Кінець року – це момент, коли хочеться зупинитися. Озирнутися. Подивитися, що ми зробили за ці дванадцять місяців.
2025-й для Explainer був роком складних тем і непростих розмов. Ми писали про війну і пам’ять, віру і героїзм, глобальну політику й культуру страху, символи, які формують ідентичність, і події, що змінюють світ швидше, ніж ми встигаємо до них звикнути. Пояснювали. Шукали сенси там, де легко скотитися в емоції або поверховість.
Ця добірка – не рейтинг за переглядами, а наш спосіб подякувати авторам Explainer за тексти, які вимагали часу, точності й внутрішньої чесності. І подякувати читачам – за увагу, довіру і готовність думати разом із нами.
Далі – десять матеріалів 2025 року. Від найсвіжішого до першого. Кожен із них по-своєму пояснює світ, у якому ми живемо.
Історія Різдва: як християнське свято стало частиною українського досвіду
Автор: Олексій Богачевський
Цей текст відкриває добірку не випадково. Він фіксує момент, коли зміна календаря перестала бути абстрактною церковною реформою і стала частиною повсякденного досвіду країни. Різдво в Україні дедалі виразніше почало збігатися з календарним ритмом більшості європейських суспільств – до культурного простору яких Україна історично належить.
Олексій Богачевський показує, що ці зрушення відбувалися не в «лабораторних» умовах, а під час повномасштабної війни. Саме війна зробила різдвяний досвід особливо конкретним. Свято приходило разом із блекаутами й повітряними тривогами, у розлуці з близькими, серед втрат. Свічки на святвечірньому столі часто були єдиним світлом у домі, а коляда допомагала втримати зв’язок між людьми, яких війна розкидала по різних містах і країнах.
У такому контексті календарне рішення набуло додаткового сенсу. Святкування Різдва 25 грудня стало знаком солідарності з тими, з ким Україна поділяє спільні цінності, досвід і уявлення про майбутнє. У тексті чітко видно, як церковна незалежність і календарний вибір переплітаються – як складники ширшого процесу відновлення суб’єктності.
Водночас автор не спрощує картину. Цей рух був поступовим і неоднорідним. Для багатьох родин дата Різдва залишається частиною особистої пам’яті, сімейних звичок і біографій. Сучасне українське Різдво вміщує різні ритми, дозволяючи їм співіснувати без примусу.
У підсумку Різдво постає як щось більше за церковну дату. Сьогодні воно є водночас елементом національної ідентичності й точкою входу в ширший європейський культурний простір – поверненням до власного місця в спільній історії через живі традиції та особистий досвід.
Естафета олімпійського вогню: історія та значення найвідомішого символу Ігор
Авторка: Марта Вершиніна
Цей текст працює з символом, який здається знайомим до оскомини. Олімпійський вогонь зазвичай сприймають як красивий ритуал, телевізійну картинку, обов’язкову частину церемоній. Марта Вершиніна повертає цьому образу історичну глибину і показує, що за зовнішньою урочистістю прихована складна й не завжди комфортна історія.
У матеріалі простежується, як естафета олімпійського вогню формувалася не як «давня традиція», а як модерний винахід ХХ століття. Авторка уважно розбирає, у яких політичних і культурних контекстах цей символ набував сучасного вигляду, хто і навіщо наповнював його новими сенсами, як ідея «єдності через спорт» використовувалася державами для власних наративів.
Особлива цінність тексту – в тому, що він не руйнує символ, але знімає з нього ореол наївності. Олімпійський вогонь постає як інструмент – красивий, потужний, емоційний. І водночас як нагадування про те, що навіть найсвітліші образи можуть бути вбудовані в ідеологію, пропаганду й боротьбу за вплив.
Це матеріал для тих, хто хоче бачити за ритуалом – історію, а за традицією – конкретні рішення й інтереси. І для тих, хто не боїться дивитися на знайомі символи без захисного фільтра звички.
Фільми жахів як дзеркало суспільства: від монстрів до тривог сучасності
Авторка: Ольга Коен
Цей текст починається з простого спостереження: фільми жахів ніколи не лякають «просто так». Страх у них завжди має адресу й час. Ольга Коен уважно показує, як жанр горору реагує на соціальні злами швидше й точніше, ніж здається на перший погляд.
У матеріалі простежується еволюція страхів – від класичних монстрів, які уособлювали невідоме й «чуже», до сучасних сюжетів, де джерелом жаху стають буденні речі: тіло, сім’я, технології, нестабільність майбутнього. Авторка показує, як змінюється мова страху разом із досвідом суспільства – і як горор стає способом проговорити те, для чого бракує слів у новинах і публічних дискусіях.
