16 травня відбулися переговори у Стамбулі між Україною та Росією – перші на такому рівні з моменту провалу перемовин навесні 2022 року. Без участі президентів, без спільної заяви, без прориву – але з тонкими сигналами: сторони не готові домовлятися, але й не готові припинити говорити.
Зустріч тривала менше двох годин і завершилась без конкретних результатів. Проте сама її поява – вже важливий дипломатичний маркер. Вона засвідчила зміну тактики: Москва намагається повернутись до перемовин на своїх умовах, Київ – показати готовність до діалогу, не поступаючись принципами. А західні партнери, включно з США, Великою Британією, Францією та Німеччиною, демонструють: зберігати хоча б мінімальний канал переговорів все ще вважають стратегічно доцільним.
Раніше президент Зеленський наголошував: головна мета України – домогтися щонайменше 30-денного припинення вогню. Без цього, за його словами, неможливо почати обговорення жодних довгострокових рішень щодо миру. Стамбульські переговори стали тестом на те, чи здатна Москва говорити про такі речі серйозно – чи знову обмежиться тактичною імітацією процесу.
Explainer розбирає, що відбулося за зачиненими дверима у Стамбулі – і що це може означати для подальших спроб зупинити війну.
Перед зустріччю – координація з союзниками
У день переговорів українська делегація провела серію зустрічей із західними партнерами — представниками США, Великої Британії, Франції та Німеччини. Це були не формальні консультації, а узгодження позицій напередодні діалогу з Росією: обговорювались рамки, межі поступок і спільна стратегія.
Крім того, відбулася тристороння зустріч за участі України, США та Туреччини. Українську сторону представляли керівник Офісу президента Андрій Єрмак і заступник міністра закордонних справ Андрій Сибіга. Сполучені Штати — державний секретар Марко Рубіо, Туреччину — міністр закордонних справ Хакан Фідан. Зустріч зафіксована на відео, опублікованому МЗС Туреччини.
Після цих зустрічей міністр оборони України Рустем Умєров озвучив публічну позицію Києва. За його словами, Україна налаштована серйозно і готова до прямих переговорів, включно на найвищому рівні — але лише за умови реальних дій, а не чергових політичних жестів.
«Україна готова до повного та безумовного припинення вогню — про це ми зазначали ще під час зустрічей у Джидді та Ріяді з нашими американськими партнерами», — заявив Умєров. — «Ми приїхали до Стамбула не для імітації, а щоб знайти реальні шляхи до справедливого і стійкого миру».
Умови, на яких Київ готовий говорити, залишаються чіткими: щонайменше місяць повного припинення вогню як основа для подальших домовленостей, повернення насильно депортованих українських дітей та всеосяжний обмін полоненими за принципом «всіх на всіх».
Ці сигнали свідчать не лише про послідовність української позиції, а й про небажання перетворити переговори на ритуал. Дипломатичні двері лишаються відчиненими — але на умовах, які не підміняють мир капітуляцією.
Як усе відбувалося
О 13:40 у палаці Долмабахче в Стамбулі розпочалася тристороння зустріч делегацій України, Росії та Туреччини. Україну на переговорах представляв міністр оборони Рустем Умєров, Росію — Володимир Мединський, помічник Путіна, який вже очолював російську делегацію на перемовинах у 2022 році.
Як і тоді, Мединський не мав повноважень ухвалювати будь-які рішення — його присутність мала радше символічний, ніж практичний характер.
Зустріч тривала менше двох годин і завершилася близько 15:20. Сторони спілкувалися через перекладачів. Після завершення — жодних спільних заяв, жодного підписаного документа, жодної зафіксованої домовленості.
Факт самої зустрічі, після трирічної перерви, мав би бути кроком уперед. Але склад делегацій, теми перемовин і відсутність хоч якихось результатів натомість підсилили враження: сторони залишаються надто далекими в ключовому — у самій логіці того, про що вони приїхали говорити.
