У «Золотому оці» (1995) Джеймс Бонд чує від нової керівниці британської розвідки MI6 у виконанні Джуді Денч, що він «сексистський, жінконенависницький динозавр» і «пережиток холодної війни». Уперше жінка, яка має над ним владу, так відверто засуджує поведінку, яку десятиліттями подавали як ознаку чоловічої привабливості.

Від появи Шона Коннері у «Докторі Ноу» (1962) Джеймса Бонда зіграли шестеро акторів у 25 фільмах. Від холоднокровного спокусника, який звик отримувати бажане, до вразливого чоловіка, здатного кохати й переживати втрати. Змінювався і статус жінок поруч із ним: вони дедалі частіше ставали самостійними героїнями, хоча бондіана продовжувала дивитися на них очима свого головного персонажа.

16 листопада 2026 року Amazon MGM Studios оголосила Роберта Паттінсона новим Джеймсом Бондом. Наступний фільм зніме Дені Вільнев за сценарієм Стівена Найта.

Explainer простежує, як за шість десятиліть змінювалися уявлення про чоловічу силу, сексуальність і стосунки з жінками та яку спадщину отримує новий агент 007.

Шон Коннері: як Джеймс Бонд став чоловіком, якому дозволено все

У «Докторі Ноу» (1962) Джеймс Бонд застає професора Дента, який намагається застрелити його з розрядженого пістолета. Зрозумівши, що противник використав усі патрони, агент спокійно вбиває його двома пострілами. Дент уже не становить безпосередньої загрози, але Бонд не бачить причин залишати його живим.

Шон Коннері грає шпигуна, якому майже все сходить із рук. Його елегантність поєднується з фізичною силою та жорстокістю, а вбивства рідко викликають докори сумління. Ця впевненість поширюється і на стосунки з жінками, чиї бажання часто поступаються його власним.

У «Докторі Ноу» Гані Райдер у виконанні Урсули Андресс виходить із моря в білому бікіні, тримаючи мушлі. Побачивши незнайомця, вона вихоплює ніж. Гані вміє захищатися й самостійно виживає на острові, проте камера насамперед пропонує глядачеві милуватися її тілом. Згодом героїня дедалі більше залежить від захисту Бонда. Її незалежність не заважає фільму залишати за чоловіком головну роль у порятунку обох.

Урсула Андресс у ролі Гані Райдер у фільмі «Доктор Ноу» (1962). Кадр із фільму

Ще виразніше таке ставлення проявляється у «Голдфінгері» (1964). Пуссі Галор у виконанні Гонор Блекман керує групою льотчиць, володіє бойовими навичками й не піддається залицянням Бонда. Проте під час сцени в стодолі агент силоміць притискає її до землі та цілує, попри спротив. Згодом жінка відповідає на поцілунок, а фільм представляє сексуальний примус як успішне зваблення.

Особливо показово, що в романі Яна Флемінга Пуссі є лесбійкою. Її сексуальна орієнтація подається як щось, що здатен змінити Бонд. Сам Флемінг у листі до читача пояснював цей сюжет переконанням, що героїні потрібен відповідний чоловік, який міг би її «вилікувати». Екранізація прямо не називає орієнтації Пуссі, але зберігає уявлення, що наполегливість Бонда зрештою подолає її відмову.

Жінки ранньої бондіани могли бути розумними, небезпечними й професійно компетентними. Проте навіть Пуссі, яка здатна протистояти агенту фізично та інтелектуально, зрештою поступається його сексуальній наполегливості. Фільми дозволяють героїням мати силу, але залишають за Бондом право вирішувати, як цією силою розпоряджатися.

Джордж Лезенбі: чому кохання зробило Джеймса Бонда вразливим

У «На секретній службі Її Величності» (1969) Джеймс Бонд після втечі з бази Блофельда переховується від переслідувачів біля ковзанки у швейцарських Альпах. Його рятує Трейсі ді Вінченцо у виконанні Діани Рігг, яка приїжджає на автомобілі й допомагає втекти. Цього разу агент 007 сам потребує захисту жінки, з якою поступово зближується.

Джордж Лезенбі замінив Шона Коннері й зіграв Бонда лише в одному фільмі. Колишній австралійський манекенник без професійного акторського досвіду отримав роль у незвичній для франшизи історії: вперше на екрані Бонд закохується настільки, що вирішує одружитися й залишити службу.

