Стамбульська конвенція – це такий міжнародний документ Ради Європи, який покликаний захищати від домашнього та гендерно зумовленого насильства. В Україні ця проблема на часі, адже у 2020 році Нацсоцслужба зафіксувала 211 362 звернення щодо насильства в сім’ї. Переважна більшість, 180 921 повідомлення, від жінок. А цьогоріч до Національної поліції надійшло майже 300 тисяч звернень про факти домашнього насильства. Попри це, Україна досі затягує з ратифікацією Конвенції. Одна з причин – опір релігійних організацій.

«Рада церков каже, що ратифікація Стамбульської конвенції може призвести до руйнування традиційної української сім’ї. Це про що? Нам не потрібні родини, які засновані на насильстві. Стереотипи та забобони не можуть тримати людей разом, це просто безвихідь. Нам потрібна міцна сім’я, яка буде заснована на повазі, любові та взаємній підтримці. І саме цьому не суперечить Конвенція. Вона ці принципи стверджує», – переконана Олена Шевченко, очільниця ініціативи «Марш жінок», голова ГО «Інсайт».

Explainer пояснює, що таке Стамбульська конвенція, як вона допоможе побороти насильство щодо жінок та чому вона вже десять років підписана, але досі не ратифікована Україною. 

Що таке Стамбульська конвенція?

У 2011 році Рада Європи розробила Конвенцію про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами. Її відкрили для підписання у травні того ж року, в Стамбулі – звідси і назва. Сьогодні Конвенцію ратифікували 35 країн з 47 членів Ради Європи. Найпершою країною, яка ратифікувала Стамбульську конвенцію, була Туреччина, але влітку цього року вона повідомила про вихід з цього міжнародного договору. А от Україна підписала цей міжнародний договір ще десять років тому, але досі не ратифікувала (тобто не затвердила юридично). 

Стамбульська конвенція зобов’язує держав-учасниць протидіяти всім формам насильства, але основну увагу зосереджено саме на гендерно зумовленому насильстві. До нього належить будь-яка форма насильства, яка направлена виключно або більшою мірою на жінок.

Фото: Женя Полтавець 

«Конвенція Ради Європи – це така угода між країнами, що вони спільно вчинятимуть превентивні дії у випадку, якщо відбудеться порушення прав. Якщо якась із країн порушить ці домовленості, то будуть певні санкції. Цей договір розроблявся дуже довго, і я без перебільшення скажу, що це найкращий документ, який створено щодо протидії домашньому та гендерно зумовленому насильству. Жінки в назві відокремлені тому, що за світовою статистикою саме вони більше страждають від насильства», – розповідає Оксана Покальчук, директорка Amnesty International Ukraine. 

У Статті 1 Конвенції йдеться, що однією з цілей договору є «захист жінок від усіх форм насильства й недопущення, кримінальне переслідування та ліквідація насильства щодо жінок і домашнього насильства». Йдеться, зокрема, про психологічне, фізичне та статеве насильство, а також примусові шлюби, операції, які калічать жіночі статеві органи (так зване «жіноче обрізання»), примусові аборти та стерилізацію, переслідування та статеві домагання тощо.

Проте Конвенція визнає, що чоловіки теж страждають від деяких форм насильства, тому положення документу застосовуються до всіх постраждалих від домашнього насильства, зокрема, чоловіків, дітей та людей літнього віку.

Навіщо «Стамбулка», якщо є законодавство?

В Україні наразі є лише два закони, які так чи інакше стосуються питання насильства щодо жінок та домашнього насильства – «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Останній набув чинності тільки три роки тому – у 2018 році.

«Стамбульська конвенція, як інструмент, може допомогти в тому, щоб випадків домашнього насильства в Україні стало менше. Щоб жінки могли знайти в собі сили, аби піти від кривдників. В Україні якісне законодавство є. Чи виконується воно? Частково. Якщо ми перестаємо давити, його перестають виконувати. Країна – це одне. Тут є президент, парламент, які час від часу змінюються, і ми не можемо сказати, хто буде наступним. І наступний може змінити державну політику зовсім в інший бік. А міжнародний документ – це інше», – вважає Оксана Гузь, адвокатка і старша партнерка адвокаційного об’єднання «Прове».

Ба більше, в українському законодавстві досі немає трактування таких різновидів насильства, як переслідування (сталкінг) і статеві домагання (харасмент) тощо. Тоді як в «Стамбулці» ці дії вже визначено та переслідуються.

Фото: Женя Полтавець 

«Якщо Україна себе називає державою європейською, яка поставила за мету стати членом ЄС, проводить активний євроінтеграційний курс, курс НАТО, то, без сумніву, ми маємо бути активними в різних міжнародних організаціях, зокрема, в Раді Європи. І така активність проявляється, зокрема, в тому, що ми приєднуємося до тих документів, які розробляються цією організацією»,переконана Катерина Левченко, урядова уповноважена з гендерної політики.

