Зустріч Трампа і Сі відбулася 30 жовтня 2025 року в південнокорейському Пусані. Це була перша особиста розмова Дональда Трампа й Сі Цзіньпіна від початку другого президентського терміну Трампа — і водночас одна з найочікуваніших дипломатичних подій осені.
Переговори тривали 1 годину 40 хвилин — довше, ніж планувалося, — і пройшли без спільних заяв для преси. Втім, навіть обмежені коментарі сторін показали: Вашингтон і Пекін прагнуть не чергової демонстрації сили, а нового балансу у відносинах двох найбільших економік світу.
За словами Трампа, сторони домовилися про зниження мит на китайські товари, відновлення співпраці у сфері рідкісноземельних елементів і навіть про спільні зусилля щодо «вирішення питання України».
Саме ця остання теза стала центральною для Києва. Формулювання американського президента, що «Сі допоможе нам щодо України», викликало неоднозначну реакцію, адже вперше з початку повномасштабної війни доля українського питання обговорювалася безпосередньо між двома наддержавами.
Explainer пояснює, що насправді стоїть за переговорами у Пусані, чому вони важливі для світу — і що їхні результати можуть означати для України.
Що сталося?
Переговори між Дональдом Трампом і Сі Цзіньпіном у Пусані тривали майже дві години – довше, ніж передбачалося офіційним графіком Білого дому. Вони відбулися за зачиненими дверима, без спільного комюніке чи заяв для преси. Обидва лідери назвали зустріч «успішною» – хоча кожен наповнив це слово своїм змістом.
Перед початком перемов Трамп заявив журналістам, що очікує на «дуже успішну зустріч». Після переговорів він оцінив розмову на «12 балів із 10 можливих» і назвав Сі Цзіньпіна «великим лідером дуже потужної країни». Китайська сторона, у свою чергу, повідомила про «конструктивний діалог» і «готовність до стабільного співіснування».
Найконкретнішим результатом стало рішення про зниження мит на фентаніл із 20% до 10%, що набуває чинності негайно. США, за словами Трампа, готові зменшити загальну ставку тарифів для Китаю з 57% до 47%, тоді як Пекін погодився послабити експортні обмеження на рідкісноземельні елементи — стратегічно важливі матеріали, які Китай контролює майже монопольно.
Сторони також домовилися про розширення китайських закупівель американських сільськогосподарських товарів, зокрема соєвих бобів. Трамп заявив, що торговельну угоду можуть підписати «досить скоро», а наступну зустріч із Сі він планує провести у квітні 2026 року в Китаї.
Окрему увагу Трамп приділив Україні, заявивши: «Ми довго розмовляли з Сі про Україну. Ми будемо працювати разом, щоб щось зробити». Американські медіа процитували його уточнення: «Ми погодилися, що обидві сторони застрягли в боротьбі, і іноді потрібно дати їм битися. Сі допоможе нам щодо України, але більше ми нічого не можемо зробити».
Китайська сторона тему України у своїх публічних звітах не згадала. Державне агентство «Сіньхуа» обмежилося формулюванням про «спільну відповідальність за стабільність і мир у світі».
Зустріч у Пусані стала першою з 2019 року, коли Трамп і Сі бачилися особисто. Вона відбулася на тлі зростання торговельної напруги: у жовтні Китай розширив експортний контроль на рідкісноземельні метали, а США погрожували запровадити 100% мита на китайські товари з 1 листопада.
Чому Трамп і Сі вирішили зустрітись?
Зустріч у Пусані стала спробою обох лідерів відновити контроль над стратегічним порядком денним. Для Трампа — це нагода продемонструвати виборцям зовнішньополітичний успіх і перезавантажити відносини з Китаєм після напруженого старту другого терміну. Для Сі — шанс стабілізувати торговельні канали і зменшити ризик нових санкцій з боку США, не поступаючись політичними позиціями.
В обох сторін є внутрішні мотиви діяти саме зараз. У США Трамп потребує економічного зростання перед проміжними виборами 2026 року: зниження мит і нові торговельні угоди дозволяють показати результат без значних бюджетних витрат. Для Китаю, чия економіка переживає уповільнення та відтік інвестицій, відновлення стабільних відносин зі США виглядає прагматичним кроком.
