Президент США Дональд Трамп і Гренландія знову опинилися в центрі міжнародної уваги. Трамп публічно заявляє про намір встановити американський контроль над островом – автономною територією у складі Данії. Те, що ще кілька років тому виглядало політичним курйозом, нині перетворюється на серйозний дипломатичний і безпековий виклик для Європи.
Заяви Трампа лунають на тлі зростання конкуренції в Арктиці, ослаблення трансатлантичної довіри та дедалі жорсткішого тлумачення національних інтересів з боку Вашингтона. Для Данії та Європейського Союзу ця ситуація створює безпрецедентну дилему, а для НАТО – ризик внутрішньої кризи, якої альянс не знав за всю свою історію.
Explainer аналізує, чому Гренландія стала предметом інтересу США, які наслідки це створює та чому питання виходить за рамки двосторонніх відносин між США і Данією.
Чому Гренландія має стратегічне значення
Стратегічне значення Гренландії стрімко зростає через танення арктичних льодів, яке поступово відкриває нові морські маршрути між Європою та Азією. Йдеться про три ключові напрями: Північний морський шлях, Північно-Західний прохід уздовж узбережжя Канади та Трансполярний морський маршрут (Transpolar Sea Route, TSR), що пролягає через центральну частину Північного Льодовитого океану.
Північно-Західний прохід уже використовується в окремі літні сезони, однак залишається непридатним для стабільної навігації через складні погодні умови та нестачу інфраструктури. Трансполярний маршрут наразі доступний лише для важких криголамів, проте саме він має найбільше геополітичне значення. TSR є найкоротшим арктичним шляхом між Атлантичним і Тихим океанами – приблизно 3 900 км – і, на відміну від прибережних маршрутів, проходить поблизу Північного полюса через центральну частину океану.
Ключова особливість Трансполярного маршруту полягає в тому, що він переважно проходить міжнародними водами, поза територіальними морями та виключними економічними зонами приарктичних держав. Це істотно знижує кількість юридичних суперечок, характерних для Північного морського шляху та Північно-Західного проходу, і робить TSR особливо привабливим для країн, які не мають арктичного узбережжя, але розглядають Арктику як майбутній глобальний торговельний коридор.
У цьому контексті Гренландія важлива не як транзитна територія, а як потенційна опорна зона поблизу майбутніх арктичних маршрутів. Саме такі маршрути потребують розвиненої берегової інфраструктури – портів забезпечення, логістичних вузлів, систем моніторингу судноплавства та пошуково-рятувальних служб. Без постійної присутності на суші безпечна навігація в Арктиці є неможливою.
Географічне розташування Гренландії між Північною Америкою та Європою робить її критично важливою для контролю руху в Північній Атлантиці й Арктиці, а також для функціонування систем раннього попередження та безпеки. Саме тому острів стає ключовим елементом у конкуренції великих держав за вплив у регіоні, де правила ще не остаточно сформовані, а стратегічна та економічна цінність швидко зростає.
Що і коли Дональд Трамп говорив про Гренландію
Вперше Дональд Трамп публічно зацікавився Гренландією у серпні 2019 року, під час першого президентського терміну, коли підтвердив, що розглядає можливість придбання острова у Данії. Данія негайно відкинула цю ідею, після чого Трамп скасував запланований державний візит до Копенгагена. Тоді інцидент сприйняли як разовий дипломатичний конфлікт.
Тема повернулася після переобрання Трампа у 2024 році. У березні 2025 року він уперше почав говорити про Гренландію вже не як про угоду, а як про питання національної безпеки США. Наприкінці березня, виступаючи перед Конгресом, Трамп заявив, що «так чи інакше» Гренландія стане частиною США, а згодом безпосередньо звернувся до гренландців, пообіцявши інвестиції та економічне зростання в разі приєднання до Сполучених Штатів.
Упродовж 2025 року риторика різко загострилася. Трамп неодноразово відмовлявся виключити застосування сили, а данські спецслужби повідомляли про спроби осіб, пов’язаних з його оточенням, впливати на гренландське суспільство. Того ж року незапрошений візит віцепрезидента США до Гренландії та подальше звільнення командирки американської бази Пітуффік після її критичних заяв лише посилили напругу.
На початку 2026 року представники адміністрації Трампа вперше публічно допустили військовий сценарій як один із можливих варіантів дій щодо острова. Пізніше Трамп напряму пов’язав питання Гренландії з майбутнім НАТО, заявивши, що контроль над островом може бути важливішим за збереження чинної архітектури альянсу. Він також наголосив, що США готові діяти самостійно, якщо, на його думку, це необхідно для стримування Росії та Китаю.
Якими способами США теоретично могли б діяти
Військовий сценарій
Останнім часом у Вашингтоні почали серйозно обговорювати військовий сценарій як один із можливих варіантів дій щодо Гренландії. На тлі заяв Дональда Трампа про загрозу з боку Росії та Китаю в адміністрації дедалі частіше говорять про необхідність різкого посилення американської присутності в Арктиці. Це викликає напругу не лише серед союзників США по НАТО, а й усередині самих Сполучених Штатів.
За інформацією британських медіа, Трамп доручив Об’єднаному командуванню спеціальних операцій США опрацювати план можливого вторгнення в Гренландію. Джерела стверджують, що в оточенні президента наполягають на швидких діях, аби встановити контроль над островом раніше, ніж це, на їхню думку, можуть зробити Росія або Китай.
Активним прихильником силового сценарію називають радника з питань внутрішньої безпеки Стівена Міллера. Жодних підтверджених рішень або затверджених операційних планів публічно не оприлюднено.
