Президент США Дональд Трамп 19 лютого у Вашингтоні відкрив перше засідання створеної за його ініціативою Ради миру. Раніше, 22 січня, на полях Всесвітнього економічного форуму в Давосі було підписано угоду про її заснування. За задумом, Рада миру має займатися врегулюванням конфліктів і післявоєнним відновленням у різних регіонах світу.

Сполучені Штати пообіцяли внести 10 мільярдів доларів до бюджету ради, а частина країн-учасниць оголосила про фінансові внески та участь у стабілізаційній місії в секторі Гази.

Рада миру позиціонується як новий механізм врегулювання конфліктів і післявоєнного управління. Водночас її модель управління, порядок членства і заяви про можливий «нагляд» за ООН викликали дискусію щодо ролі цієї структури в чинній системі міжнародних інституцій.

Explainer розбирає, як влаштована Рада миру, хто вже бере в ній участь і чи може ця ініціатива змінити баланс у глобальній архітектурі безпеки.

Навіщо створюють Раду миру

У преамбулі статуту Ради миру чинні підходи до миротворчості названі такими, що «занадто часто зазнавали невдачі». Документ не уточнює, про які саме інституції йдеться, але формулювання апелює до системи міжнародних організацій, сформованої після Другої світової війни.

Автори статуту стверджують, що традиційні механізми розбудови миру закріплюють кризу замість того, щоб виводити з неї. У тексті йдеться про «інституціоналізацію залежності» та надмірну орієнтацію на процеси, а не на результат. Натомість Рада миру подається як орган, здатний діяти швидше і без зайвих процедур.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Трамп і Гренландія: чому президент США говорить про захоплення острова і які це матиме наслідки

При цьому документ не містить конкретного аналізу провалів попередніх підходів. У статуті не згадується жоден конфлікт, жодна миротворча місія або рішення ООН, яке вважається помилковим. Критика залишається загальною.

Місія Ради миру сформульована широко: сприяти стабільності, відновлювати «надійне та законне управління» і забезпечувати тривалий мир у регіонах, що постраждали від конфліктів або перебувають під загрозою їх виникнення. Географічних або часових обмежень документ не містить.

Хто може стати членом Ради миру і до чого тут мільярд доларів

Статут передбачає закриту модель членства. Приєднатися до Ради миру можуть лише держави, які отримають персональне запрошення від голови. Універсального механізму вступу не існує.

Кожну країну має представляти особисто глава держави або уряду. Формально всі члени мають рівні права за принципом «одна держава — один голос», але доступ до цього голосування повністю контролюється керівником організації.

Дональд Трамп тримає підписану установчу хартію на засіданні Ради миру в Давосі.
Фото: Gian Ehrenzeller / EPA

Базовий термін членства обмежений трьома роками і може бути продовжений за рішенням голови. Водночас у статуті передбачено виняток: держави, які протягом першого року внесуть понад один мільярд доларів, не підпадають під це обмеження.

Документ не пояснює, які додаткові права або гарантії отримують такі країни. Йдеться лише про звільнення від часових рамок членства.

Вийти з Ради миру можна в односторонньому порядку. Натомість рішення про виключення ухвалює голова, і лише дві третини інших членів можуть його заблокувати.

Хто керує Радою миру і як там ухвалюють рішення

Ключовою фігурою в Раді миру є голова. У статуті прямо зазначено, що першим головою є Дональд Трамп. Термін його повноважень не обмежений. Він також виконує функції представника США.

Голова формує всю систему управління: створює, змінює або розпускає дочірні органи, визначає їхній склад і мандат.

Формально рішення ухвалює Рада миру. Кожна держава має один голос, рішення приймаються простою більшістю, але набувають чинності лише за схвалення голови. У разі рівності голосів вирішальне слово також залишається за ним.

Виконавчу раду формує голова. Вона ухвалює оперативні рішення, які можуть бути ветовані в будь-який момент.

У публічних повідомленнях називають кілька осіб, яких планують залучити до керівних або дорадчих структур. Серед них — Марко Рубіо, Джаред Кушнер і Тоні Блер. Формального переліку посад і ролей статут не містить.

Як фінансується Рада миру і хто контролює гроші

Фінансування здійснюється за рахунок добровільних внесків держав, організацій та інших джерел. Обов’язкових внесків статут не передбачає.

