Нафтопереробна галузь є центральною ланкою нафтової промисловості, що поєднує видобуток сирої нафти та її подальший рух до споживача. Саме на етапі переробки сировина набуває економічної цінності – від моторних палив до нафтохімічної сировини. Тому стан і структура нафтопереробки безпосередньо впливають на енергетичну безпеку, бюджетні доходи й стійкість ринків пального.
У світовій практиці нафтова промисловість складається з трьох рівнів: розвідка та видобуток, транспортування й переробка. Нафтопереробка істотно відрізняється від двох інших сегментів: вона капіталомістка, технологічно складна та чутлива до зміни попиту й ціни сирої нафти. Її ефективність визначає не лише обсяг пального на внутрішньому ринку, а й конкурентоспроможність країни на експортних ринках.
Росія, один із найбільших світових виробників нафти, має розгалужену мережу нафтопереробних заводів. Ці підприємства забезпечують внутрішній ринок і формують значну частину експортної виручки. Водночас їхня роль зросла після запровадження санкцій, які змінили маршрути поставок, обмежили доступ до технологій і зробили російські НПЗ вразливими до зовнішніх ударів.
Explainer розбирає, як працює нафтопереробна галузь, якою є структура російської переробки та які підприємства визначають її потужність.
Що таке нафтопереробна галузь і яку роль вона відіграє в нафтовій промисловості
Нафтопереробна галузь охоплює процеси перетворення сирої нафти на готові нафтопродукти – бензин, дизель, авіаційне паливо, мазут, бітум та нафтохімічну сировину. Це проміжна ланка між видобутком і кінцевим споживанням, яка забезпечує виробництво пального для транспорту, енергетики та промисловості.
У структурі нафтової промисловості виділяють три рівні. Перший – розвідка та видобуток, де формується сировинна база. Другий – транспортування, яке забезпечує рух нафти до внутрішніх ринків і на експорт. Третій – переробка, що створює додану вартість і визначає обсяги доступних на ринку нафтопродуктів. На відміну від двох інших сегментів, переробка характеризується складним технологічним циклом і високою залежністю від якості сировини та стану обладнання.
Роль нафтопереробки не обмежується виробництвом пального. Вона є індикатором технологічного рівня країни, впливає на стабільність цін на внутрішньому ринку та суттєво формує експортні надходження. Країни з розвиненим сектором переробки менш залежні від коливань світових цін на сиру нафту, оскільки можуть компенсувати їх виробництвом нафтопродуктів із високою доданою вартістю.
У глобальній економіці саме нафтопереробні заводи задають темп пропозиції пального. Навіть за стабільного видобутку зупинки або зниження завантаження НПЗ можуть призвести до дефіциту окремих видів пального й цінових коливань. Тому стан переробних потужностей прямо впливає на енергетичну безпеку та торговельні баланси держав.
Російська нафтопереробна промисловість: структура, масштаби та особливості роботи
Росія має одну з найбільших нафтопереробних систем у світі. Сукупна проєктна потужність її НПЗ перевищує 6,5 млн барелів на добу, однак фактична переробка традиційно нижча. У 2024 році російські заводи опрацьовували близько 5,4 млн барелів на добу, що відповідає даним профільних агентств. Різниця між встановленою потужністю та реальним виробництвом пояснюється застарілим обладнанням, сезонними зупинками та низьким рівнем модернізації окремих підприємств .
Нафтопереробка в Росії історично є частиною інтегрованих вертикальних компаній – «Роснефть», «Лукойл», «Газпром нафта», «Сургутнефтегаз», «Татнефть». Така модель поєднує видобуток, транспортування та переробку, що дає змогу перерозподіляти ризики й утримувати стабільні поставки на внутрішній ринок. Водночас вона знижує конкуренцію й ускладнює доступ незалежних гравців до сировини.
Географічно російські НПЗ розташовані нерівномірно. Найбільше підприємств зосереджено в європейській частині країни – у Центральному федеральному окрузі, Поволжі, на північному заході та в Південному регіоні. У Сибіру та на Далекому Сході працюють менші за потужністю, але стратегічно важливі заводи, що забезпечують віддалені регіони. Така структура склалась історично: більшість НПЗ будували поблизу споживачів і транспортних маршрутів, а не біля родовищ.
Станом на 2025 рік у Росії функціонує кілька десятків НПЗ різного масштабу – від великих комплексів, здатних переробляти понад 400 тис. барелів на добу, до регіональних заводів із потужністю менш ніж 50 тис. барелів. Основу системи становлять близько 20 великих підприємств, на які припадає більшість національної переробки.