На цьому тлі Україна стала радше похідним елементом переговорів, ніж їхньою центральною темою. Включення українського питання в порядок денний не означає пріоритету, але свідчить про готовність обох сторін розглядати війну як частину ширшої системи глобальної безпеки, де Китай може виступати не союзником Росії, а посередником, що прагне впливу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Парад у Пекіні: як Китай демонструє нову архітектуру впливу і до чого тут Україна
Трамп, який неодноразово заявляв про бажання «завершити війну за шість місяців», шукає партнерів, здатних тиснути на Москву. Сі Цзіньпін, зі свого боку, не готовий повністю розривати з Росією, але бачить можливість перетворити свій вплив на Путіна на дипломатичний актив у переговорах із США. Саме тому формула «Сі допоможе нам щодо України» виглядає як елемент торгу: Вашингтон і Пекін демонструють готовність координувати позиції, не розкриваючи змісту домовленостей.
Втім, відсутність будь-яких згадок про Україну в офіційних китайських комюніке показує межі цієї «співпраці». Пекін зберігає стратегічну двозначність — підтримує Росію технологічно, але не політично, і не готовий відкрито брати участь у тиску на Кремль.
Таким чином, зустріч у Пусані стала не лише жестом примирення між двома наддержавами, а й сигналом: питання України входить до глобального діалогу, але не визначає його.
Що це означає для України?
Для Києва зустріч Трампа і Сі стала двозначним сигналом: Україна знову з’явилася у глобальних розмовах, але не як самостійний суб’єкт, а як частина більшої угоди між Вашингтоном і Пекіном.
Політичний аналітик Вадим Денисенко наголошує: у китайських державних повідомленнях тема України взагалі не згадувалася, що свідчить про свідоме дистанціювання Пекіна. За його словами, головний підсумок переговорів — це річний мораторій на торговельні конфлікти, який дає обом сторонам час для стабілізації власних економік і підготовки до виборів у США 2026 року. У цьому контексті Україна «відкладена на потім» — вона залишається в полі зору, але не в центрі уваги.
Денисенко застерігає, що для Києва це означає необхідність сформулювати власну політику на китайському напрямку, аби не залишатися лише об’єктом чужих переговорів. Поки Україна не запропонує власне бачення взаємодії з КНР, вплив Пекіна на Москву не перетвориться на реальний важіль миру.
Ігар Тишкевич, експерт із питань Росії, розглядає зустріч у ширшому контексті — як початок нового переговорного треку між двома наддержавами. На його думку, сам факт того, що Трамп і Сі говорили про Україну, означає запрошення Китаю долучитися до процесу врегулювання. Це підтверджує: без участі Пекіна війну завершити неможливо, а ступінь його залучення визначатиме нові зони впливу у Східній Європі.
Водночас Тишкевич застерігає від надмірного оптимізму: сторони взяли річну паузу на конфронтацію, і саме в цей проміжок вони спробують оформити як нову систему відносин США–КНР, так і можливу формулу миру. Україна має використати цей час, щоб стати не темою, а учасником перемовин. Для цього потрібна активна дипломатія — не лише із Заходом, а й із посередниками, важливими для Китаю: Туреччиною, Саудівською Аравією, ОАЕ, Польщею.
На думку Андрія Коваленка, керівника Центру протидії дезінформації при РНБО, зустріч у Пусані показала: Китай і США переходять від конфронтації до прагматизму. Торговельна угода про рідкісноземельні метали й зниження мит — сигнал, що дві держави обрали співіснування замість «великої війни». А це, своєю чергою, змінює роль Росії: вона перестає бути потрібною ані Вашингтону, ані Пекіну.
Коваленко вважає, що якщо Трамп і Сі знайдуть спільну формулу нового світового порядку, Росія залишиться поза цивілізованим простором, у ролі сировинного придатку без політичного впливу. Для України це шанс — але лише за умови, що Київ зможе закріпити себе як суб’єкт регіональної стабільності, а не лише жертва війни.
Що далі?
Зустріч у Пусані відкрила нову фазу — не прорив, але паузу, у якій США і Китай перевіряють межі співпраці. Протягом найближчого року триватиме випробування домовленостей: чи справді сторони зможуть утриматися від торговельних конфліктів і чи використають цей час для політичних торгів довкола України.
Для Києва головний виклик — залишитися видимим у грі великих держав. Трамп прагне швидких результатів, але його «мирний план» без тиску на Росію малореалістичний. Сі Цзіньпін зберігатиме позицію обережного посередника, який не свариться ні з Москвою, ні з Вашингтоном. Україна має заповнити цю паузу власною стратегією: розбудовою контактів з Пекіном, комунікацією через партнерів і чітким баченням післявоєнної ролі у регіоні.
Пусан не приніс рішень, але окреслив контури майбутньої гри — прагматичної, тривалої й обережної. Від того, чи зможе Україна стати в ній не об’єктом, а чинником, залежить, чи буде вона почута за столом, де домовляються Трамп і Сі.
