18–19 листопада відбувся саміт АТЕС у Шеньчжені (КНР), де Дональд Трамп, Сі Цзіньпін і Володимир Путін уперше зустрілися втрьох. Для Кремля така зустріч була нагодою показати, що Росія повернулася до кола великих держав, які вирішують долю світу. Щоправда, сидіти за одним столом із лідерами США та Китаю ще не означає мати такий самий вплив на ухвалення рішень.
Різниця у ставленні до гостей стала помітною ще 18 листопада, коли Сі Цзіньпін особисто зустрів Трампа в аеропорту, а приймати Путіна доручили Цай Ці, одному з найвпливовіших керівників Компартії Китаю. На спільному фото між американським і російським президентами стояла дружина Сі Цзіньпіна, а під час урочистого прийому пролунав «Трепак» із «Лускунчика».
Explainer розбирався, чого хотіли домогтися від зустрічі Трамп, Сі Цзіньпін і Путін, чому китайському лідеру не потрібна нова Ялта та що домовленості трьох держав можуть означати для України.
Про що домовилися Трамп, Сі та Путін у Шеньчжені
Переговори 19 листопада тривали близько 80 хвилин. За їхніми підсумками лідери США, Китаю та Росії оприлюднили «Декларацію заради миру», яка складалася з чотирьох загальних положень. Попри історичний формат зустрічі, жодного конкретного плану врегулювання міжнародних конфліктів учасники так і не представили.

У спільній декларації, оприлюдненій Білим домом, три держави підтримали реформування ООН, але не уточнили, що саме пропонують змінити. Так само вони заявили про намір збільшувати виробництво й постачання нафтопродуктів, не назвавши ні обсягів, ні термінів. Щодо ядерної зброї сторони обмежилися підтвердженням того, що ядерну війну неможливо виграти, та домовилися продовжити переговори про зменшення ризиків. Про скорочення ядерних арсеналів у документі не йдеться.
Окремий пункт декларації стосувався Міжнародного кримінального суду. Лідери трьох держав наголосили на необхідності поважати імунітет державних посадовців і закликали МКС не зловживати своєю юрисдикцією. Для Путіна, на якого суд видав ордер на арешт за підозрою в незаконній депортації українських дітей, така заява стала політично вигідним результатом переговорів. Утім, як звертає увагу журналіст і публіцист Віталій Портников, претензії до МКС має і Трамп, зокрема через ордер на арешт прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу. Водночас ані США, ані Росія, ані Китай не є учасниками Римського статуту, тому їхня декларація не змінює повноважень суду й не скасовує чинних ордерів на арешт.
Ялта 2.0, якої не сталося
Для Кремля значення зустрічі полягало передусім у самому факті переговорів із лідерами США та Китаю. Російська пропаганда поспішила провести паралелі з Ялтинською конференцією 1945 року, коли Сталін, Рузвельт і Черчилль домовлялися про повоєнний устрій світу. В окупованій Ялті навіть встановили інсталяцію із зображеннями Путіна, Трампа та Сі Цзіньпіна поруч із пам’ятником лідерам «Великої трійки». А 19 листопада Путін ствердно кивнув, коли журналіст запитав, чи нагадує йому саміт «Ялту 2.0».
Проте, як нагадує Портников, у 1945 році за столом переговорів сиділи союзники, які разом перемагали нацистську Німеччину. Тепер на місце серед них претендує керівник держави, яка сама веде загарбницьку війну. До того ж у Шеньчжені лідери трьох країн не домовилися навіть про постійний формат тристоронніх переговорів. Путін отримав бажану фотографію поруч із Трампом і Сі, але не домігся ані визнання російських територіальних претензій, ані перегляду європейського порядку безпеки.

Чому Китаю не потрібна нова Ялта
Сі Цзіньпін не збирається ділити світ із Путіним на рівних. Китай має власні інтереси у відносинах зі США, тоді як Росія потрібна йому як політичний партнер, постачальник ресурсів і ринок збуту китайських технологій.
Політолог Вадим Денисенко звертає увагу на історичний контекст. Китай не брав участі в Ялтинській конференції 1945 року, хоча її учасники домовлялися, зокрема, про радянські привілеї в Маньчжурії. На думку політолога, Пекін навряд чи зацікавлений у поверненні до такого формату, особливо якщо йдеться про відновлення російського впливу в Європі.
Під час двосторонньої зустрічі 18 листопада Сі закликав Росію разом із Китаєм просувати багатополярний світовий порядок. Однак за цією риторикою стоять дедалі менш рівноправні економічні відносини. За даними польського Центру східних досліджень OSW, частка Китаю в російському імпорті машин, промислового обладнання та запчастин сягнула 90%. Для самого Китаю Росія має значно меншу вагу як торговельний партнер.
Денисенко вважає, що Росія фактично перетворюється на майданчик для масштабного випробування китайських технологій. Після виходу західних компаній їхнє місце в російській промисловості поступово займають китайські виробники обладнання та комплектуючих. За оцінкою політолога, така залежність у найближчі 10–15 років може серйозно обмежити зовнішньополітичну самостійність Москви.
Одним із небагатьох козирів Путіна Денисенко називає Північний морський шлях. Маршрут уздовж російського арктичного узбережжя дозволяє скоротити шлях між Азією та Європою, а прилеглі території мають значні запаси енергоресурсів. Проблема для Москви в тому, що розвиток цього напрямку потребує інвестицій, сучасного обладнання та інфраструктури, яких Росії бракує. На думку Денисенка, Путін розраховує залучити до арктичних проєктів Китай і США, залишивши за Москвою роль посередника. Проте Пекін розвиває власні можливості в Арктиці й не поспішає приймати російські умови.