Також вона зазначає, що згідно зі Статтею 9 Конституції України, Конвенція є документом прямої дії. Усі міжнародні документи, ухвалені Верховною Радою, є частиною національного законодавства і мають пріоритет над ним. Тож якщо якісь положення є у Конвенції, але відсутні у нашому законодавстві, то в судовій практиці можна посилатися на цей міжнародний документ.

Чому релігійні організації та церкви проти ратифікації?

Всеукраїнська Рада церков і релігійних організацій стурбована повідомленням Офісу Президента України про намір подати до парламенту законопроєкт про ратифікацію Стамбульської конвенції. Найбільше їх лякає термін «гендер», який трактується в Конвенції як «соціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків». Віряни вбачають у цьому підміну понять, а також ігнорування факту наявності біологічних статей.

Не менш страшним, на їхню думку, є прагнення Конвенції щодо руйнування стереотипів та традиційних гендерних ролей. У Статті 12 йдеться про забезпечення «необхідних заходів для заохочення змін у соціальних і культурних моделях поведінки жінок та чоловіків з метою викорінення упереджень, звичаїв, традицій та всіх інших практик, які ґрунтуються на ідеї неповноцінності жінок або на стереотипних ролях жінок та чоловіків». А у Статті 14 пропонується надавати навчальні матеріали на такі теми: «рівність між жінками та чоловіками, нестереотипні гендерні ролі, взаємна повага, вирішення конфліктів у міжособистісних стосунках без застосування насильства, насильство щодо жінок за гендерною ознакою та право на особисту цілісність».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Незалежні»: що змінилося у правах жінок за 30 років

Але ВРЦіРО (Всеукраїнська Рада церков і релігійних організацій) вважає, що це «несе загрози спотворення у молодого покоління своєї статевої ідентичності, популяризації одностатевих сексуальних стосунків та поширення випадків захворювання на гендерну дисфорію серед дітей і молоді».

Крім того, в заяві Ради церков до Президента йдеться про те, що Стамбульська конвенція може призвести до так званої гендерної ідеології, але що це таке – в самому тексті звернення не пояснюють. 

Ратифікувати, не можна зволікати

25 листопада, коли в світі розпочалася кампанія «16 днів активності проти гендерного насильства», понад 50 українських громадських організацій об’єдналися в коаліцію «За Стамбульську конвенцію» з закликом до Президента України та Верховної Ради ратифікувати цей міжнародний документ. Серед організацій, які долучилися – «Ла Страда Україна», Amnesty International Ukraine, ZMINA. Центр прав людини, «Український жіночий фонд», «Рівні можливості» тощо.

«Майже кожній із нас відома історія про насильство, майже кожна з нас сама має таку історію. І держава має нарешті пріоритезувати боротьбу за безпечне життя для всіх. Щоб кожна людина в Україні мала зрозумілий та ефективний спосіб захистити себе. Незалежно від віку чи інших обставин. Стамбульська конвенція проти насильства має бути ратифікована в Україні, щоб зобов’язати державу створити належні умови для захисту всіх постраждалих від домашнього й гендерно зумовленого насильства», – написала з цього приводу Оксана Покальчук, директорка Amnesty International Ukraine, напередодні акції «Відчинимо правду про насильство».

У 2020 році активісти/ки та правозахисники/ці створили електронну петицію з закликом ратифікувати Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. Попри те, що петиція набрала 26 416 голосів з необхідних 25 000, проєкт досі не внесли до порядку денного Верховної Ради України.

«З моменту створення Конвенції, до чого активно долучалася Україна в Раді Європи, минуло 10 років, і ми впевнені, що ратифікувати документ зможе парламент IX скликання вже у 2021 році. Кожна людина народжена з правами. Різні форми насильства є неприпустимими, і кривдники повинні нести жорстке покарання. Конвенція охоплює ті сфери українського законодавства та практики, які потребують вдосконалення, як-от надання притулку потерпілим, процедура звернення для отримання відшкодування та криміналізація каліцтва жіночих геніталій», – зазначає Марія Мезенцева, народна депутатка, голова підкомітету з питань наближення законодавства України до законодавства ЄС. 

Також депутатка вважає, що, ратифікувавши Конвенцію, Україна надішле потужний сигнал міжнародному співтовариству про своє долучення до боротьби з цими формами насильства. А відтак ситуацію в Україні оцінюватимуть зовнішні експерти, які контролюють виконання Стамбульської конвенції і зможуть надати поради та рекомендації, що ведуть до кращого запобігання насильству, захисту потерпілих та кримінального переслідування винних.

Нещодавно Олена Шевченко, голова ініціативи «Марш жінок», повторно створила петицію, і наразі збір підписів триває. Поки зібрано понад 8 600 голосів. Для того, щоб підтримати електрону петицію, варто авторизуватися, тобто підтвердити свою особу, використовуючи електронний підпис чи BankID.