Стосунки з Трейсі починаються за сумнівних обставин. Її батько, кримінальний авторитет Марк-Анж Драко, пропонує Бонду мільйон фунтів за шлюб із донькою, сподіваючись, що чоловік допоможе їй подолати особисту кризу. Агент відмовляється від грошей, але зацікавлений у зв’язках Драко, які можуть привести до Блофельда. Дізнавшись про домовленість, Трейсі вимагає від батька надати інформацію без жодних умов.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Від «Дитини Розмарі» до «Субстанції»: як горори розповідають про жіночі страхи

Героїня Діани Рігг не погоджується бути винагородою за послуги між чоловіками. Вона конфліктує з батьком, сама ухвалює рішення й здатна діяти під час небезпеки. Проте фільм не позбувається старих уявлень про стосунки: Бонд спочатку поводиться з нею грубо, а під час операції у клініці Блофельда продовжує зваблювати інших жінок.

Згодом стосунки з Трейсі стають для нього важливішими за звичні любовні пригоди. Бонд освідчується їй, вони одружуються, але щастя триває недовго. Після весілля Ірма Бунт обстрілює їхній автомобіль із машини, якою керує Блофельд. Трейсі гине, а Бонд залишається поруч із її тілом, повторюючи, що в них попереду ще багато часу.

Джордж Лезенбі та Діана Рігг у фільмі «На секретній службі Її Величності» (1969). Фото: Alamy

Уперше Бонд переживає втрату, від якої не можуть захистити його сила та професійні навички. Цей фінал має й суперечливий бік: жінка, яка протягом фільму доводила власну незалежність, гине саме тоді, коли її життя остаточно пов’язується з головним героєм. Її смерть стає передусім особистою трагедією Бонда, наслідки якої франшиза згадуватиме й у наступних фільмах.

Роджер Мур: як Джеймс Бонд навчився сміятися із самого себе

У «Шпигуні, який мене кохав» (1977) Бонд рятується від переслідувачів на білому Lotus Esprit, з’їжджає у воду, а автомобіль перетворюється на підводний човен. Повернувшись на пляж, агент незворушно викидає з вікна рибину й їде далі. Для Роджера Мура така сцена була цілком природною: його Бонд умів жартувати навіть тоді, коли щойно уникнув смерті.

Мур зіграв агента 007 у семи фільмах між 1973 і 1985 роками. За нього бондіана поступово перетворилася на видовищну пригоду, де гумор і фантастичні винаходи часто переважали шпигунську інтригу. Після успіху «Зоряних війн» продюсери навіть відправили Бонда в космос у «Місячному гонщику» (1979). Сам агент дедалі частіше перемагав противників завдяки винахідливості та технічним пристроям, майже не втрачаючи елегантності.

Жіночі персонажки також отримували більше можливостей діяти самостійно. У «Шпигуні, який мене кохав» радянська агентка Аня Амасова у виконанні Барбари Бах працює на КДБ під номером XXX. Вона знає професійні прийоми Бонда, змагається з ним за інформацію та змушена співпрацювати проти спільного ворога. Згодом Аня дізнається, що саме Бонд убив її коханого, радянського агента Сергія Барсова, і обіцяє помститися після завершення місії. Проте фінал перетворює їхнє протистояння на романтичне зближення.

Навіть професійно рівна Бонду жінка зрештою повинна пробачити йому вбивство коханого, щоб історія завершилася звичним романом. Її почуття та бажання помститися поступаються привабливості головного героя.

Інакший жіночий образ з’являється у «Виді на вбивство» (1985). Мей Дей у виконанні Грейс Джонс – фізично сильніша за багатьох чоловіків наймана вбивця, яка працює на мільйонера Макса Зоріна. Коли той зраджує її та залишає помирати, вона допомагає Бонду зупинити його план, пожертвувавши власним життям. Її рішення продиктоване насамперед зрадою Зоріна, а не почуттями до агента.

За зовнішньою легкістю Бонда Мура, однак, залишалася жорстокість. У «Тільки для твоїх очей» (1981) він штовхає зі скелі автомобіль із пораненим найманим убивцею Емілем Локком. Той уже не становить безпосередньої загрози. Сцена позбавлена звичних жартів, а вбивство нагадує, що за елегантністю й доброзичливою усмішкою агента залишається людина, яка сама вирішує, кому жити.

Тімоті Далтон: чому Джеймс Бонд знову став небезпечним

У «Іскрах з очей» (1987) Бонд отримує наказ убити снайпера, який нібито збирається застрелити радянського генерала-втікача. Але у прицілі він упізнає Кару Мілови, молоду віолончелістку, яку раніше бачив на концерті. Замість убивства агент влучає в її гвинтівку. Колезі, який обурюється порушенням наказу, Бонд відповідає, що вбиває лише професіоналів.