Путін опинився перед вибором: продовжувати війну, дедалі більше залежачи від китайських технологій, чи погодитися на її завершення, так і не досягнувши своїх політичних цілей. Кремль намагається домогтися поступок щодо України та скасування західних санкцій, водночас не відмовляючись від своїх вимог.
Денисенко вважає, що Китай не має причин допомагати Москві швидше розв’язати цю суперечність. Для Пекіна можливі мирні домовленості щодо України пов’язані також із його торговельними інтересами у відносинах зі США та Європою.
Поки ж китайська економічна підтримка допомагає Росії продовжувати війну. Як зазначають дослідники CSIS, постачання китайських електронних компонентів і промислового обладнання залишаються важливими для російського військового виробництва. Пекін має важелі впливу на Кремль, але поки використовує їх насамперед у власних інтересах, а не для припинення російської агресії.
Чого Трамп домагався у Шеньчжені
Для Дональда Трампа саміт у Шеньчжені став нагодою показати, що він здатний домовлятися навіть із головними суперниками США. Після проміжних виборів 3 листопада, на яких республіканці втратили контроль над обома палатами Конгресу, американському президенту особливо потрібні зовнішньополітичні успіхи. Уже із січня 2027 року проводити власну політику без опору демократів йому буде значно складніше. До того ж, за оцінкою виконавчого директора тайванського Інституту досліджень національної політики Хун-жень Вана, Трамп прагне зменшити витрати на одночасне протистояння з Китаєм, Росією та Іраном.
Утім, головним партнером і водночас конкурентом Трампа у Шеньчжені залишався Сі Цзіньпін. На двосторонніх переговорах вони обговорювали торговельні тарифи, постачання рідкісноземельних металів і доступ Китаю до американських технологій. За даними Міжнародного енергетичного агентства, Китай контролює понад 90% світової переробки магнітних рідкісноземельних елементів, необхідних для виробництва електромобілів, електроніки та військової техніки. Пекін використовує обмеження на їхній експорт як засіб тиску на Вашингтон, який, своєю чергою, стримує постачання до Китаю передових мікрочипів, зокрема тих, що використовуються для розвитку штучного інтелекту.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Переговори Трампа і Сі Цзіньпіна: про що домовилися США та Китай
Ситуацію додатково загострив скандал навколо Nvidia, після якого багаторічний керівник компанії Дженсен Хуанг подав у відставку. Повідомлення про його зв’язки з представницею компанії-партнера, яку запідозрили у зв’язках із китайською розвідкою, посилили вимоги у Вашингтоні жорсткіше контролювати експорт американських чипів. Проте, за повідомленнями американських медіа, переговори Трампа та Сі 19 листопада не принесли суттєвого прориву. Суперечності щодо технологій, рідкісноземельних металів і тарифів залишилися невирішеними.
Тристороння зустріч із Путіним дозволила Трампу порушити й питання ядерної безпеки. Після того як у лютому 2026 року завершився термін дії договору СНО-3, який обмежував стратегічні ядерні арсенали США та Росії, Вашингтон прагне залучити до нових домовленостей Китай. Однак Пекін не готовий брати на себе такі самі зобов’язання, оскільки його ядерний арсенал значно менший за американський і російський.

Віталій Портников звертає увагу на суперечність у позиції Сі Цзіньпіна. Китайський лідер виступив за повне ядерне роззброєння, хоча його країна продовжує нарощувати кількість боєзарядів. При цьому Пекін наполягає, що США та Росія спочатку мають скоротити свої арсенали до порівнянного з китайським рівня. Тож замість нової угоди про контроль над ядерними озброєннями Трамп отримав лише згоду продовжувати переговори про зменшення ядерних ризиків.
Що саміт у Шеньчжені означає для України
Війна Росії проти України не потрапила до підсумкової декларації саміту, хоча була однією з тем переговорів. За даними Reuters, помічник російського президента Юрій Ушаков повідомив, що саме українське питання було головним під час окремої зустрічі Трампа й Путіна 19 листопада. Однак жодних домовленостей про припинення бойових дій сторони не оголосили.
Для Києва головний ризик полягає в тому, що Кремль намагається використати прямий діалог із Вашингтоном, щоб домогтися не лише поступок щодо України, а й змін у системі європейської безпеки. Зокрема, Москва прагне переглянути військову присутність НАТО у Східній Європі. Володимир Зеленський раніше попереджав про ризик послаблення Альянсу внаслідок переговорів із Путіним. Росія намагається перетворити переговори про завершення розв’язаної нею війни на обговорення майбутнього всієї Європи.
Україна разом із європейськими партнерами виступає проти ухвалення таких рішень без їхньої участі. Ще 18 листопада Зеленський наголосив, що питання України мають вирішуватися за участі України, а європейської безпеки – за участі Європи. Президент також повідомив, що американські представники пообіцяли поінформувати Київ про переговори Трампа в Китаї.
У Шеньчжені Путін не домігся публічного схвалення своїх територіальних претензій чи вимог до НАТО, проте зберіг прямий діалог із Трампом. Тепер для України головне питання полягає в тому, чи зможе Кремль використати наступні переговори, щоб домогтися політичних поступок від Вашингтона та європейських союзників.
