Зустріч спеціального посланця США Стівена Віткоффа з Володимиром Путіним 2 грудня у Москві мала стати черговою спробою зрушити переговори щодо американського мирного плану. Розмова тривала майже п’ять годин, однак жодного компромісу не було досягнуто. Ключові розбіжності залишилися навколо територіального питання, а зміст обговорень сторони не розкривають – повного тексту документів немає, відомі деталі походять лише з медіа.
Невизначеність посилює рішення американської делегації скасувати заплановану зустріч із Володимиром Зеленським та одразу повернутися до Вашингтона. Це ставить питання про логіку подальшої дипломатії США і про те, чи наблизили переговори можливість будь-якої угоди.
Explainer пояснює, що відомо про переговори у Москві, чому компроміс так і не було досягнуто та як ситуацію оцінюють експерти.
Контекст: що передувало московській зустрічі
Переговори 2 грудня у Москві стали продовженням дипломатичного циклу, який розпочався наприкінці листопада. 23 листопада у Женеві Україна та США вперше обговорили первинну версію американського мирного плану – документа на 28 пунктів. Повного тексту плану не оприлюднювали, а відомі деталі походили з медіа. Українська делегація наголошувала, що позиції сторін істотно різняться, зокрема щодо територіальних вимог Росії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мирний план для України: повний зміст 28 пунктів та оцінки експертів
Друга зустріч відбулася 30 листопада у Маямі. За оцінкою американського секретаря Марко Рубіо, вона стала «продуктивним продовженням» діалогу, розпочатого в Женеві. Українську делегацію очолював секретар РНБО Рустем Умєров, який підкреслював, що Київ діє за чіткими директивами президента – захист інтересів України та предметний переговірний процес. За словами Зеленського, після доопрацювання американський план скоротився до 20 пунктів.
У центрі уваги були умови припинення війни, можливі безпекові гарантії та механізми подальших консультацій. Територіальне питання на цих зустрічах залишалося чутливим і публічно не деталізувалося. Обидві сторони підтверджували готовність продовжувати перемовини, водночас визнаючи, що узгоджених рішень наразі немає.
На цьому тлі Стівен Віткофф був направлений до Москви для проведення окремої зустрічі з російською стороною, поза форматом попередніх українсько-американських консультацій.
Як пройшла зустріч Віткоффа і Путіна
Переговори у Кремлі розпочалися із суттєвою затримкою: у той час, коли американська делегація – Стівен Віткофф та Джаред Кушнер – уже перебувала в Москві, Володимир Путін виступав на інвестиційному форумі. У промові він звинуватив європейські країни у зриві мирних процесів і заявив про готовність Росії до можливого зіткнення з Європою. Лише після цього зустріч розпочалася.
До переговорів долучився Кирило Дмитрієв, який неформально бере участь у каналах комунікації між Кремлем і представниками оточення Дональда Трампа. За повідомленнями російських агентств, розмова тривала майже п’ять годин. Дмитрієв охарактеризував її як «продуктивну», тоді як офіційні коментарі Кремля залишалися максимально стриманими та без конкретики щодо змісту переговорів.
Помічник російського президента Юрій Ушаков заявив, що перед зустріччю американська сторона передала Москві чотири нові документи. Їхній зміст не оприлюднюється, і відомо лише, що вони стосувалися можливих параметрів довгострокового врегулювання. Ушаков зазначив, що частина американських підходів виглядає «прийнятно», інші – «не підходять», і консультації триватимуть.
Президент Володимир Зеленський, коментуючи ситуацію, наголосив, що Україна очікує на безпосередню інформацію від США щодо результатів переговорів та готова визначати подальший формат діалогу залежно від отриманих сигналів.
Що кажуть експерти?
Експерти, які спостерігають за переговорами останніх тижнів, сходяться на тому, що зустріч Віткоффа і Путіна у Москві не стала кроком до компромісу. Водночас вони по-різному описують, чому процес перебуває у глухому куті та які ризики відкриває для України й Заходу.
Військовий аналітик Олексій Копитько зазначає, що між сторонами фактично немає спільного простору для домовленостей. Він пояснює це тим, що Росія не демонструє готовності переходити від логіки війни до пошуку компромісу. За його словами, навіть значні руйнування українських міст і лінії фронту не змінюють стратегічної картини: «Українська армія нікуди не поділася. Українське державність нікуди не поділася». Копитько наголошує, що головна проблема не в конкретних територіях, а в тому, що російська політична мета залишається незмінною — знищення української суб’єктності. Саме це, на його думку, унеможливлює появу реальної «зони можливого компромісу».
Він також звертає увагу на пріоритети Кремля у найближчій перспективі. За оцінкою Копитька, Росія розглядає Європу як найбільш вразливий елемент загальної коаліції підтримки України — передусім через обмеження в ресурсах, політичні коливання та втому від війни. Аналітик прогнозує спроби Москви поєднати прямий тиск і «підпорогові методи» впливу, щоб уповільнити постачання допомоги й створити враження неминучої ескалації. Це, на його думку, може послабити стабільність українського тилу й негативно позначитися на ситуації на фронті.
Копитько також відзначає зміну у підходах Кремля до Європи: Путін, за його словами, «готовий атакувати, а Європа — не готова до такого формату загроз». Аналітик вважає, що Москва робить ставку на відсутність синхронності рішень у ЄС і одночасно намагається виграти час до весни, коли російські ресурси, за його оцінкою, дозволятимуть підтримувати високий рівень тиску. Він припускає, що однією з можливих контрдій Заходу міг би стати удар по російському «тіньовому флоту» на Балтиці як важіль, здатний створити для Москви нові обмеження та посилити роль Китаю як арбітра, від чийого рішення Кремль дедалі більше залежить.
Політичний аналітик Вадим Денисенко також наголошує: переговори у Москві завершилися без результату, але не лише через розбіжності щодо територій. На його думку, обговорення могли охоплювати ширший спектр питань — санкції, фінансову підтримку України та можливі елементи майбутньої угоди між США та Росією. Він припускає, що Вашингтон може намагатися спочатку узгодити окремі позиції з Москвою, а вже потім повертатися до діалогу з Києвом, що створює для України додаткові ризики.
Особливу увагу Денисенко приділяє питанню довгострокового фінансування. Він застерігає, що дискусія про підтримку України не повинна обмежуватися одним бюджетним циклом. За його словами, країні потрібна фінансова стратегія щонайменше до 2030 року — у військовій, економічній і бюджетній частинах. Аналітик зазначає, що ані первинна версія плану з 28 пунктів, ані оновлений документ не містять положень про гарантії довгострокового фінансування, без яких Україна ризикує опинитися у ситуації «хронічного дефіциту стійкості». Він вважає, що це питання має стати окремим елементом будь-якої майбутньої угоди, оскільки без зовнішньої підтримки Україна не зможе зберігати стійкість в умовах тривалої війни.
У сукупності експертні оцінки показують: переговорний процес не просувається вперед, а ключові гравці переслідують дуже різні цілі. Для Росії це — спроба зафіксувати односторонні умови й посилити тиск на Європу. Для США — пошук формули, яка б обмежила війну й водночас не підірвала гарантій безпеки. Для України — збереження політичної суб’єктності та гарантування довгострокової стійкості держави.
