Меморандум між США та Іраном про припинення війни став однією з найбільш несподіваних зовнішньополітичних домовленостей другого президентства Дональда Трампа. Після місяців ескалації, взаємних ударів і погроз нової великої війни Вашингтон і Тегеран погодилися перейти від військового протистояння до переговорів.
Втім, документ одразу викликав суперечки. Частина аналітиків розглядає його як прагматичну спробу уникнути затяжного конфлікту на Близькому Сході. Інші звертають увагу на те, що найважливіші питання, які десятиліттями визначали відносини між США та Іраном, залишилися за межами нинішніх домовленостей.
Для Дональда Трампа меморандум став ще й спробою зафіксувати завершення конфлікту до досягнення повноцінної мирної угоди. Чи перетвориться нинішня домовленість на довгострокове врегулювання, чи виявиться лише паузою перед новим етапом протистояння, стане зрозуміло протягом наступних двох місяців.
Explainer розповідає, що містить меморандум між США та Іраном, чому він викликав суперечки та як його оцінюють дипломати й експерти.
Що передбачає меморандум і чому він викликав суперечки
Основні положення меморандуму стосуються трьох напрямків: припинення бойових дій, економічної нормалізації відносин між США та Іраном та майбутнього іранської ядерної програми.
США погоджуються на масштабні економічні поступки
Найбільше уваги після оприлюднення документа привернула його економічна частина.
Вашингтон зобов’язується разом із регіональними партнерами підготувати програму відбудови та економічного розвитку Ірану обсягом щонайменше 300 млрд доларів. Окремим пунктом передбачено підготовку до скасування санкцій, включно з американськими первинними та вторинними обмеженнями, а також санкційними механізмами, пов’язаними з ООН і МАГАТЕ.
Меморандум також відкриває шлях до розмороження іранських активів та відновлення експорту нафти. Міністерство фінансів США має видати необхідні дозволи для продажу іранської нафти та проведення пов’язаних фінансових операцій ще до укладення остаточної угоди.
Водночас документ не визначає механізм фінансування майбутньої програми розвитку Ірану та не уточнює, які країни братимуть участь у її реалізації. Це питання сторони мають узгодити під час наступного етапу переговорів.
Частина економічних рішень може почати діяти ще до завершення переговорів щодо ключових спірних питань.
Ормузька протока стає одним із центральних пунктів домовленостей
Окремий блок меморандуму присвячений Ормузькій протоці, через яку проходить значна частина світового експорту нафти та скрапленого газу.
Іран погоджується забезпечити безпечний прохід комерційних суден без стягнення плати протягом перших 60 днів після підписання документа. За цей час Тегеран має усунути технічні та військові перешкоди для відновлення повноцінного судноплавства.
Водночас меморандум не визначає, яким буде режим управління протокою після завершення цього періоду. Іран планує провести консультації з Оманом та іншими державами Перської затоки щодо морських сервісів і майбутнього адміністрування маршруту.
Саме цей пункт привернув особливу увагу аналітиків. Для країн регіону Ормузька протока є не лише ключовим маршрутом постачання енергоносіїв, а й важливим елементом балансу сил у Перській затоці.
Для держав Перської затоки відкриття протоки має також безпосереднє економічне значення. Під час війни через обмеження судноплавства постраждали експорт нафти й газу, а економічне зростання в регіоні сповільнилося. Саме тому відновлення руху через Ормузьку протоку стало одним із пріоритетів не лише для США та Ірану, а й для їхніх сусідів.
Водночас питання майбутніх сервісних зборів, механізмів регулювання руху суден та ролі Ірану в управлінні маршрутом залишається відкритим.
Ядерне питання відклали на майбутні переговори
Саме іранська ядерна програма десятиліттями залишалася головним предметом суперечок між Вашингтоном і Тегераном. Проте меморандум не містить остаточних рішень щодо питань, які стали причиною нинішньої кризи.
