Цьогоріч 20 квітня Великдень відзначатимуть одночасно і православні, і католики — рідкісний календарний збіг, що додає святу ще більшого відчуття єдності. В Україні це завжди особливий день: символічний, урочистий і дуже особистий. За великоднім столом збираються родини, до храмів несуть кошики, а в повітрі — запах пасок, весни й трохи ностальгії.
Для українців Великдень — не просто одне з релігійних свят. Це культурна подія з глибоким корінням: вона поєднує язичницьке відчуття пробудження природи, християнську віру в оновлення і сучасну любов до естетики — в деталях сервірування, вишивці рушника, формі паски. Це про дотик до традицій через красу — і про красу, яка передається у спадок. Що саме входить до великодніх обрядів і як змінювались звичаї — читайте у матеріалі Explainer.
Страсний тиждень: дні очищення, дії та мовчазних молитов
Цьогоріч Страсний тиждень триватиме з 14 до 19 квітня. Це — дні, в яких побут переплітається з вірою, ритуали — з інтимною тишею, а щоденна рутина — з глибоким символізмом. У церковному календарі цей час присвячений жалобі, спогадам про страждання Христа, натомість у родинному — це тиждень очищення: простору, тіла, намірів. Кожен день — як невеликий обряд, у якому навіть миття вікон чи складання рушників набуває сенсу підготовки до чогось вищого, світлого й очікуваного.
Великий понеділок — день порядку. За традицією, раніше цього дня в українських селах прибирали хати, білили стіни, мили худобу, завершували ремонти та закуповували продукти. Це був день, коли господарі й господині приводили до ладу простір навколо себе — зовні й усередині. У хаті прибирали, на подвір’ї — білили стіни, в стайнях — мили худобу. Закуповували продукти, завершували ремонти, наводили лад — зовні й усередині.
Великий вівторок — час готувати святкове вбрання. Раніше в цей день чоловіки рубали дрова для печей, де пекли паски, а жінки завершували справи з рукоділлям: шили, в’язали, ставили молоко на сир. Також дозволялося працювати на городі — як символ підготовки землі до нового життя. великодній одяг.
Велика середа — час пекти перші паски та виносити все зайве з дому. Це день, коли з простору прибирають усе, що тягне донизу — буквально й символічно.
Чистий четвер — генеральне прибирання, прання, обов’язкове купання до сходу сонця. Печуть паски, фарбують яйця, наводять лад не лише в оселі, а й у думках. У церквах цього дня згадують Тайну вечерю та встановлення Євхаристії — першого обряду Причастя, коли Ісус Христос розділив хліб і вино зі своїми учнями як символи свого Тіла і Крові.
Страсна п’ятниця — день тиші, скорботи і стриманості. Жодної роботи, жодних веселощів. У храмах — вшанування Плащаниці, вдома — молитва. Це день, коли згадують розп’яття Христа.
Велика субота — готують великодні страви, прикрашають кошики, завершують фарбування яєць. Увечері — урочисте богослужіння і перше освячення. Це час між смертю й воскресінням, коли світ завмирає в очікуванні світла.
Паска: не просто хліб
Слово «паска» — не просто кулінарний термін. За спостереженнями народознавців, ця назва виникла під впливом самого свята Пасхи. І це промовисто: назвати хліб так само, як і день Воскресіння, — означає піднести його до символу. Дослідниця української кухні Лідія Артюх зазначає, що такий збіг лише підкреслює головну роль хліба в обрядовості Великодня. Недарма й сьогодні в багатьох родинах сам день свята називають просто: «Паска».
Паска — це головна страва великоднього столу. У ній — символіка родинного добробуту, сонця, щастя й життя. Її готують із найкращого борошна, додають родзинки, ваніль, корицю, замішують тісто на десятках яєць, щоб воно було жовтим і святковим.
Печуть паску в Чистий четвер — п’ятниця вважається «грішним» днем для випічки. Під час випікання — ніякого шуму й метушні: тісто не любить протягів і зайвих слів. У деяких регіонах досі збереглись замовляння, які проганяють зло перед тим, як «саджати» паску до печі.
Прикрашання — окреме мистецтво. Спіралі як символ сонця, квіти, пташки — кожна деталь має значення. Цукрова біла поливка, хоч і здається традиційною, з’явилася лише в ХХ столітті — це новітній штрих, що адаптував давню випічку до естетики модерну.
До речі, в українській традиції ви не зустрінете слова «куліч» — це російський термін. У нас завжди була паска, а в деяких регіонах — ще й бабка: більш здобна, повітряна, часто з ромом чи маслом. Паска — це про обряд. Бабка — більше про десерт.
Яйця: символ сонця і відродження
Писанки — це не просто розписані яйця, а мініатюрні обереги з власною мовою символів. Найпоширенішим мотивом було сонце — знак захисту й життєвої сили. Такі писанки клали під вулики, аби роїлися бджоли, або зберігали в хаті, як щит від хвороб і вроків. Часто зображали безконечник — у вигляді хвилі чи кривульки — символ вічності й циклічності життя.
