Історія українського прапора. Коротко
- Синій і жовтий з’явилися в українській символіці задовго до сучасного прапора, але національними кольорами стали значно пізніше.
- Навколо порядку кольорів досі існують міфи — зокрема про «жовто-блакитний прапор Грушевського» та його нібито перевертання за Скоропадського.
- За два століття синьо-жовтий стяг пройшов шлях від символу національного руху до державного прапора, переживши радянську заборону й повернення напередодні незалежності.
23 серпня Україна відзначає День Державного Прапора. Синьо-жовтий прапор сьогодні є одним із найбільш упізнаваних символів України, але його історію часто зводять до простого образу — синього неба над жовтим пшеничним полем.
Насправді походження українських національних кольорів складніше. Синій і жовтий з’являлися в українській геральдиці задовго до виникнення сучасного прапора, а сам двоколірний стяг формувався поступово — разом із українським національним рухом і боротьбою за власну державність.
Через це довкола прапора досі існують суперечки й міфи: коли саме він став українським, яким був початковий порядок кольорів і чи справді сучасний стяг колись «перевернули».
Explainer пояснює, як виник український прапор, чому саме синій і жовтий стали національними кольорами та як змінювалося значення цього символу протягом останніх двох століть.
Звідки взялися синій і жовтий кольори
Синій і жовтий з’явилися в українській символіці задовго до того, як виник сучасний прапор. Їхнє найважливіше історичне джерело — герб Руського королівства, або Галицько-Волинської держави: золотий лев на синьому полі. Така геральдична композиція відома з другої половини XIII століття.
Але середньовічний герб ще не був прообразом державного прапора в сучасному розумінні. У той час не існувало українського національного стяга з двома горизонтальними смугами, а самі поняття «національних кольорів» і національного прапора в Європі сформувалися значно пізніше — переважно у XVIII–XIX століттях разом із появою модерних націй.
Для українців вирішальним став 1848 рік і революційна «Весна народів» в Австрійській імперії. У Львові виникла Головна Руська Рада — перша політична організація галицьких українців. 18 травня вона визначила символом краю золотого лева, а його кольори — жовтий і синій — назвала «руськими», тобто українськими.
Поряд із прапорами із золотим левом на синьому полі почали використовувати й прості полотнища з жовтого та синього кольорів. Саме в революційному 1848 році ці кольори вперше закріпилися як українські національні.
25 червня 1848 року прапор у «руських барвах» з’явився на львівській ратуші. Головна Руська Рада тоді заявила, що не була організатором його встановлення, однак уже наступного року сама домагалася, щоб над ратушею під час урочистостей майорів «руський синьо-жовтий» прапор.
Як синьо-жовтий прапор став загальноукраїнським символом
Після 1848 року синьо-жовті кольори поступово вийшли за межі політичного руху в Галичині. Їх почали використовувати під час українських свят, громадських акцій та культурних заходів у Галичині й Буковині, а згодом — на Закарпатті. Наприкінці XIX століття ці барви вже сприймали як ознаку української національної належності.
Разом із масовою еміграцією українців синій і жовтий поширилися і за межі Європи. Українські громади в Америці використовували їх у своїй символіці, підтримуючи зв’язок із національним рухом на батьківщині.
На землях під владою Російської імперії ситуація була іншою. Український рух перебував під значно сильнішими обмеженнями, тому відкрите використання синьо-жовтих прапорів на Наддніпрянщині стало можливим лише після революції 1905–1907 років, коли царська влада була змушена частково послабити політичні й цензурні заборони.
До початку революції 1917 року синій і жовтий уже не належали одному регіону чи одній політичній організації. Вони стали впізнаваними національними кольорами українців по обидва боки кордону між Російською та Австро-Угорською імперіями.
Це стало особливо помітно після падіння російського самодержавства. 25 березня 1917 року в Петрограді близько 25 тисяч українських військових і студентів вийшли на демонстрацію під синьо-жовтими прапорами. У Києві українські прапори з’явилися на масових маніфестаціях уже в перші тижні революції.
На момент появи Української Центральної Ради кольори прапора вже не потрібно було вигадувати чи запроваджувати згори: український рух фактично прийшов у революцію з готовою національною символікою.
Яким був прапор УНР і чи перевертав його Скоропадський
Після початку Української революції 1917 року синій і жовтий масово з’явилися на маніфестаціях, військових з’їздах і прапорах українських частин. Але єдиного стандарту спочатку не існувало: можна було побачити і синьо-жовті, і жовто-сині полотнища, а назви кольорів у документах та пресі не завжди передавали їхній порядок.
