Мир на паузі: як пройшла зустріч Зеленського і Трампа та чому експерти не вірять у прорив

У серпні 2025 року світ побачив дві показові зустрічі, що можуть визначити майбутнє не лише війни в Україні, а й глобального балансу сил. 15 серпня на Алясці президент США Дональд Трамп влаштував урочистий прийом для Владіміра Путіна – жести, які не залишилися непоміченими в європейських столицях. А вже 18 серпня у Вашингтоні, в Овальному кабінеті Білого дому, відбулася зустріч Зеленського і Трампа, яку назвали «підготовкою до миру»: Володимир Зеленський, лідери країн ЄС і НАТО, Дональд Трамп – усі зібралися, щоб вирішити, як зупинити війну.

Ці дві зустрічі – мов дзеркала одне одного. Перша – демонстрація особистих симпатій і геополітичних розрахунків. Друга – складна спроба узгодити несумісне: інтереси України, амбіції Трампа та апетити Кремля. В центрі – домовленість про можливу зустріч Зеленського з Путіним, яка мала би стати першим кроком до ширших домовленостей про припинення війни.

Explainer пояснює, яке значення має ця зустріч у контексті майбутніх мирних переговорів – і що вона говорить про нову розстановку сил у світі.

Як пройшла зустріч у Вашингтоні

Зустріч 18 серпня у Вашингтоні була не просто черговим раундом дипломатичних консультацій. Уперше з початку повномасштабної війни в одному залі опинилися президенти України, США, лідери ключових європейських держав і міжнародних організацій.

Серед учасників – Володимир Зеленський, Дональд Трамп, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, генсек НАТО Марк Рютте, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, прем’єр-міністри Великої Британії, Італії, президенти Франції, Фінляндії та інші.

Для кожної сторони ця зустріч означала щось своє.

Для європейських лідерів – це була спроба втримати єдність Заходу і не допустити нової сварки між Україною і США. Вони діяли як єдиний фронт: наголошували на важливості припинення вогню з боку Росії, вимагали гарантій безпеки для України, а головне – наполягали, що рішення не можуть ухвалюватися без Києва. Цей посил адресувався як Трампу, так і Москві: Україна – повноцінний суб’єкт, а не розмінна монета.

Для Трампа – зустріч стала нагодою просунути власний план. Його мета – не обов’язково мир, а мирна угода, яка забезпечить політичні бонуси. Наприклад, можливість номінуватись на Нобелівську премію миру. Тому Трамп розглядає переговори як інструмент особистого успіху, а не як шлях до довготривалого вирішення конфлікту. До того ж, він прагне відновити бізнесові зв’язки з Росією – що, своєю чергою, стримує його від тиску на Путіна.

Для України – участь у цій зустрічі була водночас викликом і можливістю. Зеленський, за словами дипломатів, прибув до Вашингтона добре підготовленим: починаючи з дипломатичних деталей (зразковий костюм, особистий лист від Олени Зеленської до Меланії Трамп), завершуючи публічними заявами. Він демонстрував вдячність США, не сперечався на камери й уник конфліктів. Це допомогло утримати конструктивний тон зустрічі – попри всі суперечності.

Втім, головна драма почалася тоді, коли Трамп відмовився повернутися до вимоги припинення вогню з боку Росії. Європейські лідери, включно з Мерцем і Макроном, публічно наголошували: перемир’я – необхідна умова подальших переговорів. Однак президент США, попри колективний тиск, залишився непохитним. Його аргументи – мовляв, це “ефективна тактика” – були легко спростовувані прикладами з інших конфліктів, але жоден з присутніх не насмілився прямо опонувати Трампу.

Важливо: раніше саме США вимагали від Росії припинити бойові дії. Але після аляскінської зустрічі з Путіним Трамп зняв цю вимогу. Причина проста: санкції, які США пообіцяли запровадити в разі відмови Кремля, так і не були активовані. Трамп не захотів іти на загострення – адже це суперечить його інтересу відновити економічні зв’язки з Москвою.

Українська сторона змушена була погодитися на переговори з РФ без попередньої вимоги про припинення вогню. Це була тактична поступка, аби не дати Кремлю привід зірвати діалог.

Поки що результат виглядає як пауза, а не прорив. Але саме в таких паузах часто визрівають подальші сценарії.

