Звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони стало однією з найгучніших кадрових подій від початку повномасштабної війни. Формально йшлося про чергову зміну в уряді. Проте рішення президента Володимира Зеленського швидко вийшло за межі звичайної кадрової ротації. Воно спричинило публічну дискусію не лише про причини відставки міністра, а й про взаємодію Міністерства оборони та військового командування, темпи реформ і принципи управління оборонним сектором.

Після звільнення Михайло Федоров уперше публічно пояснив своє бачення причин відставки. Він заявив, що пропонував масштабні зміни в системі управління військом, пов’язав своє звільнення з принциповими розбіжностями щодо реформ і розповів, чому, на його думку, ці зміни не вдалося реалізувати. Водночас українські експерти закликають розглядати цю історію в ширшому контексті та звертають увагу на системні проблеми, які вона висвітлила.

Explainer розповідає, чому звільнення Михайла Федорова викликало настільки гостру реакцію, які пояснення пропонують сам ексміністр і українські експерти та що ця історія говорить про управління обороною України під час війни.

Як кадрове рішення переросло в політичну кризу

16 липня Верховна Рада розглядала масштабне перезавантаження уряду після відставки Кабінету Міністрів на чолі з Юлією Свириденко. Одним із найбільш резонансних рішень стало звільнення міністра оборони Михайла Федорова. До останнього моменту зберігалися очікування, що він залишиться у складі нового уряду Сергія Корецького, однак цього не сталося. Натомість президент Володимир Зеленський повідомив, що обов’язки міністра оборони тимчасово виконуватиме в.о. голови СБУ Євгеній Хмара.

Таке рішення одразу викликало нові запитання. Хмара із січня 2026 року виконує обов’язки голови СБУ, однак президент досі не вніс до парламенту його кандидатуру для повноцінного призначення. Крім того, закон передбачає, що Міністерство оборони має очолювати цивільна особа. Тому станом на момент ухвалення кадрових рішень залишалося незрозуміло, у який спосіб Хмара зможе законно очолити відомство навіть у статусі виконувача обов’язків, адже для цього уряд спочатку має призначити його заступником міністра.

Ще до голосування Верховної Ради Федоров опублікував прощальний допис із підсумками роботи, а після звільнення провів відкритий брифінг. На ньому він уперше публічно підтвердив конфлікт із Головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським, про який раніше повідомляли українські та західні медіа. Ексміністр детально виклав власну версію причин цього конфлікту, заявив, що пропонував президенту змінити вище військове керівництво, і пояснив, чому, на його думку, запропоновані реформи не вдалося реалізувати.

Одночасно рішення викликало безпрецедентну суспільну реакцію. Військові, ветерани, представники громадського сектору, журналісти та окремі політики розкритикували зміну керівництва Міністерства оборони. Ветеран Дмитро Козятинський закликав до мирної акції протесту в Києві, після чого аналогічні акції відбулися й в інших містах України. Також стало відомо, що президент не подав до парламенту кандидатуру ексочільника МВС Ігоря Клименка, якого раніше називали головним претендентом на посаду міністра оборони.

У підсумку дискусія швидко вийшла далеко за межі кадрового рішення. Предметом обговорення стали не лише результати роботи Федорова чи його конфлікт із військовим керівництвом, а й розподіл повноважень між Міністерством оборони та Генеральним штабом, темпи реформ і те, чи відповідає нинішня система управління викликам сучасної війни.

Які причини своєї відставки назвав Федоров

Під час відкритого брифінгу Михайло Федоров заявив, що президент Володимир Зеленський не пояснив йому конкретних причин звільнення. За словами ексміністра, під час телефонної розмови після ухвалення рішення президент лише сказав, що його роботою незадоволене військове керівництво, але не висловив особистих претензій. Водночас Зеленський запропонував Федорову залишитися у своїй команді на посаді радника, однак той відмовився.

Сам Федоров пов’язує свою відставку з конфліктом навколо реформ Міністерства оборони. За його словами, після аудиту відомства він запропонував змінити підходи до управління військом, провести кадрові зміни у вищому військовому керівництві та прискорити впровадження технологічних рішень. Він стверджує, що саме ці пропозиції стали причиною принципових розбіжностей із Генеральним штабом і зрештою призвели до його звільнення.

Згодом президент Володимир Зеленський публічно прокоментував кадрові зміни й підтвердив існування тривалих розбіжностей між Міністерством оборони та військовим керівництвом. За його словами, сторони «не могли знайти спільної мови», тоді як проблеми на полі бою, у бригадах, а також питання мобілізації залишалися невирішеними. Президент наголосив, що відповідальність за це лежить на обох сторонах, а також визнав і власну відповідальність за те, що їм не вдалося налагодити ефективну взаємодію.