Саме з цього пізніше виріс популярний міф, нібито Михайло Грушевський і Центральна Рада затвердили прапор із жовтою смугою вгорі, а після приходу до влади у квітні 1918 року гетьман Павло Скоропадський поміняв кольори місцями.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ким насправді був Симон Петлюра та як він боровся за незалежну Україну
Документальних підтверджень цієї версії немає. Так само немає закону Центральної Ради від 22 березня 1918 року, яким вона нібито затвердила жовто-блакитний державний прапор. Того дня Мала Рада розглядала проєкти державного герба і печатки Василя Кричевського, а питання прапора в протоколах засідання не зафіксоване.
Натомість синій над жовтим документально фіксується ще до приходу Скоропадського. Тимчасовий закон про флот УНР від 27 січня 1918 року визначав прапор українського військового флоту як блакитно-жовтий. У березні того самого року уряд УНР установив для суден Міністерства шляхів «український національний синьо-жовтий прапор».
За Української Держави Скоропадського синьо-жовте поєднання збереглося. Жодного рішення гетьмана про «перевертання» національного прапора історики не виявили. Після повалення його режиму синьо-жовтий стяг використовувала й відновлена УНР, яка воювала проти Скоропадського.
Того самого 1918 року синьо-жовтий порядок закріплювався і на заході України. 13 листопада 1918 року Українська Національна Рада проголосила державним прапором ЗУНР синьо-жовтий стяг.
Чому синьо-жовтий прапор був заборонений у СРСР
Після поразки Української революції синьо-жовтий прапор не зник. Його використовували українські політичні організації в еміграції та на західноукраїнських землях. У листопаді 1928 року до десятої річниці Листопадового чину активісти вивісили синьо-жовтий стяг над собором Святого Юра у Львові. Синьо-жовтий національний прапор використовували також УВО та її наступниця ОУН.
Після встановлення радянської влади на більшій частині України державним символом УСРР, а потім УРСР став червоний прапор у різних редакціях. Синьо-жовтий стяг радянська влада сприймала як символ українського національного руху та боротьби за незалежність. Його публічне використання могло стати підставою для переслідування.
Саме тому поява такого прапора в радянській Україні була політичним жестом. 1 травня 1966 року Георгій Москаленко та Віктор Кукса підняли синьо-жовтий стяг над будівлею Київського інституту народного господарства. Вони розраховували, що його побачать люди, які збиратимуться на першотравневу демонстрацію. Через дев’ять місяців КДБ встановив авторів акції: Москаленка засудили до трьох років таборів суворого режиму, Куксу — до двох.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День Української Державності: що він означає і чому боротьба за державність триває досі
Подібні акції відбувалися й пізніше. 30 грудня 1967 року синьо-жовтий прапор із тризубом і написом «Ще не вмерла Україна, і слава і воля» з’явився на будівлі райвиконкому в Дніпропетровську. У січні 1973 року Володимир Мармус і його товариші вивісили чотири українські прапори в Чорткові на Тернопільщині. КДБ розслідував такі випадки як прояви українського націоналізму.
Поза межами СРСР синьо-жовтий прапор продовжував використовувати український еміграційний рух. На території самої радянської України він залишався символом, який з’являвся переважно під час підпільних акцій і протестів.
Як синьо-жовтий прапор повернувся наприкінці СРСР
Наприкінці 1980-х синьо-жовтий прапор почав виходити з підпілля разом із відродженням українського національного руху. 26 квітня 1989 року у Львові під ним відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи, а 22 травня того самого року прапор з’явився на Шевченківському святі в Києві.
У 1990 році його почали піднімати вже над будівлями місцевої влади. 14 березня синьо-жовтий прапор з’явився над міськрадою Стрия, 23 березня — Тернополя, 3 квітня — над Львівською ратушею. 24 липня 1990 року його урочисто підняли біля Київської міської ради.
До державного статусу залишався ще рік. 24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України, депутат Роман Лубківський запропонував внести синьо-жовтий прапор до сесійної зали. Стяг, із яким учасники мітингу стояли біля парламенту, депутати внесли всередину. Сьогодні він зберігається у Верховній Раді.
Над самим парламентом прапор підняли не того дня. 4 вересня 1991 року після суперечок у сесійній залі Верховна Рада проголосувала за підняття над своєю будівлею національного синьо-жовтого прапора. У стенограмі засідання видно, що частина депутатів тоді ще заперечувала проти негайної заміни радянської державної символіки, тому рішення стосувалося саме національного прапора.
Юридично статус державного символу закріпили вже після референдуму на підтвердження незалежності. 28 січня 1992 року Верховна Рада постановила, що Державним Прапором України є прямокутне полотнище з двох рівних горизонтальних смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого, зі співвідношенням ширини до довжини 2:3.
