Роберт Редфорд пішов із життя на 89-му році, залишивши нам не лише десятки ролей, а й саму ідею того, яким може бути кіно. Його зовнішність – класична, майже ідеальна, – ніколи не була самоціллю. Редфорд від початку грав складних, принципових, не завжди зручних героїв – чи то на екрані, чи то за камерою.
Він був не просто зіркою – він був людиною з позицією. Боровся за екологію, створив фестиваль Sundance, який відкрив незалежне кіно Америки світові, а на зйомках вимагав не гламуру, а правди. Тому його фільми – це не лише розвага, це завжди розмова з часом, суспільством і собою.
Explainer обрав десять стрічок, у яких Редфорд залишив найяскравіший слід – як актор і як режисер. Це не рейтинг, а кінопрогулянка його кар’єрою. У кожній ролі Роберта Редфорда — щось глибоко людяне. Згадати ці стрічки — це згадати, за що ми його любили й чому пам’ятатимемо завжди.
«Босоніж у парку» / Barefoot in the Park (1967)
Режисер: Джин Сакс
Сценарій: Ніл Саймон (адаптація власної п’єси)
У ролях: Роберт Редфорд, Джейн Фонда
У цьому романтичному бурлеску на двох, адаптованому з однойменної бродвейської п’єси, молодий Роберт Редфорд зіграв свою першу головну роль у великому студійному фільмі – і одразу ж став уособленням нового типу голлівудського героя: нервового, інтелігентного, трохи іронічного.
Редфорд грає Пола Браттера – стриманого адвоката, який щойно одружився з життєрадісною, експресивною Корі (Джейн Фонда). Їхнє сімейне життя починається в малесенькій квартирці на п’ятому поверсі без ліфта в Грінвіч-Віллідж – і з першого ж дня все йде не за планом. Класичний комедійний конфлікт – раціональний чоловік і спонтанна жінка – отримав нове, чарівне звучання завдяки блискучому дуету Редфорда і Фонди.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що дивитися у вересні в кіно: головні прем’єри місяця
Фільм став справжнім хітом 1967 року і закріпив за Редфордом статус романтичного героя нового покоління. Але попри легкий жанр, він уже тут демонструє драматичну глибину – нервовість, вразливість, здатність до тонкої комедії. Це один з тих фільмів, які здаються легкими тільки на перший погляд – насправді ж це портрет молодого шлюбу, в якому все тільки починається.
Цікаво, що для Джейн Фонди це також була одна з перших великих ролей, а їхній з Редфордом екранний дует згодом став одним із найкультовіших в історії американського кіно.
«Бутч Кессіді та Санденс Кід» / Butch Cassidy and the Sundance Kid (1969)
Режисер: Джордж Рой Гілл
Сценарій: Вільям Голдман
У ролях: Пол Ньюмен, Роберт Редфорд, Кетрін Росс
Саме ця стрічка зробила Роберта Редфорда світовою зіркою. І саме тут почалася його легендарна екранна дружба з Полом Ньюменом. Редфорд грає Санденса – мовчазного, влучного стрільця, який разом із харизматичним Бутчем Кессіді (Пол Ньюмен) очолює банду грабіжників на американському Заході наприкінці XIX століття.
Фільм Джорджа Роя Гілла став не просто вестерном, а його переосмисленням – із гумором, самоіронією та справжньою акторською хімією між головними героями. Це історія двох аутсайдерів, які не вписуються у зміни світу довкола – і не можуть або не хочуть з них вийти живими.
Сценарій Вільяма Голдмана (який отримав «Оскар») був повен дотепних діалогів, а фінальна сцена стала кінокласикою: закадрові постріли, коли Бутч і Санденс вистрибують назустріч невідомості, – момент, що назавжди лишився в історії кіно.
Цікаво, що студія спершу не хотіла брати Редфорда – вважали його «не тим хлопцем». Але Ньюмен наполіг, і врешті їхній дует став еталоном чоловічої екранної дружби. До речі, саме після цього фільму Редфорд почав замислюватись про власний фестиваль незалежного кіно – той самий Sundance, названий на честь його героя.
