Сьогодні жінки в усьому світі активно займаються спортом, створюють свої збірні та беруть участь у змаганнях. Проте проблема сексуалізації та упередженого ставлення до спортсменок нікуди не зникла. Це проявляється як у повсякденні – мовляв, навіщо відправляти дівчат на секцію боксу чи боротьби – так і в професійному спорті, де до жінок транслюється “особливе” ставлення навіть через одяг.
Explainer пояснює, чому правила мають бути однаковими для всіх та як подолати сексизм у спорті.
Що каже статистика?
У минулорічному опитуванні BBC Elite British Sportswomen, 65% респондентів/ок визнали, що стикалися із сексизмом, але тільки 10% повідомляли про це. Для порівняння: у 2015 році 41% стикалися з сексизмом і 7% повідомляли про це.
Спортсмени/ки заявили, що не знають, кому скаржитися щодо цього, тому що їхні тренери (переважно чоловіки) – не зрозуміють і не сприймуть це всерйоз. Жінки також відчувають, що їхні шанси потрапити до команди або поїхати на змагання знизяться, якщо вони виступатимуть проти сексизму.
Деякі спортсменки поділилися своїми анонімними історіями з BBC. Гольфістка зізналася, що під час гри у гольф постійно стикається з коментарями з приводу своєї фігури, а також наполегливими жартами – пропозиціями “руки та серця”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гендерна рівність в Україні: досягнення та виклики
Інша спортсменка, золота призерка Олімпійських ігор, дізналася, що отримує вдвічі меншу зарплатню від спонсора, ніж її колега-чоловік, який є менш відомим спортсменом. “Це було дуже неприємно. У нашому спорті чоловіки, як і раніше, отримують більше грошей, більше спонсорства, і я не розумію чому. Для цього немає ніяких причин – це буквально тому, що вони чоловіки”, – каже вона.
Також спортсменки акцентували увагу на таких проблемах, як відсутність комфортних вбиралень та роздягалень, надання переваги тренерами спортсменам, сексистські жарти та знущання тощо.
Сексуалізація спортсменок через одяг
Сексуальна об’єктивація – це сприйняття жінки чи частин її тіла як інструменту для задоволення сексуальних потреб інших людей; опредметнення. Так, жінок у спортивній формі під час змагань часто сприймають як щось збуджувальне та сексуальне. Відповідно, тому чоловіча та жіноча спортивні форми відрізняються: для спортсменок характерні короткі речі і такі, що щільно облягають фігуру, бікіні чи короткі шорти; для спортсменів – шорти до коліна або костюм у весь зріст.
Проте днями спортсменки влаштували справжній протест: 25 липня німецька жіноча команда з гімнастики виступила на Олімпійських іграх у Токіо в закритих комбінезонах замість трико.
Зовнішній вигляд значно відрізнявся від стандартних купальників. Вони більше схожі на костюми, які закривають усе тіло. Схожі носять гімнасти-чоловіки під час тренувань.
І якщо в цьому випадку тренери підтримали бажання спортсменок одягати зручний одяг і обирати форму самостійно, то гандболістки з Норвегії за таку “самодіяльність” отримали штраф у 1500 євро.
Норвезьку жіночу збірну з пляжного гандболу оштрафували за появу на чемпіонаті Європи в шортах замість прийнятих у цьому спорті трусів-бікіні. Сама команда вважає плавки з високими вирізами для ніг сексистськими й незручними та хоче, щоб консервативні стандарти в спорті для жінок стали більш гнучкими.
За вимогами Міжнародної федерації гандболу, на жінках повинні бути плавки-бікіні, які щільно облягають фігуру, з вирізами для ніг під високим кутом. Бічні шви на плавках не повинні перевищувати 10 см.
А от для чоловіків стандарти форми розроблені менш детально. Їхні шорти повинні бути “не дуже вільними”, а по довжині – не менше, ніж на 10 см вище коліна.
