Що таке фемінітиви та навіщо їх вживати?

Нова редакція Українського правопису замінила правопис 1992 року. Серед низки правил унормували й використання фемінітивів.

Explainer продовжує проєкт, присвячений українській мові. Минулого разу ми відповідали на найважливіші запитання щодо правопису.

Цього разу ми пояснюємо, що таке фемінітиви, відколи вони існують в українській мові та як їх правильно утворювати.

Що таке фемнітиви?

Фемінітиви, або жіночі назовники – це іменники жіночого роду, які мають дві групи за значенням. Одна група називає жінок за різними характеристиками: посадою, професією, національністю, сімейним чи родинним статусом. Наприклад, депутатка, німкеня, сестра. Друга група – це назви самиць тварин (кішка, корова).

Як в українській мові з’явилися фемінітиви?

Спочатку життя жінок було обмежене лише приватним простором, тому першими виникли фемінітиви, які називають їх у сфері родинного й домашнього побуту.

Кандидатка філологічних наук Марія Брус багато років вивчає жіночі назви в староукраїнських пам’ятках ХVI-XVII ст. і своїми дослідженнями показує, що перші фемінітиви почали з’являтися в ті історичні моменти, коли жінка ставала власницею певного майна і це було відображено у писемних пам’ятках.

Такі перші слова дослідниця виводить від словника Памви Беринди ХVI століття. Хоча ми можемо говорити і про ранні розуміння жіночих назовників, наприклад, у XI столітті існувало слово «княгиня».

У ХVI-XVII ст. на наших територіях Литовський статут узаконив однаковість майнових та спадкових прав жінок і чоловіків. Тобто жінки почали брати активнішу участь у державних, громадських та інших справах, а, отже, були представлені у суспільному просторі. Відтак знадобилися й нові слова, щоби їх називати – дорадниця, кредиторка.

Це нормальний процес розвитку мови, саме так вона влаштована: одні слова ми вже не кажемо, бо не використовуємо ті чи інші предмети, немає певних титулів, а інші – навпаки, вчимося вживати, бо світ вимагає цього.

Творення фемінітивів рухалося паралельно з українізацією

Кандидатка філологічних наук, викладачка Українського католицького університету Олена Синчак зауважує, що у ХIХ та на початку ХХ століття був справжній бум творення жіночих назв, які мали давнє походження. Якраз на той момент припадає збільшення кількості професій.

Слід розуміти, що на різних етапах була різна мовна політика щодо вживання жіночих назв, яка не завжди була пов’язана з тим, як ці назви насправді функціонували в житті. Олена Синчак наводить приклад «Російсько-українського академічного словника Агатангела Кримського, в якому є багато жіночих назв на позначення жінки як учасниці правових відносин. А наприклад, «Словник української мови в 11 томах» містить понад 3 тисячі жіночих назв, але серед них немає значної частини тих, які були у часи українізації.

Тобто якщо ми говоримо про початок ХХ століття, то це творення жіночих назв рухалося паралельно з українізацією, тоді було важливо творити українські терміни. Українізація «йшла в ногу» з фемінізацією. Але в радянський час воно було сповільнено через радянську мовну політику, яка полягала в тому, що жінка, обіймаючи високу посаду, називала свій фах чоловічим родом.

Цю тезу підтверджує і кандидатка філологічних наук, радниця з питань політики гендерної рівності та антидискримінації в освіті міністерки освіти і науки України Олена Малахова. Вона каже, що фемінітиви є такими собі маркерами, які дозволяють дистанціюватися від російської мови.

«Форму жіночого роду мали низькокваліфіковані заняття: покоївка, домогосподарка, а ось високі посади були означені чоловічим родом: міністр, депутат», – додає приклад Малахова.

Взагалі потрібно розглядати мову як систему і мову як засіб спілкування. На рівні мови як системи у нас є роди – чоловічий, жіночий, середній, спільний. Крім цього, українська мова є флективною, тобто частина значення слова припадає на закінчення (флексію).

