Реактивні шахеди: чим вони небезпечні та як Україна їх збиває

Росія використовує для ударів по Україні реактивні шахеди, які літають значно швидше за звичайні шахеди. Їх запускають разом із поршневими дронами та ракетами. При цьому нові модифікації отримують удосконалені системи навігації та бойові частини.

Головна проблема для української ППО полягає у швидкості таких дронів. На їх перехоплення залишається значно менше часу, а засоби, які ефективно збивають звичайні шахеди, не завжди можуть впоратися з реактивними. Тому для боротьби з ними Україна використовує бойову авіацію, зенітні комплекси та нові швидкісні дрони-перехоплювачі. Останні вже застосовують у бойових умовах.

Explainer розповідає, які реактивні шахеди використовує Росія, чим вони небезпечніші за звичайні безпілотники та як Україна протидіє цим атакам.

Що називають реактивними шахедами

Реактивні шахеди – загальна назва російських далекобійних ударних безпілотників із турбореактивними двигунами. Серед них «Герань-3», «Герань-4» і «Герань-5». Проте, попри спільну назву, ці дрони відрізняються конструкцією та льотними характеристиками. До того ж не всі вони є прямими модифікаціями іранського Shahed-136.

Звичайний Shahed-136 та його російська версія «Герань-2» оснащені поршневим двигуном, який обертає повітряний гвинт у хвостовій частині. Він порівняно дешевий, споживає небагато пального, але має суттєве обмеження щодо швидкості. У реактивних моделей принцип роботи інший. Їхній двигун створює тягу завдяки потоку газів, що виходять із сопла, і дозволяє розвивати значно вищу швидкість. Щоправда, на таких швидкостях зростає й витрата пального.

За своїми характеристиками деякі реактивні безпілотники вже наближаються до крилатих ракет. Як пояснює Міжнародний інститут стратегічних досліджень (IISS), «Герань-5» за конструкцією та способом застосування нагадує відносно дешеву крилату ракету. Водночас такі дрони зазвичай мають простішу конструкцію та системи навігації, ніж сучасні високотехнологічні крилаті ракети.

Які реактивні дрони застосовує Росія

Попри появу реактивних моделей, Росія не відмовляється від звичайних шахедів із поршневими двигунами. У ніч на 15 жовтня російські війська запустили по Україні 580 безпілотників різних типів, серед яких були Shahed, «Гербера» та дрони-імітатори «Пародія». У ніч на 17 жовтня, за даними Повітряних сил, Росія застосувала 332 безпілотники. Із них 31 був реактивним шахедом, решта – дрони інших типів, зокрема звичайні Shahed та імітатори.

Таким чином, Росія продовжує масовані атаки повільнішими безпілотниками, але водночас запускає і реактивні моделі. А для їх перехоплення потрібні інші підходи.

«Герань-3»: реактивна модифікація Shahed

«Герань-3» серії «У» – російська версія іранського Shahed-238. За основу взяли планер поршневої «Герані-2», зберігши характерну схему «літаюче крило» та значну частину електронного обладнання. А от двигун замінили. Замість поршневого встановили китайський турбореактивний Telefly JT80, завдяки якому дрон може літати значно швидше.

Основні характеристики «Герані-3», за даними ГУР:

• швидкість – 300–370 км/год;
• орієнтовна дальність застосування – до 1000 км;
• двигун – турбореактивний Telefly JT80;
• навігація – інерціальна система SADRA та завадозахищена супутникова система «Комета-М12» із 12-елементною антеною.

За спостереженнями української розвідки, «Герань-3» розганяється до максимальної швидкості переважно в районах дії ППО та радіоелектронної боротьби, а також під час зниження на ціль. Решту маршруту дрон може долати повільніше. Так він витрачає менше пального.

Для наведення використовують супутникову та інерціальну навігацію. «Комета-М12» допомагає протидіяти радіоелектронним перешкодам, а SADRA дозволяє продовжувати політ навіть після втрати супутникового сигналу. Щоправда, точність визначення координат у такому разі може погіршуватися.

