У ніч на суботу, 3 січня, військова операція США у Венесуелі розпочалася з авіаударів по низці військових та адміністративних об’єктів. Про атаку заявили венесуельська влада, окремі регіональні лідери та президент США Дональд Трамп. За офіційними повідомленнями Каракаса, удари були зафіксовані в столиці та щонайменше в кількох прибережних штатах. Влада Венесуели оголосила надзвичайний воєнний стан і заявила про початок реалізації планів національної оборони.
Президент США публічно підтвердив «широкомасштабний удар» і заявив про захоплення і вивезення з країни президента Венесуели Ніколаса Мадуро.
Пізніше державний секретар США Марко Рубіо заявив, що Сполучені Штати зупинили подальші військові дії, оскільки президент Венесуели Ніколас Мадуро перебуває під вартою у США.
Explainer пояснює, що відомо про обставини цієї операції, логіку дій США та як ці події оцінюють експерти.
Що передувало військовій операції США
Удари США відбулися на тлі тривалого політичного й силового тиску на венесуельське керівництво, який посилювався впродовж останніх місяців. Формально цей тиск пояснювали боротьбою з наркотрафіком і транснаціональною злочинністю, але на практиці він включав ширший набір інструментів – від санкцій і публічної риторики до військових сигналів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Оновлена Стратегія національної безпеки США: що в ній і як це впливає на Україну
Ще з кінця літа Сполучені Штати посилювали військову активність поблизу північного узбережжя Венесуели. Американська сторона повідомляла про удари по об’єктах, які пов’язувала з контрабандою наркотиків, і неодноразово заявляла про «загрозу регіональній безпеці», що походить від Каракаса. Водночас ці дії не супроводжувалися оголошенням окремої воєнної кампанії чи чітко сформульованою політичною рамкою.
З боку венесуельської влади напередодні ударів звучали суперечливі сигнали. Офіційний Каракас публічно заявляв про готовність до діалогу щодо контролю наркотрафіку та роботи нафтового сектору. Паралельно в державних і лояльних до влади медіа поширювалися різкі заяви президента Ніколаса Мадуро з обвинуваченнями на адресу сусідніх країн і США.
Окремим фоном стала активізація зовнішніх партнерів Венесуели. Країна залишається важливою точкою інтересів для Китаю та Росії – насамперед через нафтовий сектор і логістику експорту. Повідомлення про контакти Каракаса з цими партнерами напередодні ударів посилили відчуття, що ситуація виходить за межі двостороннього конфлікту між США та Венесуелою.
Регіональна реакція також почала формуватися ще до повного прояснення обставин атаки. Деякі латиноамериканські лідери публічно заговорили про ризик ширшої дестабілізації, тоді як венесуельська влада заздалегідь акцентувала на готовності до силової оборони.
Усе це створило фон, на якому нинішні удари виглядали не ізольованою подією, а черговим кроком у ланцюгу ескалації, межі та кінцева логіка якої на момент публікації залишаються не визначеними.
Логіка дій Дональда Трампа: як це пояснюють експерти
Експерти, які аналізують удари США по Венесуелі, сходяться на тому, що йдеться не про імпульсивне рішення, а про обмежену силову дію з політичним розрахунком, межі якої навмисно залишаються нечіткими.
За словами виконавчого директора Інституту трансформації Північної Європи Володимира Горбача, ключовим у сприйнятті американських ударів по Венесуелі є відсутність формального приводу. Він наголошує, що дії США виглядають як неспровокована агресія, здійснена без дозволу Конгресу, що одразу створює проблеми для міжнародної легітимності операції. Окремим фактором невизначеності Горбач називає реакцію Китаю, яка на момент подій залишалася неясною.
У цій логіці, за словами Горбача, удари по Венесуелі можна розглядати як спробу фізичного витіснення китайських інтересів з Латинської Америки. Водночас він підкреслює, що такий крок не має гарантії успіху і вже сам по собі означає порушення міжнародного права, що підвищує ризик зростання антиамериканських настроїв у світі.