Купівля території
Паралельно в політичній риториці зберігається ідея придбання Гренландії. Історично США вже купували іноземні території, зокрема Луізіану, Аляску та Данські Віргінські острови, однак сучасний правовий контекст суттєво інший. Гренландія має самоврядний статус, а її населення юридично визнане окремим народом із правом на самовизначення. Без згоди гренландців і Данії така угода є неможливою, а в самій Гренландії підтримки ідеї приєднання до США немає.
Політичний та економічний тиск
Ще один можливий напрямок – політичний і економічний тиск, зокрема через дипломатичні сигнали, безпекові аргументи або вплив на відносини між Гренландією та Данією. Такий підхід автоматично виходить за межі двосторонніх відносин і втягнув би Європейський Союз та інших союзників США, що суттєво обмежує його ефективність.
Посилення військової присутності без зміни суверенітету
Найреалістичнішим із формально дозволених варіантів залишається розширення американської військової присутності в межах чинних угод із Данією. США вже мають право розміщувати сили й інфраструктуру на острові, однак навіть значне посилення присутності не означає зміни суверенітету Гренландії і не дає Вашингтону юридичного контролю над територією.
Чому ситуація з Гренландією переростає у кризу НАТО
Ситуація навколо Гренландії створила для НАТО безпрецедентний виклик: уперше в історії альянсу одна держава-член публічно допускає примус або застосування сили щодо іншої держави-члена. Йдеться про заяви та дії адміністрації США стосовно території, яка є автономною частиною Королівства Данія – повноправного члена НАТО.
Будь-яка спроба встановити контроль над Гренландією поза чинними угодами означала б порушення суверенітету союзника і поставила б альянс у правову та політичну пастку: механізми колективної оборони не передбачають сценарію, за якого джерелом загрози є держава, що відіграє ключову роль у самому НАТО.
Заяви Дональда Трампа про умовність цінності НАТО без США лише поглибили кризу, створивши в Європі сумніви щодо надійності союзницьких гарантій і статті 5. Прем’єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен заявила, що американське вторгнення до Гренландії означало б кінець НАТО, оскільки альянс не може існувати, якщо одна держава-член застосовує силу проти іншої.
Європейські союзники США опинилися між двома ризиками. Відкрита конфронтація з Вашингтоном може підірвати трансатлантичну єдність у момент, коли Європа залишається залежною від американських безпекових гарантій, зокрема у стримуванні Росії. Водночас мовчазне прийняття тиску на Данію підриває принцип рівноправності держав у межах НАТО. Саме тому більшість європейських столиць обмежується апеляціями до суверенітету й міжнародного права, уникаючи прямої відповіді США.
Кризу поглиблює відсутність альтернативи НАТО. Європейський Союз не має власної системи колективної оборони, здатної швидко замінити альянс, а дискусії про «стратегічну автономію» поки не мають практичного наповнення.
У цьому контексті Гренландія стає тестом на життєздатність НАТО: здатність альянсу зберегти довіру залежить від того, чи зможе він діяти, коли виклик походить від його найпотужнішого учасника.
Реакція Гренландії та Європейського Союзу
У Гренландії заяви президента США сприйняли як пряме посягання на право самовизначення. Реакція була безпрецедентно одностайною: лідери всіх п’яти політичних партій, включно з прем’єр-міністром Єнсом-Фредеріком Нільсеном, спільно відкинули будь-які спроби США встановити контроль над островом. Вони наголосили, що гренландці не хочуть бути ані американцями, ані данцями, і що майбутнє Гренландії може визначати лише її населення. На тлі нових заяв Дональда Трампа парламент острова прискорив скликання засідання для обговорення можливих наслідків тиску з боку США.
На європейському рівні реакцію оформили у вигляді спільної заяви лідерів Німеччини, Франції, Великої Британії, Польщі, Італії, Іспанії та Данії. У ній підкреслено, що безпека в Арктиці має забезпечуватися колективно в межах НАТО, а Данія разом із Гренландією є частиною альянсу. Європейські лідери також наполягли на дотриманні принципів суверенітету й непорушності кордонів, чітко зафіксувавши, що рішення щодо Данії та Гренландії можуть ухвалювати лише Данія і сама Гренландія, незалежно від союзницьких відносин зі США.
Що це все означає?
Історія з Гренландією вписується у глибший зсув американської зовнішньої політики, за якого Західна півкуля та Арктика стають головним простором стратегічної уваги США. Це зафіксовано в новій Стратегії національної безпеки, ухваленій наприкінці 2025 року, , і фактично означає повернення до логіки доктрини Монро в жорсткішому, сучасному форматі – з претензією на контроль над критично важливими територіями поблизу американських кордонів.
У цій логіці Гренландія розглядається не як союзницька територія, а як елемент геостратегічної інфраструктури. Саме тому Данія наполягає на фіксації правових меж: острів не є предметом торгу, а будь-які рішення можливі лише за участі Копенгагена та уряду Гренландії. Йдеться про спробу запобігти створенню небезпечного прецеденту в Арктиці.
Наслідки виходять далеко за межі регіону. Нормалізація тиску США на союзника підриває саму основу НАТО як союзу рівноправних держав і створює ризик системної кризи трансатлантичної безпеки. Паралельно зростає загроза фрагментації ЄС, який не має власних ефективних інструментів колективної оборони й залишається залежним від Вашингтона.
Ключовим є і часовий фактор. До проміжних виборів у Конгрес восени Дональд Трамп має максимально вільний простір для дій, без сильних внутрішніх стримувальних механізмів. Саме цей період може стати найбільш нестабільним.
У підсумку кейс Гренландії демонструє не окремий конфлікт, а перехід до епохи зростаючої непередбачуваності, де міжнародне право й союзницькі зобов’язання дедалі частіше поступаються одностороннім рішенням. Чи стане це точкою неповернення для НАТО і трансатлантичного світу, покаже вже найближче майбутнє.