Документ лише фіксує повторне зобов’язання Ірану не розробляти ядерну зброю. Водночас сторони відклали на наступний етап переговорів питання накопичених запасів збагаченого урану, допустимих рівнів збагачення та майбутнього режиму міжнародного контролю. Серед небагатьох конкретних положень – можливість розбавлення наявного високозбагаченого урану під наглядом МАГАТЕ.
За інформацією CNN, американські чиновники у приватних розмовах описують меморандум насамперед як політичний документ, покликаний створити умови для наступного етапу переговорів. За їхніми словами, частина домовленостей між сторонами існує у форматі непублічних зобов’язань і не відображена в тексті документа. Це, зокрема, стосується окремих аспектів ядерного врегулювання, які сторони планують обговорювати під час наступних раундів переговорів.
До укладення фінальної угоди США та Іран погодилися зберігати статус-кво. Тегеран не розширюватиме свою ядерну програму, а Вашингтон утримуватиметься від нових санкцій і додаткового військового розгортання в регіоні.
Саме навколо цього питання зосереджена основна критика меморандуму. Документ відкриває шлях до економічної нормалізації відносин, але не дає відповіді на питання, яке протягом десятиліть залишалося головною причиною конфлікту між США та Іраном.
Чому Трамп погодився на угоду
Попри критику умов меморандуму, частина дипломатів та аналітиків вважає, що для адміністрації Дональда Трампа альтернативи фактично не залишалося.
Колишня заступниця міністра закордонних справ України Лана Зеркаль назвала підписання меморандуму «найрозумнішою річчю», яку Трамп міг зробити за нинішніх обставин. На її думку, Білий дім переоцінив можливість швидко змусити Іран до поступок за допомогою військового тиску.
За словами дипломатки, кампанія не призвела до внутрішньої дестабілізації Ірану, натомість продемонструвала ризики для світової економіки та загрозу втягування США у новий тривалий конфлікт на Близькому Сході. Окремим фактором стало перекриття Ормузької протоки, через яку проходить значна частина світових поставок нафти.
На думку Зеркаль, подальша ескалація коштувала б Вашингтону значно дорожче, ніж політичні поступки, закладені в меморандумі.
Дипломатка порівнює ситуацію з так званою «помилкою Конкорда» – коли сторони продовжують вкладати ресурси в невдалу стратегію лише тому, що вже витратили надто багато. На її думку, Трамп вирішив зафіксувати втрати та вийти з конфлікту до того, як його ціна стане ще вищою.
Чому критики називають угоду перемогою Ірану
Політичний аналітик Ігар Тишкевич звертає увагу на іншу сторону домовленостей. Ще у квітні 2026 року він припускав, що потенційна угода між США та Іраном може будуватися навколо Ормузької протоки та гарантій безпеки судноплавства.
Після появи меморандуму аналітик звернув увагу, що частина сценаріїв, які він описував ще навесні, фактично опинилася в тексті документа. Йдеться про особливу роль Ірану в майбутньому врегулюванні питання Ормузької протоки, можливе скорочення американської військової присутності поблизу країни після укладення фінальної угоди та створення міжнародної програми економічного розвитку обсягом щонайменше 300 млрд доларів.
На думку Тишкевича, для Тегерана Ормузька протока є не лише економічним активом, а й інструментом політичного впливу. Саме тому Іран отримує можливість представити результати переговорів як власний дипломатичний успіх і сформувати власну «історію перемоги» для внутрішньої та зовнішньої аудиторії.
За оцінкою аналітика, меморандум дозволяє Ірану завершити нинішній етап конфлікту без стратегічної поразки та отримати низку політичних і економічних переваг.
Водночас Тишкевич нагадує, що навіть підписання фінальної угоди не усуне головну проблему у відносинах між Вашингтоном і Тегераном – дефіцит довіри, який накопичувався роками після розпаду ядерної угоди 2018 року. Саме тому нинішній меморандум він розглядає не як завершення конфлікту, а як спробу погодити новий баланс інтересів у регіоні.
Що може зірвати остаточну угоду
Попри підписання меморандуму, найскладніша частина переговорів лише починається. Сторони мають узгодити питання, які десятиліттями залишалися джерелом конфлікту між Вашингтоном і Тегераном.