Тімоті Далтон повернув Бонду жорстокість, але позбавив її колишньої безтурботності. За два фільми, «Іскри з очей» (1987) та «Ліцензія на вбивство» (1989), його агент постає похмурішим і менш схильним до жартів. Актор прагнув наблизити персонажа до романів Яна Флемінга, у яких професія шпигуна пов’язана з постійною небезпекою та моральними компромісами.

Кара у виконанні Мар’ям д’Або виявляється жертвою обману власного коханця, генерала Георгія Коскова. Той використовує її для інсценування замаху, щоб переконати британців у справжності своєї втечі. Бонд рятує жінці життя, проте згодом сам приховує від неї правду, користуючись її довірою. Він здатен відмовитися від убивства беззахисної людини, але це ще не означає, що сприймає її як рівну партнерку.

У «Ліцензії на вбивство» (1989) моральні межі героя стають ще менш визначеними. Після весілля його друга, американського агента Фелікса Лейтера, наркобарон Франц Санчес наказує вбити дружину Фелікса Деллу, а самого Лейтера калічить. Бонд вирішує помститися всупереч наказам керівництва MI6, через що втрачає ліцензію на вбивство.

Делла гине майже одразу після весілля, а її смерть стає поштовхом до чоловічої історії про помсту. Натомість Пем Був’є у виконанні Кері Ловелл отримує активнішу роль. Вона має досвід роботи зі спецслужбами, пілотує літак і неодноразово рятує Бонда. Проте навіть її професійна самостійність не заважає сценарію втягнути героїню в ревнощі до Лупе Ламори, коханки Санчеса, яка живе під його жорстоким контролем.

Тімоті Далтон і Кері Ловелл у фільмі «Ліцензія на вбивство» (1989). Фото: Sunset Boulevard / Corbis via Getty Images

Фінал підкреслює, наскільки далеко Бонд готовий зайти заради помсти. Під час сутички із Санчесом він дістає запальничку, подаровану Феліксом і Деллою на весіллі, та підпалює противника, одяг якого просякнутий бензином. Предмет, що нагадував про дружбу, перетворюється на знаряддя вбивства.

Далтонів Бонд уже не виглядає бездоганним героєм, чия жорстокість автоматично виправдана професією. Він здатен захищати інших, але особиста лють іноді керує ним сильніше за службовий обов’язок.

Пірс Броснан: навіщо світові знадобився Джеймс Бонд після холодної війни

У початкових титрах «Золотого ока» (1995) напівоголені жіночі фігури руйнують радянські пам’ятники, серпи й молоти. СРСР уже не існує, а разом із ним зникло звичне протистояння двох наддержав. Після шестирічної перерви бондіані довелося шукати нових ворогів. Проте жіночі тіла, як і раніше, залишалися частиною її видовищної естетики.

Пірс Броснан став п’ятим виконавцем ролі агента 007, поєднавши елегантність Шона Коннері з іронією Роджера Мура. Його Бонд пристосувався до нового світу, майже не змінивши власних звичок. У «Золотому оці» він протистоїть колишньому агенту MI6 Алеку Тревельяну, який використовує російську злочинну мережу та супутникову зброю для пограбування. Замість протистояння наддержав у центрі сюжету опиняються зраджені союзники та колишні співробітники спецслужб.

Зміни помітніші в жіночих персонажках. У «Золотому оці» керівництво MI6 вперше очолює жінка – М у виконанні Джуді Денч. Вона відкрито критикує методи Бонда й не дозволяє йому прикривати непокору особистою чарівністю. Інша героїня, російська програмістка Наталія Симонова у виконанні Ізабелли Скорупко, допомагає зупинити супутникову зброю завдяки власним технічним знанням. Вона також прямо запитує Бонда, як він може так спокійно ставитися до вбивств. Його професійна холодність більше не викликає автоматичного захоплення.

У «Завтра не помре ніколи» (1997) Бонд отримує союзницю, яка професійно нічим йому не поступається. Китайська розвідниця Вай Лін у виконанні Мішель Єо самостійно розслідує діяльність медіамагната Елліота Карвера, володіє бойовими мистецтвами й неодноразово рятує агента. Під час спільної втечі на мотоциклі, коли обоє прикуті наручниками, їм доводиться буквально узгоджувати кожен рух. Вай Лін не збирається виконувати накази Бонда лише тому, що він звик командувати.

У «І цілого світу замало» (1999) ця впевненість обертається проти самого агента. Електра Кінг у виконанні Софі Марсо спочатку постає жертвою викрадення, яку Бонд повинен захищати. Між ними виникає роман, але згодом з’ясовується, що Електра діє заодно зі своїм колишнім викрадачем Ренаром. Вона використовує звичку Бонда бачити в жінці людину, яку потрібно врятувати. Агент, який зазвичай швидко розпізнає обман, не помічає загрози через власні почуття.