Переговори Зеленський – Путін: що відомо про формат

Головним результатом зустрічі у Вашингтоні стала публічна домовленість про можливі переговори між Володимиром Зеленським і Владіміром Путіним. Очікується, що зустріч відбудеться у два етапи: спочатку – двостороння розмова без свідків, а якщо вона завершиться успішно – до неї приєднається Дональд Трамп для ширших домовленостей. За деякими даними, третій етап може включати європейських лідерів – для обговорення гарантій безпеки.

Сам формат двосторонньої зустрічі віч-на-віч став несподіванкою. Ще донедавна українська позиція полягала в тому, що жодних переговорів з агресором без присутності посередника бути не може. Але вже під час переговорів у Білому домі Трамп зробив паузу, щоб зателефонувати Путіну й узгодити новий формат. Хто його ініціював – точно не відомо. За різними джерелами, це могла бути як ініціатива Кремля, так і пропозиція самого Трампа або навіть української делегації.

Зеленський, утім, публічно підтримав ідею. Аргументація проста: щоб обговорювати найбільш чутливі питання, зокрема “територіальні”, потрібна пряма розмова. Але це породжує низку ризиків.

По-перше, такий формат вигідний Путіну. Він уникає тиску з боку Трампа та європейців і отримує можливість використовувати зустріч для маніпуляцій. По-друге, немає гарантій, що така розмова взагалі відбудеться. Уже після зустрічі у Вашингтоні міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив, що процес «потребує підготовки» й навряд чи може відбутися найближчим часом.

Ще один аспект – місце переговорів. Обговорюються різні варіанти: США просувають ідею Угорщини, Франція – Швейцарії. Але обидві країни є підписантами Римського статуту, отже юридично зобов’язані арештувати Путіна за ордером Міжнародного кримінального суду. При цьому Швейцарія вже заявила, що у разі саміту з Путіним вона цей ордер виконувати не буде. Так само малоймовірно, що Будапешт чинитиме інакше. Це породжує цілком логічне запитання: чи не використовує Кремль сам формат зустрічі, аби підірвати авторитет міжнародного правосуддя?

Але головна проблема – не локація, а сама готовність Путіна. Західні лідери, зокрема Еммануель Макрон, публічно сумніваються, що Кремль взагалі має намір домовлятись про реальний мир. «Не думаю, що Путін зараз хоче миру», – сказав Макрон після зустрічі. Європейці вважають, що змусити Кремль до переговорів можна лише тиском – і саме це, на їхню думку, має бути метою наступних рішень.

Що пішло не так, і чому це важливо

Попри дипломатичні посмішки, підтримку союзників і заявлений прогрес, зустріч у Вашингтоні засвідчила одне: ключові розбіжності між Україною, США та Росією не подолано. І в центрі – питання припинення вогню.

Ще навесні саме Кремль був єдиною стороною, яка не погоджувалась на перемир’я. Україна під тиском союзників погодилась на припинення вогню без попередніх умов, хоча раніше наполягала на деокупації. Але ситуація змінилася після зустрічі Трампа і Путіна на Алясці: президент США несподівано зняв вимогу до Росії припинити бойові дії.

Це стало головною суперечністю у Білому домі.

Під час переговорів Зеленський, Мерц і Макрон публічно зверталися до Трампа з проханням повернути цю вимогу. Канцлер Німеччини прямо заявив, що не уявляє наступної зустрічі з Путіним без перемир’я. Але Трамп залишився при своїй позиції, виправдовуючи це «тактикою». За його словами, він «завжди домовлявся про мир без припинення вогню» – наводячи приклад вірмено-азербайджанського конфлікту, де США фактично не брали участі. Усі розуміли, що це маніпуляція. Але опонувати Трампу вголос не наважився ніхто.

Причина очевидна: президент США не хоче конфронтації з Кремлем. Він прагне залишити відкритими канали співпраці з Москвою – передусім в енергетичній та бізнесовій сферах. А нові санкції проти РФ, які вимагала Європа, суперечать цьому курсу. Уникнувши вимоги про перемир’я, Трамп зняв з себе відповідальність і водночас – зберіг можливість маневру.

Україна ж, опинившись між двома лініями фронту – реальним і дипломатичним – була змушена грати тонко. Зеленський не сперечався публічно, натомість погодився на переговори з РФ навіть без попереднього припинення вогню. Цю поступку президент України пояснив прагненням не дати Путіну шансів зірвати діалог ще до його початку.

