15 жовтня 2026 року в Україні набула чинності нова Національна стратегія у сфері прав людини, затверджена президентом Володимиром Зеленським. Документ визначає, як держава планує захищати права людей під час війни та повоєнного відновлення і що має змінитися в Україні на шляху до Європейського Союзу. Серед пріоритетів Стратегії – допомога постраждалим від російської агресії, боротьба з дискримінацією, захист прав жінок. Уперше в документі з’явилася окрема ціль щодо прав ЛГБТІК+ людей.

Сама Стратегія не змінює законів і не запроваджує нових юридичних гарантій. Уряд ще має підготувати план її виконання, а для досягнення частини цілей знадобляться окремі законодавчі рішення, проте правозахисники вже критикують документ через невраховані пропозиції, прогалини в захисті окремих груп і зміну порядку контролю за його виконанням.

Explainer пояснює, що передбачає нова Національна стратегія у сфері прав людини, яких проблем вона не вирішує, за що її критикують і як виконання документа пов’язане із зобов’язаннями України на шляху до ЄС.

Що таке Національна стратегія у сфері прав людини і для чого її оновили

Національна стратегія у сфері прав людини визначає, які проблеми держава вважає пріоритетними та що планує робити для їх розв’язання. Вона стосується кожної людини під юрисдикцією України незалежно від громадянства. Серед її напрямів – доступ до правосуддя, охорони здоров’я, освіти, соціального захисту та протидія дискримінації.

Першу таку Стратегію Україна затвердила у 2015 році, після Революції Гідності. У 2021 році президент Володимир Зеленський затвердив нову редакцію, яка охоплювала 27 стратегічних напрямів, зокрема захист права на життя, справедливий суд, рівні права жінок і чоловіків, протидію дискримінації та захист прав внутрішньо переміщених осіб.

Повномасштабне російське вторгнення змінило обставини, у яких держава має виконувати ці зобов’язання. Мільйони людей втратили житло або були змушені залишити свої домівки. Зросла кількість постраждалих від воєнних злочинів, незаконного позбавлення волі та примусового переміщення. Водночас Україна розпочала переговори про вступ до ЄС, а отже, має й надалі наближати своє законодавство та роботу державних установ до європейських стандартів.

Готуючи нову редакцію, Мін’юст враховував ці обставини, практику Європейського суду з прав людини та рекомендації міжнародних організацій. Як пояснювала представниця міністерства Наталія Панчук, урядовці також вивчали відповідні стратегії держав ЄС і консультувалися з іншими органами влади.

У Стратегії 2026 року визначено три стратегічні цілі та 25 операційних. Перша стосується захисту основоположних прав відповідно до міжнародних стандартів, зокрема під час воєнного стану. Друга охоплює захист від дискримінації та відновлення прав людей, які постраждали від російської агресії. Третя має допомогти людям краще розуміти свої права та знати, як їх захистити.

Для кожної операційної цілі Стратегія описує проблеми, завдання й очікувані результати. А от конкретні заходи, відповідальних за їх виконання, строки та показники уряд визначатиме в окремому операційному плані.

Які права та гарантії передбачає нова Стратегія

У Стратегії окремо визначено напрями, присвячені людям, які через війну, інвалідність або дискримінацію стикаються з додатковими перешкодами в захисті своїх прав. Водночас документ охоплює питання особистої безпеки, свободи слова, права на житло та доступу до державних послуг.

Для постраждалих від російської агресії Стратегія передбачає вдосконалення механізмів компенсації завданої шкоди, доступу до правосуддя та соціальної підтримки. Йдеться про людей, які втратили житло, внутрішньо переміщених осіб, колишніх полонених, родини зниклих безвісти та мешканців окупованих територій. Держава також планує розвивати програми реабілітації ветеранів і підтримки людей з інвалідністю.

Напрям гендерної рівності передбачає більшу участь жінок в ухваленні рішень, захист від дискримінації на роботі та зменшення нерівності в доглядовій праці. Серед завдань – розвиток доступних послуг із догляду, а також заохочення рівного розподілу сімейних обов’язків.

Значну частину цієї цілі присвячено домашньому, сексуальному та гендерно зумовленому насильству. Стратегія визнає, що постраждалі нерідко не звертаються по допомогу, оскільки не довіряють правоохоронцям, бояться осуду або повторної травматизації. Щоб змінити цю ситуацію, держава планує розвивати спеціалізовані служби підтримки, покращувати взаємодію між установами та вдосконалювати законодавство відповідно до європейських стандартів.

Окрема проблема – сексуальні домагання й насильство за ознакою статі в секторі безпеки та оборони. Стратегія передбачає конфіденційні та безпечні способи повідомляти про такі випадки, неупереджений розгляд звернень і захист заявників від переслідування. У документі також згадуються кібердомагання, кіберпереслідування та інші форми насильства в цифровому просторі.