«Кандидат» / The Candidate (1972)
Режисер: Майкл Рітчі
Сценарій: Джеремі Ларнер
У ролях: Роберт Редфорд, Пітер Бойл
У 1972-му Роберт Редфорд зіграв одну з найбільш пророчих ролей у політичному кіно — Білла Маккея, адвоката-ідеаліста з Каліфорнії, якого несподівано вмовляють балотуватися до Сенату США. Спочатку він погоджується лише тому, що в нього – нуль шансів на перемогу, тож можна говорити правду. Але чим більше зростає його популярність, тим більше компромісів доводиться робити.
Це не просто політична драма – це сатира на американську демократію, яка з кожною кампанією стає все актуальнішою. Глядач бачить, як щирість героя поступово розчиняється у телевізійних кліше, рекламних роликах і порадах політтехнологів. І в найгострішому моменті фільму, після перемоги, Білл питає свого менеджера: «А що тепер?» – й настає тиша. Ситуація до болі знайома як американцям, так і українцям, чи не так?
Сценарій Джеремі Ларнера отримав «Оскар», але сам Редфорд – на жаль – ні, хоча його гра в цьому фільмі залишається однією з найсильніших у кар’єрі.
«Якими ми були» / The Way We Were (1973)
Режисер: Сідні Поллак
Сценарій: Артур Лорентс
У ролях: Роберт Редфорд, Барбра Стрейзанд
У цьому мелодраматичному епосі про кохання на тлі політики і принципів Редфорд зіграв одну з найтонших, найсумніших і, мабуть, найлюдяніших ролей у своїй кар’єрі. Він – Хаббелл Ґарднер, талановитий, але апатичний письменник, що не хоче надто напружуватись. Вона – Кейті Мороскі (Барбра Стрейзанд), яскрава, ідеалістична єврейка, активістка, яка вірить у зміни. Вони – пара, яка ніколи не мала бути разом, але не змогла не спробувати.
Фільм охоплює кілька десятиліть – від студентських років до часів маккартизму, коли політичні погляди стали небезпечними. Їхнє кохання – справжнє, глибоке, але неможливе. І фінальна сцена перед готелем “Плаза”, де вона ніжно поправляє його волосся й каже легендарне “Your girl is lovely, Hubbell” – розбиває серце з тією ж силою, що й 50 років тому.
«Якими ми були» — фільм про вибір між коханням і собою. Про людей, які не змогли змінити одне одного, не втратити себе й не залишитись разом. І про Редфорда, який показав, як виглядає чоловік, що любить — і не знає, що з цим робити.
До речі, саме цей фільм Барбра Стрейзанд називала найважливішим у своїй кінокар’єрі. І це багато про що каже.
«Три дні Кондора» / Three Days of the Condor (1975)
Режисер: Сідні Поллак
Сценарій: Лоренцо Семпл-молодший, Девід Рейфілд (адаптація роману Джеймса Ґрейді Six Days of the Condor)
У ролях: Роберт Редфорд, Фей Данавей, Макс фон Сюдов, Кліфф Робертсон
Цей фільм — еталон політичного трилера 1970-х: холодна війна, шпигунські ігри, недовіра до влади й герой, який опиняється в пастці без правил. Роберт Редфорд грає Джо Тернера, аналітика ЦРУ з кодовим ім’ям «Кондор». Його завдання — читати книги в пошуках потенційних шпигунських сценаріїв. Але одного дня, повернувшись із обіду, він знаходить усіх колег убитими. І починається втеча.
Редфорд у цій ролі — не екшн-герой, а звичайна людина, яку змушено стати учасником гри, в яку вона ніколи не збиралась грати. Це головна привабливість фільму: ми не віримо в героя як месника — ми віримо в нього як у людину, яка просто намагається вижити й дійти до істини.
Сідні Поллак тримає напругу з першої до останньої хвилини, не вдаючись до ефектних трюків. Візуальний стиль стриманий, але точний. Саундтрек Дейва Грузіна — джазовий, пульсуючий, він ніби коментує кожен поворот сюжету.
