Чи можливий вихід США з НАТО. Ключові тези

  • Вихід США з НАТО можливий лише за складною процедурою, а не одноосібним рішенням президента.
  • У 2023 році Конгрес обмежив можливість одностороннього виходу з Альянсу.
  • Конституція США не містить прямої процедури припинення міжнародних договорів.
  • Суд прямо не вирішував питання виключного права президента на вихід із ратифікованого договору.
  • Навіть у разі формального повідомлення про денонсацію діє річний строк.
  • Станом на зараз юридична процедура виходу США з НАТО не запущена.

Останні заяви Дональда Трампа знову повернули в порядок денний питання членства США в НАТО. Президент назвав Альянс «паперовим тигром» і заявив, що статус Сполучених Штатів у блоці «не підлягає перегляду» після відмови союзників приєднатися до операції проти Ірану.

Контекст цих слів – війна в Ірані, загострення навколо Ормузької протоки та розбіжності між Вашингтоном і європейськими столицями щодо масштабів військової участі. Державний секретар Марко Рубіо також допустив перегляд відносин із НАТО після завершення війни.

Explainer пояснює, чи може президент США одноосібно вивести країну з НАТО, як це співвідноситься з Конституцією США, та які наслідки матиме можливий конфлікт між Білим домом і Конгресом.

Що каже американський закон

У 2023 році Конгрес США ухвалив норму, яка прямо забороняє президентові «призупиняти, припиняти, денонсувати або виводити» Сполучені Штати з Північноатлантичного договору без згоди Сенату або окремого закону Конгресу. Ця норма міститься в розділі 1250A закону про оборонний бюджет на 2024 фінансовий рік.

Формула проста: або дві третини сенаторів дають згоду, або Конгрес ухвалює окремий акт. Одноосібне рішення президента закон не передбачає.

Це перший випадок в історії США, коли Конгрес прямо заборонив президенту вихід із конкретного ратифікованого договору без участі законодавчої влади. Норма з’явилася після дискусій про повноваження президента щодо міжнародних угод і на тлі заяв Трампа під час його першого терміну.

Водночас Конституція США не містить прямої процедури виходу з договорів. Вона детально описує порядок їх укладання – за згодою двох третин Сенату, – але мовчить про припинення дії. Саме ця прогалина і стала підґрунтям для багаторічної суперечки між Конгресом і Білим домом.

Позиція виконавчої влади: чи має президент «виключне право»

У 2020 році Офіс юридичного радника Міністерства юстиції США оприлюднив висновок, у якому стверджував, що президент має виключні повноваження щодо виходу з міжнародних договорів і що Конгрес не може обмежувати це право.

Ця позиція виходить із ширшого тлумачення президентських повноважень у сфері зовнішньої політики. Виконавча влада посилається на те, що саме президент представляє країну в міжнародних відносинах і є головнокомандувачем.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Оновлена Стратегія національної безпеки США: що в ній і як це впливає на Україну

Втім, ця інтерпретація не є обов’язковою для судів або Конгресу. У звіті Конгресової дослідницької служби зазначено, що в історії США питання виходу з договорів у XIX столітті часто вирішувалося як спільна компетенція законодавчої та виконавчої влади. Лише у XX столітті виконавча влада почала активніше заявляти про самостійні повноваження.

Таким чином, нині існують дві конкуруючі позиції: законодавча – закріплена в Section 1250A, і виконавча – викладена у висновку Мін’юсту 2020 року.

Якщо президент спробує вийти з НАТО всупереч закону

Section 1250A прямо забороняє односторонній вихід. Але в теорії президент може заявити, що цей закон неконституційний і суперечить його повноваженням у сфері зовнішньої політики .

У такому разі виникне конфлікт між двома гілками влади – виконавчою та законодавчою.

Далі постає питання: чи втрутяться суди.

Чи може справа дійти до Верховного суду

У минулому американські суди часто відмовлялися розглядати спори щодо виходу з міжнародних договорів. Вони посилалися на доктрину «політичного питання» – підхід, за яким певні конфлікти між гілками влади мають вирішуватися політичним процесом, а не судами .

