Президент Володимир Зеленський 21 липня оголосив, що новим головнокомандувачем ЗСУ стане Михайло Драпатий. Він має замінити Олександра Сирського, який очолював українську армію з лютого 2024 року.
Драпатий належить до покоління українських командирів, чия кар’єра сформувалася під час війни з Росією. Він брав участь у боях за Маріуполь у 2014 році, командував підрозділами на Донбасі, керував військами на Херсонщині та Харківщині, а з червня 2025 року обіймав посаду командувача Об’єднаних сил ЗСУ.
Призначення Драпатого стало найбільшою зміною у військовому керівництві України за останні два роки. Воно відбулося після публічного конфлікту навколо управління армією, відставки міністра оборони Михайла Федорова та дискусії про необхідність продовження військових реформ.
Explainer розповідає, що відомо про Михайла Драпатого, якими операціями він керував і з якими проблемами зіткнеться на посаді головнокомандувача ЗСУ.
Хто такий Михайло Драпатий
Михайло Драпатий належить до покоління українських командирів, чия кар’єра формувалася вже під час війни з Росією. За два десятиліття він пройшов шлях від командира взводу до командувача Об’єднаних сил ЗСУ.
Драпатий народився 21 листопада 1982 року в Кам’янці-Подільському. Після закінчення Харківського інституту танкових військ у 2004 році розпочав службу в 72-й окремій механізованій бригаді, де послідовно командував взводом, ротою та батальйоном.
Перший великий бойовий досвід він здобув у 2014 році. Очолюваний ним 2-й механізований батальйон 72-ї бригади брав участь у боях у Маріуполі, а згодом діяв поблизу українсько-російського кордону — на одному з найскладніших напрямків першого року війни.
Надалі Драпатий командував 58-ю окремою мотопіхотною бригадою та угрупованнями військ на півдні й сході України. У лютому 2024 року його призначили заступником начальника Генерального штабу, а в листопаді — командувачем Сухопутних військ.
У червні 2025 року Драпатий подав рапорт про відставку після російського удару по розташуванню навчального підрозділу на 239-му полігоні. Президент звільнив його з посади командувача Сухопутних військ, однак залишив у вищому військовому керівництві, призначивши командувачем Об’єднаних сил.
Як Драпатий став відомим під час подій у Маріуполі
До весни 2014 року Михайло Драпатий був кадровим офіцером, майже невідомим за межами війська. Це змінилося 9 травня, коли очолюваний ним 2-й механізований батальйон 72-ї бригади направили до Маріуполя. У місті тривали сутички, а озброєні проросійські сили намагалися захопити управління міліції.
На відео, яке швидко поширилося в медіа, БМП на чолі української колони прориває споруджену на вулиці барикаду. Драпатий перебував усередині машини й керував підрозділом, який мав дістатися до заблокованих українських сил. Згодом він пояснював, що прорив був не демонстративним жестом, а способом виконати поставлене завдання.
Цей епізод часто пов’язують зі звільненням Маріуполя, хоча воно відбулося пізніше — 13 червня. Прорив барикади стався під час боїв 9 травня, коли українська армія ще лише пристосовувалася до війни, а межа між військовою операцією, вуличними заворушеннями та діями озброєних груп залишалася розмитою.
Кількасекундне відео стало першою публічною історією про Драпатого, але його військову репутацію сформували події наступних місяців. Улітку 2014 року батальйон опинився біля українсько-російського кордону, де командирові довелося діяти за нестачі постачання, ненадійного зв’язку та постійних російських обстрілів.
Як Драпатий вивів батальйон з оточення біля Ізвариного
Улітку 2014 року підрозділи 72-ї бригади опинилися у складному становищі поблизу українсько-російського кордону. Військові тривалий час перебували під обстрілами, мали проблеми з постачанням, а частина техніки була пошкоджена.
На початку серпня українським підрозділам довелося виходити з району Ізвариного. Частина військових 72-ї бригади перейшла на територію Росії, звідки згодом повернулася в Україну. Драпатий обрав інший шлях: його батальйон пішов на прорив українською територією.
У ніч проти 4 серпня він повів колону приблизно із 260 військових та понад 30 одиниць техніки. Після першого етапу підрозділ дістався району Зеленопілля, а згодом разом з іншими українськими частинами вийшов із так званого Ізваринського оточення.
Ця операція закріпила за Драпатим репутацію командира, який намагається зберегти підрозділ навіть у критичній ситуації. Водночас її не варто зводити до історії про одноосібний подвиг: вихід забезпечували військові кількох бригад, а рішення ухвалювали в умовах загального управління силами в секторі.
