Наприкінці року різдвяні пісні звучать усюди – у фільмах, магазинах, плейлистах і на радіо. Частина з них повторюється десятиліттями без змін, частина адаптується до нових форматів, але сам набір знайомих мелодій майже не змінюється.

Більшість цих пісень мають конкретне походження, авторів і дату появи. Деякі виникли як релігійні твори, інші – як світські композиції, написані для сцени, радіо або кіно. З часом вони втратили зв’язок із первинним контекстом і стали універсальними маркерами Різдва.

Історія різдвяних хітів – це історія культурних трансформацій: як локальні традиції ставали масовими, як пісні подорожували між країнами, мовами й індустріями, і як Різдво поступово перетворювалося на глобальний культурний сезон.

Explainer пояснює, як з’явилися десять найвідоміших різдвяних пісень, у яких умовах вони були створені – і чому саме ці композиції закріпилися в популярній культурі.

Історичне тло: як різдвяна пісня стала масовою культурою

До ХІХ століття різдвяна музика переважно асоціювалася з церковним контекстом. Колядки виконувалися під час богослужінь або в межах локальних обрядових традицій, часто без зафіксованого авторства. Їхнє поширення було обмежене регіоном, мовою й усною передачею.

Ситуація почала змінюватися з розвитком міського середовища, нотного друку та публічних концертів. У ХІХ – на початку ХХ століття різдвяні пісні дедалі частіше виходили за межі храму й ставали частиною світської культури. Водночас з’являється поділ між релігійними колядками та новими, світськими різдвяними композиціями, які апелювали не до біблійних сюжетів, а до емоцій, домашньої атмосфери й сезонного настрою .

Радіо, звукозапис і кіно остаточно закріпили цей процес. У першій половині ХХ століття різдвяна пісня перетворюється на формат, який можна тиражувати, перекладати, адаптувати й комерціалізувати. Саме тоді формується канон – обмежений набір композицій, які з року в рік повертаються в публічний простір.

Цей канон складається з дуже різних за походженням пісень. Серед них – давні народні мелодії, авторські твори композиторів початку ХХ століття та пісні, написані спеціально для сцени чи масової аудиторії. Одна з таких історій – шлях української щедрівки до статусу світового різдвяного хіта.

Carol of the Bells: від щедрівки до глобального символу Різдва

Пісня, відома сьогодні як Carol of the Bells, має українське походження і не була різдвяною за задумом. Її основою стала давня щедрівка «Щедрик» – обрядова пісня, яку виконували навесні або на Щедрий вечір і яка походить із дохристиянської традиції. У тексті йдеться не про Різдво, а про добробут, врожай і родинне благополуччя .

Музичну обробку народної мелодії створив Микола Леонтович. Роботу над твором він почав 1910 року і завершував упродовж кількох років, перетворивши просту одноголосу мелодію на складний хоровий твір з повторюваним мотивом. Прем’єра відбулася в Києві 29 грудня 1916 року, де «Щедрик» виконав студентський хор під керівництвом Олександра Кошиця.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли колядують, щедрують та посівають — дати за новим церковним календарем

Міжнародна історія пісні почалася після 1919 року, коли Українська Народна Республіка використала культуру як інструмент дипломатії. Український національний хор вирушив на гастролі Європою, а згодом – до США. Саме під час цих турне «Щедрик» прозвучав у Празі, Парижі, Лондоні та Нью-Йорку, де отримав надзвичайний резонанс у пресі та серед публіки.

Англомовна версія з текстом про дзвони з’явилася лише 1936 року у США. Відтоді композиція поступово втратила зв’язок зі своїм обрядовим походженням і закріпилася в масовій культурі як різдвяна. Сьогодні Carol of the Bells звучить у фільмах, рекламі, спортивних подіях і щорічних святкових програмах, хоча її первинний сенс і контекст для більшості слухачів залишаються невідомими.

Silent Night: пісня, що вийшла за межі церкви

Одна з найвідоміших різдвяних пісень у світі – Silent Night – з’явилася на початку ХІХ століття в Австрії. Її історія добре задокументована й не пов’язана з фольклорними нашаруваннями або тривалою усною традицією.

Текст пісні написав священник Йозеф Мор у 1816 році. Музику створив композитор і органіст Франц Ксавер Ґрубер. Прем’єрне виконання відбулося на Різдво 1818 року в церкві Святого Миколая в Оберндорфі, невеликому містечку поблизу Зальцбурга . За однією з зафіксованих версій, твір уперше прозвучав у супроводі гітари, а не органу.

