«Вони стають воїнами задовго до того, як вперше спробують алкоголь, бо його дозволено вживати, коли тобі виповнився 21 рік. Стати військовими можна значно швидше» – розповідають американці про співвітчизників, що вибирають служити в армії Сполучених Штатів Америки.
У США, якщо тобі виповнилося 17 років та є офіційна згода батьків, ти можеш поповнити лави військовослужбовців та приступити до служби.
У 2018 році діючих військовослужбовців у США було 1,3 мільйона. З них: 16, 5 % – це жінки і 83, 5 % – чоловіки. 51, 5 % усіх військових одружені.
Ставлення до військових у США
Повага до військових – це відносно нова національна традиція Америки, сформована в останні десятиліття. США колективно вчилися цінувати та виражати повагу до своїх військових.
Зараз повсюди можна зустріти білборди з вдячністю воїнам. Ледь не у кожному штаті є військові кафе, засновані ветеран(к)ами або призначені перш за все для них, щоб зробити їхній внесок більш видимим для суспільства. Вони обклеєні фотографіями хлопців та дівчат на військових місіях у різних частинах світу.
Біля кожного великого магазину для ветеранів/ок є окремі місця для паркування, а великі мережі магазинів пропонують знижки на продукцію.
Америка дбає про тих, хто вирішив пожертвувати своїм часом та здоров’ям заради служби, і пропонує чимало переваг для військових.
Безкоштовне або пільгове навчання є окремим важелем впливу, коли треба вибирати: йти чи не йти в армію США.
Не всі можуть дозволити собі витягнути з кишені 40–200 тисяч доларів на навчання в університеті, а для воїнів передбачено знижки або навіть повністю безкоштовне навчання.
Крім цього, забезпечують якісним та безкоштовним медичним страхуванням і психотерапією, що для Америки є великою справою: медицина без страхування часто недоступна; це космічні ціни.
Американці святкують День пам’яті в останній понеділок травня. Це день вшанування померлих військових, коли на їхніх могилах залишають американські прапори та квіти.
Цей день важливий для тих, хто мешкає в Америці: люди в різний спосіб намагаються віддати шану всім, хто захищав їхню країну.
Ще один державний вихідний – це День ветеранів та ветеранок, який щороку відзначають 11 листопада.
Якщо запитати рядових американців, ті погодяться, що праця військових для них справді дуже важлива. Це підтверджує опитування 2019 року: 72% дорослих сказали, що витратили б більше федеральних коштів для забезпечення своїх захисників та захисниць пільгами та необхідними медичними та освітніми послугами.
Партнер(к)и військових у культурі США
– А чи є серед вас рідні або партнер(к)и військових? – так починає зустріч ведуча.
Я – психологиня та дружина українського воїна, проходжу тренінг про мілітарі-культуру та вплив роботи військових на їхніх коханих і дітей. Він призначений для американських психотерапевток.
Одна жінка пише в чаті, що вона – дружина військового.
Я пишу те саме, «military spouse», і думаю про найважчий період у житті, коли мій чоловік Роман був під постійними обстрілами.
– Дякую за ваш внесок, – каже ведуча, звертаючись до нас. Це шокує, бо відразу думаю: а за що дякувати мені? Це ж не я спала в калюжах, відбивала атаки та захищала інших.
Все, що я робила, це просто була поруч. Біля людини, яка робила все це.
Ми говоримо про військових і багато говоримо про їхніх дружин та чоловіків, про дітей, які чекають вдома.
Під кінець тренінгу остаточно приходить розуміння, що служба – це ніколи не про одну людину в сім’ї. Це завжди про всю сім’ю. Жертвувати чимось заради служби доводиться абсолютно всім: у дітей підвищена тривожність та плаксивість, партнер(к)и часто перебирають нові ролі та обов’язки, стикаються з безсиллям і депресією, батьки військових можуть мати безсоння або постійну напруженість.
Ось чому в США прийнято дякувати не лише військовим, але й членам їхніх родин. Вони чудово розуміють, що військова служба – це ніколи не про когось одного. Це мережа підтримки й турботи в непрості моменти.
А ще: члени сімей ветеранів також мають ряд офіційних переваг. Наприклад, вони отримують право на безкоштовну або пільгову освіту, медичне страхування, а також – курси про наслідки війни, як підтримувати людей з військовим досвідом, чого очікувати та куди звертатися по допомогу.
«Коли мій хлопець повернувся з військової місії, я вже знала та розуміла, чого чекати. Просто тому, що в онлайн-курсі нам детально розповіли про ПТСР, депресії, інтеграційний період вдома, зміни настрою», – розповідає моя знайома Бріттані, наречений якої був «морським котиком».
Жінки в армії США та їхні труднощі
Близько 2 мільйонів жінок є американськими ветеранками (Veterans Affairs, 2021). У січні 2016 р. для жінок зробили доступними будь-які військові спеціалізації та посади: відтоді жінки та чоловіки в США служать на рівних.
Дослідження показують, що у жінок є вищий ризик, ніж у чоловіків-військових, стати розведеними та залишитися самотніми матерями.