Але постає питання: чи допоможе така поступливість? І чи не стане вона пасткою, у яку Кремль спробує загнати Київ? Багаторічний досвід переговорів з Росією показує: Москва майстерно імітує готовність до діалогу, щоб тягнути час, консолідувати ресурси – і виставити нові ультиматуми.

Саме тому експерти й дипломати застерігають: успіх зустрічі не варто вимірювати кількістю підписаних домовленостей. Головне – те, який сценарій запускається в результаті. І зараз цей сценарій лишається вкрай хитким.

Що кажуть експерти

Володимир Фесенко: пастка Кремля ще попереду

Політолог Володимир Фесенко називає підсумки зустрічі у Вашингтоні обнадійливими – з огляду на те, якими були очікування. Скандалу в Овальному кабінеті не сталося, Україну не змусили до принизливих поступок, а європейська підтримка зіграла ключову роль у збереженні спільної позиції.

Але розслаблятися рано. Фесенко вважає, що Росія навмисно ініціювала формат переговорів Зеленського з Путіним тет-а-тет, аби затягнути процес, створити умови для маніпуляцій і зрештою звинуватити Україну в зриві переговорів, якщо Київ не погодиться на кремлівські “умови”.

Формулювання «двосторонній саміт» звучить красиво, але без нейтрального посередника така зустріч може перетворитися на інформаційний капкан. Путін і далі гратиме на розкол між союзниками України – і саме цього, на думку Фесенка, треба уникнути.

Вадим Денисенко: “мир” стає частиною гри Вашингтон – Пекін

Політичний аналітик Вадим Денисенко вважає: головне досягнення Вашингтонської зустрічі – це те, що Трамп пригальмував свою дипломатичну кампанію після критики в американських медіа. І, що важливо для України, на зустрічі не пролунала вимога поступитися територіями в обмін на мир.

За його оцінкою, Росії не вдалося зірвати переговори руками українців – і це теж успіх. Але сама зустріч Зеленського і Путіна виглядає як малоймовірна подія. Поки Кремль бачить у Зеленському нелегітимного лідера, такий саміт для нього є політичною поразкою.

Окрему увагу Денисенко звертає на можливу участь Китаю в безпекових гарантіях для України. Заяви про те, що до системи гарантій можуть долучитися “треті континенти”, аналітик розцінює як спробу США включити тему війни в Україні до ширших переговорів Вашингтон–Пекін. У такому випадку Росія постає як небажаний, але зручний посередник.

Головне: переговори – це не мир

Обидва експерти погоджуються: сама по собі зустріч Зеленського і Трампа – ще не прорив. Це лише черговий етап великої дипломатичної гри, де мир може бути самоціллю для Трампа, але не обов’язково цінністю для Кремля.

Зустріч не призвела до нових безпекових угод чи політичних рішень. Але вона дозволила Україні уникнути тиску з боку США та зберегти підтримку Європи. А ще – перекинула м’яч на поле Москви. Тепер саме Путін має продемонструвати готовність домовлятися.

Висновки

Зустріч у Вашингтоні не принесла ані зламу, ані зради. Вона не стала проривом, але й не виявилась катастрофою. Її ключова цінність – у стабілізації ситуації після аляскінського реверансу Трампа в бік Путіна. Україна зберегла партнерство з ЄС і не втратила зв’язок зі США, навіть попри різкі розбіжності у підходах до миру.

Перемир’я, якого очікували союзники, так і не стало умовою переговорів. Це тривожний сигнал. Але натомість було досягнуто іншої мети: повернуто фокус на Кремль як джерело гальмування процесу. Після Вашингтона м’яч – на полі Путіна. І саме Москва тепер має відповідати, чи готова вона на реальні, а не декоративні переговори.

Зустріч Зеленського з Путіним – імовірна, але не гарантована. Формат переговорів, місце, учасники – усе це ще предмет дискусій. Але головне питання залишається незмінним: чи готовий Кремль домовлятися про мир, чи лише імітує діалог?

Для України ризики залишаються високими. Але й потенціал зміцнити дипломатичні позиції – теж. У цьому сенсі зустріч у Білому домі – не фінал, а пролог. Далі – ще складніше.

Explainer і далі стежитиме за тим, як змінюється політична шахівниця навколо України. І пояснюватиме, чому кожен дипломатичний хід має значення.