Через 88 років після поховання в Нідерландах Євген Коновалець має бути перепохований в Україні. 11 серпня на кладовищі Кросвейк у Роттердамі ексгумували останки полковника Армії УНР, одного з керівників Січових стрільців та засновника Організації українських націоналістів. Його прах мають повернути в Україну та тимчасово перепоховати на Національному військовому меморіальному кладовищі.
Explainer розповідає, ким був Євген Коновалець, яку роль він відіграв у боротьбі за українську державність, як створював УВО та ОУН, чому радянські спецслужби вважали його небезпечним і як було організоване його вбивство в Роттердамі.
Як формувалися погляди Євгена Коновальця
Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року в селі Зашків неподалік Львова, яке тоді входило до Австро-Угорщини. Його батько Михайло очолював місцеву народну школу, мати Марія також працювала в ній. До українського громадського життя була залучена й родина Коновальців: двоє братів батька були священниками та займалися просвітницькою роботою.
Після початкової школи Коновалець навчався в Українській академічній гімназії у Львові, а згодом вступив на юридичний факультет Львівського університету. Це був період гострої політичної боротьби довкола становища українців у Галичині, зокрема за створення окремого українського університету у Львові.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Український національний пантеон: кого там можуть вшанувати і чому це не сподобалося Польщі
Ще студентом Коновалець долучився до українського громадського руху. Він працював у «Просвіті», брав участь в «Академічній громаді», допомагав відкривати читальні та осередки українських товариств у Зашкові й навколишніх селах. У 1913 році його ненадовго заарештували за участь у студентських виступах за український університет. Того ж періоду він приєднався до Української національно-демократичної партії.
Політична активність поєднувалася з військовою підготовкою. У 1912 році Коновальця призвали до австро-угорської армії, де він відслужив рік, а після початку Першої світової війни знову мобілізували. Він служив молодшим офіцером 35-го полку ландверу й воював на російському фронті. У 1915 році після боїв біля гори Маківка потрапив у російський полон.
Перша світова війна дала Коновальцю військовий досвід, який став визначальним після революції 1917 року. У російському полоні він познайомився з українськими старшинами, разом із якими згодом формував Січових стрільців у Києві.
Як Коновалець очолив Січових стрільців і став одним із військових лідерів УНР
Після Лютневої революції 1917 року Коновалець залишив табір для військовополонених і дістався Києва. Восени він став одним з ініціаторів формування Галицько-буковинського куреня Січових стрільців. Його основу становили переважно українці з Галичини та Буковини – колишні військовослужбовці австро-угорської армії, які опинилися в російському полоні під час Першої світової війни.
Першим командиром куреня був Василь Дідушок. Коновалець очолив підрозділ у січні 1918 року, коли Українська Народна Республіка вже воювала з більшовицькими силами, що наступали на Київ. За його командування Січові стрільці стали однією з боєздатних частин українського війська.
Наприкінці січня – на початку лютого 1918 року стрільці брали участь у придушенні більшовицького повстання на київському заводі «Арсенал», а потім воювали проти військ Михайла Муравйова, які наступали на столицю. У березні 1918 року, після відступу більшовиків, підрозділ Коновальця повернувся до Києва разом з іншими українськими частинами.
Політична ситуація невдовзі знову змінилася. Після перевороту 29 квітня 1918 року владу перебрав гетьман Павло Скоропадський. У травні на вимогу німецького командування полк Січових стрільців роззброїли та розформували. Але вже в серпні Скоропадський дозволив сформувати в Білій Церкві Окремий загін Січових стрільців, який знову очолив Коновалець.
Коли в листопаді 1918 року Директорія почала повстання проти гетьманату, Січові стрільці стали однією з її головних військових сил. Коновалець командував Осадним корпусом військ УНР, який діяв під час наступу на Київ. Наприкінці 1918 року він уже був не лише командиром окремого підрозділу, а одним із найвпливовіших військових діячів УНР.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ким насправді був Симон Петлюра та як він боровся за незалежну Україну
У 1919 році Січові стрільці продовжували воювати у складі Дієвої армії УНР проти більшовицьких і білогвардійських військ. Для Коновальця цей період став головним військовим етапом біографії: досвід регулярної війни, кількох змін влади та поступової втрати української території визначив те, як після поразки УНР він шукатиме вже іншу форму боротьби за незалежність – підпільну політичну й військову організацію.
Що Коновалець робив після поразки УНР і навіщо створив УВО
Наприкінці 1919 року становище Армії УНР стало критичним. Виснажені боями й епідемією тифу українські війська опинилися між більшовицькими, білогвардійськими та польськими силами. Після рішення командування перейти до партизанської боротьби Стрілецька рада розформувала Групу Січових стрільців, а Коновалець із частиною вояків опинився в польському таборі для інтернованих у Луцьку.