Особливо важливий у цьому тексті акцент на сучасності. Горор тут не втеча від реальності, а форма роботи з нею. Через напруження, дискомфорт і тілесну реакцію глядача фільми жахів фіксують колективні тривоги – від втрати контролю до страху перед майбутнім, яке здається дедалі менш передбачуваним.
Цей матеріал цікавий тим, що знімає з жанру ярлик «низького» або суто розважального. Він показує горор як чутливий інструмент діагностики – той самий момент, коли культура першою сигналізує: щось у світі пішло не так.
Нобелівська премія: нагорода за відкриття чи дзеркало глобальної нерівності
Автор: Олексій Богачевський
Нобелівську премію звикли сприймати як універсальний знак якості – безумовне визнання наукового чи культурного прориву. Олексій Богачевський пропонує подивитися на неї інакше: як на інституцію, вбудовану у світ із нерівним доступом до ресурсів, голосу й видимості.
У матеріалі уважно розбирається, хто і за яких умов отримує Нобелівську премію. Йдеться не лише про окремі скандали чи прорахунки, а про системні перекоси – географічні, гендерні, економічні. Автор показує, як історія премії віддзеркалює розподіл наукового й культурного капіталу між глобальним Північчю і Півднем, центром і периферією.
Важливо, що цей текст не зводиться до звинувачувального жесту. Він не заперечує значущості самих відкриттів і не применшує заслуг лауреатів. Натомість пропонує ширший погляд – на те, як працюють механізми визнання і кого вони залишають поза фокусом.
Це матеріал про межі універсальності й про те, як навіть найпрестижніші нагороди можуть бути водночас і знаком досягнення, і дзеркалом світової нерівності. Саме тому він важливий для читання сьогодні, коли питання справедливості дедалі частіше виходять за рамки академічних дискусій.
Що таке День видимості бісексуалів і чому він досі потрібен
Авторка: Ольга Коен
Цей текст починається з простої, але незручної констатації: навіть усередині ЛГБТК+ спільноти бісексуальність часто лишається невидимою. Ольга Коен працює з темою без активістського пафосу, але з чітким розумінням того, як працюють стигми, мовчання і виключення.
У матеріалі День видимості бісексуалів постає не як формальна дата в календарі, а як відповідь на реальний досвід – знецінення, підозру в «неостаточності», постійне пояснення власної ідентичності. Авторка показує, чому бісексуальність часто випадає з публічної розмови: її складно вписати в бінарні уявлення про сексуальність, зручно ігнорувати і легко спрощувати.
Важливий фокус тексту – на тому, як відсутність видимості має цілком конкретні наслідки. Йдеться не лише про символічне визнання, а про психічне здоров’я, відчуття безпеки, право не бути постійно під сумнівом. Видимість тут не жест «для галочки», а умова нормального життя.
Цей матеріал цінний своєю ясністю й делікатністю. Він не нав’язує позицію, але чітко пояснює, чому потреба в такому дні нікуди не зникла. І чому розмова про бісексуальність досі лишається тестом на зрілість суспільства.
Північний морський шлях: як Арктика перетворюється на новий фронт геополітичного протистояння
Автор: Павло Слободян
Цей матеріал починається з географії, але дуже швидко виходить за її межі. Арктика в тексті Павла Слободяна – не «далекий регіон», а простір, де кліматичні зміни, економічні інтереси й військова логіка зійшлися в одному вузлі.
Автор показує, як Північний морський шлях перестає бути суто транспортним маршрутом і стає інструментом впливу. Танення льодів відкриває доступ до ресурсів і скорочує логістичні відстані, а разом із цим загострює конкуренцію між державами. У центрі уваги – роль Росії, яка намагається перетворити Арктику на зону контролю, і реакція інших гравців, для яких цей регіон стає питанням безпеки.
Важливо, що текст не зводиться до прогнозів чи абстрактних сценаріїв. Він показує конкретні рішення, інфраструктурні кроки, військову присутність і дипломатичні сигнали. Арктика постає не як майбутнє протистояння, а як процес, що вже триває.
Цей матеріал цінний тим, що змінює масштаб бачення війни й геополітики. Він нагадує: глобальні конфлікти розгортаються не лише там, де лунають вибухи, а й у холодних, на перший погляд нейтральних просторах, де вирішується питання доступу, контролю й сили.
Підрив Каховської ГЕС: наслідки для людей і природи та дилема відбудови
Автори: Олексій Богачевський та Павло Слободян
Ця стаття фіксує подію, яка одразу стала історичною – і водночас глибоко особистою для сотень тисяч людей. Підрив Каховської ГЕС подається не як окремий воєнний епізод, а як багатовимірна катастрофа, наслідки якої розгортаються у часі.
Матеріал уважно розбирає, що саме сталося після руйнування греблі: затоплені населені пункти, зруйновані екосистеми, втрата джерел питної води, довгострокові ризики для сільського господарства й здоров’я людей. У центрі – не абстрактні цифри, а життя регіону, яке було різко і безповоротно змінене.