На цьому тлі важливе значення мають технологічні характеристики російських НПЗ. Значна частина заводів побудована в середині ХХ століття й модернізована частково. Через це на багатьох підприємствах зберігається надлишок первинної переробки та нестача установок глибокого перетворення, що обмежує виробництво бензину, дизеля та авіаційного пального сучасних стандартів. Відповідно, руйнування чи зупинка навіть частини вторинних установок може мати більший вплив на ринок, ніж вихід із ладу первинної дистиляції.
Хоча ресурсна база країни залишається значною, російська нафтопереробка дедалі сильніше залежить від зовнішніх чинників – санкційних обмежень, логістики експорту, дефіциту імпортного обладнання та ризиків фізичних атак на інфраструктуру. Сукупно це послаблює її стабільність і знижує завантаження виробничих потужностей, яке в окремі періоди 2024–2025 років падало до 70–75%.
Найбільші нафтопереробні заводи Росії: структура галузі та ключові потужності
Попри загальне старіння інфраструктури, російська нафтопереробна промисловість зберігає значні масштаби. Основну частину переробки забезпечує група великих НПЗ, що належать кільком вертикально інтегрованим компаніям. Саме ці підприємства формують більшість внутрішнього постачання та експорту світлих нафтопродуктів. Дані щодо потужностей наведені за профільними джерелами, зокрема за інформацією з файлу та даними EIA .
Нижче – ключові заводи, що становлять ядро російської системи переробки.
Омський НПЗ (Газпром нафта)
Потужність: 440 тис. барелів/добу.
Це найбільший російський НПЗ і один із наймасштабніших у Європі. Розташований у Західному Сибіру, він працює з 1955 року та відіграє центральну роль у виробництві бензину та дизеля для внутрішнього ринку.
Киришинефтеоргсинтез (Сургутнефтегаз)
Потужність: 400 тис. барелів/добу.
Один із найважливіших заводів на північному заході країни. Забезпечує не лише регіональний ринок, а й значну частку експорту через Балтійські порти.
Рязанська НК (Роснефть)
Потужність: 340 тис. барелів/добу.
Стратегічно важливий НПЗ Центрального округу, який неодноразово ставав об’єктом атак у 2024–2025 роках. Його виробництво швидко впливає на баланс пального в центральній частині РФ.
Нижегороднефтеоргсинтез (Лукойл)
Потужність: 340 тис. барелів/добу.
Один із найпотужніших заводів Поволжя. Важливий виробник компонентів моторного пального та нафтохімічної продукції.
Ярославський НПЗ (Газпром нафта / Роснефть)
Потужність: 300–320 тис. барелів/добу.
Комплекс із широким набором вторинних установок. Має тривалу історію модернізацій, що підвищили глибину переробки.
Танеко (Татнефть)
Потужність: 170–320 тис. барелів/добу.
Найсучасніший великий НПЗ Росії, запущений у 2011 році. Компанія активно нарощує глибину переробки та виробництво продуктів з високою доданою вартістю.
Волгоградський НПЗ (Лукойл)
Потужність: 290 тис. барелів/добу.
Розташований у Волго-Уральському регіоні. У 2024–2025 роках неодноразово зазнавав атак дронами, але відновлював роботу у відносно короткі строки.
Пермський НПЗ (Лукойл)
Потужність: 260 тис. барелів/добу.
Завод середнього рівня модернізації. Важливий для постачання дизеля та авіапалива.
Московський НПЗ (Газпром нафта)
Потужність: 210–260 тис. барелів/добу.
Розташування в межах мегаполіса робить його критичним для забезпечення центрального ринку, попри обмеження на розвиток інфраструктури.
Туапсинський НПЗ (Роснефть)
Потужність: 180–240 тис. барелів/добу.
Один із ключових південних заводів, орієнтований на експортні поставки через Чорне море.
Ангарська нафтохімічна компанія (Роснефть)
Потужність: 200 тис. барелів/добу.
Головний НПЗ Східного Сибіру, що забезпечує регіональні потреби та частково працює на далекосхідний ринок.
Салават (Газпром)
Потужність: 200 тис. барелів/добу.
Комплекс глибокої переробки в Башкортостані з великою часткою нафтохімічної продукції.
Комсомольський НПЗ (Роснефть)
Потужність: 170–200 тис. барелів/добу.
Один із найважливіших заводів Далекого Сходу, забезпечує регіон, який має обмежену логістичну альтернативу.
Тюменський НПЗ
Потужність: орієнтовно 170–180 тис. барелів на добу.
Один із найбільших приватних НПЗ Росії, орієнтований на забезпечення Західного Сибіру. Через технологічні обмеження окремих установок глибина переробки залишається помірною.
Сизранський НПЗ (Роснефть)
Потужність: ~160 тис. барелів/добу.
Частина Самарської групи НПЗ. Має середню глибину переробки, виробляє моторні палива та нафтохімічні компоненти.