Пісня швидко вийшла за межі локальної парафії. Її почали виконувати мандрівні співочі родини з Тіролю, які включали Silent Night до свого репертуару під час гастролей у Німеччині та інших частинах Європи. Уже в середині ХІХ століття вона була перекладена кількома мовами й закріпилася як обов’язковий елемент різдвяних богослужінь.

У ХХ столітті Silent Night остаточно перейшла з церковного простору в масову культуру. Її виконували оперні співаки, попартисти й хори, вона звучала на радіо та в кіно. Поступово пісня втратила прив’язку до конкретної конфесійної традиції й стала універсальним різдвяним стандартом, прийнятним у будь-якому культурному контексті.

Jingle Bells: різдвяний хіт, який не був різдвяним

Пісня Jingle Bells з’явилася у США в середині ХІХ століття й спочатку не мала жодного стосунку до Різдва. Її написав композитор Джеймс Лорд Пірпонт, а перше видання побачило світ у 1857 році під назвою One Horse Open Sleigh .

Твір був задуманий як легка світська пісня, пов’язана з зимовими розвагами – зокрема, катанням на санях. У початковій версії немає жодних релігійних мотивів або прямих згадок Різдва. Йдеться про швидкість, змагання і популярну тоді культуру зимового дозвілля.

Назва Jingle Bells закріпилася згодом, коли пісню почали виконувати на сезонних заходах і в шкільних програмах. Завдяки простій мелодії та запам’ятовуваному приспіву вона швидко поширилася за межі авторського контексту й стала частиною загального зимового репертуару.

У ХХ столітті Jingle Bells остаточно інтегрувалася в різдвяний канон. Її регулярно використовували в радіоефірах, а згодом – у кіно та телевізійних шоу. Пісня стала однією з перших, яку масово адаптували для дитячої аудиторії, що ще більше посилило її асоціацію з Різдвом, попри відсутність релігійного змісту.

White Christmas: різдвяна пісня як продукт масової індустрії

Пісня White Christmas стала одним із перших прикладів того, як різдвяна музика перетворюється на масштабний комерційний продукт. Її написав композитор Irving Berlin на початку 1940-х років. Вперше композиція прозвучала у фільмі Holiday Inn 1942 року у виконанні Бінґа Кросбі .

На відміну від традиційних колядок, White Christmas не має релігійного сюжету. У центрі пісні – ностальгія за ідеалізованим святом, спогад про «правильне» Різдво, яке існує радше в уяві, ніж у реальності. Саме ця інтонація зробила її особливо близькою для американської аудиторії воєнного часу.

Пісня швидко вийшла за межі кіно. Запис Бінґа Кросбі став одним із найбільш продаваних синглів ХХ століття, а сама композиція почала регулярно повертатися в ефір наприкінці кожного року. Вона закріпила новий стандарт різдвяної пісні – не як обрядового твору, а як емоційного саундтреку до сезону.

Успіх White Christmas показав, що різдвяна музика може бути частиною індустрії розваг на рівні з поп- та кінопродукцією. Від цього моменту різдвяні пісні дедалі частіше створюються не для храму чи громади, а для радіо, кіно і масової аудиторії.

O Holy Night: різдвяна пісня між поезією та сценою

Пісня O Holy Night з’явилася у Франції в середині ХІХ століття й від самого початку була авторським твором, а не фольклорною колядкою. Її першою версією став Cantique de Noël – вірш, написаний у 1843 році поетом Пласідом Каппо з нагоди оновлення церковного органу в містечку Рокмор.

Музику до тексту створив композитор Адольф Шарль Адам. Прем’єра пісні відбулася під час різдвяної меси, однак її подальша доля швидко вийшла за межі суто церковного виконання . Завдяки складній мелодії й широкому вокальному діапазону O Holy Night почали сприймати як концертний твір.

У другій половині ХІХ століття пісня поширилася за межі Франції. Англомовний переклад з’явився у США, де композиція набула популярності серед сольних виконавців і хорових колективів. В американському контексті вона поступово стала частиною різдвяного репертуару поза богослужіннями.

На відміну від простіших різдвяних пісень, O Holy Night рідко звучала в побутовому середовищі. Її закріплення в каноні відбулося через сцену, професійне виконання й пізніше – через записи оперних і естрадних співаків. Саме так вона перетворилася на один із «великоформатних» різдвяних стандартів ХХ століття.