Політичний експерт Вадим Денисенко звертає увагу на енергетичний вимір американських дій. За його словами, венесуельська нафта відіграє важливу роль у схемах російського так званого тіньового флоту. Росія змішує власну нафту з венесуельською і продає її як нафту третіх країн, зокрема на азійських ринках. У разі швидкої зміни режиму Мадуро або серйозної дестабілізації ситуації у Венесуелі ці фінансові та логістичні ланцюжки можуть бути ускладнені, хоча й не зруйновані повністю.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Далекобійні удари по нафтовій галузі Росії: результати та економічні наслідки
Денисенко також зазначає, що за останні роки можливості Росії підтримувати своїх союзників суттєво звузилися. У цьому сенсі Венесуела може стати ще однією точкою тиску на російські державні енергетичні компанії. Водночас він наголошує, що для України венесуельський напрямок не означає втрату уваги з боку США, хоча на короткий період країна може відійти на периферію американського порядку денного.
За словами директора програми «Північна Америка» Ради зовнішньої політики «Українська призма» Олександра Краєва, важливим є питання чому саме зараз. Він звертає увагу на усталену для адміністрації Трампа практику починати радикальні зовнішньополітичні кроки на початку року. Краєв також вказує на внутрішньополітичний чинник – падіння рейтингів і потребу продемонструвати рішучість у питаннях безпеки, міграції та боротьби з наркотрафіком.
Окремо Краєв зазначає, що нинішній момент міг бути сприйнятий у Вашингтоні як «останнє вікно можливостей». За його словами, активізація Росії та Китаю у Венесуелі, зокрема фінансова і безпекова, могла підштовхнути США до дій за логікою «швидкої сили» – до того, як союзники Каракаса стануть більш готовими до прямої підтримки.
Політичний аналітик Ігар Тишкевич наголошує, що дії США не варто інтерпретувати як спробу демократизації Венесуели. Він звертає увагу на те, що затверджена стратегія національної безпеки США ґрунтується на концепції американських інтересів і доступу до ресурсів, а не на трансформації політичних режимів у третіх країнах. У цьому сенсі ключовими для Вашингтона залишаються нафта та можливість розвідки ресурсів, зокрема рідкоземельних елементів.
За словами Тишкевича, сценарії для режиму Мадуро можуть бути різними – від поступового усунення самого президента без демонтажу всієї політичної системи до тиску через удари по інфраструктурі з метою змусити владу піти на економічні компроміси, зокрема зміну правил роботи в нафтовому секторі.
Висновки для України
За словами політичного аналітика Ігара Тишкевича, удари США по Венесуелі можуть бути сигналом Росії на тлі спроб Вашингтона тиснути на Москву з метою просування переговорів щодо завершення війни проти України. У такій логіці венесуельський кейс стає одним із елементів зовнішньополітичного тиску, який використовується паралельно з українським напрямком.
Тишкевич зазначає, що в разі такого підходу в найближчі місяці можливе посилення тиску на Київ з боку США щодо українських поступок у межах переговорів про припинення війни. Йдеться не про зміну стратегічної позиції Вашингтона, а про спробу швидко досягти результату на кількох напрямках одночасно.
Водночас він підкреслює, що це «вікно можливостей» для тиску є обмеженим у часі. Якщо спроби прискореного врегулювання не дадуть результату, питання завершення війни, за його словами, може перейти у формат консультацій між Вашингтоном і Пекіном, що означатиме інші правила гри і менший вплив прямого американського тиску на Україну.
Іншими словами, за Тишкевичем український вимір подій у Венесуелі полягає не в самій операції, а в тому, як вона вписується в загальну логіку тиску США на Росію і в можливі спроби використати українське питання як частину ширшого переговорного пакета.
