Заповнюючи своє резюме, вагаєтеся, чи вказувати стресостійкість у рядку переваг? Забули, коли востаннє почувалися розслабленим і повним сил? Відпочинок для вас асоціюється лише із відпусткою? Дратує вирішення домашніх і робочих справ? Не встигаєте відпочивати за вихідні? Багато спите, або, навпаки, довго не можете заснути? Це все разом може бути ознаками фізичного, психологічного та розумового виснаження.

Що таке емоційне вигорання?

Вперше термін «синдром емоційного вигорання» ввів до обігу американський психіатр Герберт Фрейденберг у 1974 році. Він звернув увагу на цей феномен, коли працював разом із волонтерським персоналом у клініці для наркозалежних. З англійської «burnout syndrome» перекладається як «синдром вигорання», «стан зношення».

Емоційне вигорання відбувається з людиною внаслідок різко завищених вимог до власних ресурсів і сил. За Фрейденбергом, такий синдром зумовлено роботою в напруженому ритмі з великим емоційним навантаженням і з важким контингентом. У таких умовах перевтома зростає, додається ще й відсутність належної винагороди (зокрема психологічної похвали). Працівник починає думати, що не несе ніякої соціальної користі для суспільства, відчуває незадоволеність своєю роботою, що врешті призводить до погіршення якості життя.

Останні дослідження

Професорка психології Крістіна Маслач деталізувала поняття професійного вигорання, поділивши його на фізичне та емоційне виснаження. У 1997 році вона разом із Сюзан Джексон ввела новий підхід, за яким синдром професійного вигорання є трьохкомпонентною системою.

Основні ознаки професійного вигорання:

  • Зменшення енергії, відчуття виснаження і втоми;
  • деперсоналізація (загублення власного «я»), відстороненість;
  • зниження професійної ефективності, байдужість до професійних обов’язків, психологічне дистанціювання від роботи.

Подальші дослідження вітчизняних учених детальніше розкривають психологічні, фізичні та емоційні симптоми цих трьох основних ознак. У 2019 році ВООЗ докладніше описала синдром професійного вигорання у переліку Міжнародної кваліфікації захворювань і станів (МКХ-11). Однак він не визнається захворюванням, не є станом здоров’я, а є лише наслідком хронічного стресу на робочому місці.

Хто у зоні ризику вигорання на роботі?

Від професійної перевтоми найчастіше страждають індивіди, професія яких передбачає постійне спілкування з іншими людьми: лікарі, педагоги, психологи, робітники соціальних і рятувальних служб, менеджери та ін. Також до них можна додати людей, які доглядають за хворим родичем або літньою людиною. Ті, хто у своїй діяльності змушений співпереживати за своїх клієнтів (пацієнтів), накопичують негативні емоції і тому починають відчувати емоційне напруження. 

Виснажливим життям можна жити доти, доки організм не скаже «стоп». Протест організму виявляється в тому, що людина починає частіше хворіти, гірше спати, швидко втомлюється, знижуються увага та пам’ять, з’являється дратівливість, тривожність і страх. Навіть може спостерігатися втрата інтересу до життя.

Фото: skills.dcz.gov.ua

Проблема полягає у тому, що навіть лікарі не можуть вчасно помітити у себе емоційного виснаження. В більшості випадків у медичних працівників, а особливо через пандемію, спостерігається велике навантаження. Лікарі за специфікою своєї роботи апріорі перебувають у кризовій ситуації: позмінна, цілодобова та понаднормова робота; дефіцит або порушення сну; великий ризик інфікування.

Як долати емоційне вигорання?

  • Стежте за режимом сну. Жертвувати нічним сном заради важливих справ – дуже погана ідея. Якщо хоч один раз порушити режим сну, мозок кілька днів буде відходити. Також ніякого інформаційного потоку за годину до сну.
  • Частіше робіть паузи. Чим з більш важким контингентом ви працюєте, тим частіше потрібні паузи (починаючи з відпусток, закінчуючи короткочасним відпочинком під час робочого дня).
  • Піклуйтеся про себе: знайдіть дієвий для себе спосіб позбутися стресу на робочому місці (трав’яний чай, улюблена музика, короткочасна прогулянка, п’ятихвилинні перерви і т. п.).
  • Частіше займайтеся улюбленим хобі: те, що приносить задоволення, заряджає енергією.
  • Фізична активність, хай і мінімальна, приносить користь організму, особливо під час перевтоми. Це необов’язково мають бути вправи на тренажерах, а щось просте: катання на велосипеді, вигулювання собаки на пробіжці, прогулянка і т. д.
  • Знайти відповіді на запитання. Чому ви любите працювати, чому займаєтеся саме цією роботою, що вам у ній подобається? Чи не занадто вас експлуатує роботодавець без права на відновлення власних сил і ресурсів? Можливо, варто звільнитись?
  • Навчити інших поважати ваш час: дзвінки поза роботою лише у разі форс-мажорів.      