O Come, All Ye Faithful: колядка з політичним підтекстом

O Come, All Ye Faithful – це різдвяна колядка (гімн), відома також під латинською назвою Adeste Fideles. Її походження пов’язують із серединою XVIII століття. Найімовірнішим автором тексту й мелодії вважають англійського музиканта Джон Френсіс Вейд, який опублікував гімн у збірці Cantus diversi 1751 року.

Колядка має чіткий християнський зміст і тривалий час функціонувала в католицькому богослужбовому контексті, зокрема серед англійських католиків у вигнанні. Водночас дослідники звертають увагу на можливий прихований політичний шар: окремі формулювання Adeste Fideles могли містити алюзії на якобітський рух і підтримку Бонні Принца Чарлі після поразки повстання 1745 року.

Ширше поширення колядка отримала в ХІХ столітті. Вирішальним стало її включення до обряду Service of Nine Lessons and Carols, започаткованого 1880 року в соборі Труро. У ХХ столітті ця традиція, особливо у виконанні хору King’s College у Кембриджі, набула міжнародної впізнаваності завдяки радіо й телебаченню.

Сьогодні O Come, All Ye Faithful виконується як у церковному, так і в концертному середовищі. Вона зберегла статус колядки, водночас закріпившись у глобальному різдвяному каноні – приклад того, як літургійний гімн із локальним контекстом став універсальним.

Santa Claus Is Coming to Town: різдвяний хіт, створений для радіо

Santa Claus Is Coming to Town з’явилася у 1934 році й від самого початку була частиною масової культури, а не різдвяної традиції в її класичному розумінні. Текст пісні написав Гейвен Ґіллеспі, музику – Джон Фред Кутс.

Пісню вперше виконав Едді Кантор у своєму радіошоу. Виступ не був записаний, але реакція аудиторії виявилася миттєвою – слухачі масово почали замовляти ноти. Саме радіо стало ключовим каналом поширення композиції, ще до того, як вона отримала студійні записи.

За походженням це світська різдвяна пісня, орієнтована насамперед на дитячу аудиторію. Її наратив побудований навколо образу Санта-Клауса як наглядача за поведінкою дітей – мотиву, що легко адаптувався до масового споживання. Попри початковий скепсис звукозаписних компаній, які вважали тему надто вузькою, пісня швидко стала хітом.

Упродовж 1940–1960-х років Santa Claus Is Coming to Town регулярно поверталася в ефір у нових виконаннях. Її записували найпопулярніші артисти свого часу, що закріпило композицію як обов’язкову частину різдвяного сезону. Нове життя пісня отримала у 1970 році завдяки анімаційному фільму студії Rankin/Bass, який остаточно закріпив її зв’язок із телевізійною різдвяною традицією.

Сьогодні Santa Claus Is Coming to Town залишається прикладом того, як різдвяна музика працює в логіці індустрії розваг – із чіткою аудиторією, повторюваним сюжетом і постійною присутністю в кіно, телебаченні та попкультурі.

Have Yourself a Merry Little Christmas: різдвяна пісня, написана для кіно

Have Yourself a Merry Little Christmas була написана спеціально для кіно і вперше прозвучала у фільмі Meet Me in St. Louis. Автори пісні – композитори Г’ю Мартін і Ральф Блейн, які працювали над музикою для голлівудських мюзиклів MGM у 1940-х роках .

У фільмі пісню виконує Джуді Гарленд. Вона звучить у сцені, де героїня намагається заспокоїти молодшу сестру напередодні вимушеного переїзду родини. Контекст сцени визначив інтонацію композиції – стриману, сумну, без звичної для різдвяних пісень святковості.

Початкова версія тексту була значно похмурішою. За спогадами Г’ю Мартіна, перші рядки містили прямі натяки на втрату й розлуку, що не влаштовувало ані режисера Вінсента Міннеллі, ані саму Гарленд. На їхню вимогу текст переписали, зберігши емоційну напругу, але зробивши пісню менш безнадійною.

Пізніше композиція зазнала ще однієї редакції. У 1957 році, на прохання Френка Сінатри, Мартін змінив окремі рядки, щоб пісня звучала оптимістичніше. В обігу залишилися обидві версії – кінематографічна й пізніша концертна.