Народила? Дискваліфікована!
Українську легкоатлетку Ольгу Ляхову не допустили до Олімпійських ігор-2020, тому що за три місяці до цього вона оголосила про народження дитини.
Під час вагітності Ольга виступала на змаганнях – на першому місяці вагітності вона виграла чемпіонат України. Бігала до сьомого місяця вагітності, а підтримувала фізичну форму до самого народження доньки.
Через народження дитини Ляхова пропустила чемпіонат України, який проходив у червні цьогоріч. Участь у національних змаганнях є однією з вимог відбору до складу олімпійської збірної. Оминути цей пункт можна лише за умови, що спортсмен/ка виконав/ла олімпійський норматив і його/її кандидатуру до команди подала Головна тренерська рада. Бігунка виконала норматив, але підтримки від тренерської ради не отримала – колектив переймався, мовляв, у Ольги може зникнути грудне молоко, а її тренування були радше оздоровчими, ніж розвивальними.
Знецінення та жарти в якості нагороди
Проблема сексизму в спорті не нова, але деякі випадки вражають досі. Таким є і жіночий турнір зі сквошу Asturias Squash Championship 2019, який проходив в Іспанії два роки тому. Випадок був сенсаційним та показово сексистським, адже переможниць змагань нагородили… секс-іграшками.
Спортсменки, які посіли перші місця, отримали в подарунок вібратори, бритви та воскові смужки для депіляції волосся, а також пристрої для видалення мозолів.
А як було раніше?
Вперше жінкам дозволили брати участь в Олімпійських іграх у 1900 році, коли турнір проходив у Парижі. 22 учасниці становили всього 2% від усіх спортсменів, їх запросили до участі тільки в п’яти видах спорту: теніс, вітрильний спорт, крокет, гольф і верхова їзда. Тоді як 997 чоловіків допустили до змагань у всіх 20 видах спорту.
Жінок неохоче долучали до спорту, виправдовуючи це тим, що жіночі тіла під час занять будуть відволікати спортсменів-чоловіків. У спробі подолати це жінки були змушені носити сукні до щиколотки з довгими рукавами та високим коміром.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Історія жіночого бігу: від першої Олімпіади до сьогодення
Через вісім років, на Олімпійських іграх 1908 року в Лондоні, жінки могли показувати нижню половину своїх ніг, але форма все ще була надзвичайно скромною. На фотографіях данських гімнасток вони зображені в шароварах, блузках з довгими рукавами та великими вирізами. Уніформа сильно відрізнялася від чинних правил, згідно з якими всі спортсмени – як чоловіки, так і жінки, повинні носити форму, що обтягує.
Тоді як жіночі команди зі спортивної гімнастики відвідували ігри, їм фактично не дозволяли брати участі в змаганнях. Чоловічі змагання проводилися, а жінок запрошували на “показові” заходи, де вони могли продемонструвати свої навички.
У 1912 році жінкам вперше було дозволено брати участь у змаганнях з плавання. Тоді жінки носили купальні костюми, які нагадували вільні комбінезони, з шортами до стегон і верхньою частиною, схожою на майку. За 20 років форма змінилася і стала подібною до тої, яку спортсменки носять сьогодні.
У 1996 році, коли пляжний волейбол було представлено на Олімпійських іграх в США, спортсменки повинні були носити форму, яка значно відрізнялася від форми їхніх колег-чоловіків. Тоді як чоловіки грали у вільних майках і шортах, у жіночих команд формою були роздільні купальники, які високо доходили по боках кожного стегна.
Уніформу оновили перед Олімпійськими іграми в 2012 році, коли Міжнародна федерація волейболу додала ще три варіанти, які відображають релігійні або культурні переконання гравчинь.
Після оновлення форми для пляжного волейболу в 2012 році жінки почали виступати проти сексизму, властивого різним олімпійським спортивним формам. Ці суперечки продовжуються і зараз.