Уперше захисту прав ЛГБТІК+ людей присвячено окрему операційну ціль № 14. Вона охоплює протидію дискримінації, мові ворожнечі та кримінальним правопорушенням, скоєним з мотивів нетерпимості. У Стратегії зазначено, що сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, гендерне самовираження та статеві ознаки потребують чіткішого відображення в законодавстві.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Для ЛГБТК+ людей в Україні бути собою досі небезпечно. Це має змінитися

Серед запланованих заходів – удосконалення антидискримінаційних норм, належне розслідування злочинів на ґрунті гомофобії або трансфобії та покращення доступу постраждалих до правничої допомоги. Стратегія також передбачає збір даних про випадки дискримінації, підготовку правоохоронців і суддів, щоб державні установи могли краще реагувати на такі порушення.

Інші напрями стосуються захисту персональних даних, свободи віросповідання, доступу до культурних послуг, прав дітей і національних меншин. Окремі завдання присвячені доступності правничої допомоги та судового захисту.

Чому правозахисники критикують нову Стратегію

Під час підготовки Національної стратегії громадські організації та експерти подали понад 600 пропозицій. За оцінкою Центру прав людини ZMINA, до остаточного документа увійшло лише близько 10% із них. Частина зауважень стосувалася захисту людей, чиє становище змінилося через війну, інші – прогалин у законодавстві, які держава досі не усунула.

Адвокаційна менеджерка з європейської інтеграції ZMINA Анастасія Даців звернула увагу, що Стратегія не виокремлює захист прав чинних військовослужбовців та українців, які через війну виїхали за кордон. Хоча окремі положення документа стосуються цих людей, їхні специфічні проблеми, на думку правозахисниці, потребують більшої уваги.

Зауваження до проєкту мав і Офіс Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. У квітні 2026 року представниця омбудсмана Олена Колобродова розповідала, що серед неврахованих пропозицій залишилося забезпечення права на сумлінну відмову від військової служби з релігійних переконань під час воєнного стану. Йдеться про можливість проходити альтернативну невійськову службу для людей, чиї переконання не дозволяють їм брати участь у військовій службі. Законодавче врегулювання цього питання вже передбачене українською Дорожньою картою з верховенства права.

Колобродова також порушувала проблеми тривалих судових розглядів і недостатньої правової освіти дітей. Водночас вона зазначала, що більшість пропозицій Офісу омбудсмана врахували, зокрема щодо культурних прав, праці, житла та соціального захисту. Частину зауважень усунули під час подальшого доопрацювання документа. Наприклад, затверджена Стратегія уже передбачає врахування думки дитини під час ухвалення рішень, що стосуються її прав та інтересів.

Із нової Стратегії вилучили напрям «Бізнес і права людини», який був у редакції 2021 року. Він охоплював питання відповідальності компаній за дотримання прав людини, зокрема у трудових відносинах. Роботодавці й надалі зобов’язані дотримуватися законодавства, однак відповідальне ведення бізнесу більше не визначене окремим напрямом державної політики у Стратегії.

Ще одне зауваження ZMINA стосується права на приватність. У попередній редакції його розглядали ширше, тоді як у новій основну увагу приділили захисту персональних даних. Проте право на приватне життя охоплює також недоторканність житла, таємницю листування, особисті й сімейні стосунки. Ці права й надалі захищені Конституцією України та міжнародними договорами, але у Стратегії їх більше не розглядають як окремий комплексний напрям.

Попри появу окремої цілі щодо захисту ЛГБТІК+ людей, документ не передбачає юридичного визнання одностатевих пар і врегулювання прав та обов’язків щодо дітей, які виховуються в таких сім’ях. Партнери, як і раніше, стикаються з правовою невизначеністю у питаннях спадкування, майнових відносин та представництва інтересів одне одного.

Водночас правозахисник Святослав Шеремет звертає увагу, що відсутність реєстрованих партнерств у Стратегії не перешкоджає ухваленню відповідного закону. Зобов’язання запровадити їх Україна вже взяла на себе в межах євроінтеграційної Дорожньої карти. Подальше врегулювання прав одностатевих пар залежатиме від законодавчих рішень парламенту.

Як Національна стратегія пов’язана зі вступом України до ЄС

Захист прав людини є однією з основних умов вступу до Європейського Союзу. Під час переговорів ЄС оцінює не лише те, наскільки законодавство країни-кандидата відповідає європейським стандартам, а й те, як ці норми виконуються на практиці. Нова Національна стратегія у сфері прав людини має допомогти Україні виконати частину євроінтеграційних зобов’язань.

15 червня 2026 року Україна та ЄС офіційно відкрили переговори за кластером «Основи». До нього входить розділ 23 «Судова влада та основоположні права», що охоплює незалежність судів, протидію дискримінації та захист прав людини. За правилами розширення ЄС цей кластер відкривають першим, а закривають останнім. Від виконання зобов’язань у його межах залежить загальний темп переговорів.

