Дональд Трамп почав другий термін не обережно, а політичним цунамі. Він пообіцяв радикальні зміни – і, здобувши владу, втілив їх блискавично. Швидкість змін і масштаб атак на інституції похитнули навіть найбільш стійкі підвалини державної системи.
На міжнародній арені Трамп поводився як власник великої крамниці: сам визначав правила й ціни для тих, хто хотів співпрацювати. Україна, Європа, Китай — усі швидко відчули прихід нової епохи.
Explainer пояснює, як за перші 100 днів другої каденції Дональда Трампа змінилася внутрішня та зовнішня політика США.
Традиція перших 100 днів: що це означає
У політичній культурі США перші 100 днів президентства традиційно розглядаються як етап, що задає тон усьому терміну. Цей символічний відлік почався з Франкліна Делано Рузвельта у 1933 році – за сто днів він провів крізь Конгрес безпрецедентну кількість реформ, спрямованих на подолання Великої депресії. Його приклад закріпив у суспільній свідомості уявлення: президент має діяти швидко, рішуче й ефективно.
Для Дональда Трампа традиція перших 100 днів завжди була радше викликом, ніж орієнтиром. Він сприймав її як можливість проявити максимальну концентрацію влади і переписати правила гри на свою користь – не обтяжуючи себе ані компромісами, ані обережністю.
Попри те що помічники та союзники Трампа намагалися применшити значення цього символічного етапу, сам президент не залишився осторонь. На мітингу за день до своєї інавгурації він пообіцяв «найкращий перший день, наймасштабніший перший тиждень і найнезвичайніші перші 100 днів будь-якого президентства в американській історії».
Перші 100 днів: блискавична перебудова Америки
Перші 100 днів нового президентства Трампа стали одними з найтурбулентніших в американській історії – із блискавичним захопленням влади, стратегічною перебудовою урядових інституцій і театральними атаками на все, що Трамп вважав “болотом”.
Нові виконавчі укази видавалися один за одним, паралізуючи роботу цілих міністерств. Трамп активно використовував надзвичайні повноваження та апеляції до національної безпеки, щоб вводити мита, депортувати іноземців, заморожувати федеральне фінансування без погодження з Конгресом і виводити з гри юридичні фірми, пов’язані з його політичними опонентами.
Частина його наказів також розширювала федеральну юрисдикцію, впливаючи на Міністерство юстиції й примушуючи державні інституції діяти за корпоративними лекалами.
Критики застерігали, що окремі розпорядження Трампа відкрито суперечать федеральному законодавству. Але для команди президента це було радше філософією, ніж проблемою: посадовці відкрито демонстрували готовність випробувати межі Конституції в судах, змушуючи систему стримувань і противаг працювати на межі своїх можливостей.
Наступ на Конституцію
У перші 100 днів свого другого терміну Дональд Трамп вивів концепцію сильної виконавчої влади на абсолютно новий рівень. Під приводом надзвичайного стану він фактично привласнив собі ключові повноваження Конгресу: контроль над витратами, зовнішньою торгівлею та роботою незалежних агентств.
Правила, створені після Вотергейта для запобігання політичним зловживанням, стали для Трампа не перепоною, а дороговказом, як їх можна обійти. Його адміністрація агресивно руйнувала традиційні стримування і противаги, дедалі більше перетворюючи президентську владу на неконтрольовану.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Політика образи, культ лідера, гнів як програма: що таке трампізм
Американська демократія, крихка від самого початку, опинилася на межі авторитарного зламу. США переживають момент, коли основи їхньої конституційної системи зазнають найбільшого випробування за всю історію.
Віцепрезидент Дж. Д. Венс лише підкреслив цей курс, написавши у соцмережі X свій історичний пост:
«Суддям не дозволяється контролювати законну владу виконавчої влади».
Це стало прямим викликом судовій гілці влади та принципу трьох рівноправних гілок, закладеному в основу американської демократії.
Попри протести правників і рішення судів, які вже понад сто разів блокували дії адміністрації як неконституційні, Білий дім продовжує наступ на Конгрес і судову систему. Агресивне перепідпорядкування незалежних агентств, одностороннє урізання фінансування цілих програм і пряма конфронтація із судами свідчать про спробу перетворити президентство на фактичну автократію.
Департамент ефективності уряду: експеримент Маска
Одним із найамбітніших і водночас найсуперечливіших проєктів перших 100 днів Трампа став Департамент ефективності уряду (DOGE), створений під керівництвом Ілона Маска.
Офіційно DOGE мав боротися з “марнотратством, шахрайством і зловживаннями” в державних структурах. Маск із ентузіазмом узявся за цю місію, перетворивши свою команду на один із найагресивніших інструментів адміністрації.
DOGE отримав безпрецедентний доступ до конфіденційних баз даних федеральних агентств і швидко взявся за маловідомі департаменти, що опікувалися власністю та держслужбовцями. Швидкість і радикалізм зачисток шокували навіть ветеранів вашингтонських бюджетних битв.