Дует із Фей Данавей створює додаткову емоційну глибину: в її героїні Тернер знаходить не лише тимчасовий притулок, а й людину, яка бачить у ньому більше, ніж просто переслідуваного.
«Три дні Кондора» — фільм про страх, довіру й усвідомлення того, що ворог може бути не зовні, а всередині системи. Через десятиліття він звучить не менш актуально — бо світ, у якому ми сумніваємось у правді, нікуди не зник.
«Уся президентська рать» / All the President’s Men (1976)
Режисер: Алан Дж. Пакула
Сценарій: Вільям Голдман (адаптація книжки Боба Вудворда та Карла Бернстайна)
У ролях: Роберт Редфорд, Дастін Гоффман
Це не просто фільм. Це міт. Журналістський трилер, де герої – не копи й не шпигуни, а репортери з блокнотом і телефоном. І він працює – навіть без вибухів і погонь.
Редфорд грає Боба Вудворда, молодого журналіста The Washington Post, який разом із колегою Карлом Бернстайном (Гоффман) розслідує дивне пограбування штаб-квартири Демократичної партії в комплексі Вотергейт. Те, що починається як рутинний матеріал, перетворюється на лавину, яка врешті зносить президента Ніксона.
Редфорд був не лише виконавцем головної ролі – він став ініціатором екранізації книги журналістів. Сам купив права, сам продюсував, і сам виборов цей фільм на студії, яка сумнівалась у комерційному потенціалі «кіно про газетярів». І не прогадав: стрічка стала хітом, отримала 4 «Оскари», а журналістика – нову міфологію.
Це кіно про метод. Про чесність, терпіння, сумніви, про телефони, які ніхто не бере. Про джерела, які не говорять прямо. І про наполегливість. Фільм до деталей точно відтворює процес розслідування – і від цього він тільки набуває драматизму.
А ще – про довіру. До джерел, до себе, до правди.
Фраза “Follow the money” (“Йдіть за грошима”) стала символом розслідувань на роки вперед – хоча в реальному житті її вигадали саме для цього сценарію.
Редфорд у цій ролі – стриманий, уважний, без понтів. Він не грає героя – він грає людину, яка шукає. І саме тому це працює.
«Звичайні люди» / Ordinary People (1980)
Режисер: Роберт Редфорд
Сценарій: Елвін Сарджент (за романом Джудіт Гест)
У ролях: Дональд Сазерленд, Мері Тайлер Мур, Тімоті Гаттон
Свій режисерський дебют Роберт Редфорд поставив так, ніби готувався до нього все життя. «Звичайні люди» — не гучна драма, а радше делікатне дослідження болю, який ховається під ідеальним фасадом.
Стрічка розповідає про родину Джарреттів із передмістя Чикаго. Зовні тут панує лад: красивий будинок, заможність, респектабельність. Та після смерті старшого сина сім’я руйнується зсередини. Молодший, Конрад, намагається покінчити з життям і бореться з почуттям провини. Батько (Дональд Сазерленд) любить сина, але не знає, як його підтримати. Мати (Мері Тайлер Мур) емоційно відсторонена й не може прийняти сина таким, яким він став після трагедії. Тріщини, які родина намагається приховати, дедалі більше розкриваються.
Редфорд знімає з винятковою делікатністю: він покладається на паузи, на погляди, на слова, які так і залишаються невимовленими. Він не тисне на емоцію, а дозволяє глядачеві самостійно відчути драму. І це спрацювало: картина здобула чотири «Оскари», серед них — за найкращий фільм і найкращу режисуру, обійшовши навіть Скорсезе зі «Скаженим биком».
Тімоті Гаттон, який зіграв Конрада, став наймолодшим лауреатом «Оскара» за роль другого плану. Але справжнім відкриттям стала Мері Тайлер Мур: її Бет — не карикатурна «холодна мати», а жінка, яка не дозволяє собі зламатися, бо боїться, що разом із нею зруйнується все довкола.
«Звичайні люди» — фільм про втрату, яку неможливо пережити за правилами. Про сім’ю, яка не вміє говорити про головне. І про спробу вирватися з тиші, що перетворилася на пастку.
