Легко сприймати біг як належне. Ми іноді скаржимося на погані тренування та повільний фінішний час у перегонах, не витрачаючи часу на роздуми про те, що сама можливість обирати для участі будь-які марафони, трейли та ультрадистанції, виступати у змаганнях нарівні з чоловіками без загрози соціального осуду вже є не аби яким привілеєм.
Так було не завжди. Ми розповімо, як розвивався жіночий біг і яких зусиль було докладено жінками за право брати участь у бігових перегонах.
1896 рік
На сучасних Олімпійських іграх, заснованих П’єром де Кубертеном, які стартували в Афінах у 1896 році, роль жінок спочатку була дуже обмеженою – їм дозволялося лише вболівати.
Але в березні 1896 року Стамата Ревіті стала першою жінкою, що самотужки здолала історичну дистанцію від міста Марафон до Афін, довівши тим самим, що жінки фізіологічно здібні до бігу.
Наступного місяця жінка на ім’я Мельпомена виявила бажання взяти участь в олімпійському марафоні, але організатори перегонів відмовили їй у можливості змагатися.
Не втрачаючи ентузіазму, Мельпомена продовжила розминатися, а коли пролунав стартовий постріл – почала бігти вздовж основної траси. Зрештою вона відстала від чоловіків, але продовжила свій шлях. Зупинившись у Пікермі перепочити та випити води, вона побачила бігунів, які були цілком виснажені та змушені достроково зійти з дистанції.
Мельпомена прибула на фініш – стадіон “Панатінаїкос” приблизно за півтори години після того, як Спірідон Луїс виграв перегони, її час становив 4,5 години.
Грецькі газети розкритикували виступ Мельпомени в перегонах, і минуло майже століття, перш ніж інша жінка знову пробіжить Олімпійський марафон.
1900 рік
Жінки нарешті представлені на Олімпійських іграх! На жаль, бігати їм досі заборонено, але жінки можуть змагатися у вітрильному спорті, гольфі, тенісі та крокеті.
1904 рік
Усі вищезазначені жіночі дисципліни вилучаються з Олімпіади. Жінки тепер можуть змагатися лише у стрільбі з лука.
1926 рік
Вайолет Пірсі з Великої Британії стає першою жінкою, офіційний результат якої на марафонській дистанції було зараховано – 3:40:22. Здебільшого через відсутність змагань серед жінок у марафоні цей фінішний час протримався тридцять сім років як неофіційний світовий рекорд.
“Я зробила це, щоб довести, що витривалість жінки може бути настільки ж визначною, як і чоловіча”, – сказала Вайолет в інтерв’ю виданню “South London Press” 2 квітня 1935 р.
1928 рік
На Олімпійських іграх, що проходили в Амстердамі, жінкам вперше було дозволено брати участь у бігових змаганнях, а саме у спринтерському забігу на дистанцію 800 метрів.
Однак Міжнародний олімпійський комітет постановив, що дистанція була занадто важким навантаженням для жіночого організму. Сталося це лише тому, що одна із учасниць впала незадовго від фінішу, але вже через кілька секунд підвелась на ноги и продовжила змагання.
1932 рік
На Олімпіаді в Лос-Анджелесі жінок допустили тільки до змагань з бігу на 100 м. Вважалося, що жінка не створена для настільки виснажливого заняття. Лікарі заявляли, що жінки не мають фізичної витривалості для участі в змаганнях з легкої атлетики, і будь-яка спроба загрожує їхньому фізичному та ментальному здоров’ю.
Зазвичай увагу приділяли шкоді, яку легка атлетика може мати на репродуктивні органи, і навіть сьогодні все ще є пережитки колись загальноприйнятої думки, що спортивна активність призводить до безпліддя.
1963 рік
16 грудня американка Мері Леппер пробігла марафон за 3:37:07 і трохи покращила рекорд Вайолет Пірсі.
Такі скромні з точки зору сучасного бігу результати були зумовлені переважно тим, що жінки не брали участі у бігових перегонах або їхня участь супроводжувалася соціальним осудом.