Сам Драпатий пізніше згадував цей період як один із найважчих для 72-ї бригади.
Як розвивалася кар’єра Драпатого після 2014 року
Після 2014 року Драпатий послідовно переходив на посади, що передбачали командування більшими військовими з’єднаннями. У 2015 році він став начальником штабу 30-ї окремої механізованої бригади, а наступного року очолив 58-му окрему мотопіхотну бригаду.
58-ма бригада виконувала завдання поблизу Авдіївки та Ясинуватої, а згодом — на Луганщині, зокрема в районах Кримського, Новотошківського та Новозванівки. Якщо у 2014 році Драпатий відповідав за батальйон, то тепер командував бригадою — з’єднанням із кількох підрозділів, яке мало утримувати позиції та координувати дії на ширшій ділянці фронту.
Паралельно він продовжував військову освіту. У 2017 році Драпатий закінчив Національний університет оборони України, здобувши ступінь магістра оперативно-тактичного рівня.
Після командування 58-ю бригадою Драпатий обіймав посади оперативного рівня, пов’язані з підготовкою та координацією військ. До початку повномасштабного вторгнення він перейшов від безпосереднього командування окремими підрозділами до управління військами на оперативному рівні.
Яку роль Драпатий відіграв у звільненні Херсонщини
На початку повномасштабного вторгнення Михайло Драпатий був заступником командувача оперативного командування «Південь». Згодом він очолив угруповання військ, яке діяло на напрямку Кривого Рогу й стало частиною української операції зі звільнення правобережної Херсонщини.
Навесні 2022 року російські війська намагалися просунутися на північ від Херсона, однак українські сили зупинили їх на підступах до Кривого Рогу. Підрозділи під командуванням Драпатого перейшли до контратак і поступово відтіснили противника від міста. Це ще не був наступ на Херсон, однак саме тут формувався один із напрямків майбутньої операції зі звільнення правобережжя області.
До осені українське командування об’єднало сили, що наступали з різних напрямків, у складнішу систему управління. Угруповання Драпатого діяло з боку Кривого Рогу, тоді як інші частини Сил оборони тиснули на російські позиції з боку Миколаєва. Одночасно українські удари по мостах, складах і переправах дедалі більше ускладнювали постачання російського угруповання на правому березі Дніпра.
Хоча Драпатий відповідав лише за один із напрямків наступу, проте саме підпорядковані йому війська просувалися на важливій ділянці фронту та змушували російське командування розтягувати оборону.
У листопаді Росія відвела війська з правобережжя, а українські сили увійшли до Херсона. Після деокупації міста Драпатий очолив оперативне угруповання військ «Херсон». Якщо раніше його завданням було просування на південь, тепер він відповідав за оборону звільненої території та правого берега Дніпра.
Згодом Драпатий підготував військово-історичний нарис про Херсонську наступальну операцію. У ньому він розглянув її не як один стрімкий прорив, а як послідовність рішень: оборону Миколаєва і Кривого Рогу, підготовку військ, удари по російській логістиці та поступове створення умов, за яких утримувати Херсон для Росії стало дедалі важче.
Як Драпатий опинився у вищому військовому керівництві
Після командування угрупованнями на півдні Драпатий перейшов до Генерального штабу. У лютому 2024 року його призначили заступником начальника Генштабу ЗСУ, відповідальним за підготовку військових. Однак уже за кілька місяців він знову повернувся до безпосереднього управління бойовими діями.
У травні російські війська перетнули кордон на півночі Харківської області й почали просуватися до Вовчанська та Липців. Драпатий очолив оперативно-тактичне угруповання військ «Харків» після початку наступу, коли українське командування перекидало резерви й намагалося не допустити подальшого прориву.
На Харківщині Драпатий отримав завдання не готувати операцію заздалегідь, а відновлювати управління вже під час кризи. Російське просування вдалося сповільнити, хоча бої у Вовчанську та прикордонних районах тривали. У вересні він очолив ОТУ «Луганськ» на одному з найнапруженіших відтинків східного фронту.
Ці призначення показали, що Драпатого використовували як командувача, якого спрямовували на ділянки, де ситуація вимагала швидкої перебудови управління. За один рік він поєднав роботу в Генеральному штабі з командуванням військами на двох складних напрямках.
У листопаді 2024 року Драпатого призначили командувачем Сухопутних військ. На новій посаді він мав відповідати вже не за одну ділянку фронту, а за найбільший вид Збройних сил — з його системою підготовки, комплектування та управління.