У серпні 2026 року ГУР повідомило «Мілітарному» про припинення виробництва «Герані-3». Проблемою став планер, успадкований від поршневої моделі. Його міцності бракувало для швидкісного польоту та маневрування. Тому подальший розвиток реактивних дронів зосередили на «Герані-4», конструкцію якої спеціально пристосували до потужнішого двигуна.

«Герань-4»: посилений планер і автономна навігація

На відміну від попередньої моделі, «Герань-4» отримала власний посилений планер. Його розрахували на швидкісний політ і маневрування з великими перевантаженнями. За даними ГУР, російські розробники зробили крила нероз’ємними з центральною частиною корпусу та зменшили кількість технологічних люків. Це дозволило знизити аеродинамічний опір.

Основні характеристики «Герані-4», за даними ГУР:

• довжина – 3,6 м, розмах крил – 3,05 м;
• максимальна злітна маса – до 450 кг;
• маса бойової частини – 50 або 90 кг, залежно від модифікації;
• крейсерська швидкість – 320 км/год, максимальна – 450 км/год;
• дальність польоту – 770 км;
• максимальна висота – до 4 км;
• двигуни ранніх версій – турбореактивні Telefly LX-WP-160 або TF-TJ2000A.

Українська розвідка виявляла на цих дронах термобаричні та запалювальні бойові частини, зокрема термобаричну ТББЧ-90 масою 90 кг. Від типу заряду залежить і характер ураження. Термобаричні створюють високий тиск і температуру, тоді як запалювальні спричиняють займання матеріалів.

У жовтні 2026 року ГУР оприлюднило дані про нову модифікацію «Герані-4». Одна з головних змін стосується навігації. Дрон отримав додаткові автономні системи, які дозволяють менше залежати від супутникового сигналу.

Зокрема, оптико-електронна система «Сусанін» порівнює зображення місцевості з бортового датчика з еталонними зображеннями, збереженими в пам’яті комп’ютера. Так дрон може уточнювати маршрут без постійної супутникової корекції. Ще один новий блок, «МОХ», містить магнітометр. Він працює разом з інерціальною системою SADRA та допомагає зменшувати накопичення похибок її гіроскопів.

Змінилося й бойове оснащення. Розвідка виявила кумулятивно-ріжучу бойову частину КРСН, призначену для пошкодження мостових конструкцій та опор повітряних ліній електропередач. Вона формує кумулятивний струмінь, здатний перерізати металеві елементи конструкцій.

У цій модифікації замінили й двигун. Замість китайського турбореактивного Telefly встановили аналог російського виробництва, локалізований в Алабузі.

«Герань-5»: найбільший апарат сімейства

«Герань-5» помітно відрізняється від попередніх моделей. Вона побудована за класичною літаковою схемою з видовженим фюзеляжем, крилами та хвостовим оперенням, а її конструкція нагадує іранський реактивний безпілотник Karrar. Цей дрон значно більший, важчий і швидший за попередні «Герані».

Основні характеристики «Герані-5», за даними ГУР:

• довжина – 6,5 м, розмах крил – 3,2 м;
• максимальна злітна маса – 850 кг;
• маса бойової частини – 90 кг;
• крейсерська швидкість – 450–600 км/год;
• орієнтовна дальність польоту – до 950 км;
• тривалість польоту – близько двох годин;
• максимальна висота – до 6 км;
• двигун – турбореактивний Telefly TF-TJ2000A.

Під час бойового застосування українська розвідка фіксувала польоти «Гераней-5» переважно на висотах від 200 м до 3 км. Для наведення дрон використовує завадозахищену супутникову систему «Комета-М12» та інерціальну навігацію. Крім того, на борту є обладнання для передавання телеметрії через мобільні мережі 3G/LTE та бездротову Mesh-мережу.

Росія продовжує модернізувати «Герань-5». За повідомленням ГУР від 5 жовтня 2026 року, версія з позначенням К5 отримала оптико-електронну навігаційну систему «Сусанін». Вона уточнює маршрут за зображеннями місцевості, завдяки чому дрон менше залежить від супутникового сигналу.

