18 серпня Михайло Федоров уперше прямо заговорив про вибори під час війни. Колишній міністр оборони заявив, що Україна має вже зараз шукати законний і безпечний механізм голосування, не чекаючи завершення війни. Конкретного способу він не запропонував, але сама заява змінила характер дискусії: тема, яку досі переважно відкладали до післявоєнного періоду, стала частиною поточної політичної боротьби.
Звернення з’явилося того самого дня, коли президент Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради кандидатуру Євгенія Хмари на посаду міністра оборони. Після цього швидке повернення Федорова до Міноборони вже не виглядало реалістичним. Його липнева відставка перед цим спричинила «картонкові протести», учасники яких, зокрема, вимагали повернути його на посаду.
Тепер суперечка виходить за межі кадрового рішення. Головне питання – чи може незадоволення владою перерости в суспільний запит на вибори ще до завершення війни і чи здатна держава провести їх, зберігши безпеку, рівність політичної конкуренції та довіру до результатів.
Explainer пояснює, що означає заява Федорова, чи свідчить вона про початок його власної політичної гри, як із цим пов’язані відставка та «картонкові протести» і чому провести вибори під час великої війни значно складніше, ніж знайти технічний спосіб голосування.
Що саме запропонував Федоров
У дев’ятихвилинному зверненні Федоров не оголосив про намір балотуватися і не назвав дати виборів. Але щодо самого голосування висловився прямо: якщо війна триватиме роками, Україна має знайти спосіб проводити вибори, не чекаючи її завершення.
«Демократія не може бути заручницею Росії», – заявив він і запропонував уже зараз шукати законний, безпечний і реалістичний механізм голосування. Федоров окремо згадав участь військових, мільйонів українців за кордоном і жителів прифронтових регіонів, а серед обов’язкових умов назвав безпеку, незалежність інституцій та довіру до результату. Як саме це має працювати, він не пояснив.
Виборами звернення не обмежувалося. Федоров говорив про «системну кризу управління», корупцію, повільне ухвалення рішень і державну систему, яка, за його оцінкою, карає за ініціативу та винагороджує лояльність. Він закликав поставити результат вище за особисту відданість, а інституції – вище за конкретні прізвища.
Так Федоров поєднав критику нинішньої системи управління з тезою про право громадян змінювати владу навіть за тривалої війни. Але конкретних посадовців, яких вважає відповідальними за описані проблеми, він не назвав.
Політичний експерт Віктор Таран звертає увагу саме на цю невизначеність. За його словами, щодо виборів Федоров не натякав, а висловився прямо. Розмитим залишилося інше – «немає прізвищ, немає конкретної пропозиції і немає відповіді на питання, хто саме має цей механізм запускати».
Противником у зверненні стає «стара система». За Тараном, це зручна конструкція саме тому, що вона не має обличчя: кожен може сам вирішити, кого до неї зарахувати.
Показовий і час публікації. Звернення вийшло через кілька годин після того, як Зеленський вніс до Верховної Ради подання про призначення Євгенія Хмари міністром оборони. Таран трактує це як реакцію на «зачинені двері» після висунення Хмари. Сам Федоров із кадровим рішенням Зеленського свою заяву не пов’язував.
До цього можливе повернення Федорова до Міноборони залишалося частиною політичної дискусії навколо його відставки. Після висунення Хмари він говорить уже не про власну посаду, а про систему управління державою, відповідальність влади та можливість її переобрання. Це ще не оголошення виборчої кампанії, але конфлікт уже вийшов далеко за межі Міноборони.
Таран вважає, що наступним тестом стане конкретика: механізм, строки та прізвища. Без неї звернення, за його формулюванням, ризикує залишитися «добре змонтованою вправою з риторики».
Чи означає це початок політичної кампанії Федорова
Федоров не оголосив, що збирається балотуватися в президенти. Але політична кампанія може початися задовго до формального висунення. Після відставки він дедалі виразніше формує власну позицію, яка вже не збігається з позицією команди Зеленського.
Політолог Вадим Денисенко називає звернення Федорова початком «політичної гри» – ширшої за можливу персональну кампанію колишнього міністра. За його оцінкою, за місяць після відставки навколо Федорова почали сходитися дві групи.
Першу Денисенко описує як умовну «Самопоміч 3.0», до якої зараховує, зокрема, антикорупційне середовище. Друга – частина колишніх прихильників Зеленського, які шукали нові політичні проєкти і тепер частково переходять до Федорова. Саме колишніх прихильників Зеленського Денисенко називає головним джерелом підтримки майбутнього проєкту Федорова.
Це робить потенційну конкуренцію із Зеленським особливою. Федоров майже сім років був частиною його команди і став одним із найбільш упізнаваних представників її реформаторського крила. Тому боротьба може йти передусім за частину того самого виборця, який раніше підтримував Зеленського, цифровізацію та обіцянку оновлення держави.