Ромб — родючість, квадрат — поле. Листя дуба — сила й влада. А от вишневий листок на писанці означав дівочу красу. Квіткові мотиви дарували жінкам, які прагнули материнства — вірили, що така писанка приносить у дім нове життя.
Писанки писали в останній тиждень перед Великоднем, і традиційно вони були сирими — їх не їли, а дарували. Є також крапанки — техніка, де на яйце крапають віск, щоб залишити світлі цятки. Починають із найсвітлішого кольору, поступово переходячи до темніших. Кожен шар — новий рівень візерунку. Наприкінці віск знімають, нагріваючи яйце над полум’ям — і на поверхні з’являється дрібна візерункова мапа.
Крашанки, на відміну від писанок, не мають орнаментів — лише колір, який теж говорить сам за себе:
- червоний — любов і радість,
- зелений — пробудження природи,
- жовтий — тепло й життя,
- синій — вода й повітря,
- чорний або коричневий — земля,
- білий — чистота й невинність.
Фарбували крашанки натуральними барвниками — за допомогою звичних рослин, ягід, спецій:
- лушпиння цибулі давало золотаво-коричневий відтінок,
- сік буряка — рожевий,
- відвар чорниці — світло-синій,
- куркума — насичено-жовтий,
- кропива — зелений,
- шкаралупа волоських горіхів — глибокий коричневий або чорний.
Найчастіше крашанки фарбували в Чистий четвер. Родини готували по 12–60 штук, адже вони були не тільки святковою стравою, а й частиною великодніх ігор — особливо для дітей.
Є ще один вид декору — дряпанки. Їх створювали на пофарбованому яйці, продряпуючи візерунок голкою чи цвяхом. Цікаво, що ця техніка не потребує писачка: орнамент спочатку наносять олівцем, а потім акуратно «вирізьблюють» по шкаралупі. Для орнаменту обирали квіти, гілочки, геометричні символи. Дряпанка — це як офорт на яйці: лаконічно, точно й символічно.
Великодній кошик: що обов’язково має бути — і що класти не варто
Кошик на Великдень — це не просто красиво викладені продукти у плетеній корзині, прикриті мереживним рушником. Це глибоко символічна традиція, що поєднує духовне і тілесне: благословення, вдячність і спільну радість святкового столу.
Що має бути в кошику?
Головні атрибути — паска та яйця. Це символи нового життя, Воскресіння і радості. Їх священник окроплює першими, читаючи спеціальну молитву на благословення хліба.
М’ясо — шинка, домашня ковбаса, сало — символ святкової пожертви, подібної до ягняти з біблійної притчі про блудного сина. Вони нагадують про повернення до спільноти, до родини, до щедрості.
Молочні продукти — сир, масло — символізують достаток, лагідність, мир і гармонію. Їх освячують окремо — як окрему групу поживи.
Сіль і хрін — спеції зі змістом. Сіль — очищення і стабільність. Хрін — гострота спогаду про страждання Христа, але також і надія на зцілення.
У кошик часто додають свічку (запалюють під час освячення), а також вишитий рушник — не лише як прикрасу, а як родинний оберіг.
А що освячувати не варто?
Церква не благословляє на освячення алкоголю (окрім вина — кагору) і тютюнових виробів. Така заборона — не про суворість, а про розуміння: вино символізує Євхаристію, все інше — лише спокуса без змісту.
Не кладуть у кошик:
- кров’янку (страви, що містять кров — заборонені ще у Святому Письмі),
- фрукти й екзотику,
- гроші, гаманці, прикраси чи ключі (це не про магію приваблення достатку),
- ножі чи будь-які гострі предмети.
І ще про міру. Кошик — це не про змагання, чий більший, дорожчий чи «інстаграмніший». Це про родинність, смирення й вдячність. Освячення — не для фото, а для того, щоб розговітись — перейти від посту до радості. Не лише духовно, а й тілесно.
Великдень — це завжди про ближніх. Якщо маєте змогу — зберіть ще один кошик і передайте тим, хто цього потребує. Благодійність — теж обряд. І, можливо, найсильніший.
Міський кошик: менше — не означає гірше
Для мешканців міста чи тих, хто святкує на малій кухні чи в ритмі мегаполісу, великодній кошик теж може бути осмисленим і символічним — без перевантаження й зайвого пафосу. Що справді варто мати:
- невелика паска — навіть одна, але з любов’ю спечена чи обрана;
- 2–3 крашанки або писанки — достатньо, щоб поділитись і створити настрій;
- невеликий шматочок м’яса — символ жертви та радості святкування;
- шматочок масла і сиру — для повноти символізму достатку;
- сіль і хрін — прості спеції, які мають глибокий зміст;
- свічка — для освячення і тепла;
- рушник або серветка — з родинною історією або просто естетичним акцентом.