Як пояснює на тренінгу Кендра, американська сержантка, не всі витримують від’їзди у військові бази на кілька місяців, постійний стрес та брак часу, сім’ї розпадаються.
Як і в Україні, американські військовослужбовиці стикаються зі стереотипами щодо жіночої статі та призначення. Нерідко вони стають єдиними годувальницями для всієї сім’ї, і це – окреме джерело стресу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жінки в морській піхоті: досвід Ярини Чорногуз
Через службу жінки розлучаються з дітьми, переживають взаємний страх сепарації з ними – все це породжує нові рівні стресу. Нерідко у дітей залишається постійна підвищена тривожність і після повернення мами додому.
Сексуальні домагання та скривдження теж виділяють як окрему проблему, з якою можуть стикнутися військовослужбовиці.
Кілька корисних ідей з досвіду США, які можемо запозичити
Нічого для них без них: важливо почути голоси наших військових
Обов’язкова частина тренінгу про військових – це наявність самих військових. Це допомагає побачити реальних людей, а не суху статистику. Розуміти, що ховається за словом «воїн».
До нас на тренінг прийшла Кендра, самотня мама двох доньок, яка відвідала три воєнні місії у різних частинах світу. Вона розповіла про те, чим для неї є її посестри та побратими, що таке мілітарі-культура на практиці і як страждають від армії інші сфери життя.
Описуючи свою професійну місію, один солдат розповів: «Ми дбаємо про світ, коли трапляється війна чи небезпека. Нам важливо, щоб ці мотиви розуміли люди, які хочуть нам допомагати», інший додав: «Ми йдемо і ризикуємо своїм життям, бо просто любимо людей».
Я розмірковую про українських хлопців та дівчат. Вони жертвують часом з рідними, здоров’ям, сном. Найменше, що ми можемо зробити для них, – слухати їхні слова, бути чуйними, займатися самоосвітою та бути чутливими до військового контексту.
Це не їхня задача – розповідати нам про нетактовні запитання або реакції на чийсь військовий досвід, але наше завдання як країни – зробити так, щоб нам було комфортно одне з одним, і для цього важлива інформація.
Стосунки та психологічне навчання допомагають
У непрості періоди стосунки стають ліками від травм та ПТСР. Нам вже відомо зі світових досліджень, що, маючи бодай одні добрі та довірливі стосунки, в людини менше шансів страждати від ПТСР.
Це чудово розуміють в Америці, тому ветеран(к)и проходять психотерапію індивідуально, але також і разом з коханими та близькими.
Якщо партнер(к)и військових розуміють, що відбувається з їхньою коханою людиною та можуть це назвати, це знижує їхню тривогу. Ось чому в США є курси, де розповідають про наслідки військового досвіду для стосунків, ментального здоров’я та інтеграції в суспільство. Близькі ветеранів можуть почерпнути цю інформацію та не панікувати без потреби.
Такі курси допомагають зменшити напругу та невідомість, рідні дізнаються перевірену та якісну інформацію, це усуває деякі конфлікти та робить стосунки з ветеран(к)ами кращими.
Нам потрібно чимало публічного психологічного навчання та доступу до перевіреної інформації про ментальне здоров’я та емоційні виклики для ветеранів.
Так більше розумітимемо людей з військовим досвідом і не будемо ранити їх нетактовністю чи стереотипами на кшталт: «Усі травмовані і будуть мати ПТСР! Це неминуче!»
Правда в тому, що після війни близько 20 % усіх людей мають посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). У звичайний період – близько 6 %.
Нам, як суспільству, важливо говорити про успішну здатність психіки опиратися стресу та посттравматичний зріст так само багато, як говоримо про потенційні розлади.
Так ми долаємо стигму навколо ментального здоров’я та плекаємо колективну надію.
Психологам важливо знатися на військовій культурі
США мають централізовану систему психотерапевтичної та психологічної допомоги військовим. Втім, навіть якщо у вас приватна практика і хочете працювати з військовими, то вам радять і дають доступ до безкоштовних курсів, щоб ви працювали з цією групою, враховуючи їхній особливий професійний та життєвий контекст.
За статистикою, наданою The Star Providers, тільки 13 % американських психотерапевток та психологів і 9 % соціальних працівників мають достатньо знань та навичок, щоб професійно працювати з воїнами. Тому навчання проводять безперервно. Можна долучатися впродовж року, є змога долучатися онлайн.
Спеціаліст(к)ам пояснюють, що таке військова культура, які її характеристики, які можуть виникати проблеми через службу в романтичних стосунках та в стосунках діти – батьки.
Вчать працювати з наслідками війни: хронічними болем, безсонням, жахіттями, депресією, залежностями та посттравматичним стресовим розладом. Це основа, яка допомагає бути етичними та професійно чутливими до військових.
Окремим блоком йде вивчення труднощів, з якими стикаються сім’ї під час ротації та після неї. Підтримавши сім’ю, вдається допомогти військовим. Бо пам’ятаємо, що захищати – справа колективна, не індивідуальна. На цьому шляху потрібно так багато підтримки.