1966 рік
Американська бігунка Роберта Гібб стає першою жінкою, яка фінішувала на трасі Бостонського марафону. У день змагань вона вдягла шорти свого брата в комплекті з купальником і сховалась у кущах, поки приблизно половина бігунів-чоловіків стартували, а потім змішалася з натовпом і долучилася до перегонів.
Спортсменку підтримували учасники марафону та глядачі, губернатор штату Массачусетс навіть був на фініші, щоб потиснути Роберті руку, коли вона фінішувала з часом 3:21:40, залишивши позаду 290 чоловіків.
У 1996 році Роберта Гібб була офіційно визнана переможницею на Бостонському марафоні серед жінок у 1966-1968 роках, наступні роки вона також долала дистанцію без реєстрації та номеру.
1967 рік
Кетрін Швітцер стає першою офіційною учасницею Бостонського марафону. Зареєструвавшись під гендерно нейтральними ініціалами “K. V. Switzer”, Кетрін уникнула перевірок і отримала стартовий номер.
Лише за дві милі по ходу перегонів чиновники зрозуміли, що Швітцер – жінка. Директор марафону Віл Клоні та чиновник Джок Семпл намагалися схопити Кетрін та виштовхати її з траси, або хоча б вилучити номер, але товариші з університетскої команди захистили спортсменку блоками тіла.
Незважаючи на приниження, погрози та стрес, Кетрін фінішувала із результатом 04:20:00, але результат було анульовано, а саму бігунку дискваліфікували та виключили зі спілки атлетів-любителів.
Фотографії, на яких офіційні представники марафону переслідують Швітцер, що з’явилися в національних газетах наступного дня, увійшли в історію як “Бостонський інцидент”, а заборона жінкам брати участь у бігових змаганнях привернула увагу громадськості.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Харасмент під час бігу: що треба знати та як себе захистити?
Кетрін Швітцер, окрім спортивної кар’єри, активно займалася журналістикою та висвітлювала проблеми гендерної нерівності в легкій атлетиці, успішно лобіювала ідею участі жінок в Олімпійському марафоні.
Спортсменка стала восьмиразовою учасницею Бостонського марафону, покращивши свій час до 02:51:37, і виграла марафон у Нью-Йорку в 1974 році. Пізніше організатори Бостону прийняли рішення, згідно з яким номер 261 більше не буде видаватися і навіки закріплений за Кетрін Швітцер.
1971 рік
Тригодинний барьєр у жіночому марафоні подолано! Адріенна Бімс з Австралії фінішувала із неймовірним результатом 2:46:30. Біг стає більш популярним видом спорту протягом 1970-х років, і як наслідок – все більше жінок починає змагатися в марафонах.
1972 рік
Жінкам офіційно дозволено брати участь у Бостонському та Нью-Йоркському марафонах.
Під час змагань у Нью-Йорку жінки мали стартувати на 10 хвилин попереду чоловіків. Учасниць жіночої статі було всього 6, і коли пролунав стартовий постріл, вони сіли на знак протесту та заклику до рівності.
Жінки побігли лише тоді, коли пролунав сигнал до старту для чоловіків.
1973 рік
У Вальдніелі (Західна Німеччина) відбувся перший жіночий марафон за сприяння прихильника жіночого бігу спортивного лікаря Ернста Ван Аакена. В заході взяли участь сорок жінок із семи країн світу.
Через два роки, коли перегони відбулися знову, сорок п’ять фіналісток представляли дев’ять різних країн. Та все ж із наближенням літніх Олімпійських ігор 1980 року організатори серйозно не розглядали проведення жіночого марафону.
1976 рік
Починається випуск спеціалізованих бігових кросівок з урахуванням особливостей жіночою стопи та достатнім амортизаційним механізмом.
Незважаючи на те, що кросівки існують з кінця 1860-х років, перше жіноче спортивне взуття було винайдено лише у 1920-х роках і в основному нагадувало інструмент для тортур.
1977 рік
Активістки Ліза Ліндалл, Бетсі Росс, Поллі Сміт та Хінда Шрайбер створюють прототип сучасного спортивного бюстгальтера.