Що Драпатий намагався змінити у Сухопутних військах
У листопаді 2024 року Драпатий очолив Сухопутні війська — найбільший вид Збройних сил, до структури якого належать також навчальні центри й територіальні центри комплектування. Уже в грудні він оголосив про трансформацію, зосереджену на трьох напрямах: людях, технологіях і прозорому управлінні.
Насамперед Драпатий пропонував змінити систему рекрутингу та підготовки. Навчальні програми мали швидше враховувати потреби фронту, а досвід бойових частин — повертатися до навчальних центрів і впливати на підготовку новобранців. Інша частина плану стосувалася цифровізації, скорочення бюрократії, перебудови логістики та управління військами. АрміяInform
Першою серйозною перевіркою для нового командувача стала ситуація у 155-й механізованій бригаді. Після повідомлень про проблеми з комплектуванням, підготовкою та численні випадки самовільного залишення частини Драпатий направив до бригади робочу групу, почав шукати досвідчених офіцерів для посилення командування й відкрив пряму лінію для звернень військових.
Цей випадок показав і масштаб проблеми, яку Драпатий намагався розв’язати: недоліки виникали не лише в окремій бригаді, а на всьому шляху військового — від мобілізації та навчального центру до прибуття в бойовий підрозділ. Змінити одну ланку, не перебудувавши решту, було недостатньо.
Часу на таку перебудову Драпатий мав небагато. Із січня 2025 року він одночасно командував оперативно-стратегічним угрупованням військ «Хортиця» і відповідав за значну частину східного фронту. Керівництво бойовими діями дедалі більше конкурувало з реформою Сухопутних військ за його увагу.
Залишаючи посаду в червні 2025 року, Драпатий повідомив про запровадження електронного документообігу, оновлення навчальних центрів, розвиток підготовки у бригадах і цифрового контролю за навчанням. Водночас він визнав, що частину кадрових рішень провести не вдалося, а сама система опиралася змінам.
Чим Драпатий займався на посаді командувача Об’єднаних сил
У червні 2025 року, після відставки з посади командувача Сухопутних військ, Драпатого призначили командувачем Об’єднаних сил ЗСУ. Нова посада залишила його у вищому військовому керівництві, але повернула до роботи, з якою була пов’язана значна частина його кар’єри: координації різних складових Сил оборони під час бойових дій.
Восени Драпатий очолив новостворене Угруповання об’єднаних сил, яке відповідало за Харківщину та прилеглі ділянки фронту. Під його командування передали армійські корпуси, що діяли на цьому напрямку. Це зробило Драпатого одним із перших командувачів, які мали налагодити управління військами вже за новою корпусною моделлю.
Реформа мала замінити тимчасові оперативні угруповання постійними корпусами з власними штабами, підрозділами та визначеними зонами відповідальності. Раніше бригади нерідко підпорядковували структурам, створеним під конкретне завдання або ділянку фронту. Корпусна система мала зробити ці зв’язки стабільнішими й дати командирам змогу планувати операції не ситуативно, а на триваліший період.
Для Драпатого це означало зміну самого характеру командування. Він мав не керувати діями окремих бригад вручну, а узгоджувати роботу корпусів і різних складових Сил оборони на великому напрямку. Його завданням було перетворити нову структуру з організаційної схеми на систему, здатну працювати безпосередньо під час бойових дій.
Саме тут Драпатий отримав досвід, найближчий за масштабом до роботи головнокомандувача: управління кількома корпусами, координації різних родів військ і розподілу відповідальності між їхніми штабами. Після призначення головнокомандувачем ЗСУ у липні 2026 року йому належить поширити цей підхід уже на Збройні сили загалом.
Що Драпатий говорив про зміни в армії та відставку Федорова
Після відставки Михайла Федорова Драпатий публічно підтримав курс його команди. За словами генерала, за останні шість місяців Міністерство оборони почало швидше реагувати на потреби фронту, підтримувати ініціативи командирів і змушувати військову систему переглядати усталені підходи.
Одним із прикладів він назвав «Лінію дронів» — проєкт, який отримав державну підтримку й був швидко розгорнутий у військах. Водночас Драпатий погодився з Федоровим, що реформи нерідко доводилося проводити всупереч опору самої системи.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Інтерв’ю Тараса Чмута: чому кадрові зміни в Міноборони не розв’язують проблем армії
Генерал застерігав не стільки проти зміни міністра, скільки проти втрати темпу реформ. На його думку, рішення, які вже довели користь на фронті, не повинні залежати від однієї команди чи завершуватися разом із її відставкою.
