Вранці 13 квітня Росія завдала ракетного удару по центру Сум. Окупанти застосували балістичні ракети з касетним спорядженням — зброю, призначену для максимального ураження людей у радіусі ураження. Попередньо йдеться про ракети типу “Іскандер-М”/KN-23″.

Станом на ранок 14 квітня відомо про 119 постраждалих, серед них щонайменше 15 дітей. Загинули 34 людини, зокрема семеро дітей. Рятувальники продовжують працювати на місцях влучань — розбирають зруйновані конструкції та шукають людей, які можуть залишатися під завалами. У низці міст та регіонів 14 квітня оголосили День жалоби за загиблими внаслідок цього удару.

Це не перша і, ймовірно, не остання атака на українське місто без жодної військової цілі. Але кожен такий удар змушує знову й знову ставити питання: чого насправді хоче Росія, коли вбиває цивільних, катує полонених і руйнує міста?

На це запитання у своєму дописі відповідає парамедикиня, військовослужбовиця й колишня полонена Юлія Паєвська (Тайра), яка пояснює, як працює стратегія психологічного терору, яку застосовує Росія, і що може допомогти суспільству зберегти стійкість у таких умовах.

Російська стратегія тотального психотерору: як це працює і що з цим робити

На тлі нових обстрілів цивільних об’єктів у Сумах парамедикиня й військовослужбовиця Юлія Паєвська (Тайра) звернула увагу на системний характер насильства, яке застосовує Росія. Зокрема, вона описала це як прояв тотального психотерору — стратегії, спрямованої не лише на фізичне знищення, а й на руйнування ідентичності та суб’єктності українців.

«Це не хаос. Це система», — пише Паєвська.

З погляду сучасної військової психології, дії Росії — це не випадковий терор, а послідовна дегуманізаційна технологія, яка має на меті зламати суспільство як колективну особистість. Вона виділяє три ключові складові цієї стратегії.

Системне насильство як атака на ідентичність

Обстріли шкіл, лікарень і житлових кварталів, катування, терор цивільного населення — це не «трагічні помилки», а інструменти.

«Це технологія стирання суб’єктності. У психології це називається дегуманізаційною практикою: жертву знецінюють, змушують мовчати, змушують зрадити себе — аби перетворити її на об’єкт».

Обстріли як масове насильство над психікою

Такі дії мають не лише фізичний, а й глибокий психологічний ефект. Мета — створити стан вивченої безпорадності, травми майбутнього та втрати перспективи.

«Це не лише страх. Це спроба прищепити:
• “нічого не має сенсу”,
• “немає що берегти”,
• “ніколи не буде інакше”».

Це, за словами Паєвської, є формою масштабного психологічного контролю.

Полон як “лабораторія терору”

Юлія Паєвська особисто пережила російський полон. Її досвід свідчить: катування там спрямовані не на добування інформації, а на знищення внутрішнього «я».

«Вони не хотіли “розкриття інформації”. Вони хотіли, щоб ми зрадили себе. Щоб кричали те, що вони скажуть. Щоб відчули себе порожніми, без голосу, без сенсу».

Навіть у таких умовах, стверджує вона, можливий внутрішній спротив — у формі погляду, дихання, слова чи іронії.

Як зберегти себе: психологічні практики спротиву

На думку Паєвської, суспільство має вже високий рівень стійкості. Але ця стійкість може й має посилюватись — через усвідомлення тактики ворога й практики самозбереження.

Ось п’ять ключових принципів, які, за її словами, можуть допомогти:

Зберігати чітке «Я»

«Не визначай себе через страх, втому чи біль. Пам’ятай: твоє ім’я, твоя історія, твої цінності — недоторканні. Навіть у нелюдських умовах можна залишатись людиною — і це сильніше за зброю».

Називати речі своїми іменами

«Це не “жахи війни”, це організований терор. Це не “трагічна випадковість”, це методика насильства. Не давай їм змінити мову. Слова — перша лінія оборони психіки».

Бути частиною зв’язку

«Залишайся у контакті з близькими, побратимами, своєю спільнотою. Ізоляція — головний союзник терору. Спільність — його антагоніст».

Будувати майбутнє навіть під обстрілами

«Плануй, мрій, працюй, учись. Це не втеча від реальності — це її відновлення. Кожен акт творчості, кожен сміливий вибір — це удар у відповідь».

Вчитися саморегуляції

«Різноманітні практики, контроль над тілом, рефлексія — це не “слабкість”, а зброя. Людина, яка вміє керувати собою — не може бути зламана повністю».

Здатність залишатися собою – ключ до незламності

У завершенні свого допису Юлія Паєвська підсумовує: ключ до нашої незламності — це здатність залишатися собою навіть у найтемніших обставинах.

«Росія воює проти здатності людини бути собою. Але ми — вже вижили. Ми — вже сказали. Ми — ще тут. І це означає, що головне ми вже виграли. Ми готові битися за нашу землю і наші домівки, за своїх рідних! Бо людина, яка зберегла себе під час катастрофи, стає джерелом світла, що не вмирає — навіть у мороці».