Після дев’ятимісячної перерви Україна, США та Росія 10 листопада відновили переговори в Абу-Дабі. Зустріч триватиме два дні, протягом яких сторони планують обговорити припинення бойових дій, гарантії безпеки та гуманітарні питання. Напередодні тристоронніх переговорів українська делегація окремо провела консультації з європейськими партнерами та представниками НАТО.
Утім, підстав розраховувати на швидку домовленість про завершення війни поки немає. Позиції Києва та Москви залишаються надто далекими одна від одної. Росія не відмовляється від територіальних вимог і прагне обмежити військові можливості України, тоді як Київ відкидає ці умови й наполягає на гарантіях безпеки. До того ж Москва не погоджується навіть на загальне припинення вогню на час переговорів.
Не надто оптимістично оцінюють перспективи першого раунду й самі українські переговорники. Голова парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія заявив, що після такої тривалої паузи вже саме відновлення тристоронніх зустрічей можна вважати досягненням. Конкретних результатів він очікує радше від наступного раунду.
Explainer розбирається, чому переговори в Абу-Дабі навряд чи принесуть швидкий прорив, чого насправді домагаються Москва й Вашингтон та на які результати Україна може розраховувати вже зараз.
Чому склад делегацій не обіцяє прориву в переговорах
Російську делегацію в Абу-Дабі знову очолює Володимир Мединський, помічник Путіна, який керував переговорами з Україною у 2022 та 2025 роках. Під час минулорічних зустрічей у Стамбулі сторонам вдалося домовитися про обмін військовополоненими, проте до угоди про припинення вогню справа так і не дійшла.
Разом із Мединським за стіл переговорів повернулися заступник міністра закордонних справ РФ Михайло Галузін і начальник російської військової розвідки Ігор Костюков. Цього разу, втім, склад делегації розширили. До неї увійшли заступник глави МЗС Сергій Рябков, який опікується відносинами зі США та контролем над озброєннями, а також високопоставлений представник Генштабу Юрій Жигарловський. Серед учасників переговорів і помічник Путіна з питань зовнішньої політики Юрій Ушаков.
Політичний оглядач Віталій Портников звертає увагу передусім на різницю в повноваженнях українських і російських переговорників. До української делегації увійшли керівник Служби зовнішньої розвідки Рустем Умєров, очільник Офісу президента Кирило Буданов, його перший заступник Сергій Кислиця, заступник начальника ГУР Вадим Скібіцький та голова парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія. На думку Портникова, Київ відправив до Абу-Дабі людей, які безпосередньо впливають на ухвалення державних рішень, тоді як Москва знову поставила на чолі делегації Мединського.
Утім, називати російську делегацію суто технічною теж було б неправильно. Ушаков належить до найближчого кола зовнішньополітичних радників Путіна, а Рябков роками веде переговори зі Сполученими Штатами. Їхня присутність дає Москві можливість говорити не лише про війну в Україні, а й про ширший порядок денний відносин із Вашингтоном.
І все ж досвід переговорників не означає, що вони мають право погоджувати політичні поступки. Принаймні досі немає жодного публічного підтвердження, що Путін уповноважив свою делегацію відступати від раніше висунутих вимог. А отже, перспективи домовленості залежатимуть не так від кількості високопосадовців за столом переговорів, як від того, на які поступки Москва взагалі готова піти.
Які вимоги Кремля блокують припинення вогню
Москва й далі наполягає на умовах, які для України залишаються неприйнятними. У меморандумі від 2 червня 2025 року Росія вимагала міжнародного визнання окупованих територій, виведення ЗСУ з Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, нейтрального статусу України й обмеження чисельності її армії. Фактично Кремль пропонував Києву віддати навіть ті території, які російські війська так і не змогли захопити, а водночас погодитися на обмеження власної обороноздатності.
Напередодні переговорів в Абу-Дабі Москва продовжувала вимагати передачі всього Донбасу й відмовлялася від загального припинення вогню. Ще 30 жовтня речник Путіна Дмитро Пєсков заявив, що Росія не погодиться на перемир’я, яке дало б українським військам можливість перегрупуватися. Тож припиняти бойові дії на час дипломатичних консультацій Кремль також не збирається.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що таке капітуляція, якою вона буває та чим загрожує Україні
Територіальне питання порушували в розмовах із Києвом і американці. В інтерв’ю данському DR Nyheder Володимир Зеленський розповів, що представники США обговорювали з ним можливість передачі Донбасу Росії в обмін на гарантії безпеки, подібні до тих, які передбачає членство в НАТО. Президент розкритикував таку пропозицію, адже від України вимагали конкретної територіальної поступки, тоді як зобов’язання союзників щодо її захисту залишалися нечіткими. На переконання Зеленського, передача Донбасу не зупинить російську агресію, а лише дасть Москві можливість зробити паузу й підготуватися до нового наступу.