А також у нашій мові є суфікси, які видозмінюють, уточнюють значення кореня. Якщо проаналізувати ЗМІ, документи, архіви, словники, то можна побачити, що жіночі назовники існували віддавна. Наприклад, слова «учителька» чи «депутатка» до 30-х років часто можна було побачити в офіційних звітах разом із маскулінітивами – назвами осіб чоловічої статі.

Жіночі назовники є у першому друкованому українському словнику «Лексисі» Лаврентія Зизанія (дочка, невістка, молодиця). Крім цього, фемінітиви є у словнику Бориса Грінченка (злидарка, професорка).

Згадаємо і про художню літературу. Книжкова оглядачка, доцентка кафедри журналістики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Лілія Шутяк зауважує, що саме сучасна українська література не в останню чергу долучилася до звернення уваги на проблему фемінітивів.

Формат художнього тексту дозволяв уживати фемінітиви ще задовго до того, як це стало мейнстрімом. Тож показових прикладів переходу на фемінітиви в сучасній українській літературі навряд чи потрібно шукати, бо такий перехід відбувався поступово й уже віддавна.

Великий внесок у поширенні фемінітивів належить також літературним редакторам, які слідкують за всіма нововведеннями та особливостями правопису й виправляють відповідно до чинних норм.

Скільки у нас є фемінітивів?

У німецькій мові є 8 тисяч жіночих назв, а скільки в українській – конкретної цифри немає. У «Словнику української мови в 11 томах» є 3500 фемінітивів, в «Російсько-українському словнику» Агатангела Кримського – приблизно 2500 жіночих назовників, але багато з них в СУМ не перейшли.

Викладачка Українського католицького університету Олена Синчак наразі працює над словником фемінітивів, який впродовж року опублікують онлайн. Він налічуватиме 1500 слів: серед них будуть і нові, які з’явилися тепер, і слова, які були в часи українізації, а наразі відродилися.

Словник міститиме тлумачення та приклади вживання.

«Маємо зараз два джерела, які засвідчують активне вживання жіночих назв: ресурси з часів українізації і діаспорна мова. Це дає нам простір думати про те, як ми можемо українську мову змінювати сьогодні, повертаючи її ближче до чеської, словацької і далі від російської. Тому що в радянський час відбулося наближення української мови до російської. Я намагаюся дослідити і пояснити, як відбувалося це наближення в фемінітивах», – розповідає мовознавиця.

Чи є фемінітиви в інших мовах?

Безумовно! Є мови, в яких є стратегія фемінізації, а є мови, в яких є стратегія нейтралізації, і це безпосередньо пов’язано з граматичною будовою цих мов.

Загалом фемінітиви властиві всім мовам, у яких є граматичний рід. Це насамперед такі слов’янські мови, як словацька, чеська, польська, хорватська, сербська. Також це і європейські мови, наприклад, німецька чи французька, там де є граматичний рід, де є називання людини за ознакою.

А ось в англійській мові немає граматичного роду, тому там відбувається нейтралізація – всі ознаки статі в професії стираються.

Чому про фемінітиви знову заговорили?

Прийняли нову редакцію Українського правопису, яка дозволяє вживання фемінітивів, але пропонує досить-таки широку варіативність утворення. Зі свого боку Міністерство економіки України затвердило новий класифікатор професій, який дозволяє за бажанням використовувати жіночі назовники.

Голова Національної комісії зі стандартів державної мови Орися Демська наголосила, що ініціатива Міністерства економіки залишається виключно їхньою ініцативою. Комісія не долучалася до проєкту, не брала участі в його погодженні і не несе відповідальності за ті пропозиції. Тобто на офіційному рівні в Україні досі не унормовано уніфіковане написання фемінітивів.

Правопис дає загальний напрям, як утворити, але очевидно, що він не може передбачити всі нюанси. Регулювання жіночих назв – це завдання не правопису, а Національної комісії зі стандартів державної мови. Коли вона напрацює рекомендації, ми вже не будемо вагатись між фотографкою, фотографинею чи фотографесою.

Гендер і мова

На сьогодні питання фемінітивів вкотре актуалізувалося, адже у суспільстві жінка активна, її роль зросла.

Інна Стефанець працює наразі на радіо і відчуває величезну роль фемінітивів у суспільстві.