Підготовка до цього етапу розпочалася раніше. У травні 2025 року український уряд затвердив Дорожню карту з питань верховенства права, у якій визначив необхідні законодавчі зміни, відповідальних виконавців і строки їх реалізації. Серед завдань – посилення захисту від дискримінації, вдосконалення відповідальності за злочини з мотивів нетерпимості та юридичне визнання одностатевих пар.

Зокрема, Дорожня карта передбачає ухвалення закону про реєстровані партнерства, який має визначити правовий статус партнерів, їхні майнові та особисті немайнові права й обов’язки. Закон планували ухвалити до кінця третього кварталу 2025 року, однак цей строк минув. Станом на 16 жовтня 2026 року законопроєкт № 9103, зареєстрований ще в березні 2023-го, залишається на опрацюванні у профільному парламентському комітеті.

Необхідність юридичного визнання таких пар випливає також із рішення Європейського суду з прав людини у справі «Маймулахін і Марків проти України» від 1 червня 2023 року. Суд встановив, що відсутність правового визнання та захисту одностатевих пар порушує право заявників на повагу до приватного й сімейного життя у поєднанні із забороною дискримінації. Україна має забезпечити таким парам належний правовий захист, хоча рішення не вимагає запровадження одностатевих шлюбів.

У звіті за 2025 рік Європейська комісія констатувала недостатній поступ України в ухваленні законодавства про реєстровані партнерства та протидію злочинам на ґрунті ненависті. Ці питання відображені й у проміжних критеріях переговорного розділу 23, які передбачають подальше узгодження антидискримінаційного законодавства з правом ЄС, виконання рішення ЄСПЛ 2023 року та посилення відповідальності за злочини з мотивів нетерпимості й мову ворожнечі.

Євроінтеграційні зобов’язання України охоплюють також гендерну рівність, протидію домашньому насильству, захист персональних даних, доступ до правосуддя та права людей з інвалідністю. Відповідні заходи вже містяться в Дорожній карті з питань верховенства права.

Тепер уряд має узгодити виконання цих завдань із новою Національною стратегією. Для переговорів із ЄС значення матимуть конкретні результати: ухвалені закони, робота механізмів захисту та можливість людей скористатися ними на практиці.

Хто контролюватиме виконання Стратегії та що буде далі

Нова Національна стратегія змінює порядок контролю за виконанням державних зобов’язань у сфері прав людини. За редакцією 2021 року прогрес оцінювала міжвідомча робоча група, до складу якої входили представники органів влади, омбудсмана, парламенту, громадських і міжнародних організацій. Вона аналізувала результати роботи, готувала рекомендації та щорічний звіт. Окремо уряд мав проводити публічне обговорення виконання Стратегії.

За новим указом президента підготовку звітності координуватиме Міністерство юстиції. До 1 лютого кожного року відповідальні державні органи подаватимуть інформацію про виконані заходи, на основі якої Мін’юст до 1 квітня готуватиме аналітичний звіт і публікуватиме його на своєму сайті. До цієї ж дати Кабінет Міністрів має інформувати президента про виконання операційного плану.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Новий Цивільний кодекс: за що його критикують правозахисники, юристи й медійники

Під час оцінювання результатів і надалі враховуватимуть дослідження громадських і міжнародних організацій та доповіді омбудсмана. Однак новий документ уже не передбачає створення міжвідомчої групи з обов’язковою участю правозахисників. Зникла й вимога щорічного публічного обговорення результатів. Адвокаційна менеджерка Центру прав людини ZMINA Анастасія Даців вважає, що такі зміни послаблюють можливості громадського контролю. Крім того, на відміну від попередньої редакції, відкритість процесу реалізації більше не зазначена серед принципів Стратегії.

Наступним кроком стане підготовка операційного плану на 2027–2029 роки. Кабінет Міністрів має затвердити його протягом шести місяців після набрання чинності указом, тобто до 15 квітня 2027 року. До розроблення залучатимуть державні органи, місцеву владу, представників громадських організацій та фахівців із прав людини. У плані мають визначити конкретні заходи, відповідальних виконавців, строки та показники, за якими оцінюватимуть виконання. Надалі такі плани затверджуватимуть кожні три роки.

Заходи фінансуватимуть із державного та місцевих бюджетів, а також інших дозволених законом джерел. Водночас Стратегія не гарантує окремого обсягу коштів на кожен напрям, тому можливості її виконання залежатимуть і від бюджетних рішень.

Операційний план стане першою перевіркою того, наскільки держава готова виконувати проголошені зобов’язання. Із нього буде зрозуміло, які зміни уряд вважає першочерговими, хто відповідатиме за їх реалізацію та коли очікувати результатів. Надалі ж оцінювати Стратегію доведеться за тим, чи справді людям стало простіше отримати компенсацію за завдану шкоду, захиститися від насильства або домогтися справедливого розгляду скарги на дискримінацію.