Окремий фокус тексту – питання відбудови. Автори Олексій Богачевський та Павло Слободян показують, чому воно не зводиться до простого «відновити як було». Відновлення Каховської ГЕС постає як складна дилема між безпекою, екологією, економікою й майбутнім регіону. Рішення тут неминуче матиме наслідки на десятиліття вперед.
Що таке героїзм і чому нам важливо вшановувати героїв
Авторка: Ольга Коен
Цей матеріал з’явився в момент, коли слово «героїзм» в українському публічному просторі звучить постійно – і водночас ризикує втратити точність. Текст Ольги Коен повертає йому сенс, відділяючи живий досвід від риторики.
Авторка пропонує подивитися на героїзм не як на абстрактну чесноту чи обов’язкову жертву, а як на складне соціальне явище. У фокусі – питання: кого і за що ми називаємо героями, хто ухвалює це рішення і як пам’ять про героїв формує спільноту. Йдеться не лише про війну, а про ширший контекст – історичний, культурний, етичний.
Важливо, що текст не романтизує героїзм. Він говорить і про ціну, і про відповідальність, і про ризик перетворити реальних людей на зручні символи. Ушанування тут постає не як формальність, а як спосіб зберегти людський вимір – не стерти індивідуальні історії за узагальненими образами.
Цей матеріал цінний своєю зібраністю й повагою до теми. Він не дає простих формул, але допомагає говорити про героїзм так, щоб за словами лишалися люди. Саме цього зараз бракує найчастіше.
Символи Папи Римського: як вони зʼявились і що означають
Автор: Олексій Богачевський
Цей текст працює з мовою символів, яка зазвичай сприймається як щось саме собою зрозуміле. Білий одяг, перстень, жезл, жести – усе це постійно присутнє в новинах і трансляціях із Ватикану, але рідко стає предметом осмислення. Олексій Богачевський пропонує уважно прочитати цю мову.
Матеріал показує, як папські символи формувалися не одномоментно, а впродовж століть – у відповідь на політичні виклики, внутрішні церковні конфлікти й потребу закріпити авторитет. Тут ідеться не про декоративні деталі, а про знаки влади, спадковості й претензії на універсальність.
Важливий акцент тексту – на змінності значень. Символи Папи Римського не є застиглим набором атрибутів. Вони переосмислюються залежно від епохи й конкретного понтифіка: щось підкреслюється, від чогось свідомо відмовляються. Через це символіка стає інструментом комунікації зі світом, а не лише внутрішньою церковною традицією.
Цінність цього матеріалу – в умінні показати, як великі інституції говорять через деталі. Текст навчає бачити за зовнішньою урочистістю історію рішень, компромісів і змін, які часто залишаються непомітними, але багато що пояснюють.
Політика образи, культ лідера, гнів як програма: що таке трампізм
Автор: Павло Слободян
Цей текст з’явився в момент, коли слово «трампізм» уже давно вийшло за межі американської політики. Павло Слободян пропонує говорити про нього не як про персональний стиль Дональда Трампа, а як про політичну модель, яка працює в різних країнах і контекстах.
Матеріал уважно розбирає, з чого складається трампізм: політика образи, протиставлення «народу» й «еліт», апеляція до гніву як мобілізаційного ресурсу, культ сильного лідера, який обіцяє прості рішення складних проблем. У тексті важливо те, що ці елементи подані не як випадковий набір, а як цілісна логіка, здатна відтворюватися знову і знову.
Окремий фокус – на ролі емоцій. Гнів, приниження, страх втрати статусу тут не побічні ефекти, а повноцінна політична програма. Автор показує, як ці почуття переводяться в мову лозунгів, рішень і конфліктів, і чому раціональні аргументи часто виявляються безсилими перед такою мобілізацією.
Цінність цього матеріалу – в його універсальності. Він допомагає побачити трампізм не як аномалію, а як симптом ширших криз – довіри, представництва, уявлення про демократію. І саме тому цей текст важливий не лише для розуміння США, а й для читання будь-де, де політика дедалі частіше грає на образі й гніві.
Післямова
Ми вдячні авторам Explainer за професіоналізм і відкритість, за енергію та готовність працювати з новими темами. За тексти, які комусь можуть здатися заскладними або, навпаки, надто простими, але завжди залишають простір для думки.
І дякуємо читачам. За час, за увагу, за довіру. За те, що читаєте наші повільні тексти в епоху кліпового мислення, рілсів і шаленого темпу новинних заголовків. Ваші перегляди й читацька присутність дають нам натхнення рухатися далі.
У 2026 рік ми йдемо з тими самими принципами – пояснювати світ таким, яким він є, і шукати в ньому сенс разом із вами.