У зоні ризику, крім працівників вищезгаданих професій, перебувають ще й люди, схильні до перфекціонізму й трудоголізму, а також молоді батьки. Сучасні суспільні норми настільки тиснуть тим, що обов’язково потрібно «бути в курсі всіх подій та новин», «бути розвиненим, сучасним та успішним», «багато встигати та багато працювати», «відзвітуватись про свої успіхи у соцмережах», що про звичайне життя та 10-15-хвилинний відпочинок між справами мозок вже забуває.

Що таке вигорання міленіалів?

На початку 2019 року вийшла резонансна стаття репортерки BuzzFeed Анни Гелени Петерсен, в якій вона описала міленіалів (люди, що народились в Америці між 1981-1996 роками: за іншими джерелами, роки трохи зсуваються) як «покоління, що вигорає».

На її думку, перевтома у цього покоління спровокована професійними та економічними труднощами. З фінансової точки зору більшість молодих людей відстають від своїх батьків, коли ті були такого ж віку.

Петерсен наголошує на тому, що вигорання є наслідком «інтенсивного виховання» – пристрасне бажання батьків дати дитині кращу освіту й можливість для успішного майбутнього. Через це у міленіалів завищені очікування від самих себе, від почуття, що потрібно безупинно працювати; невдоволеність власними досягненнями і постійний стрес від порівняння себе і своїх досягнень з іншими (соціальна конкуренція онлайн).

Крім того, наявність телефону та його миттєвий доступ до мережі роблять сучасного працівника долученим до роботи й поза робочим часом та за фізичної відсутності на робочому місці. Таким чином, все більше стирається поняття традиційного оплачуваного робочого часу.

Типовий міленіальний перфекціоніст хоче досягнути більшого, і якщо це не виходить, він починає думати, що недостатньо старався. Стійкість міленіалів не робить їх більш цінними в очах босів, оскільки міленіали ще з дитинства засвоїли, що потрібно більше працювати, аби отримати ще кращий результат, який від них очікують батьки.

Про батьківське вигорання

Безумовно, технічний прогрес спростив життя сучасних мам, однак раніше стати мамою було не таким стресово, як зараз. Оскільки наші предки не дуже міняли своє життя після народження дітей: зберігалося коло спілкування, спосіб життя; навколо були родичі, готові допомогти; були єдина схема й традиції виховання від авторитетних старших.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому так важливо відокремитися від батьків. Пояснюємо на особистому досвіді

Зараз сучасна міська мама ніби ізолюється разом із немовлям у квартирі, вона:

  • почуває себе самотньою (зосередженість лише на дитині та її потребах);
  • втрачає колишні соціальні контакти (бездітні друзі живуть активним життям, і їм нецікаво слухати про пелюшки);
  • вимушена терпіти порушення особистих кордонів (неможливість побути наодинці; залежність від тих, хто може побути з немовлям);
  • дезорієнтована, є відсутність алгоритму дій (лікар каже одне, соціальні мережі – інше, а родичі – третє; до всього, що стосується догляду й виховання, потрібно доходити самостійно);
  • має постійно приймати рішення, бо несе відповідальність не тільки за себе, а й за дитину (страх зробити неправильний вибір, який може вплинути на здоров’я або життя малюка).  

На думку психологині Людмили Петрановської, батьківське вигорання – це не міф і не капризи, а серйозна проблема, через яку слід звертатися до фахівця. Батьківство може пригнічувати, а радість від спілкування з власною дитиною може зникати, коли батько чи мати регулярно не піклуються про себе та накопичують втому. Тим складнішим стає допомогти людині, яка вже дійшла до стану «більше не можу».

Крім того, соціум, а частіше й самі батьки користуються портретом ідеального батька чи матері. Образ ідеального батьківства – це перфекціонізм у чистому вигляді. Як пастка, що гарантує емоційне вигорання.