Навесні 1920 року за дорученням Симона Петлюри він намагався формувати нові українські військові частини з полонених, які перебували в Чехословаччині та Італії. Однак після союзу УНР із Польщею та зміни політичної ситуації цей задум не був реалізований.
Після розформування Січових стрільців Коновалець почав шукати інший формат боротьби. У серпні 1920 року за його активної участі створили Українську військову організацію – УВО. Вона мала діяти нелегально на українських землях, що після війни опинилися під владою інших держав, насамперед Польщі, а за кордоном вести політичну та пропагандистську роботу. Коновалець очолив організацію і розбудовував її мережу в Галичині та європейських країнах.
УВО принципово відрізнялася від війська, яким Коновалець командував у 1918–1919 роках. Вона не контролювала території й не була частиною державних інституцій. Її діяльність спиралася на підпілля, конспіративну мережу та силові акції як інструмент політичної боротьби. Саме цей перехід від регулярної армії до нелегальної організації став одним із ключових поворотів у біографії Коновальця.
Водночас УВО залишалася передусім військово-підпільною структурою. У другій половині 1920-х років Коновалець почав підтримувати створення ширшої організації, яка об’єднала б різні українські націоналістичні середовища та діяла не лише в Галичині. Цей проєкт привів до появи Організації українських націоналістів у 1929 році.
Як Коновалець створив ОУН і яку роль відігравав в організації
28 січня – 3 лютого 1929 року у Відні відбувся установчий конгрес, на якому проголосили створення ОУН. Євгена Коновальця обрали головою її Проводу. Організація мала поєднати досвід ветеранів визвольних змагань із молодшими націоналістичними середовищами, які сформувалися вже після поразки УНР.
Для Коновальця це був новий етап. Якщо УВО виникла передусім як військово-підпільна структура, то ОУН претендувала на роль загальноукраїнської політичної організації з власною ідеологією, мережею осередків і довгостроковою метою відновлення незалежної держави. Її діяльність охоплювала пропаганду, організаційну роботу, підготовку кадрів і підпільну боротьбу.
Коновалець керував ОУН переважно з-за кордону. Він жив у різних європейських країнах, підтримував контакти між еміграційним керівництвом і підпіллям та намагався розширювати міжнародні зв’язки організації. У 1929 році він отримав литовський паспорт, що полегшувало його пересування Європою.
При цьому ОУН не була однорідною структурою. Усередині неї співіснували старше покоління колишніх військових УНР і молодші активісти, передусім із Західної України, які часто вимагали радикальніших методів боротьби. За життя Коновальця ці суперечності ще не призвели до формального розколу, однак після його вбивства боротьба за керівництво загострилася і зрештою стала однією з причин поділу ОУН на два крила.
Якими методами діяли УВО та ОУН за Коновальця
Українська військова організація виникла як підпільна структура, тому від початку поєднувала політичну роботу з силовими методами. Вона створювала конспіративні осередки, займалася пропагандою, розвідкою, підготовкою кадрів і закупівлею зброї. Основним полем її діяльності стала Галичина, яка після завершення українсько-польської війни опинилася під владою Польщі.
Одним із методів УВО були саботаж і політичні атентати – замахи на представників польської влади та українців, яких організація вважала противниками своєї політики. Члени підпілля влаштовували диверсії, підпали, напади та замахи. Зокрема, у 1921 році член УВО Степан Федак здійснив невдалий замах на керівника Польської держави Юзефа Пілсудського та львівського воєводу Казимира Грабовського.
Після створення ОУН у 1929 році насильницькі методи не зникли. Організація продовжувала використовувати політичні вбивства й замахи поряд із пропагандою, організаційною роботою та залученням молоді. Радикалізація була особливо помітною серед молодших членів ОУН у Західній Україні, які дедалі частіше розглядали індивідуальний терор як допустимий спосіб боротьби з польською владою та політичними опонентами.
Проте всередині самого націоналістичного руху не було повної згоди щодо того, наскільки широко слід застосовувати такі методи. Історики описують постійну суперечку між прихильниками політичної роботи та прихильниками терористичної тактики. ОУН при цьому не проголошувала індивідуальний терор єдиним способом здобуття державності: у її програмних уявленнях він був одним із засобів боротьби, тоді як кінцевий результат пов’язували з ширшим масовим рухом.
Позиція самого Коновальця була складнішою, ніж образ безпосереднього організатора кожного атентату. Коновалець очолював структури, які застосовували саботаж, замахи та політичні вбивства, однак оперативні рішення щодо окремих акцій дедалі частіше ухвалювали керівники крайового підпілля, а між еміграційним Проводом ОУН і молодшими активістами в Галичині виникали суперечки щодо масштабів і доцільності окремих акцій. Саме ця різниця поколінь після смерті Коновальця стане одним із джерел майбутнього конфлікту всередині ОУН.