Денисенко вважає, що Федорову політично вигідні обидва сценарії. Якщо вибори відбудуться швидко, він зможе перевірити власну підтримку. Якщо ні – матиме час зміцнювати ядро прихильників і послаблювати позиції Зеленського.
Ще жорсткіше виступ оцінює політолог Володимир Фесенко. Він називає звернення фактичним переходом Федорова в опозицію і «прелюдією до власної виборчої кампанії». На його думку, конфлікт уже виходить за межі Міноборони: Федоров пропонує українцям у перспективі визначитися у протистоянні між ним і Зеленським.
Фесенко бачить у зверненні дві задачі. Мінімальна – вплинути на парламентське голосування за нового міністра оборони. Максимальна – змінити внутрішньополітичний порядок денний, поставивши в його центр вибори під час війни.
Другий сценарій має значно ширші наслідки. Якщо можливість виборів до завершення війни стає частиною поточної політичної дискусії, партії та потенційні кандидати починають готуватися до голосування, яке раніше переважно відкладали на післявоєнний період.
Тому зараз точніше говорити не про офіційний старт президентської кампанії Федорова, а про його перетворення на самостійного політичного гравця. Він уже сформулював власну критику влади й виніс у публічну дискусію тему, яка безпосередньо стосується її майбутнього.
Чого поки немає – це політичної команди, програми та конкретних рішень, які показали б, чим майбутній проєкт Федорова відрізнятиметься від чинної влади.
Чи пропонує Федоров альтернативу чинній системі
У зверненні Федоров досить докладно описує те, що вважає проблемою: повільну державну машину, лояльність замість результату, корупцію, страх перед змінами та неефективні структури, які роками продовжують працювати за старими правилами. Значно менше зрозуміло, як саме він пропонує це змінити.
Політолог і експерт із політичних комунікацій Артем Біденко називає виступ Федорова реформаторським маніфестом із сильним діагнозом, але слабшим рецептом. Федоров говорить про новий суспільний договір, відповідальність влади, перевагу результату над лояльністю та інституцій над прізвищами. На думку Біденка, проблема в тому, що правильні принципи самі по собі не змінюють правил, за якими працює держава.
Для цього він використовує поняття «магічного системного мислення» – спроби перебудувати складну систему згори, проголосивши нові цінності й принципи. Біденко посилається на теорії складних систем, за якими такі системи часто пристосовують нові правила до старої логіки й продовжують працювати майже так само.
Іронія в тому, що приклад іншого підходу створив сам Федоров. «Дія», як зазначає Біденко, не починалася з перебудови всієї держави. Спочатку з’явився документ у смартфоні, потім до нього поступово додавали нові послуги. Система росла через конкретні рішення, які вже працювали.
У нинішньому зверненні масштаб пропозиції значно більший: Федоров говорить про зміну принципів роботи всієї влади. Але поки не пояснює, які конкретні правила потрібно змінити, щоб державний апарат почав працювати інакше.
Саме на цьому пропонує зосередитися Біденко. Він згадує ланцюги погоджень через уряд, бюджетні норми, преміювання за лояльність і ревізії, які карають за дотримання форми, а не оцінюють результат. Це вже не загальні принципи, а конкретні механізми, з яких і складається система.
Поки у зверненні таких рішень немає. Федоров досить чітко пояснює, проти чого виступає, але значно менше – що саме хоче побудувати натомість. Тому його політична альтернатива поки сформульована передусім як набір принципів, а не як програма змін.
Чи хочуть українці виборів під час війни
Заява Федорова з’явилася в момент, коли ставлення українців до виборів поступово змінюється. Більшість усе ще не підтримує голосування до завершення війни, але частка тих, хто готовий провести його раніше, зросла.
За опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, проведеним 20 липня – 3 серпня 2026 року, 57% респондентів вважають, що вибори мають відбутися лише після остаточної мирної угоди і повного завершення війни. Ще 23% допускають голосування після припинення вогню, якщо Україна отримає надійні гарантії безпеки. Провести вибори ще до завершення бойових дій хочуть 15%.
Порівняно з березнем запит на більш ранні вибори зріс. Тоді за голосування до завершення бойових дій виступали 12%, після припинення вогню з гарантіями безпеки – 13%, а 69% хотіли чекати остаточного завершення війни.
Найбільше змінилася не підтримка виборів під час бойових дій, а готовність голосувати після припинення вогню. Прихильники виборів без перемир’я залишаються меншістю.
Ставлення до такого сценарію помітно різниться залежно від довіри до Зеленського. Серед тих, хто «зовсім не довіряє» президенту, 44% підтримують вибори ще до завершення бойових дій. Серед тих, хто «скоріше не довіряє», таких 17%: 35% цієї групи погодилися б на вибори після припинення вогню, а 44% хочуть чекати остаточної мирної угоди.
Ця різниця показує політичний потенціал теми, яку підняв Федоров. Недовіра до Зеленського справді пов’язана з більшою готовністю підтримувати ранні вибори, але навіть серед його критиків немає одностайного запиту на голосування під час активної війни.