Ліндалл та її сестра Вікторія постійно відчували незручності під час тренування у повсякденних бюстгальтерах і вирішують створити спортивний бандаж для жіночих грудей.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Менструальний цикл і біг: що потрібно знати
Виріб отримав назву Jogbra, він був міцніший за звичайний та мінімізував рух грудей під час фізичних вправ, зменшуючи тим самим дискомфорт і біль.
1979 рік
Норвезька бігунка Грете Вайтц стала першою жінкою, яка здолала рубіж марафонської дистанції в 2:30, вигравши свій другий марафон у Нью-Йорку із результатом 2:27:33.
У The New York Times опублікували редакційну статтю, в якій йшлося про те, що лише за п’ятнадцять років рекорд жінок було покращено на одну годину. Times закликали створити Олімпійський марафон для жінок.
Хоча сама Вайтц не брала активної участі у створенні жіночого олімпійського марафону, Грете допомагала організовувати корпоративні перегони, займалася тренерською роботою, благодійними проєктами, була популярним мотиватором та автором кількох книжок про біг.
1980 рік
Американський коледж спортивної медицини офіційно знайшов нульові докази того, що жінки не повинні бігати марафони – що призвело до запровадження жіночого Олімпійського марафону через чотири роки. “Виявляється, що жіноча статура не така делікатна і витончена, як ми думали!”
1984 рік
Жіночий марафон, представлений на Олімпіаді вперше, відбувся на тиждень раніше чоловічого – 5 серпня. Сам факт його появи в офіційній програмі Ігор можна розглядати як довгоочікувану перемогу для всіх жінок, що займаються бігом.
Перегони виграла американська спортсменка Джоан Бенуа – ії фінішний час становив 02:24:52.
На Олімпіаді 1984 року в жіночому розділі легкоатлетичної програми не було дистанцій 5000 м та 10 000 м. Тому всі найсильніші на цих дистанціях спортсменки теж вирішили спробувати себе в марафоні. На старт марафону в той день вийшли 50 бігунок з 28 країн.
2003 рік
Британська бігунка Пола Редкліфф у Лондоні встановила новий рекорд з марафону серед жінок – 2:15:25. Надзвичайний результат, що протримався більше 15 років!
Результат був і залишається край високим: “Пола побувала на Марсі та за його межами. Вона показала результат, який вважався фізіологічно неможливим” – написали газети, коментуючи історичну подію.
Лише в 2019 році кенійська спортсменка Бриджет Косгей на марафоні в Чикаго встановила новий світовий рекорд – 2:14:04
Наші дні
Останнім часом біг перебуває на піку популярності, все більше спортсменів-любителів різного віку долучаються до змагань. Ось що каже статистика:
- Згідно з даними Running USA, в 2015 році жінки становили 44% марафонців і 61% серед учасників напівмарафону. Одна з причин збільшення кількості жінок серед учасників забігів – поліпшений одяг і взуття для бігу. Протягом багатьох десятиліть виробники спортивного одягу і взуття приділяли дуже мало уваги особливостям жіночого тіла.
- В середньому в світі частка жінок-марафонців становить 29,76%: в Європі – 21,99%, в Північній Америці – 44,67%, в Південній Америці – 26,26%, в Азії – 27,86%.
- Згідно з дослідженням RunRepeat, число жінок у бігу зросло з 20% в 1986 році до 50% в 2018 році. Лідирують країни з найбільшим гендерною рівністю – такі як Австралія, Нова Зеландія, Ісландія, США і Канада. У 2018 році 50,24% бігунів у США становили жінки.
- Ще одне дослідження від RunRepeat стверджує: чим довша дистанція, тим менше гендерних відмінностей: на 5 км чоловіки в середньому на 17,9% швидші за жінок, в марафоні – на 11,1%, в забігах на 100 миль різниця становитиме вже менше 1% (0,25%), а понад 195 миль (приблизно 314 км) жінки на 0,6% швидші за чоловіків.
- Найпопулярніша бігова дистанція в Європі як для жінок, так і для чоловіків – напівмарафон.
- Середній вік учасниць забігів становить 36 років. Жінки, як правило, починають і припиняють бігові тренування в більш молодому віці. Серед можливих причин – народження дітей і турбота про них, яка набагато частіше лягає саме на жінок.
- 60% бігунів у змаганнях на дистанцію в 5 км – жінки.