Чому Коновалець став ціллю радянських спецслужб
До середини 1930-х Коновалець був не лише керівником еміграційної організації. Під його проводом ОУН намагалася підтримувати зв’язки з українським підпіллям у Радянському Союзі, розбудовувала мережу за кордоном і шукала міжнародної підтримки для українського питання.
Діяльність ОУН і самого Коновальця дедалі більше привертала увагу радянських спецслужб. У 1933 році вони розпочали операцію з його ліквідації,яка отримала кодову назву «Ставка». Її метою було не просто фізично усунути керівника ОУН, а зробити це так, щоб причетність Москви не була очевидною. Саме тому ставка робилася не на відкритий замах, а на проникнення агента в довіру до Коновальця.
Одним із перших агентів, через якого радянські спецслужби отримали доступ до середовища ОУН, був Василь Лебідь – колишній товариш Коновальця по службі. Після поразки визвольних змагань їхні шляхи розійшлися, а на початку 1920-х Лебедя завербували чекісти. У 1933 році йому організували виїзд із СРСР до Бельгії під виглядом втечі. За кордоном він переконав Коновальця, що нібито представляє націоналістичне підпілля в Радянській Україні, і протягом певного часу передавав інформацію до Москви.
Згодом до операції залучили Павла Судоплатова, співробітника радянських спецслужб, який добре володів українською мовою. Йому створили легенду представника підпілля в УРСР. Під ім’ям Павла Грищенка Судоплатов поступово увійшов у довіру до Коновальця і кілька разів зустрічався з ним у Європі.
Судоплатов після однієї з таких поїздок звітував у Москві про становище в ОУН, її внутрішні конфлікти, джерела фінансування та плани. Після цього рішення про ліквідацію Коновальця було остаточно погоджене радянським керівництвом.
Як Судоплатов убив Коновальця в Роттердамі
23 травня 1938 року Євген Коновалець прибув до Роттердама на зустріч із Павлом Судоплатовим, якого вважав представником українського підпілля в Радянському Союзі.
Зустріч відбулася в ресторані готелю «Атланта». Судоплатов передав Коновальцю коробку шоколадних цукерок, усередині якої був захований вибуховий пристрій. Саме шоколад обрали не випадково: радянська розвідка знала, що Коновалець любив солодощі, а подарунок не мав викликати в нього підозри.
Вибуховий пристрій сконструювали так, щоб він спрацював не одразу. Після короткої розмови Судоплатов залишив коробку Коновальцю й пішов. Вибух стався вже після того, як керівник ОУН вийшов із готелю на вулицю. Коновалець загинув на місці.
Судоплатов після зустрічі залишив Роттердам. Радянська причетність до вбивства тоді не була офіційно визнана, однак згодом стало відомо, що операцію провів НКВС, а вбивство Коновальця здійснив Судоплатов за вказівкою радянського керівництва. Архівні дослідження пов’язують рішення про ліквідацію безпосередньо зі Сталіним.
Коновальцю було 46 років. Його тіло впізнала дружина Ольга, яка прибула до Нідерландів через кілька днів. 28 травня 1938 року Коновальця поховали на кладовищі Кросвейк у Роттердамі. Оскільки він мав литовське громадянство, організацією похорону займалося також литовське консульство.
Що змінило в ОУН після вбивства Коновальця
Смерть Коновальця залишила ОУН без керівника, який майже десять років утримував разом різні покоління та середовища організації. Проблема була не лише в тому, хто замінить його на чолі Проводу. Усередині ОУН уже існували розбіжності між еміграційним керівництвом і молодшими діячами підпілля в Західній Україні щодо тактики, темпів боротьби та способу ухвалення рішень.
Після загибелі Коновальця Провід українських націоналістів очолив його давній соратник по Січових стрільцях і УВО Андрій Мельник. У серпні 1939 року Другий Великий збір українських націоналістів у Римі затвердив його головою ОУН.
Але початок Другої світової війни різко змінив становище організації. Після нападу Німеччини на Польщу з польських в’язниць вийшли багато членів ОУН, серед них Степан Бандера. Його прихильники вважали керівництво Мельника надто обережним і вимагали активнішої підготовки до революційних дій в Україні. Мельниківське керівництво, навпаки, не погоджувалося з тим, що крайові діячі фактично ставили під сумнів повноваження Проводу.
У 1940 році конфлікт завершився розколом ОУН. Прихильники Бандери створили власний Революційний провід, тоді як інша частина організації залишилася під керівництвом Мельника. Відтоді два крила зазвичай позначають як ОУН(б) і ОУН(м).
Сам розкол не можна пояснювати лише смертю Коновальця: суперечності між двома середовищами накопичувалися ще за його життя. Однак після його вбивства ОУН втратила керівника, який намагався стримувати конфлікт між еміграційним Проводом і молодшими діячами крайового підпілля.