S8000 «Бандероль»: реактивна ракета, а не «шахед»

S8000 «Бандероль» – російська малогабаритна крилата ракета з турбореактивним двигуном, яку розробила компанія «Кронштадт». До сімейства Shahed або «Герань» вона не належить. ГУР класифікує «Бандероль» як крилату ракету, хоча Повітряні сили в окремих оперативних зведеннях називають її баражуючим боєприпасом.

Основні характеристики S8000 «Бандероль», за даними ГУР:

• довжина – близько 5 м;
• крейсерська швидкість – 520–560 км/год, максимальна – 620–650 км/год;
• дальність польоту – до 500 км;
• двигун – китайський турбореактивний Swiwin SW800Pro-A95;
• бойова частина – уламково-фугасна ОФБЧ-150 масою 114,3 кг, з яких 49,5 кг становить вибухова речовина.

Спочатку «Бандероль» запускали переважно з безпілотника «Оріон». Згодом Росія почала використовувати й інші носії. У липні 2026 року «Мілітарний» повідомив, що російські війська вже застосовують наземні пускові установки в окупованому Криму, а також запускають ці ракети з ударних гелікоптерів Мі-28.

Водночас Росія нарощує виробництво «Бандеролей». За оцінкою ГУР, оприлюдненою в серпні 2026 року, російські підприємства здатні виготовляти до 80 таких ракет на місяць.

Чим реактивні шахеди небезпечніші за звичайні

Реактивні шахеди складніше перехоплювати через високу швидкість і здатність літати на великих висотах. Сам по собі реактивний двигун не робить дрон руйнівнішим. Наслідки влучання залежать від типу бойової частини та об’єкта, у який він влучив. Проте швидкісні безпілотники залишають ППО менше часу на реагування, а частину маршруту можуть долати поза зоною досяжності наземних засобів протиповітряної оборони.

Висока швидкість скорочує час на перехоплення

Звичайний Shahed-136 зазвичай літає зі швидкістю близько 180 км/год. Реактивні «Герані» залежно від моделі розвивають 300–600 км/год. Різниця суттєва. Після виявлення швидкісного дрона підрозділи ППО мають значно менше часу, щоб визначити його маршрут, передати координати та підготувати засіб ураження.

Тому для перехоплення важливо не лише мати відповідну зброю, а й завчасно отримати інформацію про наближення цілі. Якщо безпілотник змінює напрямок або висоту, розрахункам доводиться знову уточнювати його положення та коригувати наведення.

Начальник управління комунікацій командування Повітряних сил Юрій Ігнат в інтерв’ю Армія FM пояснював, що збільшення швидкості російських безпілотників ускладнює застосування засобів, які раніше ефективно працювали проти звичайних шахедів.

Висота польоту обмежує можливості наземної ППО

Реактивні «Герані» можуть літати на висоті кількох кілометрів. За характеристиками, оприлюдненими ГУР, максимальна висота «Герані-4» становить 4 км, а «Герані-5» – 6 км.

На таких висотах кулеметні установки мобільних вогневих груп мають істотно обмежені можливості. Частина інших зенітних засобів також може не діставати до цілі. Утім, усе залежить від конкретного озброєння: переносні зенітні ракетні комплекси й артилерійські системи мають різні характеристики.

Перед ударом дрон може знижуватися, змінюючи швидкість і траєкторію. Тоді він здатний опинитися в зоні досяжності наземної ППО. Але на завершальній ділянці польоту часу для перехоплення залишатиметься небагато.

Реактивні шахеди долітають до західних областей України

У жовтні 2026 року російські війська атакували реактивними безпілотниками західні області України. Дрони запускали з окупованого Криму.

За даними позаштатного радника Президента України з питань розвитку технологічних напрямів оборони Сергія Бескрестнова, чотири реактивні дрони долетіли до Львова, подолавши приблизно 820 км. Ще кілька досягли Луцька, пролетівши близько 880 км. Їхній маршрут пролягав через Одеську область уздовж кордону з Молдовою.