Контроль за коштами покладений на Виконавчу раду. Незалежного аудиту або обов’язкової публічної звітності документ не встановлює. Рішення ради можуть бути ветовані головою.

Статут також не обмежує джерела фінансування і не визначає критерії розподілу коштів між проєктами чи регіонами.

Який правовий статус має Рада миру і хто вирішує спори

Рада миру має міжнародну правосуб’єктність і може укладати контракти, володіти майном, відкривати рахунки і наймати персонал. Передбачені привілеї та імунітети, але їхній обсяг має визначатися окремими угодами з державами.

Юрисдикція ради не поширюється автоматично на території держав-членів. Участь у місіях можлива лише за їхньої згоди.

Усі внутрішні спори вирішує голова, який визначений як остаточна інстанція. Механізмів оскарження статут не передбачає.

Кого запросили і хто вже бере участь

До Ради миру приєдналися понад 20 держав. За словами президента США Дональд Трамп, їхня кількість може перевищити 50. Запрошення надсилалися десяткам країн, і відповіді залишаються нерівномірними.

Серед держав, які підтвердили участь, — країни Близького Сходу, Центральної Азії, Балкан і Латинської Америки. Зокрема, до ініціативи приєдналися Аргентина, Албанія, Вірменія, Азербайджан, Бахрейн, Білорусь, Болгарія, Єгипет, Угорщина, Індонезія, Йорданія, Казахстан, Кувейт, Косово, Марокко, Пакистан, Парагвай, Катар, Саудівська Аравія, Туреччина, Об’єднані Арабські Емірати, Узбекистан і В’єтнам.

Президент США Дональд Трамп виступає на першому засіданні Ради миру у Вашингтоні, 19 лютого. Фото: Tierney L. Cross / The New York Times

Низка європейських держав заявила, що поки не планує приєднуватися. Серед них — Франція, Німеччина, Італія, Норвегія, Швеція, Словенія, Греція та Велика Британія. Канада не братиме участі після відкликання запрошення.

Деякі держави отримали запрошення, але не визначилися з рішенням. Серед них — Китай, Індія, Сінгапур, Кіпр, Хорватія, виконавчий орган Європейського Союзу, а також Росія.

Президент Росії Володимир Путін раніше заявляв, що Москва могла б спрямувати 1 мільярд доларів із заморожених у США російських активів на потреби «Ради миру», але остаточного рішення щодо участі не оголошував.

Україна також отримала запрошення до «Ради миру». Президент Володимир Зеленський заявив, що йому «дуже складно уявити», як Україна може брати участь у будь-якій раді разом із Росією.

Чи може Рада миру замінити ООН

Під час першого засідання президент США Дональд Трамп заявив, що його «Рада миру» певною мірою «наглядатиме» за Організація Об’єднаних Націй. Він не уточнив механізму такого нагляду, але сказав, що США мають намір «зміцнити» ООН, зокрема фінансово.

Статут «Ради миру» не містить прямої заяви про заміну Організації Об’єднаних Націй. Водночас логіка документа вибудувана як альтернатива чинній системі міжнародної безпеки, а не як допоміжний механізм.

ООН ґрунтується на універсальному членстві і розподілі повноважень між органами. Кожна держава може стати її учасницею, а ключові рішення ухвалюються колегіально. Навіть за наявності права вето жодна посадова особа формально не має одноосібного контролю над організацією.

«Рада миру» побудована інакше. Доступ до членства контролюється головою, строк перебування може бути необмеженим за умови фінансового внеску, а рішення — від бюджету до тлумачення статуту — залежать від однієї посади. Колегіальні механізми передбачені, але не є автономними.

ООН має закріплений міжнародно-правовий мандат, визначений Статутом і резолюціями. «Рада миру» декларує дотримання міжнародного права, але не інтегрована в чинну систему глобального управління.

Ще одна відмінність — легітимність. ООН функціонує як майданчик формальної рівності держав. «Рада миру» від початку передбачає ієрархію доступу й впливу, що залежить від рішення голови та фінансових можливостей країн.

У такій конфігурації «Рада миру» виглядає не заміною ООН, а паралельним форматом, який може використовуватися для окремих політичних домовленостей поза універсальною системою міжнародної безпеки.