Коли КМІС запитав, які вибори варто провести першими після того, як вони стануть можливими, 44% назвали президентські, 32% – парламентські, 11% – місцеві. Це одна з причин, чому заява Федорова майже відразу отримала президентське прочитання, хоча сам він про балотування не заявляв.
Чому вибори під час війни – це не лише питання процедури
Чинне законодавство не дозволяє проводити вибори під час воєнного стану. Стаття 19 Закону «Про правовий режим воєнного стану» прямо забороняє вибори президента, Верховної Ради та органів місцевого самоврядування.
Для парламентських виборів ця заборона закріплена ще й у Конституції. Якщо строк повноважень Верховної Ради закінчується під час воєнного стану, вони продовжуються до першого засідання парламенту, обраного після його скасування. Змінити цю норму зараз неможливо: стаття 157 Конституції забороняє вносити до неї зміни під час воєнного або надзвичайного стану.
Центральна виборча комісія тим часом готує правила для майбутнього голосування. У січні 2026 року вона схвалила пропозиції щодо виборів після припинення або скасування воєнного стану. ЦВК працює над оновленням даних про виборців, голосуванням за кордоном, участю військовослужбовців і ВПО, захистом від іноземного втручання та безпековими процедурами.
Комісія навіть пропонує не починати виборчий процес одразу після скасування воєнного стану, а передбачити шість місяців підготовчого періоду. За цей час потрібно оцінити стан виборчої інфраструктури, уточнити дані про виборців і визначити, де можна створити додаткові дільниці за кордоном.
Під час бойових дій ці проблеми стають значно складнішими. Перша – безпека. Виборча дільниця має працювати у визначеному місці протягом багатьох годин. Заступник голови ЦВК Сергій Дубовик звертав увагу, що в Україні вони переважно розміщені у стаціонарних адміністративних будівлях, які під час російських атак самі можуть стати цілями.
Не менш складно забезпечити рівну участь виборців. Військовий на передовій, людина в Києві, українець у Варшаві та житель прифронтової громади мають однакове виборче право, але зовсім різні можливості ним скористатися. Для військових потрібні окремі процедури, які не заважатимуть виконанню бойових завдань і гарантуватимуть таємницю голосування. Для українців за кордоном доведеться розширювати нинішню систему дільниць при дипломатичних і консульських установах. ЦВК працює над обома проблемами окремо.
На окупованих територіях Україна не може організувати власні виборчі комісії, агітацію, голосування та незалежне спостереження. Проведення загальнонаціональних виборів без можливості повноцінної участі частини громадян одразу створює проблему рівності виборчого права.
Є й інша сторона – сама кампанія. Вибори починаються не в день голосування. Кандидатам потрібен доступ до виборців, медіа та можливість вести кампанію, а спостерігачам і штабам – контролювати процес. Під час активної війни умови для політичної конкуренції відрізняються залежно від того, чи перебуває людина в тиловому місті, на фронті, за кордоном або на окупованій території.
Федоров порушує реальну проблему: правила майбутніх виборів потрібно готувати до завершення війни, і держава вже цим займається. Але підготовка правил і проведення самого голосування – різні речі.
Для демократичних виборів недостатньо знайти спосіб зібрати голоси. Потрібно забезпечити доступ виборців до голосування, нормальну політичну конкуренцію, безпеку і довіру до результату. Поки Росія здатна впливати ракетними й дроновими атаками навіть на те, чи зможе відкритися виборча дільниця, проблема виборів залишається значно ширшою за пошук нового способу голосування.
Як Росія може використати тему виборів
Дискусія про вибори в Україні виходить за межі внутрішньої політики. Москва давно використовує відсутність виборів для атак на легітимність української влади, хоча саме російське повномасштабне вторгнення стало причиною запровадження воєнного стану. Володимир Путін неодноразово заявляв, що після завершення п’ятирічного президентського строку Володимир Зеленський нібито втратив легітимність.
Російська сторона порушувала тему українських виборів і в контексті можливого врегулювання війни. Водночас Росія досі не погодилася на тривале загальне припинення вогню, яке створило б значно безпечніші умови для голосування.
При цьому у вересні Росія сама планує проводити вибори до Держдуми і на окупованих територіях України. Київ уже заявив, що таке голосування є незаконним і не матиме юридичних наслідків.
Повноцінна виборча кампанія під час війни дала б Росії більше можливостей для втручання. Кілька місяців боротьби за довіру до кандидатів, медіа, державних інституцій і самого голосування створюють середовище для дезінформації, кібератак і спроб підірвати довіру до результатів – саме ці загрози ПАРЄ називає серед головних ризиків для виборів у кризових умовах.
Українська політична дискусія через це не повинна припинятися. Але виборча кампанія під час активної війни дала б Росії можливість боротися вже не лише за ставлення українців до окремих політиків, а й за їхню довіру до самого результату виборів.