«Після мого етеру залишається аудіодоріжка. Перш ніж розпізнаєте за голосом чи іменем стать гостей, найбільш вживані із 13 суфіксів вкажуть вам на те, що біля мікрофона експертка та фахівчиня. Мій спосіб заявляти суспільству про вміння, таланти і досягнення жінок – це етер, аудіодоріжка, розмова, в якій звучать фемінітиви. Слова, що прозоро вказують: «Це зробила ВОНА!» – розмірковує Інна Стефанець.

Співавторка книжки «Гендер для медій» Олена Синчак погоджується з тим, що після Революції Гідності фемінітиви стали вживати більше, тому що жінки виявляли себе як волонтерки, вони йшли в армію як кулеметниці».

Тобто жінки в певних сферах ставали активнішими, медіа робили їх видимішими, і треба було застосовували слова, пов’язані з активністю жінки в суспільстві. Якщо ця активність зросла, то мова обов’язково це показує. Тут якраз і йдеться про гендерну рівність, про символічний капітал.

Чому суспільство не сприймає фемінітиви?

Насмішки над фемінітивами пов’язані з тим статусом жінки, який є у суспільстві, тобто більше пов’язаний зі стереотипами. Це не настільки висміювання слів, як неприйняття іпостасей жінки, яка може бути активною у певній сфері.

Мовна експертка Олена Бурковська, окрім позицій «за», зібрала низку тез, які висвітлюють позицію «проти». Найчастіше жіночі назовники не хочуть вживати, бо вони бувають:

• неунормовані,
• від деяких слів важко утворити фемінітив,
• немилозвучні,
• іноді навіть образливі,
• так склалося історично, тому не треба їх змінювати.

Про все по порядку. Коли Комісія унормує рекомендації, то перші дві позиції ми відкинемо одразу, адже за конкретними правилами будемо знати, як утворити той чи інший фемінітив. Хоча загальні правила вже є, але про них трохи згодом.

Третю позицію цього списку поділяє дослідниця Алла Архангельська, яка проти фемінітивів, вона вважає їх естетично неприйнятними словами. Але вже згадана мовознавиця Олена Синчак такої проблеми не бачить, адже, на її думку, слова випрацьовуються за конкретними моделями і стають милозвучними. Тобто тут питання часу і нашої з вами практики.

Чому жінкам важко приймати фемінітиви? Деякі кажуть: «Я не директорка», тому що у радянський час фемінітиви були відкинуті політикою. Про директорку чи директрису говорили, але тільки у розмовному мовленні, а в офіційно-діловому стилі був скрізь директор. У радянський час усі офіційні звання були чоловічими, тому декому наразі це важко прийняти. 

У словниках початку ХХ століття, в офіційно-ділових документах того часу є активна спроба запровадження жіночих назв там, де це можна було запровадити. І це якраз про повернення до наших традицій, які в силу певних обставин були відкинуті.

Наприклад, у Львові зверталися «пані професорко» до 1939 року. Можливо, це відторгнення пов’язане з тим, що частина України була під впливом Російської імперії, а частина – під Австро-Угорщиною та Польщею. І там, де є польські впливи, це розуміють краще, а там, де Україна перебувала під російським впливом, то ці слова справді гірше сприймаються, бо їх було менше у публічному просторі.

«Коли ми подивимося на словотворчі засоби української та чеської мов, то побачимо, що у нас є ті ж самі ресурси для творення жіночих назв. Те, що вони в чеській є вже 100 років, – це не пов’язане зі структурою мови, а пов’язане саме зі структурою суспільства. Це суспільство було готове їх раніше прийняти, а в українському суспільстві були інші механізми, і воно виявилося на той момент неготовим», – коментує для Explainer мовознавиця Олена Синчак.

Як утворити фемінітиви?

Якщо ви думаєте, що утворюєте фемінтив самі, насправді є велика вірогідність, що він уже давно є в українській мові та зафіксований у словнику. Тому не варто винаходити колесо, а просто його покрутити, тобто перевірити себе у двох академічних словниках, які доступні онлайн – Академічний тлумачний словник (1970-1980) та Словник української мови ONLINE.

