягати на контролі не лише над окупованими територіями, а й висуває претензії щодо неокупованих частин Донбасу. У публічному полі це супроводжується прагненням Кремля домогтися міжнародного визнання свого суверенітету над цими територіями. Для України такі вимоги є неприйнятними і не розглядаються як предмет торгу.
Позиція Києва щодо припинення вогню залишається жорстко зафіксованою. Українська сторона наполягає на замороженні бойових дій по поточній лінії фронту без односторонніх поступок. Будь-які варіанти припинення вогню, які передбачали б політичні або територіальні поступки до моменту досягнення безпекових гарантій, Україна не розглядає.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Проєкт мирної угоди з РФ: що передбачає кожен із 20 пунктів – пояснює Зеленський
Окремим пунктом залишається питання контролю над Запорізькою атомною електростанцією. Київ наполягає на поверненні контролю над ЗАЕС як елементі базової безпеки, зокрема ядерної. Російська позиція щодо цього питання не змінилася, і воно не стало предметом зафіксованих домовленостей.
Формат переговорів не дозволив просунутися в цих питаннях. Робочі групи і відсутність політичного рівня ухвалення рішень означали, що сторони фактично обмежилися обміном позиціями. За таких умов переговори виконували радше функцію фіксації розбіжностей, ніж пошуку компромісів.
Навіть повідомлення про більш стриманий і «конструктивний» тон з боку російської делегації не змінили суті процесу. Зміна риторики не супроводжувалася зміною вимог, а ключові питання — території, припинення вогню та контроль над критичною інфраструктурою реально не обговорювали.
У результаті другий раунд переговорів знову продемонстрував, що саме ці розбіжності формують межу, за яку нинішній формат діалогу не здатен перейти. Переговори зафіксували позиції сторін, але не створили умов для їхнього зближення.
І знову гарантії безпеки
Питання гарантій безпеки залишається центральним і водночас найбільш суперечливим елементом будь-яких можливих домовленостей про припинення війни. Саме на цьому етапі переговорний процес знову впирається в принципову розбіжність між підходами України, Росії та західних партнерів.
Українська позиція сформувалася на основі попереднього досвіду. Домовленості без чітких механізмів примусу не стримували Росію від порушень, незалежно від формулювань і міжнародної участі. Фіксація порушень без автоматичних наслідків — від Будапештського меморандуму до Мінських угод — не створювала реального запобіжника ескалації.
Саме тому Київ наполягає на операційній моделі гарантій безпеки, а не на політичних деклараціях. Йдеться про заздалегідь погоджений алгоритм дій у разі порушення можливого режиму припинення вогню, прив’язаний до чітких часових меж. Такий підхід передбачає послідовну реакцію — від дипломатичних сигналів до жорсткіших кроків у разі подальшої ескалації.
Водночас ця логіка стикається з серйозними застереженнями серед союзників України. Усередині НАТО триває дискусія щодо формулювань, які можуть виглядати як непрямі безпекові зобов’язання, подібні до Статті 5. Частина країн побоюється, що такі механізми можуть втягнути Альянс у пряме військове протистояння з Росією.
На цьому тлі формується два різні підходи до гарантій безпеки. Один передбачає чіткі механізми реагування як ключовий елемент стримування. Інший робить ставку на посилення оборонних спроможностей України без формальних зобов’язань щодо колективної відповіді. Саме між цими підходами і проходить основна лінія напруги в дискусіях про майбутню архітектуру безпеки.
Для Росії ж питання гарантій залишається вторинним. Москва продовжує розглядати будь-які безпекові механізми як похідні від територіальних поступок з боку України, а не як самостійну частину можливих домовленостей. За таких умов тема гарантій фактично блокує перехід переговорів до стадії предметних рішень.
У підсумку гарантії безпеки залишаються тим елементом, без якого припинення вогню не набуває стійкого характеру, але щодо якого сторони наразі демонструють найбільшу віддаленість позицій. Саме це робить їх головним каменем спотикання в переговорах, незалежно від формату і майданчика діалогу.
Що далі
Після завершення переговорів в Абу-Дабі українська переговорна команда має представити президентові детальну доповідь про їхні результати. За словами Володимира Зеленського, частину аспектів неможливо обговорювати дистанційно, тому він очікує учасників переговорів у Києві для особистої розмови.
Про це президент повідомив у вечірньому відеозверненні 5 лютого. Він зазначив, що найближчим часом можуть відбутися наступні зустрічі, і припустив, що їхнім майданчиком стануть Сполучені Штати.
Президент наголосив, що Україна залишається відкритою до різних форматів переговорів, за умови, що вони мають реальний зміст і можуть наблизити завершення війни. Він підкреслив, що ключовим критерієм для будь-яких подальших домовленостей є їхня здатність забезпечити тривалий мир.
Водночас Зеленський окремо акцентував, що завершення війни не може відбуватися ціною поступок, які легітимізують агресію. За його словами, результат переговорного процесу не повинен створювати для Росії відчуття винагороди за розв’язану війну.
