Саудівська Аравія вкотре стає місцем, де світові лідери намагаються залагодити проблеми, які самі ж і створили. 23–25 березня в Ер-Ріяді відбулося кілька раундів почергових переговорів між США, Україною та Росією. Офіційно переговори в Саудівській Аравії були «технічними» — що в дипломатичній мові означає: ми домовилися про щось, але тепер треба розібратися, що саме це означає.

Хронологія переговорів

Переговорний марафон включав:

  • 23 березня: п’ятигодинні переговори України та США з однією перервою на каву (або щось міцніше);
  • 24 березня: 12-годинний (!) діалог США та РФ, під час якого журналістів тримали подалі від Ritz-Carlton;
  • 25 березня: короткий, годинний брифінг Україна-США, бо що ще можна сказати після двох виснажливих днів?

Переговори в Саудівській Аравії – учасники

Переговори в Ер-Ріяді – радше технічний діалог, аніж історичний прорив. Враховуючи рівень учасників (особливо з боку США і Росії), жодних підписаних документів не очікувалось.

Офіційну Москву представляли Григорій Карасін (голова Комітету Ради Федерації з міжнародних справ) і Сергій Бесєда (радник директора ФСБ). Від США були Ендрю Пік (старший директор Ради національної безпеки) і Майкл Антон (директор планування політики Держдепу). Українська делегація виглядала значно солідніше: міністр оборони Рустем Умєров, заступник голови ОП Павло Паліса, заступник керівника ОП Ігор Жовква, заступник міністра енергетики Микола Колісник та держсекретар МЗС Олександр Карасевич. Можливо, такий склад обрано навмисне – з пересторогою щодо потенційних «підстав» з боку росіян.

Про що ж домовились?

І тут починається найцікавіше. Формально – ні про що. Жодних підписаних угод, лише інформаційні заяви Білого дому, Кремля та українського уряду. І, як не дивно, їхні версії помітно відрізняються.

За даними США, сторони домовились про:

  • безпеку судноплавства в Чорному морі,
  • заборону використання комерційних суден у військових цілях,
  • розробку заходів щодо недопущення ударів по енергетичних об’єктах.

Ще цікавіша ситуація із «перемир’ям на морі» та так званим відновленням Зернової угоди. Україна вважає, що вихід російських кораблів за межі східної частини Чорного моря буде порушенням домовленостей. Росія і США це не підтверджують. До того ж Кремль знову висунув ультиматум, заявивши, що без зняття санкцій про безпеку судноплавства годі й говорити, і озвучив конкретні умови:

  • відновлення доступу Россільгоспбанку до SWIFT і зняття обмежень з інших банків, пов’язаних із торгівлею продовольством;
  • скасування санкцій проти виробників та експортерів російських продуктів і добрив;
  • дозвіл на обслуговування російських суден у портах;
  • зняття обмежень на постачання до Росії сільськогосподарської техніки.

Також Росія заявила власну версію домовленостей щодо енергетики: мораторій на атаки стартує 18 березня 2025 року і триватиме 30 днів, із можливістю продовження – або ж виходу з угоди в разі її порушення.

Володимир Зеленський відреагував на це так: «Москва вже почала маніпулювати», видаючи бажане за дійсне. Він наголосив, що «є чіткі заяви Білого дому, де все зазначено», а не вигадки про залежність «тиші в Чорному морі» від санкцій.

Пізно ввечері 25 березня Кремль опублікував список російських та українських енергетичних об’єктів, на які поширюватиметься мораторій на удари. Москва стверджує, що цей документ погоджений із Вашингтоном. До списку увійшли:

  • нафтопереробні підприємства,
  • нафто- і газопроводи, сховища та насосні станції,
  • електростанції, підстанції та трансформатори,
  • атомні електростанції,
  • дамби гідроелектростанцій.

Очевидно, що тлумачення угоди у Кремлі та Білому домі суттєво відрізняються. Тож ключове питання залишається відкритим: хто кого переграє в цій дипломатичній шаховій партії?

І ще одна загадка: Вашингтон заявив, що «вітає посередництво третіх країн у виконанні енергетичних і морських угод». Але хто ці «треті країни»? Туреччина? Китай? Чи, можливо, хтось зовсім неочікуваний?

Переговори в Саудівській Аравії: стара тактика Кремля в новій упаковці

Москва знову намагається продати свої старі наративи, використовуючи інформаційний вакуум навколо нещодавніх переговорів у Саудівській Аравії. Про це йдеться в аналітичному звіті Інституту вивчення війни (ISW). Кремль використовує брак деталей про зустрічі США з делегаціями України та Росії, щоб просувати звичні звинувачення і маніпуляції.

Аналітики ISW зазначають: на таких переговорах Москва не стільки веде діалог, скільки ретранслює свої пропагандистські меседжі, спрямовані на підрив підтримки України. Ідея змістовного обговорення припинення війни, схоже, так і залишається десь у паралельній реальності.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Велика телефонна дипломатія: Трамп і Путін говорили, але прориву немає

ISW також звертає увагу на інший цікавий тренд: Кремль робить акцент не на війні проти України, а на переговорах зі США. Російські чиновники все частіше наголошують, що для них важливіше «ширше врегулювання» американо-російських відносин. Тобто, передусім зняття санкцій, стримування НАТО і збереження геополітичного впливу. Як зазначив депутат Держдуми В’ячеслав Ніконов у коментарі New York Times, Путін вважає відносини з Вашингтоном пріоритетнішими, ніж «питання України».