Крім фемінітивів, які виникли вже давно, наприклад, мати, донька, загалом назви жінок в українській мові утворюються кількома способами.

Основоскладання – цей спосіб не надто продуктивний. Наприклад, медична сестра – медсестра. Інший спосіб словоскладання, який втрачає свою популярність, адже краще сказати лікарка, замість жінка-лікар чи замість дівчина-герой – героїня.

Найбільш поширеним способом є суфіксація. Усього в українській мові суфіксів, якими в різні часи утворились різні назовники, більше десятка: -ис-, -иц-, -івн-, -ївн-, -ш-.

Назви жінок здебільшого утворювались від назв чоловіків: політик – політикиня, директор – директорка, і дуже рідко це відбувалося навпаки. Є, звісно, поодинокі випадки.

Найпродуктивнішими на сьогодні є суфікси -к-, -ин-, -иц-, -ес-. До речі, саме про них йдеться в оновленому правописі української мови (параграф 32).

• Суфікс -к- працює найбільшеза всіх, його поєднують з різними типами основ (міністерка, нардепка), тому перш за все звертайтесь до нього.
• Суфік -иц- беремо до уваги, якщо іменник чоловічого роду закінчується на -ень або -ник (очільник – очільниця, учень – учениця).
• Суфікс -ин- поєднуємо з іменниками, які закінчуються на -ець та загалом на приголосні (продавець – продавчиня, політик – політикиня). До речі, саме цей суфікс можете додавати до слів на -ія, -логія, -лог (зоологія – зоологиня, філолог – філологиня).

Ще простіше. Якщо можливо утворити слово за допомогою суфікса -к-, то утворюємо; якщо з -к- не вдається (фахівець, службовець), тоді вдаємось до -ин- (фахівчиня) чи -иц- (службовиця).

Окрім продуктивних суфіксів, мовознавиця Аліна Акуленко звертає увагу на менш поширений суфікс -ес-. Філологиня каже, що, вагаючись між словами «поетка» і «поетеса», частіше оберуть перший варіант. Річ у тім, що суфікс -к- вписався у мову, ми звикли його вживати.

Що робити, якщо ми утворили фемінітив, а таке слово вже є з іншим значенням? Найчастіше у мережі згадують про пілотку, як головний убір, і запитують, який знайти відповідник. По-перше, ми можемо казати пілотка і таким чином розвивати ще одне лексичне значення слова. По-друге, можемо додати інший суфікс і казати пілотеса.

Утворюючи жіночі назовники, потрібно бути уважними. Адже, наприклад, суфікси -ш-, -их- можуть вносити додатковий компонент до лексичного значення слова. Тобто директорша – це не жінка на конкретній посаді, а дружина директора.

Буває й таке, що утворене слово викликає у нас недоречні асоціації. Наприклад, аби уникнути немилозвучного посолка, скажемо посолкиня чи використаємо запозичене слово амбасадорка.

Перевірити себе можете у цьому тесті від кандидатки філологічних наук Олени Малахової.

Якщо у слові вже є значення жіночності, то зрозуміло, що ми не утворюємо від нього фемінітив. Наприклад, бізнесвумен. Крім цього, фемінітиви не утворюємо від іменників спільного роду, тому що ці слова у контексті, конкретному реченні набувають жіночого чи чоловічого роду. Наприклад, вимогливий чи вимоглива староста, відповідальний чи відповідальна колега.

Більш детально утворення фемінітивів пояснюють у книжці «Гендер для медій».

Чому потрібно вживати фемінітиви?

Аби ви захотіли перейти за посиланням і детальніше вивчити для себе цю тему, ми підсумували інтерв’ю з Оленою Синчак трьома тезами «за» використання фемінітивів.

• Повернення до властиво українських законів нашої мови. Адже ми пам’ятаємо, що в радянський час їх відкинули. Українську мову наближували до російської мови, в російській фемінітиви не утворювали так часто.
• Сьогодні жінки видимі в публічному просторі. Саме тому вони заслуговують на це символічне визнання, яке їм може дати мова.
• Рівність. Коли говоримо про гендерну рівність, рівний доступ чоловіка та жінки до посад і професій, то це теж про фемінітиви.