Як в Україні протидіють сексизму в спорті?
В Україні викорінення дискримінації є на часі, тому в червні цьогоріч відбувся захід за ініціативи Всеукраїнського центру фізичного здоров’я населення “Спорт для всіх” та PM Foundation, де стартувала соціальна кампанія “Стоп дискримінація. Кожен має право на спорт”.
Мета ініціативи – боротьба зі стереотипними та дискримінаційними уявленнями про те, що для занять спортом можуть існувати перешкоди через інвалідність, стать чи інші ознаки. Її хештег – #стоп_дискримінація.
“У сучасній Україні, на жаль, все ще гострими й здебільшого невирішеними залишаються питання доступності та безбар’єрності спорту, наявності проявів дискримінації у спорті за різними ознаками, але завдяки таким ініціативам можна привертати увагу суспільства та влади до соціально важливих питань. Кожна людина має право на спорт в якості одного з основних його прав, яке означає можливість кожного займатися спортом, без дискримінації, у форматі взаєморозуміння, дружби, солідарності та чесної гри. Будь-яка форма дискримінації щодо особи (расового, релігійного, політичного характеру, або за ознакою статі) – несумісна з тими цінностями, які несе у собі спорт та фізичне виховання“, – наголошує Матвій Бідний, заступник міністра молоді та спорту України.
Як протидіяти сексизму?
• Вивчати та розповідати про історичні досягнення жінок у спорті. Чим більше доступної та зрозумілої інформації, тим легше протидіяти дискримінації.
• Уникати розмежувань на “жіночі” та “чоловічі” види спорту. Це, зокрема, стосується виховання дітей. Якщо хлопчик хоче займатися бальними танцями, а дівчинка віддає перевагу вільній боротьбі, то чому б і ні?
• Виділяти однакову кількість коштів як на чоловічі, так і на жіночі змагання. Заохочувати однаковими призами, без прив’язки до статі.
• Висвітлювати новини збалансовано, уникати упереджень щодо жінок. Використовувати “правило дзеркала”: замінити всі займенники на чоловічі, і уявити, що текст про чоловіка. Чи буде він сексистським чи недоречним? Якщо там з’явилося щось на кшталт “красунчик-спортсмен показав свої підтягнуті сідниці”, то в матеріалі є певні проблеми.
• Створювати різноманітні спортивні гуртки та секції для дівчат і жінок, або набирати різностатеві команди. Є дівчата, які цікавляться легкою атлетикою, а є такі, які захоплюються боксом. Варто враховувати й це.
Результати нового моніторнгу Global Media Monitoring Project показують, що тільки 9% матеріалів у випусках новин по всьому світу присвячені спорту. Жінки є героїнями лише 15% новинних матеріалів про спорт, а жінки-журналістки становлять від 1 до 7% спортивних медійників.
Тож Міжнародна федерація журналістів закликає спортивні федерації почати профілактичні кампанії, щоб засудити напади на жінок-журналісток; закликає медіа-організації набирати більше жінок до спортивних секцій новинних агентств, проводити політику викорінення сексизму; закликає журналістів/ок забезпечувати інклюзивність своїх матеріалів на спортивну тематику та уникати гендерних стереотипів; закликає профспілки усього світу внести свій вклад у захист жінок-журналісток у спорті.
Тож Олімпійські ігри-2020 дали зрозуміти: жінки, будучи професійними спортсменками, починають сперечатися з тим, як вони представлені та контролюються спортивними федераціями. Це дає можливість більшій кількості чемпіонок виступити проти дрес-коду, найчастіше заснованого чоловіками, на усталених уявленнях про те, як повинні виглядати жінки. Хоча спортивні досягнення жінок історично були знецінені та сексуалізовані, спортсменки, нарешті, відстоюють особисті права та кордони. Можливо, це дасть поштовх до того, щоб жінок сприймали як професійних спортсменок, а не сексуальний об’єкт.