За оцінкою Бескрестнова, «Герані-4» рухалися із середньою швидкістю 320–380 км/год на висоті 5–6 км. Це більше за дальність 770 км і максимальну висоту 4 км, зазначені в оприлюднених ГУР характеристиках цієї моделі.

Бескрестнов припустив, що російські розробники могли збільшити дальність польоту, зменшивши масу бойової частини. Так можна змінити співвідношення між запасом пального та бойовим навантаженням. Водночас на максимальній швидкості дрон витрачає більше пального. Тому найбільшої швидкості й дальності польоту він не обов’язково досягає одночасно.

Такі відстані означають, що українській ППО доводиться перехоплювати швидкісні цілі не лише поблизу районів запуску, а й у центральних та західних областях України.

Комбіновані атаки збільшують навантаження на ППО

Росія запускає реактивні «шахеди» разом зі звичайними ударними дронами, безпілотниками-імітаторами та ракетами. Вони відрізняються швидкістю, висотою й тривалістю польоту. Тому для їх перехоплення потрібні різні види озброєння.

Звичайні Shahed можуть годинами перебувати в повітряному просторі України, тоді як реактивні дрони значно швидше долають окремі ділянки маршруту. Безпілотники-імітатори тим часом збільшують кількість цілей, які потрібно виявити та розпізнати. А коли одночасно летять ще й крилаті та балістичні ракети, підрозділам ППО доводиться розподіляти наявні засоби між різними загрозами.

Російські війська також запускають безпілотники хвилями, з перервами та з різних напрямків. Юрій Ігнат у коментарі NV зазначав, що під час планування атак противник враховує погодні умови, які можуть ускладнювати роботу української ППО.

Такі атаки тривають багато годин, змушуючи підрозділи ППО довго залишатися в бойовій готовності. Для міст це означає повторні повітряні тривоги, обмеження руху транспорту та перерви в роботі підприємств. Є й інший наслідок: залучення авіації та зенітних ракетних комплексів для перехоплення реактивних дронів збільшує витрати ресурсів, які потрібні також для боротьби з російськими ракетами.

Чому Росія різко збільшила кількість реактивних дронів

Росія дедалі частіше застосовує реактивні шахеди, намагаючись подолати українську протиповітряну оборону. Як пояснював начальник управління комунікацій командування Повітряних сил Юрій Ігнат, російські війська почали нарощувати використання швидкісних безпілотників, оскільки Україна навчилася ефективно знищувати звичайні шахеди, зокрема відносно дешевими дронами-перехоплювачами.

Особливо різко кількість реактивних дронів зросла влітку 2026 року. За даними Повітряних сил, у червні російські війська застосували близько 350 таких безпілотників, у липні – 1500, у серпні – 2800, а у вересні – майже 3500. За три місяці кількість реактивних дронів, використаних для ударів по Україні, зросла приблизно вдесятеро.

Паралельно Росія розширювала виробництво. На початку вересня позаштатний радник Президента України з питань розвитку технологічних напрямів оборони Сергій Бескрестнов оцінював його потужність приблизно у 3000 реактивних безпілотників на місяць. За його словами, частина виготовлених апаратів надходила до російських військ і невдовзі вже використовувалася для ударів.

Росія облаштовує й нові майданчики для запуску швидкісних дронів. 15 жовтня Reuters повідомило про будівництво комплексу в Ростовській області, приблизно за 3,5 км від військового аеродрому Міллерово. За супутниковими знімками Planet Labs та Airbus, лише за шість тижнів на місці порожнього поля з’явився об’єкт площею близько 0,9 км² із вісьмома стартовими майданчиками. На двох уже встановили пускові напрямні, ще на двох тривали роботи.

Засновник компанії DroneSec Майк Моннік, який дослідив супутникові знімки, вважає, що комплекс розрахований на запуск реактивних «Гераней-4» і «Гераней-5». Станом на 15 жовтня будівництво наближалося до завершення. Новий об’єкт може розширити можливості Росії для масованих атак швидкісними безпілотниками.

