Щороку 23 вересня відзначають День видимості бісексуалів. Бісексуальних людей можуть романтично або сексуально приваблювати люди більш ніж одного гендеру. Проте про їхню орієнтацію часто судять за тим, з ким вони зараз зустрічаються. А коли людина сама каже, що вона бісексуальна, їй можуть відповісти: це «лише етап», згодом вона «визначиться».

Таку реакцію можна почути від партнера, друзів і навіть усередині ЛГБТК+ спільноти. Через це людині доводиться знову пояснювати власну орієнтацію або вирішувати, чи варто взагалі про неї говорити. Саме тому видимість — це не лише згадки про бісексуальних людей, а й готовність сприймати їхні слова про себе серйозно.

Explainer розповідає, як виник День видимості бісексуалів, звідки беруться ці упередження та чому розмова про них досі потрібна.

Як виник День видимості бісексуалів

День видимості бісексуалів з’явився 1999 року завдяки трьом американським активістам — Венді Каррі, Майклу Пейджу та Джиджі Рейвен Вілбур. Спочатку його називали Міжнародним днем святкування бісексуальності. Для першого відзначення обрали 23 вересня — день народження Вілбур. Активісти хотіли, щоб бісексуальних людей помічали й сприймали всерйоз, зокрема в ЛГБТК+ спільноті.

Уже першого року до відзначення долучилися не лише у США, а й у Великій Британії, Канаді, Японії та ПАР. Згодом дата поширилася й на інші країни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Для ЛГБТК+ людей в Україні бути собою досі небезпечно. Це має змінитися

У 2014 році GLAAD і BiNet USA разом з іншими організаціями започаткували Тиждень обізнаності про бісексуальність. Протягом нього говорять про життя бі+ людей та проблеми, з якими вони стикаються. Завершується тиждень 23 вересня, у День видимості бісексуалів.

Міфи, упередження і біфобія

«Це лише етап», «треба визначитися», «рано чи пізно обереш сторону» — так бісексуальним людям дають зрозуміти, що їхньої орієнтації нібито не існує. У дослідженнях такі слова описують як заперечення бісексуальної ідентичності: її вважають тимчасовою або несправжньою.

Інший стереотип стосується стосунків. Бісексуальним людям приписують схильність до зрад або вважають, що їм неодмінно потрібні партнери різних гендерів. Орієнтація не визначає, чи буде людина вірною партнеру. Проте через це упередження їй можуть не довіряти ще до того, як вона зробила щось, що дало б для цього підстави.

Такі уявлення — прояви біфобії, тобто негативного ставлення до бісексуальних людей. Часто за ними стоїть мононормативність: звичне для суспільства припущення, що людину може приваблювати лише один гендер. Стереотипи при цьому різняться: про бісексуальних чоловіків можуть казати, що вони «насправді геї», а про жінок — що вони «експериментують» або хочуть привернути увагу чоловіків. І тим, і іншим відмовляють у праві самим визначати свою орієнтацію.

Бісексуальні люди можуть чути це і від гетеросексуального оточення, і від частини геїв та лесбійок. У дослідженнях такий досвід називають подвійною дискримінацією. Через недовіру з обох боків людина може приховувати свою орієнтацію навіть там, де сподівалася знайти підтримку.

Як дискримінація впливає на психічне здоров’я

Бісексуальні люди частіше мають симптоми депресії та тривожності, ніж гетеросексуальні. Порівняно з геями та лесбійками ці показники можуть бути вищими або приблизно однаковими.

Одне з можливих пояснень — стрес меншин. Осуд виснажує не лише тоді, коли людина стикається з ним безпосередньо. Вона може приховувати свою орієнтацію або постійно чекати негативної реакції. Для бісексуальних людей цей тиск може надходити і від гетеросексуального оточення, і від частини ЛГБТК+ спільноти.

У дослідженні за участю 110 бісексуальних людей 93% опитаних повідомили про упередження з боку гетеросексуальних людей, а 82% — з боку геїв та лесбійок. Дослідники також виявили зв’язок між пережитою дискримінацією та симптомами депресії й тривожності.

Важливо й те, як реагують близькі. Коли бісексуальній людині не доводиться пояснювати чи захищати свою орієнтацію перед друзями й родиною, їй легше переживати тиск ззовні. У тому ж дослідженні люди, які відчували більше підтримки, мали менш виражені симптоми депресії, а підтримка батьків була пов’язана і з нижчим рівнем тривожності.

Чому видимість має значення

Коли бісексуальна людина перебуває у стосунках, оточення нерідко вирішує за неї, хто вона: «гетеро», «гей» чи «лесбійка». Видимість означає, що їй не доводиться щоразу доводити власну орієнтацію або виправляти чужі припущення.

Має значення й те, чи бачить людина інших зі схожим досвідом. Спільноти, публічні розмови та кампанії дають можливість знайти підтримку й відчути, що ти не мусиш обирати між «гетеро» та «гей». За опитуванням Pew Research Center у США, бісексуальні люди рідше за геїв і лесбійок відчувають тісний зв’язок із ширшою ЛГБТК+ спільнотою.

Водночас видимість не означає обов’язку розповідати про свою орієнтацію всім. Людина сама вирішує, з ким і коли говорити про себе. Дослідження досвіду бі+ людей показало, що такі розмови з тими, хто готовий підтримати, можуть приносити полегшення, тоді як у неприязному середовищі люди частіше стикаються з відторгненням.

Саме тому День видимості потрібен не для того, щоб закликати кожну бі+ людину до публічності. Він дає привід говорити про упередження й робити так, щоб люди могли відкрито бути собою там, де самі цього хочуть.

Чому День видимості бісексуалів досі потрібен

Від першого відзначення Дня видимості минуло 27 років. За цей час про бісексуальність стали говорити більше, але запитання «ти просто не визначився?» нікуди не зникло. Щороку 23 вересня є нагода почути самих бі+ людей — про те, як вони живуть, із чим стикаються і що хотіли б змінити.

Ця розмова не має закінчуватися разом із датою в календарі. У звичайний день повага починається з простішого: вірити людині, коли вона говорить про себе, і не вирішувати за неї, ким вона є.