Однак обіцянки Маска зіткнулися з реальністю. Він суттєво перебільшив масштаби урядових витрат, які нібито втрачалися через шахрайство. Його гучна заява про те, що система соціального страхування в США є “схемою Понці” – тобто фінансовою пірамідою, де виплати залежать від внесків нових учасників, – обурила мільйони американських пенсіонерів.
Початковий план Маска щодо скорочення держвидатків на 2 трлн доларів у підсумку здувся до 150 мільярдів. Багато ініціатив DOGE зупинилися через хвилю судових позовів і протестів громадськості.
Попри це, DOGE встиг глибоко змінити ландшафт федерального уряду: тисячі держслужбовців були звільнені, десятки програм – ліквідовані, а команда Маска отримала доступ до найчутливіших персональних і фінансових даних громадян.
DOGE став символом нового стилю Трампа – швидкого, централізованого та байдужого до конституційних і соціальних наслідків.
Економіка і мита: ризикована гра на світовій арені
Одразу після повернення в Білий дім Трамп кинувся реалізовувати одну зі своїх головних обіцянок — протекціонізм. У перші тижні другого терміну адміністрація оголосила нову хвилю тарифів — не тільки проти Китаю, але й проти європейських партнерів, Мексики та Канади.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мита Трампа: чому математика плаче, а пінгвіни готують помсту — пояснюємо на мемах
Темп був стрімким, але непередбачуваним. Поспішно запроваджені мита спричинили глибоку невизначеність серед торговельних партнерів і викликали тривогу на фінансових ринках.
Економісти попереджають: така тарифна політика значно підвищує ризик рецесії, що може вдарити по довірі до президента, який обіцяв стабільність і економічне зростання.
Трамп заявляє, що прагне відродити золоту епоху кінця XIX століття, коли США зростали під захистом тарифних бар’єрів. Він використовує надзвичайні повноваження, аби в обхід Конгресу вести торговельні війни та змушувати інші країни відкривати свої ринки для американських товарів.
Його стратегія — повернення виробництва на американську землю та відновлення робочих місць у промислових регіонах, що найбільше постраждали від глобалізації.
Водночас хаотичне запровадження і скасування мит посилило недовіру інвесторів. Ринки болісно відреагували на публічні атаки Трампа на Федеральний резерв і вимоги різко знизити ставки — що може прискорити інфляцію, яка вже зростає через нові тарифи.
Особливе занепокоєння викликає ескалація економічної війни з Китаєм. Трамп хвалиться, що запровадив мита в 145% на китайські товари, фактично припинивши частину торгівлі. Проте Пекін не визнає таких переговорів і не демонструє ознак поступок.
Президент запевняє, що десятки країн вже стоять у черзі, аби укласти вигідні угоди із США. Але реальні економічні наслідки його агресивної політики поки що залишаються непередбачуваними.
Скасування різноманітності та наступ на освіту
Одним із найпоказовіших кроків адміністрації Трампа в перші 100 днів стало згортання державної політики у сфері різноманітності та інклюзії (DEI).
Програми DEI зародилися в 1960-х роках у відповідь на перемоги руху за громадянські права — їхньою метою було розширення можливостей для чорношкірих американців. Згодом ініціативи поширилися і на жінок, представників ЛГБТ-спільноти та інші меншини. Вони пережили відродження після протестів Black Lives Matter у 2020 році.
Критики, однак, стверджували, що DEI ставить політичну ідентичність вище за професійні якості та створює нові розколи в суспільстві.
Поряд із закриттям програм DEI у федеральних структурах, адміністрація розгорнула спроби обмежити практики різноманітності та інклюзії також у школах і університетах. Через нові директиви та загрозу втрати фінансування школи і вищі навчальні заклади змушували відмовлятися від DEI-ініціатив або радикально переглядати свою політику інклюзії.
Вже у перший день другого терміну, 20 січня, Трамп підписав близько сотні виконавчих указів. Серед іншого, він скасував рішення адміністрації Байдена від 2021 року, яке дозволяло трансгендерам відкрито служити в армії США, та закрив програми DEI у федеральних структурах.
Президент наказав федеральним установам припинити всі програми DEI й розслідувати приватні компанії та університети, які, на думку Білого дому, займаються “незаконною дискримінацією” за ознакою раси або ідентичності. Університети, які традиційно були осередками ліберальної думки, опинилися під прицілом: адміністрація скорочувала федеральне фінансування і погрожувала санкціями за політичну активність студентів.
Хоча згортання DEI знайшло підтримку в частини виборців, наслідки виявилися іноді абсурдними. Так, Національне кладовище Арлінгтона видалило зі свого вебсайту інформацію про чорношкірих військовослужбовців і жінок в армії. А літак Enola Gay, який скинув атомну бомбу на Японію, тимчасово опинився під загрозою цензури — через невдалу гру слів у його назві.
Дипломатія як бізнес
На міжнародній арені Америка дедалі більше нагадувала гігантську крамницю, де правила встановлював один власник — і цим власником був Трамп. Гасло “Америка понад усе” набуло нового, суто транзакційного змісту: підтримка ставала доступною лише тим, хто міг заплатити достатню політичну або економічну ціну.