Чим Україна протидіє реактивним дронам

Україна використовує проти реактивних «шахедів» бойову авіацію, зенітні ракетні комплекси, автоматизовані вогневі установки, дрони-перехоплювачі та засоби радіоелектронної боротьби. Їхню роботу координують за допомогою радіолокаційних станцій і систем управління ППО. Вибір засобу ураження залежить від висоти, швидкості та маршруту безпілотника.

Українська ППО поступово пристосовується до швидкісних цілей. За даними Повітряних сил, під час атаки 15 жовтня вдалося знешкодити майже 88% реактивних безпілотників ворога.

Важливу роль у боротьбі з ними відіграє бойова авіація. За словами Володимира Зеленського, станом на 17 жовтня українські літаки, зокрема F-16, збивали 55–60% усіх знищених реактивних «шахедів». Для цього Україна нарощує запаси 20-міліметрових боєприпасів до винищувачів.

Літаки можуть перехоплювати реактивні дрони ракетами класу «повітря – повітря» або бортовими гарматами. Для протидії ударним безпілотникам Україна також залучає вертольоти. У вересневому зверненні Володимир Зеленський підтвердив, що бойову авіацію максимально використовують для прикриття українських міст.

Проте можливості авіації не безмежні. Кількість літаків, підготовлених екіпажів і запаси авіаційного озброєння обмежені. До того ж винищувачі потрібні й для перехоплення російських крилатих ракет.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нова тактика атак на Київ: як Росія б’є по системах життєзабезпечення міста

Реактивні дрони збивають і наземні зенітні комплекси. Однак застосування дефіцитних зенітних ракет проти масових атак безпілотників збільшує витрати боєприпасів, необхідних для боротьби з іншими повітряними загрозами.

На менших висотах можуть працювати переносні зенітні ракетні комплекси та зенітна артилерія. Зокрема, 11 жовтня Повітряне командування «Захід» повідомило про знищення «Герані-4» на Рівненщині з ПЗРК «Ігла-1». Утім, можливість такого перехоплення залежить від висоти польоту дрона та часу, протягом якого він перебуває в зоні досяжності озброєння.

Україна також розгортає автоматизовані великокаліберні турелі. За словами міністра оборони Євгенія Хмари, станом на 11 жовтня Сили оборони використовували сотні таких установок, зокрема проти реактивних безпілотників. Турелі автоматично супроводжують ціль і наводять на неї озброєння. Це допомагає розрахункам швидше відкривати прицільний вогонь.

Радіоелектронна боротьба може порушувати роботу навігаційних систем, але не гарантує знищення дрона. Як пояснював співзасновник компанії Contra-Drone Тимофій Юрков, реактивні та звичайні Shahed використовують подібні принципи супутникової й інерціальної навігації. Засоби РЕБ здатні пригнічувати супутниковий сигнал і знижувати точність наведення. Проте безпілотник може продовжувати політ за допомогою інерціальної системи.

Нові модифікації «Герані-4» додатково оснащують автономною оптичною навігацією, що зменшує їхню залежність від супутникового сигналу. Тому Україні необхідно поєднувати радіоелектронне придушення з фізичним перехопленням, зокрема за допомогою спеціалізованих швидкісних безпілотників.

Як Україна розробляє нові перехоплювачі реактивних «шахедів»

Українські дрони-перехоплювачі вже збивають реактивні «Герані». Проте для масової боротьби з такими цілями військовим потрібні швидші апарати та ефективніші системи наведення. Більшість перехоплювачів, створених для боротьби зі звичайними Shahed, оснащені кількома електродвигунами з повітряними гвинтами. Вони добре справляються з повільнішими безпілотниками, але зі збільшенням швидкості зростають аеродинамічний опір і навантаження на двигуни.

