У ніч на 22 червня 2025 року Сполучені Штати Америки завдали авіаційного удару по трьох ядерних об’єктах на території Ірану – у Фордо, Натанзі та Ісфахані. Це була наймасштабніша відкрита атака США на Іран у новітній історії, яка стала фактичним вступом Вашингтона у прямий збройний конфлікт з ісламською республікою. Президент Дональд Трамп заявив, що США “вступили у війну проти Ірану”, аби зупинити розвиток його ядерної програми.
На відміну від попередніх збройних дій, які Трамп міг приписати спадкуванню від адміністрації Обами, цього разу ініціатива була цілковито його. Відмова від дипломатії, відкидання оцінок американських розвідслужб і обхід Конгресу – все це зробило удар по Ірану вибором самого Трампа.
Хоча атака тривала лише кілька годин, її наслідки можуть визначити безпекову ситуацію на Близькому Сході на роки вперед. Що саме сталося, чому США вирішили діяти саме зараз і до чого це може призвести – пояснюємо.
Як відбувся удар: деталі американської операції
Операція розпочалася вночі проти 22 червня за тегеранським часом. За даними CNN, авіаудар США був скоординований з Ізраїлем, але здійснений виключно американськими силами. Основну роль відіграли стратегічні бомбардувальники B-2, здатні нести надважкі протибункерні боєприпаси. Саме ці літаки атакували головну ціль – підземний завод зі збагачення урану у Фордо, розташований на глибині близько 90 метрів у гірській породі.

За словами американських офіційних осіб, до удару по Фордо було залучено шість бомбардувальників B-2, які скинули щонайменше шість бомб GBU-57 MOP – найпотужніших неядерних боєприпасів, здатних пробити товсті шари ґрунту та бетону.
Удари по Натанзу та Ісфахану були завдані переважно крилатими ракетами Tomahawk, випущеними з американських підводних човнів у Перській затоці. За повідомленням Fox News, йшлося про запуск приблизно 30 ракет.
Після завершення атаки американські повітряні сили покинули повітряний простір Ірану. Президент Трамп оголосив про “дуже успішну атаку” і заявив, що ключові ядерні об’єкти Ірану “знищено”.
Чому саме ці об’єкти: Фордо, Натанз і Ісфахан
Атака США була спрямована на три ключові об’єкти ядерної інфраструктури Ірану, які, на думку Вашингтона та його союзників, відіграють критичну роль у збагаченні урану й потенційній розробці ядерної зброї.

Фордо – головна ціль удару – це підземний завод зі збагачення урану, розташований у гірському масиві поблизу міста Кум. Його будівництво велося з 2000-х років у рамках програми Корпусу вартових Ісламської революції. Глибина розміщення – близько 90 метрів – робить об’єкт надзвичайно складним для ураження звичайною зброєю. Саме через це США застосували протибункерні бомби GBU-57.
Натанз – ще один ключовий центр іранської ядерної програми. За останні місяці Іран повідомив про завершення будівництва нового підземного комплексу, аналогічного Фордо, де мали розміщуватися сучасні центрифуги для збагачення урану.
Ісфахан – місто, де розташовано кілька ядерних та військових об’єктів, зокрема заводи з виробництва центрифуг. За день до удару Іран оголосив про відкриття ще одного об’єкта з виробництва центрифуг саме в цьому регіоні.
Таким чином, атака мала на меті вивести з ладу найзахищеніші елементи ядерної програми Ірану, аби унеможливити її розвиток у короткостроковій перспективі.
Що зруйновано і що ні: перші оцінки наслідків удару
Незважаючи на переможні заяви Вашингтону, наслідки удару залишаються неоднозначними. Президент Дональд Трамп заявив, що атака знищила ключові об’єкти зі збагачення урану, а в соціальній мережі Truth Social репостнув повідомлення зі словами: «Фордо більше не існує».
Водночас Іранська організація з атомної енергії повідомила, що завдано шкоди частині інфраструктури, однак наголосила – вона не є критичною чи незворотною. Представники Тегерана заявили, що до атаки об’єкти були евакуйовані: обладнання та ядерні матеріали вивезено заздалегідь, а персонал – виведено з територій.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Від союзників до ворогів: як Іран та Ізраїль стали головними суперниками на Близькому Сході
Колишній заступник державного секретаря США Марк Кіммітт також утримався від категоричних оцінок, заявивши, що наразі неможливо точно сказати, чи були цілі повністю знищені. За його словами, об’єкти, такі як Фордо, є надзвичайно складними для знищення через їхню глибину і укріплену структуру.
Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) повідомило, що після ударів не зафіксовано підвищення рівня радіації за межами об’єктів. Агентство заявило, що продовжує моніторинг ситуації і оновлюватиме інформацію, щойно отримуватиме нові дані.