Пірс Броснан і Софі Марсо у фільмі «І цілого світу замало» (1999). Кадр із фільму

Однак бондіана продовжувала сексуалізувати навіть професійно незалежних героїнь. У «Помри, але не зараз» (2002) американська агентка Джинкс Джонсон у виконанні Голлі Беррі самостійно проводить операції та перемагає противницю Міранду Фрост. Проте її перша поява відтворює знаменитий вихід Гані Райдер із моря в «Докторі Ноу». Джинкс виходить із води в помаранчевому бікіні, поки Бонд спостерігає за нею з пляжу.

Жінки у фільмах Броснана отримали більше влади, професійної самостійності й можливостей впливати на сюжет. Але камера часто продовжувала показувати їх так, ніби головним залишалося бажання Бонда. Навіть незалежність героїнь не заважала франшизі повертатися до знайомого образу привабливої жінки, якою герой може милуватися.

Деніел Крейґ: як Джеймс Бонд навчився бути вразливим

У «Казино „Рояль“» (2006) Бонд знаходить Веспер Лінд у душовій кабіні після сутички з озброєними нападниками. Вона сидить під водою у вечірній сукні й намагається змити з рук кров, якої там уже немає. Замість звичних жартів чи спроб зваблення агент мовчки сідає поруч і обіймає її. Для людини, яка звикла розв’язувати проблеми силою, це незвичний прояв ніжності.

Деніел Крейґ зіграв Бонда, чия фізична сила більше не гарантує емоційної невразливості. Його агент помиляється, отримує поранення й не завжди контролює ситуацію. Змінився навіть спосіб, у який фільми показують його тіло. У «Казино „Рояль“» Бонд виходить із моря в блакитних плавках, а камера дозволяє глядачам роздивитися його мускулатуру. Сцена перегукується зі знаменитою появою Гані Райдер у «Докторі Ноу», але цього разу об’єктом бажання стає сам чоловік.

Веспер у виконанні Єви Грін представляє британське Казначейство й контролює кошти, виділені на операцію проти Ле Шиффра. Уже під час першої зустрічі в поїзді вона висміює самовпевненість Бонда й не дозволяє йому диктувати правила спілкування. Поступово вони закохуються, а агент навіть вирішує залишити службу.

Проте Веспер приховує, що злочинна організація шантажує її через викрадення колишнього коханого. Коли вона гине у Венеції, Бонд залишається з почуттям зради та втрати, яке визначає його поведінку в «Кванті милосердя» (2008). Там він зустрічає Каміллу Монтес у виконанні Ольги Куриленко, яка також прагне помститися за загибель близьких. Уперше за довгий час жінка поруч із Бондом не стає його коханкою. Камілла має власну мету, а після завершення операції вони розходяться, не перетворюючи спільно пережите на роман.

У «Скайфоллі» (2012) Бонд переживає ще одну втрату – смерть М у виконанні Джуді Денч, яка за роки служби стала для нього близькою людиною. Але нова емоційна чутливість агента має межі. У тому самому фільмі він знайомиться із Северін, яка розповідає про пережиту сексуальну експлуатацію. Бонд згодом заходить до неї в душ, а після короткої близькості жінку вбиває Рауль Сільва. Агент реагує жартом про змарнований дорогий алкоголь.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фільми про сильних жінок: 10 історій про свободу, права і боротьбу

Смерть Северін оголює суперечність нового Бонда: його власний біль отримує дедалі більше екранного часу, тоді як страждання деяких жінок залишаються лише епізодами його пригод. Цю сцену критикують саме за таке ставлення до героїні, яка вже пережила насильство.

У «Спектрі» (2015) Бонд закохується в психіатриню Мадлен Свонн у виконанні Леа Сейду й знову намагається залишити небезпечну професію. У «Не час помирати» (2021) він дізнається, що має доньку Матильду. Після зараження нанороботами, запрограмованими вбивати Мадлен і дитину, агент більше не може безпечно до них наблизитися. Він залишається на острові, який знищують ракетним ударом, і гине.

Водночас останній фільм показує жінок, яким не потрібно будувати власну історію навколо Бонда. Номі у виконанні Лашани Лінч отримує номер 007 після його відставки, а Палома, яку грає Ана де Армас, допомагає провести операцію на Кубі без обов’язкового романтичного продовження.

За п’ять фільмів Крейґ перетворив Бонда з майже невразливого шпигуна на чоловіка, здатного кохати, помилятися й боятися втрати близьких. Проте франшиза так і не позбулася звички використовувати жіночі трагедії для розвитку свого головного героя. Навіть коли Бонд навчився говорити про почуття, жінки поруч із ним не завжди отримували право на власну історію.