Керівник компанії «Генерал Черешня» Рудольф Акопян у коментарі BBC News Україна оцінив практичну межу швидкості мультироторних перехоплювачів приблизно у 400 км/год. Однак українські виробники вже розробляють спеціалізовані моделі, здатні знищувати швидші цілі. Один із таких апаратів – Sting S компанії «Дикі Шершні».

У вересні виробник повідомив «Мілітарному», що Sting S знищив близько десятка «Гераней-4» і кілька «Гераней-5». Перехоплювач має конструкцію квадрокоптера, але його спеціально розробили для боротьби з реактивними безпілотниками. Апарат проходить бойові випробування, а повних технічних характеристик виробник поки не розкриває.

Для перехоплення ще швидших цілей українські розробники переходять до безпілотників літакового типу, зокрема з реактивними двигунами. Серед них – «Барс». 11 жовтня міністр оборони Євгеній Хмара повідомив, що один із підрозділів знищив п’ять повітряних цілей за допомогою п’яти таких перехоплювачів.

Розробкою реактивних перехоплювачів займаються й інші українські компанії. На початку жовтня заступник командувача Повітряних сил Юрій Черевашенко повідомив, що військові співпрацюють із 20 виробниками. Чотирнадцять компаній уже провели випробувальні польоти, шість мали успішні перехоплення реактивних дронів, а розробки трьох Повітряні сили вважали перспективними для подальшого застосування.

Частину нових апаратів уже передають військовим для перевірки в бойових умовах. Зокрема, 15 жовтня фонд «Повернись живим» та ОККО передали 80 реактивних дронів-перехоплювачів загальною вартістю 13,6 млн грн. Їх випробовуватимуть, щоб визначити, які моделі найкраще підходять для серійного виробництва та подальшого застосування.

Чому нові перехоплювачі складно виробляти масово

Одна з головних проблем – малогабаритні реактивні двигуни. Українські виробники частково залежать від імпортних компонентів, на постачання яких іноді доводиться чекати місяцями. За словами Євгенія Хмари, Міноборони підтримує українські підприємства, що розробляють реактивні двигуни для перехоплювачів, ударних безпілотників і ракет.

Ще одна складність – наведення на швидкісну ціль. Директор із розвитку компанії NOCTIS Олексій Комліченко пояснив BBC News Україна, що зі збільшенням швидкості оператору дедалі важче вчасно виявити, захопити й утримувати безпілотник у прицілі. Тому виробники працюють над автоматичним виявленням, супроводом і наведенням на завершальній ділянці польоту.

Особливо важливо навчити перехоплювачі працювати на зустрічному курсі. Якщо апарат завчасно отримує точні координати цілі, він може вийти на перетин її маршруту замість того, щоб витрачати час на переслідування. Але для цього потрібні раннє радіолокаційне виявлення, автоматичний розрахунок траєкторії та точне наведення перед ураженням.

На виробництво впливають і умови роботи українських підприємств. Виконавчий директор Української ради зброярів Ігор Федірко в інтерв’ю 24 Каналу звернув увагу на перебої з електропостачанням і вимушені зупинки під час повітряних тривог. Крім того, військовим потрібно готувати операторів, здатних керувати апаратами зі швидкістю понад 500 км/год.

Вирішальним залишається співвідношення вартості перехоплення та кількості цілей. Навіть ефективний швидкісний дрон складно використовувати масово, якщо його виробництво потребує дефіцитних компонентів і значних витрат. Як пояснюють співрозмовники BBC News Україна, Україні потрібні рішення, які дозволять збивати реактивні безпілотники без постійного застосування дорогих зенітних ракет.

Тому паралельно з дронами-перехоплювачами Україна розробляє малі зенітні ракети. 4 жовтня Володимир Зеленський повідомив про підготовку випробувань ракети «Ніка», призначеної для боротьби з реактивними «шахедами», а також про успішне випробування українського перехоплювача «Спис».

Подальша ефективність протидії залежатиме від того, чи вдасться забезпечити військових достатньою кількістю швидкісних перехоплювачів і малих ракет, налагодити виробництво двигунів та інтегрувати нові засоби в систему протиповітряної оборони.