13 травня розпочався офіційний візит Дональда Трампа до Китаю, який триватиме до 15 травня.
Спочатку поїздку президента США планували на перший тиждень квітня, а головною темою переговорів мала бути глобальна безпека. У березні візит перенесли на середину травня через війну з Іраном.
Тепер у центрі переговорів – торгівля, Іран, Тайвань, технології та питання, яке для України має пряме значення: чи говоритиме Трамп із Сі Цзіньпіном про російську війну.
Київ не очікує, що Пекін швидко змінить позицію щодо Москви. Але Україна зацікавлена в тому, щоб тема війни не зникла з розмови двох держав, які мають вплив на Росію різними способами. Володимир Зеленський уже заявив, що розраховує на порушення цього питання під час перебування президента США в Китаї.
Explainer розповідає, що відомо про зустріч у Пекіні, чого хочуть Трамп і Сі, чому тема Росії складна для США та Китаю і як це оцінюють експерти.
Зустріч у Пекіні. Що відомо
Дональд Трамп прибув до Пекіна ввечері 13 травня за місцевим часом. Це перший державний візит президента США до Китаю за дев’ять років і один із найочікуваніших самітів року.
Наступного дня Трамп має зустрітися із Сі Цзіньпіном у Будинку народних зібрань. Програма візиту також передбачає державний банкет, відвідання Храму Неба і розмову за чаєм у Чжуннаньхаї – закритому комплексі китайського керівництва.
Саміт триватиме близько 36 годин. Його кілька разів відкладали. Спочатку поїздку планували на перший тиждень квітня, але через війну з Іраном її перенесли на середину травня. Пізніше Вашингтон не призначав нову дату, поки не завершиться активна фаза конфлікту.
Перед вильотом Трамп намагався зменшити вагу іранської теми в порядку денному й заявляв, що пріоритетом будуть торговельні переговори із Сі. Але Іран усе одно залишається одним із ключових питань. Китай купує більшу частину іранського нафтового експорту, а ці доходи підтримують економіку Тегерана. США також очікують розмови про можливий експорт зброї та роль китайських компаній у підтримці Ірану.
Другий великий блок – торгівля і доступ американського бізнесу до китайського ринку. Трамп ще до зустрічі заявив, що проситиме Сі “відкрити” Китай для американських компаній. До Пекіна разом із ним вирушила бізнес-делегація. Серед її учасників – керівники Tesla, Apple, Boeing і Nvidia. Через це переговори виходять за межі тарифів: ідеться також про аграрний сектор, енергетику, авіабудування, штучний інтелект і технології.
Окрема тема – Тайвань. Трамп заявляв, що говоритиме із Сі про продаж американської зброї острову. Перед візитом він відклав пакет озброєнь для Тайваню на 14 млрд доларів. У США це викликало критику частини законодавців, бо Вашингтон десятиліттями уникав попередніх консультацій із Пекіном щодо таких поставок.
Сі входить у ці переговори з сильнішої позиції, ніж під час попередніх етапів американо-китайського протистояння. Пекін уже показав, що має власні важелі тиску, зокрема рідкісноземельні ресурси. Вашингтон, зі свого боку, зацікавлений у паузі в ескалації та новому механізмі управління економічними відносинами з Китаєм.
Чого хоче Китай
Сі Цзіньпін приймає Трампа в момент, коли Китай уже не виглядає стороною, яка лише відповідає на американський тиск. Пекін жорстко відреагував на тарифні погрози, використав свої позиції на ринку рідкісноземельних металів і показав, що Вашингтон не може безкарно підвищувати ставки.
Для Китаю головне – закріпити паузу в ескалації зі США, послабити торговельні обмеження й не допустити нового витка конфлікту. Особистий контакт Сі з Трампом у Пекіні потрібен саме для цього: зберегти канал домовленостей у момент, коли обидві сторони вже не можуть диктувати одна одній умови, але ще не готові переходити до ультиматумів.
Окрема тема для Пекіна – Тайвань. Сі вже попереджав Трампа, що Вашингтон має діяти щодо острова з “максимальною обережністю”. Перед візитом Трамп відклав пакет озброєнь для Тайваню на 14 млрд доларів. Для Китаю це важливий сигнал, хоча він не знімає самої проблеми.
Ще один вузол – Іран. Китай купує більшу частину іранського нафтового експорту, а ці гроші залишаються важливим ресурсом для Тегерана. Але Пекін не хоче виглядати так, ніби тисне на Іран на прохання США. Тому він може говорити про стабілізацію, енергетику й безпеку постачання, але без демонстративної гри на боці Вашингтона.