Які зміни пропонував Федоров

За словами Михайла Федорова, після аудиту Міністерства оборони його команда підготувала пакет кадрових та організаційних змін, які мали змінити принципи управління військом. Він стверджує, що їхньою головною метою було зробити систему більш технологічною, децентралізованою та орієнтованою на швидке ухвалення рішень.

Однією з ключових пропозицій була зміна вищого військового керівництва. Федоров заявив, що запропонував президенту замінити Головнокомандувача ЗСУ та начальника Генерального штабу, оскільки, на його думку, сучасна війна потребує іншої моделі управління, здатної швидше впроваджувати технології та адаптуватися до змін на полі бою.

Ще однією пропозицією було посилення ролі корпусів. За словами ексміністра, вони мали отримати більше повноважень щодо забезпечення підрозділів, розподілу ресурсів і планування операцій. На його думку, це дозволило б зменшити централізоване управління та посилити відповідальність командирів за результати.

Федоров також виступав за ширше використання технологій у веденні війни. За його словами, першочергову роль мають відігравати безпілотні системи, роботизовані комплекси та інші технологічні рішення, тоді як застосування піхоти має максимально залежати від можливостей попереднього ураження противника.

Окрім цього, він пропонував дозволити контрольований експорт української оборонної продукції, щоб виробники могли залучати інвестиції та масштабувати виробництво, а також посилити боротьбу з корупцією в оборонних закупівлях. За словами Федорова, без зміни принципів управління реалізувати ці ініціативи не вдалося.

Чи зводиться конфлікт лише до Федорова і Сирського

Попри гучні заяви Михайла Федорова, більшість українських експертів пояснюють цю історію не лише особистим конфліктом між міністром оборони та Головнокомандувачем ЗСУ. На їхню думку, відставка стала проявом глибших проблем у системі управління обороною.

Ексзаступниця міністра оборони Катерина Черногоренко, яка працювала в команді Рустема Умєрова, вважає, що головна проблема полягає не в окремих посадовцях, а в інституційній моделі. За її словами, повноваження Міністерства оборони та Генерального штабу залишаються недостатньо розмежованими, через що між цивільним і військовим керівництвом регулярно виникають конфлікти щодо відповідальності та ухвалення рішень.

Схожої думки дотримується редакція Texty. На її думку, нинішня дискусія відображає зіткнення двох моделей управління. Одна робить ставку на швидке впровадження технологій, цифрових інструментів і нових підходів до ведення війни. Інша спирається на традиційну військову систему управління, яка значно повільніше адаптується до змін.

Водночас реакція суспільства, на думку низки оглядачів, показала, що конфлікт давно вийшов за межі оборонного відомства.

Головна редакторка Громадського радіо та журналістка Тетяна Трощинська вважає, що акції на підтримку Федорова стали проявом політично активного громадянського суспільства. Вона називає такі протести конструктивною формою демократії, адже в умовах воєнного стану та відсутності виборів вони залишаються одним зі способів громадян вимагати від влади пояснень резонансних рішень.

На її думку, попри кризу довіри до влади, суспільство не впало в апатію. Навпаки, дедалі більшу роль відіграють локальні спільноти, здатні швидко об’єднуватися навколо конкретних питань і вимагати від влади публічної відповідальності.

Микола Бєлєсков, старший аналітик Центру ініціатив «Повернись живим», також звертає увагу, що дискусія дуже швидко перестала стосуватися лише кадрових змін. На його думку, у країні, де низова громадянська самоорганізація неодноразово компенсувала недоліки державного управління, влада не може просто ставити суспільство перед фактом суперечливих рішень. Він наголошує, що громадяни мають право ставити запитання й отримувати відповіді.

Схожий висновок робить журналіст та публіцист Віталій Портников, хоча розглядає ситуацію з ширшої політичної перспективи. На його думку, відставка Федорова стала не стільки наслідком особистого конфлікту, скільки проявом системних проблем у формуванні та роботі української влади. Він вважає, що кадрові рішення часто виглядають непослідовними й ухвалюються без зрозумілої для суспільства логіки, через що окрема відставка швидко перетворилася на дискусію про принципи державного управління.

Також Портников звертає увагу, що в таких умовах президенту доводиться особисто врегульовувати конфлікти між ключовими посадовцями, замість того щоб інституції були здатні ефективно взаємодіяти самостійно.