Після кількох тижнів затримок, нервових переговорів і дипломатичних реверансів – угода про надра таки була підписана. Україна та США домовилися про стратегічну співпрацю у сфері корисних копалин. Кабінет міністрів уже оприлюднив текст документа – його ще має ратифікувати Верховна Рада.
Перше підписання планувалося ще 28 лютого у Вашингтоні, але в останній момент усе зірвалося – через публічну суперечку між Володимиром Зеленським і Дональдом Трампом просто перед камерами. До перемовин довелося повернутися з новим текстом, новими умовами й новими юридичними радниками. Переговори тривали майже місяць – і врешті у квітні сторони погодили компромісний варіант.
Explainer розповідає, з чого складається підписана угода, що вона означає для української економіки – і які червоні лінії вдалося відстояти Києву.
Що передбачає угода
Угода про співпрацю в сфері корисних копалин між Україною та США має три складові, погоджені сторонами:
- рамкова міжурядова угода (підписана у квітні);
- технічна угода про створення фонду (у процесі погодження);
- фінансова угода (визначатиме деталі наповнення та використання коштів).
Наразі сторони підписали лише рамкову частину – політичну угоду, яка встановлює основні принципи та наміри подальшої співпраці. Вона займає лише 12 сторінок, але окреслює ключові позиції: від спільної розробки надр до американської допомоги, включно з військовою.
Інші дві угоди – технічна та фінансова – ще перебувають у підготовці.
Серед погоджених у вже підписаній рамковій угоді умов:
- Нормативна сумісність з ЄС. Угода прямо передбачає, що в разі суперечностей із європейськими зобов’язаннями України, її положення мають бути переглянуті.
- Юрисдикція та спори. Усі спірні питання вирішуватимуться шляхом консультацій, без участі іноземної судової системи. Документ не підпорядковує Україну американському праву.
- Рівноправний доступ до видобутку. Угода не передбачає “права першої руки” для американських компаній. Вони мають право брати участь в аукціонах і переговорах на тих самих умовах, що й інші інвестори.
- Підприємства та інфраструктура не охоплюються угодою. Текст чітко виключає можливість втручання у доходи від існуючих ліцензій чи інфраструктурних об’єктів.
Окремим додатком до угоди є вичерпний перелік корисних копалин, до яких вона застосовується. Серед них: алюміній, сурма, миш’як, барит, берилій, вісмут, галій, германій, золото, графіт, іттербій, кобальт, літій, марганець, мідь, нікель, олово, платина, срібло, телур, титан, уран, цирконій, рідкісноземельні елементи (неодим, самарій, празеодим, європій, гольмій тощо), а також нафта і природний газ.
Йдеться винятково про нові родовища, ліцензування яких відбуватиметься після набуття чинності угодою. Розширити перелік можливо лише за згодою обох сторін.
Як працюватиме фонд
Угода передбачає створення спільного українсько-американського інвестиційного фонду, який підтримуватиме проєкти з видобутку і переробки корисних копалин, супутню інфраструктуру та розвиток технологій на території України. Управління фондом здійснюватиметься на паритетних засадах: три представники від України, три – від США.
Механізм наповнення:
- Внесок України – 50% доходів держбюджету від продажу нових ліцензій та 50% нової ренти на видобуток копалин. Держава може також перераховувати додаткові кошти.
- Внесок США – прямі грошові надходження або еквівалент вартості нової військової допомоги. У документі прямо сказано:
«Якщо уряд США надає нову військову допомогу Україні – зброю, технології, навчання тощо – її вартість зараховується як внесок до фонду».
Кошти фонду не розподілятимуться щонайменше перші 10 років – усі прибутки мають реінвестуватись у розвиток і відбудову. Це можуть бути як капітальні вкладення, так і викуп української продукції за принципом take or pay.
Крім того, США через Development Finance Corporation зобов’язуються залучати інших міжнародних партнерів і приватний бізнес, надаючи їм фінансову підтримку для участі в проєктах в Україні.
Що вдалося відстояти Україні
Порівняно з первинним варіантом угоди, який США надіслали Україні в березні, фінальний документ є суттєво вигіднішим для Києва. Ось ключові позиції, які вдалося змінити:
- Військова допомога не рахується ретроспективно. У початковій версії йшлося про зарахування всієї американської допомоги з 2022 року як внеску до фонду. Тепер зараховуватиметься лише нова допомога, надана після набуття чинності угодою.
- Юрисдикція спірних питань. Із фінального тексту прибрали положення про вирішення суперечок за законами США. Тепер вони мають вирішуватись винятково шляхом консультацій.
- Баланс управління фондом. Початково США пропонували модель «3 представники від США – 2 від України». Зараз управління здійснюється на паритетній основі: по три представники від кожної сторони.
- Обмеження щодо джерел українського внеску. Раніше пропонувалося використовувати доходи з усіх діючих родовищ. Тепер йдеться лише про нові ліцензії й нову ренту.