Чого США та Росія прагнуть від нової системи європейської безпеки
Адміністрація Дональда Трампа пропонує розглядати завершення війни в Україні як частину ширшої домовленості про європейську безпеку. 5 листопада американський представник Джаред Кушнер представив основні положення цієї ініціативи. Йдеться про регулярні консультації між державами, створення каналів зв’язку для запобігання військовим кризам, більшу прозорість військової діяльності та заходи, які допоможуть знизити ризик ескалації.
Для Москви це можливість повернутися до вимог, які вона висувала ще напередодні повномасштабного вторгнення. У грудні 2021 року Росія вимагала від США та НАТО гарантій нерозширення Альянсу, зокрема відмови від прийняття України, а також обмеження західної військової присутності у Східній Європі. Тепер Кремль знову прагне домовлятися про правила європейської безпеки безпосередньо з Вашингтоном. Причому саме цю тему джерело Reuters у російській делегації 10 листопада назвало головною на переговорах. Врегулювання війни в Україні Москва, схоже, розглядає лише як частину ширшої домовленості.
Утім, американська пропозиція не передбачає, що Росія отримає право визначати зовнішньополітичний курс інших держав. Кушнер наголосив, що кожна країна має самостійно вирішувати питання власної безпеки та вибору союзів, а НАТО залишатиметься основою колективної оборони Європи. Щоправда, як саме працюватимуть нові домовленості, Вашингтон поки не пояснив.
Політичний оглядач Віталій Портников вважає, що перенесення уваги з припинення війни на відносини Росії із Заходом цілком відповідає інтересам Кремля. Москва дістає можливість обговорювати власні безпекові вимоги, не припиняючи бойових дій. Проти такого порядку переговорів виступають і європейські партнери України. Зокрема, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн наполягає, що до ширшої розмови про європейську безпеку можна переходити лише після припинення вогню.
Для України, однак, головне питання не в тому, про які нові правила відносин домовляться США та Росія, а в тому, чи зможуть ці домовленості запобігти новій російській агресії. Військова прозорість і дипломатичні консультації самі собою не замінять зобов’язань союзників допомогти Україні в разі повторного нападу. Без таких гарантій навіть масштабна угода про європейську безпеку не усуне загрози нового російського вторгнення.
Чому позиція Європи важлива для переговорів
Однією з головних цілей Москви на переговорах може бути послаблення європейських санкцій. Так вважає політолог Вадим Денисенко, який пов’язує розширення російської делегації насамперед із прагненням Кремля відновити відносини із Заходом. На його думку, Росія розраховує домогтися економічних поступок, після чого європейські партнери можуть почати сильніше тиснути на Україну, вимагаючи компромісу.
Однак домовитися зі США про послаблення європейських санкцій недостатньо, адже відповідні рішення ухвалюють самі держави ЄС. У червні 2026 року Рада Євросоюзу продовжила економічні обмеження проти Росії до 31 липня 2027 року. Санкції охоплюють енергетику, фінансовий сектор, торгівлю та доступ до технологій подвійного призначення, а для їх перегляду потрібна згода всіх держав-членів.
Водночас деякі європейські лідери вже відновлюють прямі контакти з Кремлем. 27 жовтня президент Фінляндії Александр Стубб і прем’єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стьоре провели телефонну розмову з Путіним. Цей крок вони попередньо узгодили з Україною, а під час самої розмови закликали російського президента завершити війну. Втім, обидва лідери діяли від імені своїх держав, а не всієї Європи.
Військовий та політичний аналітик Олексій Копитько застерігає, що Москва зацікавлена саме в окремих домовленостях із європейськими столицями. На його думку, Кремль намагатиметься поєднувати погрози з обіцянками економічних вигод, щоб послабити спільну позицію союзників України. Особливо небезпечною така тактика може стати, якщо окремі уряди почнуть погоджуватися на поступки через побоювання, що інші домовляться з Росією раніше.
Поки, однак, Євросоюз не заявляв про готовність пом’якшувати санкції. 16 жовтня президент Європейської ради Антоніу Кошта закликав посилювати тиск на Росію, доки вона не погодиться на припинення вогню. А 10 листопада представники ЄС та європейських держав підтвердили в Абу-Дабі, що будь-які майбутні домовленості мають поважати суверенітет і територіальну цілісність України та передбачати надійні гарантії її безпеки.
Яких результатів можна очікувати від переговорів в Абу-Дабі
Найбільш реалістичним результатом переговорів поки видаються нові обміни військовополоненими. Керівник Офісу президента Кирило Буданов 9 листопада заявив, що українська делегація приділить особливу увагу гуманітарним питанням. Насамперед Київ розраховує домовитися про наступні етапи повернення полонених.
Причому для цього сторонам не обов’язково досягати політичної угоди. У травні 2025 року під час переговорів у Стамбулі Україна та Росія погодили обмін за формулою «1000 на 1000», який провели 23–25 травня. Домовитися про припинення вогню тоді так і не вдалося.
Нові обміни, безумовно, стали б важливим гуманітарним результатом, але навряд чи свідчили б про зміну позиції Москви щодо завершення війни. Досвід попередніх переговорів показує, що Росія може погоджуватися на повернення військовополонених, не відмовляючись при цьому від своїх політичних і територіальних вимог.