Міфи про український прапор
Український прапор «перевернули»
Найвідоміший міф стосується порядку кольорів. За цією версією, первісний український прапор був жовто-блакитним, а синю смугу нагорі нібито запровадив Павло Скоропадський у 1918 році.
Проблема в тому, що на початку XX століття справді використовували обидва варіанти — і синьо-жовтий, і жовто-синій. Це видно на тогочасних листівках, плакатах, стрічках і фотографіях. До появи чіткої державної норми порядок смуг не був усталеним.
Саме ця варіативність і дала підстави пізніше говорити про нібито «справжній» жовто-блакитний прапор. Але документального рішення Михайла Грушевського або Центральної Ради про встановлення саме такого порядку кольорів немає. Натомість ще в січні 1918 року закон про флот УНР описував прапор як полотнище блакитного і жовтого кольорів, а за Скоропадського в офіційній військово-морській символіці також використовували блакитно-жовтий національний прапор.
Синьо-жовтий прапор суперечить правилам геральдики
Ще одна версія стверджує, що жовтий колір має бути зверху, бо в гербі золотий лев або золотий тризуб нібито повинні «стояти над» синім полем.
У геральдиці такого правила немає. Герб і прапор — різні види символіки, а порядок смуг на прапорі не визначається тим, який елемент розташований поверх іншого на гербі.
Звідки взялася версія про «воду над вогнем»
У 2000-х поширилася ще одна теорія: синій колір нібито означає воду, жовтий — вогонь, а їхнє нинішнє розташування за правилами китайської традиції символізує занепад держави. Звідси й вимога поміняти смуги місцями.
Ця ідея не має стосунку до історії українського прапора. Українські національні кольори сформувалися в європейській геральдичній та політичній традиції задовго до появи подібних пояснень.
Чи означають кольори небо і пшеницю
Образ синього неба над жовтим полем став найпоширенішим сучасним поясненням українського прапора. Він зрозумілий і добре відповідає українському пейзажу, але це не історичне походження його кольорів.
Синій і жовтий використовувалися в українській геральдиці задовго до того, як їх почали пояснювати через небо та пшеницю. Таке трактування радше належить до пізнішого символічного прочитання вже сформованого прапора, а не до причин його появи.
Як прапор став символом спротиву під час війни
Після початку російської агресії у 2014 році синьо-жовтий прапор отримав ще одне значення. На фронті, у звільнених містах і на акціях протесту він став позначати не лише державну належність, а й контроль України над територією та спротив російській окупації.
Це особливо виразно проявилося після 24 лютого 2022 року. У перші тижні повномасштабного вторгнення жителі Херсона, Мелітополя, Бердянська, Енергодара та інших захоплених міст виходили на проукраїнські мітинги із синьо-жовтими прапорами навіть після встановлення російського військового контролю.
Під час українських контрнаступів прапор став одним із перших видимих знаків повернення державної влади. У 2022 році фото й відео встановлення українських стягів у звільнених Балаклії, Ізюмі, Куп’янську та Херсоні фактично перетворили підняття прапора на публічний знак деокупації. У листопаді того року президент Володимир Зеленський говорив про десятки українських прапорів, які повернулися на своє місце під час операції на півдні.
Після повномасштабного вторгнення синьо-жовті кольори масово з’явилися й за кордоном — на демонстраціях на підтримку України, урядових будівлях, дипломатичних представництвах та міських площах. Прапор став міжнародно зрозумілим позначенням підтримки України у війні проти Росії. Верховна Рада вже у 2022 році описувала його як символ боротьби та спротиву російській агресії.
Характерно, що ще за кілька днів до вторгнення держава використала саме прапор як знак суспільної єдності. Указом про День єднання 16 лютого 2022 року президент постановив підняти Державний Прапор на будинках і спорудах в усіх населених пунктах України.
Чому День Державного Прапора відзначають 23 серпня
Окреме державне свято на честь прапора з’явилося вже через 13 років після проголошення незалежності. 23 серпня 2004 року президент Леонід Кучма підписав указ про встановлення Дня Державного Прапора України, який відтоді щороку відзначають 23 серпня. У документі йшлося про вшанування історії українського державотворення та державної символіки.
Сам указ не пояснює, чому для свята обрали саме цю дату. Іноді 23 серпня пов’язують із подіями серпня 1991 року, однак синьо-жовтий Прапор Незалежності внесли до сесійної зали Верховної Ради 24 серпня — у день ухвалення Акта проголошення незалежності України.
У 2009 році президент Віктор Ющенко доповнив порядок відзначення свята: 23 серпня о 9:00 передбачили щорічні офіційні церемонії підняття Державного Прапора в Києві, Севастополі, обласних і районних центрах та інших населених пунктах.