Можна скласти кошик у звичайну сумку-шопер із жорстким дном, додавши серветку й накривши все рушничком. А ще важливо — йти до храму з радістю, а не з тривогою про те, «чи все правильно». Бо головне — це намір і тепло, яке несеш із собою.
Розговіння: як починається Великдень за святковим столом
Вранці, після святкової утрені, родина збирається за столом. Господар благословляє трапезу словами: «Дай, Боже, і на той рік дочекатися цього світлого Христового Воскресіння в щасті та здоров’ї!», — і всі дружно відповідають: «Дай, Боже!». У миску наливають воду, кладуть крашанку й вмиваються — аби бути рум’яними, здоровими й радісними весь рік. Подекуди навіть натирали щоки освяченим салом — від вітру й сонця. Навіть до тварин заходили з хлібом, вітаючи: «Христос Воскрес!» — аби благословити усе живе.
Після цього родина сідає за стіл і розпочинає розговіння — символічно з крашанки або з паски, якою діляться між усіма присутніми. Далі неспішно переходять до святкових страв: м’яса, сиру, масла. Навіть тим, хто не постив, важливо не поспішати: великодній сніданок — це не про наїстися, а про розділити їжу з рідними. Про тепло, яке має смак і сенс.
Святковий сніданок — це не лише про страви, а й про зустріч. У цей день за одним столом збираються ті, кого розкидало по містах і країнах. Діти приїздять до батьків, онуки — до бабусь, рідні, які не бачилися місяцями, знову разом.
Одна з найулюбленіших традицій — битва крашанками. Яйця вдаряють одне об одне: чиє виявиться найміцнішим — той «переміг». За одним із повір’їв, така гра символізує боротьбу добра зі злом. А ще є версія, що розбиття шкаралупи — це ніби допомога Христу вийти з печери й воскреснути.
У декорі святкового столу традиційно використовують білий, жовтий і зелений — кольори чистоти, світла і весняного оновлення. Обов’язково додають зелень — гілочки, квіти або трави.
У цей день не сваряться, не працюють і не прибирають — дозволено лише навести лад після застілля або подбати про тварин. Але ніяких прань, шиття чи прибирання — це час для радості, а не для побуту.
Що робити з освяченим після свята?
Залишки великодніх страв в Україні традиційно утилізували з повагою: шкаралупу від крашанок закопували під деревами, біля хати чи навіть у полі — як оберіг. У різних регіонах були свої практики: на Лемківщині шкаралупу чіпляли на гілки, щоб відганяти шкідників, на Житомирщині закопували біля воріт — «щоб не прибіг скажений собака», а на Гуцульщині — кидали в річку, як жертву воді.
Освячені продукти не викидають — якщо не вдається спожити або віддати, їх можна спалити, закопати або передати до церкви. Там залишки утилізують з відповідною повагою.
Обливальний понеділок
Світлий понеділок — це день, коли радість Великодня вихлюпується на вулиці буквально. Найжиттєрадісніша традиція — обливання водою. За народним звичаєм, у понеділок хлопці обливають дівчат, а у вівторок — дівчата «віддячує більш лукаво». Такий звичай існував щонайменше з XVII століття. Обливання вважалося знаком симпатії, а ще — оберегом: вважалося, що той, кого облили, буде здоровим і не схильним до зурочень.
Особливо активно цю традицію дотримуються на Західній Україні, де вона збереглася попри заборони з боку церкви чи радянську антирелігійну політику. У народі день іменують Обливаним, Поливаним або Купальним понеділком. Молодь влаштовує цілі водяні баталії, оббризкуючи одне одного просто на вулицях. Головне — встигнути до полудня, бо після — вже не пасує.
Цікаво, що традиція не унікальна: у чехів Моравії та словаків звичай взаємного обливання називається Купачка або Обливачка. Обряд супроводжується хльосканням спеціально сплетеними вербовими лозинами – помлазками. У Татрах хлопці навіть виставляли подарунки за обливання на підвіконня — хто більше отримав, той мав більшу шану серед дівчат.
Про український варіант згадував і французький мандрівник XVII століття Гійом Левассер де Боплан: «Хлопці групами ходять по вулицях, ловлять дівчат і обливають їх п’ятьма-шістьма відрами води з колодязя. Така забава дозволена лише до полудня».
Завершення Великодня — це початок чогось більшого
Коли закінчується Великдень, залишається не лише спогади про великодні страви — залишається відчуття близькості. Це ті кілька днів на рік, коли розділені відстанями сімʼї збираються разом. Діти приїздять до батьків, онуки — до бабусь, а ті, хто давно не бачилися, знову спільно проводять час. Розмова, погляд, обійми, теплий шматок паски — усе це стає частиною великоднього чуда.
Свято минає, але залишає по собі більше, ніж крихти на скатертині. Великдень — це про зв’язки, які витримують час. Про хліб як молитву, рушник — як оберіг, писанку — як маленьке сонце. Про прості речі, які несуть найбільше значення.
Бо справжнє — завжди просте. І завжди — живе.