Таким чином, попри використання надпотужної зброї, немає остаточного підтвердження, що іранські ядерні потужності були повністю виведені з ладу.
Світова реакція: підтримка, тривога і звинувачення
Після удару США по Ірану на світовій арені почали формуватися перші політичні реакції, які свідчать про глибоку поляризацію щодо допустимості силового вирішення ядерного питання.
Ізраїль однозначно підтримав дії США. Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу провів телефонну розмову з Дональдом Трампом одразу після атаки, а згодом виступив із публічним відеозверненням. У ньому він подякував Сполученим Штатам за «сміливе рішення, яке змінить історію». За його словами, удар продемонстрував, що “терпіння Заходу щодо ядерного шантажу Тегерана вичерпано”.
Іран назвав удар порушенням міжнародного права. Постійний представник Ірану при ООН Амір Саїд Іравані у зверненні до Ради Безпеки назвав авіаудари США «неспровокованими та заздалегідь спланованими актами агресії» та звинуватив Вашингтон у «кричущому порушенні суверенітету». Іран закликав Раду Безпеки терміново скликати екстрене засідання та притягнути США до відповідальності за «жахливі злочини». Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі у своїй заяві зазначив, що країна «залишає за собою всі можливі варіанти для захисту».
ООН відреагувала з тривогою. Генеральний секретар Антоніу Гутерріш назвав рішення президента США «небезпечною ескалацією» та наголосив, що мир і стабільність у регіоні можуть бути досягнуті лише шляхом діалогу, а не військовими засобами. Він закликав усі сторони утриматися від подальших дій, що можуть призвести до розширення конфлікту.
Не просто демонстрація сили: чого насправді прагне Вашингтон
Після атаки на іранські ядерні об’єкти адміністрація Трампа заявила, що це був вимушений крок – відповідь на провал дипломатії. За словами високопосадовця Білого дому, президент вирішив завдати удару, коли переконався, що Тегеран «не зацікавлений у досягненні ядерної угоди» – і тому «це було правильне рішення» .
Однак редакційна стаття The Washington Post звертає увагу на інше: Трамп, ймовірно, ухвалив рішення про удар ще до того, як публічно оголосив, що візьме “два тижні на роздуми”. Його заява про «повне знищення» об’єктів у Фордо, Натанзі та Ісфахані супроводжувалась погрозою нових атак – і водночас закликом до Ірану «укласти мир». Але що саме означає «мир» у розумінні Вашингтона, президент не пояснив: відмова від ядерної зброї? Вихід з регіональних конфліктів? Капітуляція?
У Washington Post підкреслюють, що така стратегічна невизначеність може бути зручною тактикою для тиску на супротивника. Та водночас вона створює вакуум відповідальності перед громадськістю США і Конгресом, який, згідно з Конституцією, має право оголошувати війну. «Немає нічого стратегічного в тому, щоб залишатися неоднозначним щодо цих питань», – застерігає редакція.

Цей удар також позначив глибокий розворот у зовнішній політиці самого Трампа. Під час передвиборчої кампанії 2024 року він неодноразово стверджував, що за його президентства Америка не вела жодних війн. Він також наполягав, що конфлікти в Газі та Україні ніколи б не спалахнули, якби він залишався при владі. Але тепер саме Трамп власноруч дав наказ, який уперше за його каденцію ознаменував відкриту участь США у великій війні – і це рішення він уже не зможе перекласти на когось іншого.
Публічно Трамп продовжує стверджувати, що Сполучені Штати прагнуть миру. «Зараз настав час для миру», – написав він у соцмережі Truth Social після завершення операції. Але водночас він попередив: якщо Іран не погодиться, на нього чекають нові атаки – «набагато масштабніші й набагато легші».
Це породжує підозри, що мета кампанії може виходити далеко за межі знищення ядерної інфраструктури. Попри офіційні заяви про стримування, Вашингтон де-факто підтримує війну, яка може виявитися спробою змінити політичний режим в Ірані – навіть якщо це прямо не артикульовано.
Як війна США проти Ірану може вплинути на Україну
Політолог Вадим Денисенко вбачає в американських ударах по Ірану не лише регіональну ескалацію, а й подію, яка може мати серйозні наслідки для України – передусім у контексті глобальної політики й динаміки всередині США. Щоб зрозуміти потенційні сценарії розвитку подій, він пропонує насамперед поглянути на сам Іран – і те, в якій логіці діє нинішня влада.
Найбільше значення, на думку політолога, має внутрішній стан ісламської республіки. Режим аятол, за його оцінкою, перейшов у режим самозбереження, і всі подальші кроки визначатимуться єдиною метою – збереження влади. У такій ситуації, прогнозує Денисенко, ймовірніше за все, Іран обмежиться імітацією відповіді – невеликими ударами, які не спровокують повномасштабної війни. Альтернатива – перекриття Ормузької протоки – виглядає надто ризикованою для режиму, що балансує на межі виживання.