Із Росією та Україною ситуація ще складніша. На переговорах може постати питання ролі Китаю в потенційній мирній угоді між Москвою і Києвом. Але Пекін не має очевидного стимулу різко змінювати свою лінію щодо Росії. Для Сі важливо зберегти відносини з Москвою і не перетворити розмову з Трампом на публічну поступку США.
Китай прагне не прориву, а керованої паузи. Саміт без скандалу вже працює на Пекін: він закріплює формат, у якому голова КНР приймає президента США на рівних і веде переговори з позиції сили, а не оборони.
Що кажуть експерти
Пекінський саміт важливий для України через те, що може показати, чи готові США і Китай говорити про російсько-український трек як про частину ширшої безпекової конфігурації – разом із Європою, Росією, Іраном і Тайванем.
Ігар Тишкевич, експерт з питань вивчення Росії та політичний аналітик, вважає, що Трамп поспішає. Йому потрібно “докрутити” питання замороження війни за власним сценарієм. У цій логіці українсько-російський трек стає частиною ширшої спроби Вашингтона домовлятися одночасно з Росією, Китаєм і Європою.
Тишкевич звертає увагу, що ситуація відрізняється від 2025 року. Стан України, за його словами, “далеко не ідеальний”. Але проблеми Росії стрімко зростають. Україна знайшла болючі точки РФ і методично по них працює.
Окремо він говорить про Європу. За оцінкою Тишкевича, там формуються механізми, у яких Україна потрібна не лише як об’єкт підтримки. Йдеться про дії, ринок озброєнь і можливе спільне виробництво.
Саме тому, на думку Тишкевича, тема України і Росії буде порушена Сі на зустрічах із Трампом у Пекіні. Водночас він не очікує конкретики щодо нових рамок переговорного процесу за участі КНР та ЄС. Це можуть відкласти на “пропрацювання” протягом найближчих 4–5 місяців.
Тишкевич вважає, що саме стільки часу є в Трампа для просування власного сценарію. Він описує його як повернення до умовного «плану Віткоффа», і схиляння України до згоди на нього.
Іншу рамку пропонує Віктор Шлінчак, засновник та голова правління Інституту світової політики. Він вважає, що Сі і Трамп можуть говорити одразу про три конфлікти – Іран, Україну і Тайвань. Ці теми, за його оцінкою, мають збалансувати не лише американо-китайські відносини, а й підготовку до сценаріїв, які можуть влаштувати обидві сторони.
Шлінчак пов’язує цю зустріч із погіршенням російської позиції. За його словами, економіка РФ просідає, мобілізаційний ресурс починає “кульгати”, а Україна нарощує спроможність бити вглиб російської території. Тут важлива не тільки економіка, а й психологія війни на виснаження.
Він згадує формулу Владислава Суркова про те, що для Москви головне – «не надірватися». На думку Шлінчака, цей момент наближається. Росія стратегічно погіршила свої позиції, а Путін уже бореться не за капітуляцію України, а за умови, які дозволять йому втримати статус усередині власної системи.
У цій картині Росія не сидить за столом у Пекіні, хоча її війна проти України може бути однією з тем. Шлінчак також звертає увагу, що Трамп і Сі мають власні слабкі місця: Трамп – через Іран, Сі – через регіональні загострення, які стримують прогнозоване китайське “економічне диво”.
Для Шлінчака ключове питання – наскільки обережний Китай готовий повноцінно включитися в ці сценарії. Іран, Україна і Тайвань несуть для Пекіна іміджеві й фінансові ризики. Для США це можливість отримати тактичні перемоги, які Білий дім зможе використати перед виборами до Конгресу.
Ризик він бачить у поведінці самого Трампа. Якщо зустріч перетвориться на змагання за право диктувати умови, вона може не пом’якшити, а загострити теми, які вже перебувають у критичній точці.
Що далі
Зустріч у Пекіні навряд чи дасть швидку відповідь на питання, як завершиться російська війна проти України. Але вона може показати, чи готові США і Китай включати український трек у ширшу розмову про безпеку, торгівлю й баланс сил. Для Києва важливо, щоб ця розмова не перетворилася на торг без участі України.
Вашингтон хоче, щоб Пекін не посилював позиції Росії й Ірану. Китай, навпаки, намагається зберегти власний простір для маневру і не виглядати стороною, яка діє на вимогу США. Саме в цій різниці інтересів і лежить головна складність для України.
Тому для Києва дипломатичний сигнал із Пекіна важливий, але не самодостатній. Зеленський уже наголосив на практичній частині – PURL, антибалістичній коаліції та інструментах, які фізично зупиняють російські війська. Якщо українське питання звучатиме в Пекіні, його вага залежатиме не лише від формулювань Трампа і Сі, а й від того, наскільки сильною буде позиція України на полі бою й у переговорах із партнерами.