Про що йшлося
Міністр оборони України Рустем Умєров заявив, що переговори стосувалися трьох тем:
- Припинення вогню;
- Гуманітарні питання, зокрема обмін полоненими;
- Можлива зустріч на рівні лідерів.
«У результаті ми погодились на обмін у форматі “1000 на 1000”. Ми також працюємо над іншими умовами цього обміну», – повідомив Умєров після завершення зустрічі.
Українська сторона планує зосередитися на технічній реалізації домовленого, а далі – оцінювати доцільність наступних кроків.
Знову ультиматуми: російська позиція без змін
Пропозиції, з якими російська делегація прибула до Стамбула, не сигналізували про готовність до переговірного компромісу. Навпаки — вони виглядали як спроба зафіксувати власну позицію, сформульовану ще у 2022 році. Кремль запропонував повернутись до документа, який, за словами російської сторони, був тоді парафований обома державами. Йдеться про текст, що узгоджувався ще в березні 2022-го — в умовах, коли російські війська перебували під Києвом, а Чорноморський флот тиснув з боку Одеси.
Для Києва така ініціатива виглядає анахронічною. За два роки змінилась конфігурація фронту, міжнародна ситуація, обсяг підтримки України та її переговорні рамки. Реальність 2024 року залишилась поза межами російського порядку денного.
За інформацією Bloomberg, Москва озвучила перелік базових умов, які вважає передумовами для початку мирного процесу. Серед них:
- закріплення нейтрального статусу України — без участі в військових союзах і без присутності іноземних баз чи зброї масового ураження;
- офіційна відмова від вимог репарацій;
- юридичне визнання анексії Криму, а також Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, попри те, що російські війська не мають повного контролю над цими територіями.
Крім того, як повідомляє журналіст The Economist Олівер Керол, Росія вимагає, щоб Україна передала під її контроль зазначені регіони і лише після цього можливе припинення вогню. У разі відмови Кремль погрожує розширенням бойових дій на нові території — зокрема Харківську й Сумську області.
За словами того ж Керола, глава делегації РФ Володимир Мединський заявив, що Росія «не хоче війни, але готова воювати скільки завгодно», і натякнув, що втрата ще більшої кількості життів «не виключена».
Такий тон і перелік вимог з боку РФ засвідчують: Москва не виходить за межі логіки ультиматуму. У цій логіці мир розглядається не як результат переговорів, а як підтвердження переваги однієї зі сторін — причому без урахування політичних чи безпекових реалій другої.
Україна, зі свого боку, не демонструє готовності приймати ці умови за відправну точку. Як і в 2022-му, Київ розглядає російські «мирні ініціативи» як інструмент тиску, а не діалогу.
Без ілюзій: що кажуть експерти про Стамбул
Повернення до рамок 2022 року — це не переговірна стратегія, а спроба переграти війну на папері. І для України, і для самої Росії — це виглядає нежиттєздатно, вважає політичний аналітик Ігар Тишкевич.
«Для України це неактуально: тоді російські війська стояли під Києвом, а флот — біля Одеси. Для Росії — теж беззмістовно, бо ці документи не включали питання про новоокуповані території», — каже він.
Тишкевич вважає, що Москва намагається не стільки домовитись, скільки відновити певну подобу «Мінська-2», але без участі США. Саме тому, ймовірно, росіяни наполягали на виключенні американських представників: це дозволяє Кремлю розділити переговори з Україною, ЄС і адміністрацією Трампа на окремі треки — з меншими зобов’язаннями й більшою гнучкістю у кожному з напрямів.
Політолог Володимир Фесенко теж не очікував прориву, але наголошує: дипломатична динаміка — важлива сама по собі.
«Домовленості про припинення вогню не вигідні Росії – це виглядатиме як програш. Але імітація переговорів дозволяє їй зберігати вигляд “відкритості” і уникати повної дипломатичної ізоляції», — пояснює він.
За словами Фесенка, вихід України з перемовин був би контрпродуктивним: цим скористалася б Росія, а також це могло б створити напруження у діалозі з західними партнерами, зокрема з командою Дональда Трампа.
«Стамбул – це лише початок. Далі буде», — додає він.
