18 травня Румунія у другому турі обирала президента – і зробила вибір на користь проєвропейського курсу. Нікушор Дан – чинний мер Бухареста, незалежний технократ із репутацією реформатора – здобув перемогу, випередивши свого головного суперника, проросійського популіста Джордже Сіміона. За остаточними підрахунками, Дан набрав 53,6% голосів, тоді як Сіміон – 46,4%.
Одразу після закриття дільниць Сіміон заявив, що переміг. Але екзитполи – і зрештою підрахунок голосів – показали протилежне. Коли стало зрозуміло, що Дан отримав переконливу перевагу в понад мільйон голосів усередині країни, Сіміон відмовився від попередніх заяв, визнав поразку й публічно привітав опонента.
Перемога Дана – не лише політична сенсація, а й сигнал: Румунія, попри зростання ультраправих настроїв, обрала курс на Європу. Для України це – важлива новина. Explainer розповідає, чому.
Контекст: вибори на тлі втручання, реваншу і втоми
Це були вже другі президентські вибори в Румунії за останні пів року – і водночас одні з найнапруженіших у новітній історії країни.
Попереднє голосування, що відбулося 24 листопада 2024 року, було анульоване рішенням Конституційного суду. Причиною стало масштабне втручання у виборчий процес. За даними румунських спецслужб, кампанія проросійського кандидата Келіна Джорджеску спиралася на гібридну тактику: мережу фейкових акаунтів у TikTok, маніпулятивну рекламу, дезінформацію в соцмережах.
Розслідування довело зовнішній вплив, зокрема з боку Росії. У лютому 2025 року Джорджеску заарештували, а його участь у повторних виборах заборонили. Але політична тінь проросійського кандидата залишалася відчутною.
4 травня 2025 року в Румунії пройшли позачергові президентські вибори. У першому турі переміг лідер ультраправої партії «Альянс за Союз румунів» (AUR) Джордже Сіміон – із 40,96% голосів. Його головним суперником став незалежний кандидат і чинний мер Бухареста Нікушор Дан, який набрав 20,99%.
18 травня відбувся другий тур, у якому зійшлися ці двоє. Але навіть після дискваліфікації Джорджеску його політична присутність залишалася помітною: Сіміон відкрито заявляв, що у разі перемоги призначить Джорджеску прем’єр-міністром. Це була не просто символічна заява – це був сигнал.
Реванш проросійських сил у Румунії міг відбутися не через переворот чи політичну кризу, а через демократичні вибори. Кампанія Сіміона апелювала до антисистемного виборця: втомленого, розчарованого, готового голосувати за риторику «проти всіх». Його обіцянки «сильної руки», критика Брюсселя й підтримки України знаходили відгук у частини суспільства – особливо серед молоді, діаспори та жителів периферії.
Результат першого туру не виглядав випадковістю, а радше дзеркалом глибшої суспільної втоми. На цьому тлі другий тур перетворився на щось більше, ніж просто вибір між двома кандидатами. Це був вибір між напрямками руху країни. І навіть більше – між світоглядами.
Другий тур: перемога, що визрівала всю ніч
У другому турі президентських виборів, який відбувся 18 травня, взяли участь близько 11,5 мільйона виборців – це одна з найвищих явок за останні роки. Більше шести мільйонів із них віддали голос за чинного мера Бухареста Нікушора Дана, що забезпечило йому перемогу з результатом 53,6%. Його суперник Джордже Сіміон, лідер ультраправої партії AUR, отримав 46,4%.
Хоча перші екзитполи і передбачили перемогу Дана, вони не враховували голоси румунської діаспори, які традиційно підраховують пізніше. Саме тому Сіміон до останнього не визнавав поразки. «Я переміг, я новий президент Румунії, і я повертаю владу румунам», – заявив він одразу після закриття дільниць.
Та вже вранці в понеділок, 19 травня, він визнав поразку. Запланований протест його прихильників після цього було скасовано.
У першому турі одним із факторів успіху Сіміона стала його безпрецедентна підтримка серед виборців за кордоном, зокрема у Західній Європі. Ця тенденція збереглася і в другому турі: 68,5% у Іспанії, 66,8% в Італії, 67% у Німеччині – все це були його електоральні фортеці. У Великій Британії він також мав перевагу, а дехто з виборців відверто заявляв, що обрали б Келіна Джорджеску, якби того не зняли з перегонів.
Проте перевага Дана всередині країни виявилася вирішальною Він випередив опонента більш ніж на мільйон голосів. І навіть за кордоном, попри успіхи опонента, Дан зібрав голоси в стратегічно важливих регіонах. У Молдові, наприклад, його підтримали 87% румунських виборців.
Його перемогу привітали лідери сусідніх країн. Президентка Молдови Майя Санду заявила: «Молдова та Румунія стоять разом, підтримують одна одну та працюють пліч-о-пліч заради мирного, демократичного та європейського майбутнього для всіх наших громадян».
Президент України Володимир Зеленський також наголосив на важливості вибору румунського народу: «Для України, як сусіда та друга, важливо мати Румунію як надійного партнера».
Що означає перемога Дана: для України, НАТО і Європи
Обрання Нікушора Дана президентом – це не просто зміна обличчя у Бухаресті. Це збереження геополітичного курсу Румунії. І водночас – стримування проросійського реваншу, який міг би змінити розстановку сил у регіоні.
Для України ця перемога означає збереження одного з найнадійніших партнерів на південному фланзі. Румунія відіграє роль тихого тилу: через її територію проходять логістичні маршрути, реалізуються оборонні програми, працює військова інфраструктура. Багато з цих речей не афішуються, але є критично важливими – особливо в умовах, коли ситуація в Чорному морі знову загострюється. Перемога Джордже Сіміона поставила б під загрозу всю цю співпрацю.
Для НАТО результати виборів у Румунії стали запобіжником на східно-південному фланзі Альянсу. Румунія лишається стабільним партнером із критично важливим розташуванням – на перетині Балкан, Чорного моря і кордону з Молдовою. У разі перемоги ультраправого кандидата, Альянс ризикував би отримати дестабілізацію на ділянці, яка й без того перебуває під тиском – від Кишинева до Одеси.
Для Європейського Союзу це зняття ризику посилення антисистемного блоку всередині самого об’єднання. Джордже Сіміон відкрито симпатизував позиціям Віктора Орбана і Роберта Фіцо – двох прем’єрів, які вже сьогодні блокують ключові рішення ЄС, зокрема щодо підтримки України. У разі його обрання Румунія могла б перетворитися на ще одну точку спротиву єдності Євросоюзу.
І, нарешті, ці вибори вчергове висвітлили тривожну тенденцію: проросійські ультраправі більше не є маргіналами – вони системно виходять у другі тури, мобілізують молодь, впливають на порядок денний. Успіх Сіміона в першому турі показав: запит на радикальні й «антисистемні» рішення в Європі зростає. І це виклик не лише для виборців, а й для інституцій, які відповідають за стабільність на континенті.
У цій ситуації вибір Румунії – це не просто голос за Дана. Це голос за послідовність, за стратегічну відповідальність, за курс, у якому союзники можуть залишатися союзниками.