Трамп без вагань ламав усталені після Другої світової війни правила, які слугували основою глобальної стабільності та безпеки. Він дистанціювався від традиційних союзників і натякав на можливе скорочення присутності американських військ у Європі. Німеччина і Франція відкрито визнавали: Вашингтон більше не є для них надійним гарантом безпеки.
Тим часом зовнішньополітичні амбіції Трампа набували епічних масштабів. Ідея купити Гренландію повернулася, тепер із доданою погрозою: “якщо що, заберемо силою”. Лунали плани повернути контроль над Панамським каналом, анексувати Канаду, депортувати іммігрантів за законами XVIII століття.
Він обіцяв якнайшвидше завершити війну в секторі Гази і навіть запропонував перетворити місто на розкішний морський курорт — “Рів’єру Близького Сходу”.
Трамп наполягав, що може завершити війну в Україні за лічені дні, проте його дипломатичні ініціативи швидко зайшли в глухий кут. Натомість Володимир Путін вправно маневрував у перемовинах, використовуючи кожну поступку Трампа для посилення власних позицій. Зовні демонструючи знаки поваги і готовність до діалогу, Путін насправді майстерно водив Трампа за носа — затягуючи час і обертаючи його дипломатичні ініціативи на зміцнення власних позицій.
Україна: шантаж, сварка і гра на користь Путіна
Особливе місце у зовнішній політиці Трампа посідала Україна. Якщо на початку свого першого терміну США офіційно підтримували Київ, то тепер акценти радикально змінилися. Підхід Вашингтона до війни Росії проти України перетворився на холодний розрахунок: підтримка ставала предметом торгу, а умовою допомоги були поступки на користь Москви.
Трамп дедалі частіше повторював тези Кремля, звинувачуючи Україну у провокаціях через прагнення до НАТО. Його план “мирних переговорів” фактично передбачав визнання російських територіальних захоплень. Відносини між Білим домом і Володимиром Зеленським стрімко погіршилися після серії критичних заяв українського президента щодо пропозицій Трампа.
Кульмінацією стало безпрецедентне зіткнення у Білому домі: під час зустрічі в Овальному кабінеті Зеленський відкрито посперечався із Дональдом Трампом та віцепрезидентом Дж. Д. Венсом. Після цього конфлікту було скасовано підписання угоди про співпрацю у сфері рідкісноземельних ресурсів, а також тимчасово заморожено постачання військової допомоги Україні та обмін розвідувальною інформацією.
У перші сто днів другого терміну Трамп не просто дистанціювався від стратегічного партнерства з Києвом — він фактично грав на користь Путіна, залишаючи Україну сам на сам із загрозою.
Імідж непереможного Трампа дає тріщину
Попри гучні реформи і агресивну риторику, підтримка Трампа серед американців почала стрімко знижуватися. За даними Pew Research Center, після перших 100 днів другого терміну його рейтинг схвалення впав до 40% — це найнижчий показник для сучасних президентів США на аналогічному етапі каденції.
59% американців не схвалюють запровадження нових тарифів адміністрацією, тоді як 39% підтримують ці кроки. Щодо масштабних скорочень федеральних департаментів і відомств, негативно висловилися 55% опитаних, тоді як 44% залишилися задоволеними.
Також половина дорослих громадян — 51% — вважають, що президент надто часто користується виконавчими указами для впровадження політики, тоді як лише 27% вважають це виправданим кроком.
Особливо тривожний сигнал: більш як половина американців побоюються, що президент використовує державні інститути для переслідування політичних супротивників.
В умовах падіння популярності Трамп фактично іде ва-банк: він пришвидшує реформи, намагаючись до проміжних виборів до Конгресу показати переконливі результати й зберегти політичний контроль. Якщо ж ні — ризикує втратити більшість і зіткнутися з масштабною політичною кризою.
Америка все більше виглядає розділеною і тривожною, а довіра до президента — як ніколи крихкою.
***
Сто днів другого терміну Трампа показали, що Сполучені Штати більше не прагнуть бути традиційним лідером вільного світу. Замість безумовної підтримки союзників і захисту міжнародних правил Трамп пропонує звичний для себе бізнесовий підхід: хто більше платить — той отримує більше.
На зовнішній арені Україна стала однією з перших жертв цього нового курсу. Замість стратегічної підтримки Вашингтон дедалі більше вимагав поступок, фактично змушуючи Київ йти на невигідні переговори з Росією. Сам Трамп звинувачував Україну у «провокаціях» через прагнення вступити до НАТО.
Одночасно США дистанціювалися від традиційних союзників у Європі й відкрили новий фронт економічного протистояння з Китаєм.
Світ, який звик бачити Америку як стабілізуючу силу, сьогодні стикається з Вашингтоном, що діє винятково у власних інтересах. Новий порядок, який формується, обіцяє бути жорсткішим, більш непередбачуваним — і потенційно набагато небезпечнішим для всіх учасників глобальної гри.