Цей сценарій, на думку експерта, цілком влаштовує адміністрацію Трампа. Президент США, як виглядає, зацікавлений у «швидкій переможній війні», яка могла б зміцнити його рейтинги перед осінніми виборами. Натомість дії Ізраїлю залишаються менш передбачуваними. У Тель-Авіві, ймовірно, бачать у ситуації шанс на зміну режиму в Ірані – і невідомо, наскільки Сполучені Штати готові їх у цьому стримувати.
Окремо Денисенко припускає можливу роль Москви як «посередника», який намагається переконати Тегеран обмежитися символічною відповіддю. У такому випадку, вважає він, США можуть погодитися не домагатися зміни влади в Ірані. Це припущення, але не безпідставне – особливо на тлі неформальних контактів Москви й Тегерана останніми роками.
Для України ситуація не є нейтральною. Якщо конфлікт залишиться обмеженим, Трамп отримає тимчасову електоральну вигоду, і це послабить позиції антиросійської коаліції на Заході. Умови для політичного тиску на адміністрацію Трампа у питаннях підтримки України можуть істотно звузитися.
У разі ж, якщо війна вийде з-під контролю, прогнозує Денисенко, зростуть ціни на нафту, а Сполучені Штати стикнуться з новими викликами на Близькому Сході. Це, своєю чергою, відволікатиме ресурси і політичну увагу від Європи.
«Нам точно вигідніший лайт-варіант», – підсумовує політолог. Адже в такому разі Росія не отримає додаткових доходів від нафти, а іміджевий ефект Трампа від короткої військової кампанії швидко вивітриться.
Що далі: ризики, баланс і глобальні сигнали
Американський авіаудар по іранських ядерних об’єктах може стати як коротким епізодом у ширшій грі стримування, так і точкою відліку для нової, складнішої фази геополітичного протистояння. Поки що світ отримав важливий сигнал: навіть за умов ескалації, США залишаються в межах міжнародного табу на використання ядерної зброї.
Президент Дональд Трамп обрав варіант удару неядерною зброєю – надважкими протибункерними бомбами. Це стало підтвердженням того, що, попри радикальну риторику, Вашингтон не має наміру перетинати червоні лінії. Світове право на цей момент збережене, а сценарій ядерної ескалації – відтермінований.
Однак військова дія, що демонструє силу, завжди провокує нові запитання. Одне з них – як поведуться глобальні гравці. І тут важливим є те, що Росія та Китай, які ще донедавна публічно підтримували Іран, цього разу залишилися осторонь. За словами джерел, саме в січні 2025 року, під час фіналізації угоди про стратегічне партнерство, Кремль вилучив пункт про військову підтримку Ірану у разі нападу – ймовірно, погоджуючи це з Пекіном. Це рішення свідчить про готовність Москви та Пекіна дистанціюватися від конфлікту, коли ризик переважає можливу вигоду.
У цьому контексті вибір Ірану як об’єкта для випробування жорсткої позиції Вашингтона виглядає цілком логічним. Серед усієї осі «умовно ворожих» США країн – Росії, Північної Кореї, Китаю та Ірану – лише Іран не володіє ядерною зброєю. Саме тому він став тією ланкою, де адміністрація Трампа вирішила випробувати межі сили.
На цьому тлі реакція Москви й Пекіна була очікувано стриманою: дипломатичні заяви із засудженням, не підкріплені жодними практичними кроками. Китай, як і раніше, не готовий до відкритої конфронтації з США. Росія, поглинута війною в Україні, не має ані ресурсів, ані стратегічного простору для геополітичного втручання. Її військовий потенціал і образ «непереможної армії» серйозно підірвані, а статус серйозного глобального гравця – під сумнівом.
Для України ці події мають як безпековий, так і політичний вимір. По-перше, українці вже мали справу з реальними ядерними загрозами, зокрема під час захоплення Запорізької АЕС. По-друге, якщо Кремль розглядав варіанти подальшої ескалації, то тепер у Вашингтоні можуть сприймати такі кроки зовсім інакше – особливо після того, як Трамп довів, що готовий до жорстких дій.
Політичні наслідки для США не менш важливі. Волюнтаристське, одноосібне рішення Трампа може зміцнити його позиції всередині країни. В умовах політичної інерції демократів і дисциплінованої підтримки серед республіканців, рейтинги чинного президента, ймовірно, зростуть. У короткостроковій перспективі це ускладнить для антиросійської коаліції можливість тиску на адміністрацію у зовнішньополітичних питаннях – включно з українським.
Та яким буде середньостроковий ефект – покаже час. Якщо конфлікт не розростеться, Трамп отримає швидку перемогу без надмірної ціни. Якщо ж ситуація вийде з-під контролю – світ може опинитися в новій фазі глобальної нестабільності.