Приклад – справа Goldwater v. Carter 1979 року, коли Верховний суд фактично не став розглядати спір щодо одностороннього розірвання оборонного договору з Тайванем .

Однак у новішій практиці Верховний суд зайняв обережнішу позицію. У справі Zivotofsky v. Clinton 2012 року Суд зазначив, що якщо президент діє всупереч прямій нормі закону і обґрунтовує це своїми конституційними повноваженнями, то таке питання може бути предметом судового розгляду .

Це означає, що суд не обов’язково відмовиться розглядати справу, якщо президент проігнорує Section 1250A.

Головна юридична дилема

Якщо справа все ж дійде до суду, ключовим стане питання: чи має президент виключні повноваження щодо виходу з міжнародних договорів.

Суди у спорах про розподіл повноважень традиційно застосовують підхід, сформульований у справі Youngstown Sheet & Tube Co. v. Sawyer 1952 року. За цією логікою, коли президент діє всупереч чіткій волі Конгресу, його повноваження перебувають у «найнижчій точці» і можуть бути визнані конституційними лише у випадку, якщо вони є виключними.

У звіті Конгресової дослідницької служби підкреслюється, що прямих рішень Верховного суду щодо виключного права президента виходити з договорів не існує. Історична практика була змішаною: у XIX столітті вихід часто відбувався за участі Конгресу, у XX столітті виконавча влада діяла самостійніше.

Це означає, що результат судового спору не можна передбачити наперед.

Що це означає на практиці

Навіть якщо президент оголосить про вихід із НАТО і направить офіційне повідомлення про денонсацію відповідно до статті 13 Північноатлантичного договору, яка передбачає однорічний строк після нотифікації, юридичний процес у США може тривати довше.

Судовий розгляд, процедурні питання щодо права на позов та можливі апеляції здатні затягнути процес на роки. До остаточного рішення членство США формально залишатиметься предметом внутрішнього конституційного спору.

Іншими словами, вихід США з НАТО – це не лише міжнародний крок, а й масштабна внутрішня конституційна криза.

Що можливий вихід США з НАТО означатиме для України

Україна не є членом НАТО. Але США залишаються ключовим військовим і фінансовим донором української оборони, і саме Вашингтон відіграє центральну роль у трансатлантичній безпеці. Тому дискусія про можливий вихід США з Альянсу безпосередньо зачіпає українські інтереси.

1. Система стримування в Європі

НАТО тримається на принципі колективної оборони. У військовому вимірі саме США забезпечують основну частину стратегічних спроможностей Альянсу – від ядерного стримування до логістики та глобальної проєкції сили.

Навіть якщо формального виходу не станеться, сама постановка питання про вихід США з НАТО підриває передбачуваність системи безпеки в Європі. Для країни, яка перебуває у стані війни, питання передбачуваності є критичним.

2. Членство в НАТО і допомога Україні – різні речі

Важливо розрізняти дві площини.

Членство США в НАТО – це міжнародний договірний статус.
Військова допомога Україні – це окремі рішення Конгресу та адміністрації.

Навіть у разі гіпотетичного виходу з Альянсу механізми двосторонньої підтримки України юридично залишаються окремими. Проте політичний сигнал такого кроку був би значно ширшим за його формальні юридичні наслідки.

3. Європейський фактор

Риторика Дональда Трампа традиційно зосереджена на тому, що європейські союзники витрачають недостатньо на оборону. У разі посилення тиску з боку США європейські країни можуть активніше нарощувати власні оборонні спроможності.

Для України це має подвійний ефект. З одного боку, сильніша Європа означає більше ресурсів і більшу автономність у підтримці Києва. З іншого – якщо відносини між США та союзниками ускладняться, координація рішень може стати повільнішою.

***

Слід розуміти, що публічні заяви Дональда Трампа і формальний процес припинення міжнародного договору – це різні площини, які мають різні правові наслідки.

Міжнародно це також не миттєвий процес. Навіть у разі формального повідомлення про денонсацію Північноатлантичний договір передбачає річний строк.

Станом на зараз юридичну процедуру виходу не розпочато. Йдеться про політичну заяву і складний правовий механізм, який не можна реалізувати одним рішенням Білого дому.