Новокуйбишевський НПЗ (Роснефть)
Потужність: орієнтовно 150–160 тис. барелів на добу.
Один із ключових заводів Самарського вузла переробки. Має широкий набір вторинних установок та виробляє значну частку бензину для внутрішнього ринку.
Куйбишевський НПЗ (Роснефть)
Потужність: близько 140 тис. барелів на добу.
Ще один елемент Самарського вузла. Орієнтований на виробництво бензину й дизеля, бере участь у внутрішньому постачанні та експорті через Приволзький регіон.
Саратовський НПЗ (Роснефть)
Потужність: ~130–140 тис. барелів/добу.
Один із найстаріших російських НПЗ. Забезпечує Центральний і Приволзький регіони, виробляє бензин, дизель і авіапаливо.
Ільський НПЗ
Потужність: приблизно 130–140 тис. барелів на добу.
Приватний завод, що працює на малих і середніх партіях нафти. Має обмежену технологічну лінійку й переважно виробляє мазут, дизель і напівфабрикати.
Афіпський НПЗ (Афіпс Нафто)
Потужність: орієнтовно 120–130 тис. барелів на добу (≈6,25 млн т на рік).
Розташований у Краснодарському краї, спеціалізується на виробництві дизеля, мазуту та нафтохімічних компонентів. У 2010–2020-х роках проходив поетапну модернізацію. Є одним із найбільших приватних нафтопереробних підприємств півдня РФ.
Орськнафтооргсинтез
Потужність: ~100–120 тис. барелів/добу.
Важливий регіональний НПЗ з елементами нафтохімії. Обслуговує ринок південного Уралу та частково експортує продукцію.
Поточний стан російських НПЗ: санкції, технологічні обмеження та наслідки атак
Після початку повномасштабної війни проти України російська нафтопереробна галузь опинилася під тиском одразу кількох груп факторів: санкційних обмежень, логістичних збоїв та регулярних атак дронами по інфраструктурі. Сукупність цих впливів знижує фактичну завантаженість заводів, ускладнює модернізацію й посилює технологічну вразливість системи.
Міжнародні санкції суттєво обмежили доступ Росії до обладнання, запасних частин і каталізаторів, які потрібні для безперервної роботи установок глибокої переробки. Це особливо важливо для російської галузі, де значна частина потужностей була збудована в 1960–1980-х роках і потребує регулярного оновлення. Внаслідок цього темпи ремонту сповільнюються, а ризик аварійних зупинок зростає.
Водночас санкції на транспортування та страхування нафтопродуктів, а також запроваджені G7 цінові обмеження змусили Росію переорієнтовувати експорт на азійські ринки. Така зміна логістики потребує додаткових витрат і збільшує час доставки. Для деяких НПЗ, які раніше працювали переважно на європейський напрям, це призвело до періодичного скорочення переробки через накопичення нереалізованої продукції.
Окремим чинником стали системні атаки українських дронів у 2024–2025 роках, які торкнулися як великих, так і середніх НПЗ. Згідно з наявними даними, удари не призводять до повної втрати потужностей, але здатні тимчасово зупиняти окремі установки або скорочувати виробництво. У низці випадків ремонт триває від кількох днів до кількох тижнів, що створює короткострокові збої в роботі ринку. Водночас російські НПЗ мають надлишок первинної дистиляції, а вузьким місцем є вторинні процеси, тож ушкодження таких установок впливає на обсяг готового пального сильніше, ніж на номінальну пропускну здатність.
Сукупність усіх перелічених факторів зумовлює помітне падіння фактичної завантаженості заводів. За оцінками галузевих аналітиків, у 2024–2025 роках у деякі місяці вона зменшувалася до 70–75% від проєктних можливостей. Це один із найнижчих показників за останнє десятиліття, який свідчить про структурну напругу в системі: переробка скорочується навіть за наявності достатнього обсягу сирої нафти.
У підсумку російська нафтопереробна галузь входить у період зростаючої нестабільності. Її здатність підтримувати виробництво на колишньому рівні дедалі більше залежить від доступності імпортних технологій, ефективності логістики та інтенсивності атак на інфраструктуру. Кожен із цих чинників залишається невизначеним, що обмежує можливість галузі працювати безперебійно.
Висновок
Нафтопереробна галузь є ключовою ланкою російської нафтової інфраструктури, яка визначає обсяг доступних на ринку палив і формує значну частку експортної виручки. Попри великі проєктні потужності, система працює зі зниженим завантаженням через санкції, технологічні обмеження та зростаючий вплив атак на інфраструктуру.
Найпотужніші НПЗ забезпечують основну частину переробки, але їхня робота дедалі більше залежить від доступу до імпортного обладнання та стабільної логістики. У підсумку російська переробка зберігає масштаб, проте її стійкість знижується, а вразливість до зовнішніх чинників – зростає.