Have Yourself a Merry Little Christmas закріпилася в різдвяному каноні саме завдяки кіно. Вона стала прикладом того, як пісня, написана для конкретної сцени й драматургічної задачі, вийшла за межі фільму й почала жити окремим життям у сезонному репертуарі.

All I Want for Christmas Is You: різдвяний хіт епохи стримінгу

All I Want for Christmas Is You вийшла 1994 року на різдвяному альбомі Merry Christmas і згодом стала найуспішнішою різдвяною піснею цифрової доби. Її виконує Мерая Кері, яка на момент релізу вже мала статус попзірки, але вагалася щодо запису святкового альбому – різдвяна музика тоді асоціювалася з пізнім етапом кар’єри.

Пісню не випускали як окремий комерційний сингл одразу, тож вона з’явилася в чартах пізніше. Лише з початку 2000-х All I Want for Christmas Is You почала регулярно повертатися в рейтинги наприкінці кожного року. У 2019-му композиція вперше очолила Billboard Hot 100, а з того часу щороку повертається до верхніх позицій рейтингу.

Успіх пісні тісно пов’язаний зі стримінговою моделлю споживання музики. За даними з документа, вона зібрала мільярди прослуховувань і стала найприбутковішою різдвяною композицією в історії, з доходами від роялті понад 60 мільйонів доларів. Її стиль – поєднання звучання дівочих гуртів 1960-х із сучасною поппродукцією – зробив пісню впізнаваною поза поколіннями.

All I Want for Christmas Is You закріпила новий тип різдвяного стандарту – не церковного й не кінематографічного, а створеного для попіндустрії та цифрових платформ. Саме цей трек остаточно переніс різдвяну музику в логіку щорічних стримінгових циклів і глобальних чартів.

Last Christmas: різдвяний хіт без Різдва

Last Christmas вийшла у 1984 році у виконанні британського дуету Wham!. Пісню написав і спродюсував Джордж Майкл. Вона з’явилася в період піку популярності гурту й одразу була сприйнята як різдвяна, хоча в тексті немає жодних релігійних мотивів.

На відміну від класичних колядок або святкових стандартів, Last Christmas – це пісня про розрив і емоційну втрату. Різдво в ній виступає не темою, а часовою рамкою, маркером моменту, коли особисті стосунки остаточно руйнуються. Саме ця інтонація відрізняла трек від більшості різдвяної музики 1980-х.

Комерційно пісня мала складну історію. У рік виходу вона не змогла очолити британський чарт, поступившись благодійному синглу Band Aid Do They Know It’s Christmas?, у якому також брав участь Джордж Майкл. Водночас Last Christmas швидко стала сезонною класикою, повертаючись у чарти майже щороку.

З часом пісня закріпила окремий тип різдвяного хіта – світського, поп-орієнтованого й емоційно стриманого. Її регулярно перевидають, переспівують і використовують у кіно та рекламі. У ХХІ столітті Last Christmas стала прикладом того, як поппісня без прямого зв’язку зі святковим наративом може перетворитися на невід’ємну частину різдвяного сезону.

Що об’єднує різдвяні хіти

Історії цих десяти пісень показують, що різдвяний канон не формувався за єдиним сценарієм. У ньому поруч існують церковні колядки XVIII–XIX століть, пісні, написані для кіно, радіо або телебачення, і попхіти, створені для масової індустрії розваг. Їх об’єднує не жанр і не стиль, а здатність щороку повертатися в публічний простір.

Більшість різдвяних стандартів не були задумані як «вічні». Частина з них виникла з конкретної нагоди – прем’єри фільму, радіоефіру або церковної служби. Інші змінювали значення з часом: народні пісні втрачали обрядовий контекст, а світські композиції набували статусу традиції. Вирішальну роль у цьому процесі відігравали медіа – спершу друк і ноти, потім радіо, кіно, телебачення й стримінгові платформи.

Ще одна спільна риса – повторюваність. Різдвяні пісні живуть не постійно, а сезонно. Саме регулярне повернення раз на рік закріплює їх у пам’яті й створює відчуття стабільності, незалежно від того, чи йдеться про церковний гімн, пісню з мюзиклу або попхіт 1980-х.

У підсумку різдвяна музика функціонує як культурний архів. Вона зберігає різні епохи, інтонації й уявлення про свято, не стираючи їхніх відмінностей. Саме тому один і той самий плейлист може поєднувати пісні з різницею у кілька століть – і при цьому звучати цілісно.