«Заклинач коней» / The Horse Whisperer (1998)
Режисер: Роберт Редфорд
Сценарій: Ерік Рот, Річард Лаґравенезе (за романом Ніколаса Еванса)
У ролях: Роберт Редфорд, Крістін Скотт Томас, Скарлетт Йоганссон, Сем Ніл
Це кінопоезія. Тригодинна, спокійна, дуже американська історія про травму, зцілення й кохання, яке не має права на життя – але живе, бо мусить.
Редфорд грає Тома Букера – чоловіка, який живе на ранчо в Монтані й має рідкісну здатність “говорити з кіньми”. Його кличе в Нью-Йорк успішна редакторка журналу Енні (Крістін Скотт Томас), чия дочка й кінь постраждали в аварії. Вона шукає того, хто зцілить її доньку – і саму себе.
Фільм вражає не стільки сюжетом, як атмосферою. Редфорд як режисер знімає природу Монтани так, що вона стає окремим персонажем. Він залишає багато простору – для поглядів, пауз, травм, які ще не мають імен. Його герой – не романтизований “ковбой”, а людина, яка чує світ.
Цікаво, що це був перший дорослий прорив для юної Скарлетт Йоганссон – вона зіграла роль дівчини Грейс, яка втратила ногу, впевненість і спокій. Її тиха, болісна гра лишає слід не гірше, ніж у дорослих акторів.
«Заклинач коней» — це стримане кіно про складні рішення. Про любов, яка з’являється не вчасно. Про материнство і тягар контролю. І про те, як іноді потрібно зупинитись – посеред життя – щоб почути себе знову.
«Не згасне надія» / All Is Lost (2013)
Режисер і сценарист: Джей Сі Чандор
У ролях: Роберт Редфорд (і тільки він)
Редфорд виходить на екран сам-на-сам із камерою, морем і тишею. Жодного діалогу, жодної іншої дійової особи — лише безіменний чоловік на пошкодженій яхті в Індійському океані, який поступово втрачає все: зв’язок, орієнтири, контроль, надію.
У 77 років актор узявся, мабуть, за найвимогливішу роботу у своїй кар’єрі — фізично, емоційно, технічно. Йому не потрібні слова, щоб показати цілий спектр емоцій: страх і роздратування, гідність і впертість, тихе примирення з неминучим. У цій грі саме тиша промовляє голосніше за будь-який монолог.
Стрічка Джей Сі Чандора — не стільки про виживання, скільки про внутрішній стан. Це кінопритча про самотність, старість і мужність, яка не кричить, а тримається тихо — і від цього ще сильніше вражає.
«Старий і рушниця» / The Old Man & the Gun (2018)
Режисер і сценарист: Девід Лоері
У ролях: Роберт Редфорд, Сіссі Спейсек, Кейсі Аффлек, Денні Ґловер, Том Вейтс
Це фільм-прощання. Легка й зворушлива історія про старого грабіжника банків, який не може зупинитися — бо втеча і є його життя. Редфорд грає реального персонажа, Форреста Такера — джентльмена-кримінальника, який утікав усе життя: з в’язниць, від проблем, від віку. І завжди — з усмішкою.
Ідея поставити крапку у своїй акторській кар’єрі саме цією стрічкою належала самому Редфорду. І вона виявилася бездоганною. Бо Такер — це не лише герой. Це віддзеркалення самого Редфорда: харизматичного, невимушеного, трохи поза правилами, але завжди справжнього.
На екрані він не грає «легенду», він грає людину, яка знайшла власний спосіб не зупинятися. І саме тому ми закохуємося в нього знову — так само, як героїня Сіссі Спейсек у тій знаменитій сцені в закусочній, де час ніби завмирає.
Фільм легкий, як останній подих. І глибокий, як підсумок. А фінальний монтаж кадрів молодого Редфорда звучить не як ностальгія, а як подяка.
«Старий і рушниця» — елегантне прощання Роберта Редфорда. Актор, який ніколи не потребував гучних жестів, залишився з нами назавжди: у своїх фільмах, у фестивалі Sundance, у самому кіно, що вміє бути чесним.