Ядерна програма залишається головною перепоною
Саме навколо ядерного питання можуть виникнути найгостріші суперечки.
Меморандум не визначає долю накопиченого Іраном високозбагаченого урану, не встановлює нових обмежень на збагачення та не описує майбутній механізм міжнародного контролю. Усі ці питання винесені на окремі переговори.
Для Вашингтона майбутня угода має стати доказом того, що іранська ядерна програма більше не становить загрози. Для Тегерана принциповим залишається право на розвиток мирного атома та ядерних досліджень. Саме пошук компромісу між цими позиціями визначатиме подальшу долю переговорного процесу.
Ізраїль залишається головним зовнішнім фактором ризику
Одним із ключових джерел невизначеності залишається позиція Ізраїлю.
Хоча припинення бойових дій є однією з цілей меморандуму, ізраїльська сторона не брала участі в переговорах щодо документа. Водночас значна частина безпекових проблем у регіоні безпосередньо пов’язана з протистоянням між Ізраїлем та підтримуваними Іраном угрупованнями.
Додаткові питання викликає і зміст самої угоди. Меморандум не містить рішень щодо іранської ракетної програми, діяльності регіональних проксі-сил та остаточних параметрів ядерної програми. Саме ці питання традиційно залишаються серед головних безпекових пріоритетів Ізраїлю.
Лана Зеркаль звертає увагу, що однією з найскладніших частин майбутніх домовленостей може стати питання подальших дій Ізраїлю щодо Хезболли. Будь-яке нове загострення в Лівані або пряме зіткнення між Ізраїлем та підтримуваними Іраном силами може поставити під загрозу реалізацію меморандуму.
Саме тому навіть успішні переговори між Вашингтоном і Тегераном не гарантують стабільності в регіоні. Частина ризиків перебуває поза межами двосторонніх домовленостей між США та Іраном.
Ормузька протока може стати предметом нових суперечок
Окремо стоїть питання майбутнього Ормузької протоки.
Нинішній документ лише гарантує відновлення судноплавства протягом перших 60 днів. Водночас механізми подальшого адміністрування маршруту сторони ще мають визначити.
Саме тому питання майбутнього статусу Ормузької протоки залишатиметься одним із ключових під час наступного раунду переговорів. Від нього залежатиме не лише стабільність енергетичних поставок, а й баланс впливу в Перській затоці.
Питання довіри нікуди не зникло
Історія відносин між США та Іраном показує, що навіть підписані угоди не гарантують їхнього довгострокового існування.
Після виходу США з ядерної угоди у 2018 році між сторонами накопичилася глибока недовіра. Саме тому сторони фактично мають домовитися не лише про зміст майбутньої угоди, а й про механізми гарантій її виконання.
***
Меморандум між США та Іраном став однією з найбільш несподіваних дипломатичних подій 2026 року. Після місяців ескалації сторони погодилися перейти від військового протистояння до переговорів, результат яких визначатиме майбутнє не лише їхніх двосторонніх відносин.
Попереду залишається найскладніша частина процесу. Вашингтон і Тегеран мають домовитися щодо питань, які десятиліттями були джерелом санкцій, криз та періодичних загроз нової війни на Близькому Сході.
Показово, що навіть американські чиновники, які брали участь у підготовці меморандуму, закликають не переоцінювати значення самого документа. За їхніми словами, набагато важливішими є переговори, які мають відбутися протягом наступних 60 днів, та здатність сторін виконати взяті на себе зобов’язання.
Водночас наслідки меморандуму виходять далеко за межі відносин між США та Іраном. Від його реалізації залежатимуть безпекова ситуація в Лівані та Сирії, стабільність енергетичних поставок через Ормузьку протоку та баланс сил у всьому регіоні.
Саме тому нинішні переговори є не лише спробою врегулювати чергову кризу між Вашингтоном і Тегераном, а й випробуванням того, чи здатний Близький Схід уникнути нового масштабного конфлікту.