- Гарантії суверенітету. Україна зберігає повний контроль над своїми надрами, ресурсами та інфраструктурою. Державні компанії, як-от «Енергоатом» чи «Укрнафта», залишаються у державній власності.
- Сумісність із євроінтеграцією. Попередній варіант викликав застереження у європейських дипломатів. У фінальному тексті закріплено норму про обов’язковий перегляд положень у разі конфлікту з європейським законодавством.
Що кажуть експерти
Ризики чи інструмент відновлення?
Після оприлюднення тексту угоди в публічному просторі з’явилися перші оцінки політиків та експертів.
Народний депутат та економіст Ярослав Железняк бачить у документі низку ризиків. Зокрема, він застерігає щодо втрати частини бюджетних доходів: мовляв, передача 50% доходів від нових ліцензій до спільного фонду може позбавити Україну значної частини фінансових ресурсів у довгостроковій перспективі.
Крім того, політик вказує на можливі обмеження контролю над природними ресурсами – пріоритетне право фонду на купівлю корисних копалин може, на його думку, обмежити здатність держави обирати найвигідніших партнерів.
Інші зауваження Железняка стосуються умов угоди щодо конвертації валюти та компенсацій у разі економічних обмежень – депутат бачить у цьому загрозу фінансовій автономії держави.
Також він звертає увагу на юридичні аспекти: у разі суперечності з національним законодавством положення угоди можуть набувати пріоритету.
Ще одне питання – механізми зміни документа: угода є безстроковою, а механізм її перегляду наразі не деталізований. І, нарешті, на думку депутата, угода не містить реальних гарантій безпеки.
З такими оцінками не погоджується економіст Ілля Несходовський із Мережі захисту національних інтересів “АНТС”. Він вважає, що передача частини доходів – це не втрата, а цільове спрямування на інвестиції та відновлення.
“Справжньою втратою були мільярдні дотації у вугільну галузь”, – нагадує він.
Щодо контролю над ресурсами, Несходовський зазначає, що за роки незалежності Україна де-факто не контролювала свої надра – ними користувались олігархи. Угода ж, навпаки, встановлює чіткі правила та прозору модель управління.
Аргументи про фінансові та юридичні обмеження він називає необхідним запобіжником: “Це не тиск з боку США, а захист самого фонду від корупції та зловживань”.
Щодо військової допомоги експерт уточнює: внеском до фонду буде вважатися лише безоплатна допомога – придбана зброя не рахується.
Коментуючи формальну безстроковість угоди, Несходовський вважає це технічним моментом, який за потреби можна вирішити подальшими документами. А питання гарантій безпеки, на його думку, мають розглядатись ширше:
“Найкращі гарантії – це не порожні дипломатичні формулювання, а реальна військова допомога. І ця угода якраз її передбачає”.
Політичний компроміс без економічного прориву?
Сергій Фурса, інвестиційний банкір та фінансовий експерт, вважає, що підписання угоди – радше дипломатичний успіх, ніж економічний прорив:
«Добре, що у Трампа є тепер папірець, з яким він буде бігати і доводити, який він майстер перемовин. Нам не шкода. Перша угода, між іншим».
Фурса вважає, що українська сторона зуміла трансформувати «божевільну по своєму нахабству пропозицію» на угоду, яка є прийнятною для України:
«Це не угода про шкоду, не угода про колоніальну залежність. Це не угода, де ми визнаємо уявний борг, що намалював собі в голові Трамп, і виплачуємо його до кінця своїх днів».
На думку Фурси, угода навряд чи матиме відчутний економічний ефект у короткостроковій перспективі, проте потенційно може стати психологічним сигналом для інвесторів – про те, що вкладати в Україну після війни стане безпечніше й перспективніше.
Геополітичне вікно можливостей
Експерт з міжнародної політики Ігар Тишкевич розглядає підписання угоди не лише як економічний, а передусім як політичний крок з потужним зовнішньополітичним сигналом. У контексті американської політики документ працює на користь Дональда Трампа, який тепер може показати електорату реальний результат: “пообіцяв угоду – отримав виконання”. І виконання прийшло саме від України, що зміцнює її позиції у складній конфігурації інтересів Білого дому, Росії та Китаю.
На думку Тишкевича, угода частково нейтралізує ініціативи Кремля щодо короткострокового перемир’я: вона підриває сенс сценаріїв перемир’я для Трампа, адже угода з Києвом уже дала йому політичний капітал. Водночас вона відкриває для України вікно можливостей: більш впевнено говорити про нові пакети військової допомоги, просувати своє бачення «заморозки» війни та розбудовувати діалог про роль України у післявоєнному світі – як у регіоні, так і в глобальному контексті.
Водночас Тишкевич попереджає, що це вікно – обмежене в часі. Якщо Україна не зможе виконувати свої зобов’язання з наповнення фонду, зокрема фінансовими внесками, риторика Трампа може швидко змінитися. Угода, яка сьогодні є символом співпраці, згодом може стати інструментом для тиску. Саме тому, вважає експерт, важливо не втратити динаміку і використати наданий шанс – бо вже восени можливості можуть суттєво звузитися.