Заява Драпатого була помітною ще й тому, що чинні командувачі рідко публічно оцінюють кадрові рішення цивільної влади. Він не заперечував її право змінювати керівництво Міноборони, але прямо назвав мовчання військових частиною проблеми: якщо командири не говорять про системні помилки, ті лише накопичуються.
Позиція Драпатого збігалася з підходом Федорова в головному: армії потрібні швидші рішення, більше повноважень для командирів і механізм, який поширює успішний досвід окремих підрозділів на все військо. Його заява водночас окреслила головний ризик кадрової перестановки — реформи, не закріплені правилами та інституціями, легко зупинити зі зміною керівництва.
Чому Зеленський обрав саме Драпатого
Зеленський докладно не пояснив вибір Драпатого. Однак це призначення мало і військову, і політичну логіку.
Драпатий командував на різних рівнях — від батальйону до великих угруповань, працював у Генеральному штабі, очолював Сухопутні війська та командував Об’єднаними силами. Він поєднує бойовий досвід із розумінням системних проблем армії — підготовки, комплектування та управління.
Призначення також означало зміну поколінь у військовому керівництві. На момент ухвалення рішення Драпатому було 43 роки — майже на два десятиліття менше, ніж Сирському. Його кар’єра сформувалася переважно під час війни з Росією.
Водночас кадрове рішення було ухвалене після конфлікту між Федоровим і Сирським та протестів із вимогами змін в армії. Драпатий публічно підтримував курс Федорова на швидші рішення, технологізацію та більшу самостійність командирів.
Політолог Володимир Фесенко вважає звільнення Сирського і призначення Драпатого частковим розв’язанням політичних проблем, спричинених відставкою Федорова. За його оцінкою, вибір Драпатого став «жестом примирення» у бік колишнього міністра та учасників «картонкового Майдану». Водночас Фесенко наголошує, що серед небагатьох кандидатів на посаду головнокомандувача Драпатий був найбільш підготовленим.
Отже, його призначення давало Зеленському змогу одночасно оновити військове керівництво, зберегти курс на реформи й послабити суспільну напругу. Але, як зауважує Фесенко, воно не розв’язало конфлікту навколо самого Федорова: політичне протистояння між ним і президентом триває.
Які завдання постануть перед новим головнокомандувачем ЗСУ
Президент Володимир Зеленський визначив для Михайла Драпатого три пріоритети: забезпечити стабільне продовження операцій Сил оборони, виконати план далекобійних ударів і реалізувати програму мідлстрайків — уражень на середній дальності. За словами президента, ці завдання охоплюють як найближчий період, так і середньострокову перспективу.
Насамперед Драпатий має зберегти керованість фронту в умовах російського наступу. Це передбачає координацію оборонних операцій, розподіл резервів і посилення напрямків, де ситуація може швидко погіршитися. Водночас згадка про далекобійні удари та мідлстрайки свідчить, що від нового головнокомандувача очікують системного ураження російських військових цілей не лише на лінії фронту, а й у ближньому та глибокому тилу.
Паралельно Драпатому доведеться завершувати перехід ЗСУ до корпусної системи. Корпуси мають отримати сталі зони відповідальності й повноцінно управляти підпорядкованими бригадами. Головний ризик полягає в тому, що реформу проводять безпосередньо під час бойових дій, тому помилки в роботі штабів, зв’язку чи розподілі повноважень одразу впливатимуть на ситуацію на фронті.
Однією з найскладніших проблем залишатиметься поповнення війська. Драпатому потрібні резерви для стримування російського наступу, ротації та відновлення виснажених підрозділів. Водночас ідеться не лише про кількість мобілізованих, а й про якість їхньої підготовки, розподіл між частинами та збереження досвідчених військових.
Мобілізація стане для нового головнокомандувача не тільки військовим, а й політичним випробуванням. Навіть якщо відповідні рішення готували до його призначення і вони належать до спільної відповідальності політичного та військового керівництва, суспільне невдоволення можуть пов’язати саме з Драпатим.
Результат роботи Драпатого залежатиме і від доступних ресурсів — озброєння, техніки, фінансування та підготовлених резервів. Без них новий головнокомандувач не зможе швидко змінити ситуацію на фронті, незалежно від власного досвіду й управлінських рішень.
Окремим завданням стане взаємодія з новим керівництвом Міністерства оборони після конфлікту між Михайлом Федоровим і Олександром Сирським. Важливою умовою стане чіткий розподіл повноважень між політичним і військовим керівництвом: втручання в оперативне управління або обмеження ресурсів можуть послабити спроможність головнокомандувача виконувати поставлені завдання.