Висновок? Москва продовжує свою гру, намагаючись змістити фокус із реальних воєнних злочинів на глобальні «угоди століття». Проте її аргументи залишаються такими ж слабкими, як і раніше.

Що кажуть експерти

Михайло Самусь, директор New Geopolitics Research Network:

«Здається, навіть росіяни не очікували такого прогресу: США знімають санкції з Росії просто за те, що вони не будуть (начебто) порушувати міжнародне морське право в Чорному морі. Як каже Маск: Wow».

Самусь наголошує: якщо вдасться заборонити російським військовим кораблям заходити у західну частину Чорного моря, це буде важливий крок. Адже після можливого «припинення вогню» ЧФ РФ міг би повернутися до тактики гібридного домінування в регіоні.

Іван Киричевський, військовий експерт Defense Express:

«Відкрите питання: як взагалі контролювати виконання цих домовленостей? Наприклад, у нас немає патрульної авіації відповідної дальності дії, тому й “очі”, які стежать за кораблями ЧФ РФ у Новоросійську, — не наші».

Експерт наголошує, що навіть після «тактичного відступу» російського флоту до Новоросійська, у тимчасово окупованому Севастополі залишаються великі десантні кораблі, корвети, фрегати і ракетні катери, які можуть загрожувати цивільному судноплавству України.

Також Киричевський звертає увагу на підводну загрозу: «Російські субмарини можуть не тільки запускати “Калібри”, але й займатися мінуванням або навіть торпедуванням українських суден». Він підкреслює, що у Чорному морі боєздатні підводні сили мають лише РФ і Туреччина, а в України немає власної патрульної авіації, щоб ефективно їм протистояти.

Андрій Клименко, керівник проєкту Інститут Чорноморських досліджень:

«Весь цей комплекс того, що називається “домовленостями” по морю, одночасно реалізувати неможливо. Наміри сторін діаметральні. Вони не співставні. Я не бачу, що тут обговорювати».

Клименко наголошує, що Україна хоче захистити свої порти, а Росія — знищити експортний коридор і повернути контроль над морським трафіком. «Ми ніколи не били по їхніх портах, лише по 44 військових кораблях і катерах (22 потоплені, 20 пошкоджені). Вони ж тільки у 2024 році запустили по Одеській області 128 балістичних “Іскандерів”, а за весь час війни пошкодили 33 цивільних судна».

За його словами, головна мрія Кремля — повернути Чорноморський флот до Криму. «Ми вважаємо, що цього не може бути ніколи».

Вадим Денисенко, виконавчий директор Українського інституту майбутнього:

Головним наслідком Ер-Ріяду стала заява Трампа про те, що “можливо, Росія тягне час”.

На думку Денисенка, Трамп багато поставив на ці переговори й ще певний час буде вести гру з Кремлем. Але відсутність спільного прес-релізу та три окремі версії підсумків переговорів — російська, американська та українська — сигналізують, що домовленостей немає і санкції залишаються в силі.

«Це лише початок переговорного процесу, але його шанси на успіх мінімальні. Якщо позиція Кремля не зміниться (а це практично нереально), постануть два питання: кого Трамп зробить винним у можливому зриві перемовин і чи послідують санкції проти Росії після цього», — підсумовує експерт.

«Про закінчення війни мова вже не йде», — підсумовує Денисенко.

Що далі?

Логічний висновок – продовження переговорів і формалізація результатів. Президент Зеленський вже анонсував нові мирні ініціативи. Але що непокоїть?

Процес узгодження домовленостей виглядає надто заплутаним і суперечливим. Це створює ризик появи «нібито-домовленостей», які можна тлумачити по-різному. Як показав досвід Мінських угод, така невизначеність – це шлях до майбутніх проблем. Якщо документ не має юридичної сили – він не зобов’язує нікого ні до чого.

Окреме питання – контроль за виконанням. США хочуть бути арбітром, але як саме вони контролюватимуть дотримання домовленостей і реагуватимуть на порушення?

Досвід команди Трампа змушує задуматися. У 2020 році він організував «Вашингтонську угоду» між Сербією та Косово, де кожна сторона підписала свою власну, відмінну від іншої версію документа. Основне питання – невизнання Сербією незалежності Косово – угода не вирішила. Білий дім презентував її як прорив, хоча більшість пунктів так і залишилися на папері. І відповідальність за невиконання? Жодної. Юридично ці угоди не мали зобов’язальної сили, а були лише політичними деклараціями.

Чи не чекає на нас така ж доля з домовленостями в Ер-Ріяді? Враховуючи складність переговорного процесу, поки що це виглядає дуже ймовірно. Тому критично важливо, щоб домовленості не залишали простору для подвійних тлумачень і мали чітке юридичне оформлення. Інакше нас знову можуть залишити наодинці з «нібито-домовленостями», відповідальність за які – суто добровільна.