Реактивні шахеди: чим вони небезпечні та як Україна їх збиває. Коротко
- Реактивні «шахеди» — це кілька типів дронів: Росія застосовує «Герані-3», «Герані-4» і «Герані-5», які відрізняються конструкцією та характеристиками.
- Вони летять у кілька разів швидше: реактивні моделі розвивають 300–600 км/год, скорочуючи час на виявлення та перехоплення.
- Росія різко наростила їх застосування: у липні кількість пусків зросла вп’ятеро проти червня, а в серпні могла перевищити 2500 апаратів.
- Основне навантаження припадає на авіацію: також застосовують наземні ЗРК, РЕБ і дрони-перехоплювачі.
- Україна випробувала чотири нові перехоплювачі: ключове завдання — налагодити їх виробництво тисячами й створити дешевший масовий рівень ППО.
Росія протягом кількох днів майже безперервно атакує Київ і Київську область безпілотниками. Удари відбуваються вдень і вночі, а повітряні тривоги іноді поновлюються невдовзі після відбою. Під час масованої атаки 1 вересня російські війська знову поєднали дрони з балістичними та крилатими ракетами.
Значну частину цих безпілотників становили реактивні «шахеди» — швидші ударні дрони, параметри польоту яких наближаються до крилатих ракет. За словами Володимира Зеленського, лише за чотири дні наприкінці серпня Росія застосувала майже 1500 безпілотників різних типів, близько 800 із них були реактивними.
Їх складніше перехоплювати дешевими засобами, які Україна навчилася масово застосовувати проти звичайних Shahed. Через вищу швидкість і висоту польоту реактивні дрони скорочують час на виявлення та перехоплення, а частину мобільних вогневих груп фактично виводять із боротьби.
Explainer пояснює, що саме називають реактивними «шахедами», як Росія їх застосовує та які засоби можуть їм протидіяти.
Що називають реактивними «шахедами»
«Реактивний Shahed» — не назва окремого безпілотника, а поширене позначення кількох типів російських далекобійних ударних дронів із реактивними двигунами. До цієї групи зараховують «Герань-3», «Герань-4» і «Герань-5», хоча вони відрізняються конструкцією та не всі є прямими модифікаціями іранських Shahed.
Звичайний Shahed-136 та його російська версія «Герань-2» мають поршневий двигун, який обертає повітряний гвинт у хвостовій частині. Така силова установка порівняно дешева й економна, але обмежує швидкість апарата. Реактивний двигун створює тягу потоком газів і дає змогу розвивати значно вищу швидкість.
Першою російською реактивною моделлю в цій лінійці стала «Герань-3». Вона використовувала планер, створений на основі поршневої «Герані-2», і зберегла характерну для Shahed схему «літаюче крило». Наступна модель, «Герань-4», отримала власний посилений планер із поліпшеними аеродинамічними характеристиками, розрахований на швидкісний політ і маневрування. Натомість «Герань-5» уже побудована за класичною літаковою схемою та конструктивно нагадує іранський безпілотник Karrar.
У практичній класифікації межа між одноразовим ударним безпілотником і крилатою ракетою поступово розмивається. Обидва типи мають двигун, систему наведення та бойову частину, а відмінності між ними дедалі частіше стосуються конструкції та способу застосування. Для ППО визначальними залишаються швидкість, висота, маршрут і маневровість цілі.
Для протиповітряної оборони визначальною є не назва засобу ураження, а його швидкість, висота, маршрут і здатність маневрувати. За цими параметрами нові російські реактивні дрони займають проміжне місце між звичайними Shahed і крилатими ракетами.
Які реактивні дрони застосовує Росія
Росія застосовує кілька типів ударних апаратів із реактивними двигунами, однак вони суттєво відрізняються за конструкцією та можливостями. «Герань-3» стала реактивною модифікацією Shahed, «Герань-4» отримала спеціально розроблений посилений планер, а «Герань-5» побудована за класичною літаковою схемою. S8000 «Бандероль» узагалі не належить до сімейства «Герань»: українська розвідка класифікує її як крилату ракету.
«Герань-3»: реактивна модифікація Shahed
«Герань-3» серії «У» — російська локалізована версія іранського Shahed-238. Вона зберегла характерну для Shahed схему «літаюче крило», але замість поршневого двигуна з повітряним гвинтом отримала китайський турбореактивний двигун Telefly JT80.
Основні характеристики «Герані-3»:
- швидкість — 300–370 км/год;
- дальність польоту — до 1000 км;
- двигун — Telefly JT80;
- навігація — інерціальна система SADRA та супутникова система «Комета-М12» із 12-елементною завадозахищеною антеною;
- максимальна злітна маса, маса бойової частини та гранична висота версії серії «У» у відкритих матеріалах ГУР не зазначені.
За даними ГУР, найбільшу швидкість апарат набирає переважно під час проходження районів дії української ППО та РЕБ, а також на завершальній ділянці польоту — під час зниження на ціль. Таке прискорення додатково скорочує час, доступний для перехоплення поблизу захищеного об’єкта.
Електронна частина «Герані-3» значною мірою уніфікована зі звичайною «Геранню-2». У дослідженому ГУР апараті були встановлені камера та система передавання відео, а навігаційний комплекс поєднував супутникову корекцію з автономною інерціальною системою. Тому втрата супутникового сигналу може знизити точність, але не обов’язково зупинить політ.
У серпні 2026 року ГУР повідомило про припинення виробництва «Герані-3». Ця модель стала перехідною між поршневою «Геранню-2» та спеціально спроєктованою реактивною «Геранню-4». Припинення виробництва не виключає подальшого застосування раніше виготовлених апаратів.
«Герань-4»: посилений планер для швидкісного польоту
На відміну від попередньої моделі, «Герань-4» отримала новий планер із кращими аеродинамічними характеристиками та посиленою конструкцією. Крила не від’єднуються від центроплана, а кількість технологічних люків у корпусі зменшена для зниження опору повітря. Це дозволяє апарату виконувати активні маневри на високій швидкості та витримувати значні перевантаження.
Основні характеристики «Герані-4», за даними ГУР:
- довжина — 3,6 м;
- розмах крила — 3,05 м;
- максимальна злітна маса — до 450 кг;
- маса бойової частини — 50 кг;
- крейсерська швидкість — 320 км/год;
- максимальна швидкість — 350 км/год;
- дальність польоту — 770 км;
- тривалість польоту — 2,2 години;
- максимальна висота — до 4 км;
- двигун — турбореактивний Telefly LX-WP-160 або TELEFLY TF-TJ2000A.
Зафіксовано дві конфігурації бойового спорядження: термобаричну бойову частину ТББЧ-50 або запалювальну ЗББЧ-50 у поєднанні з додатковою уламково-фугасною ОФБЧ-2. Отже, Росія може змінювати характер ураження залежно від типу обраної цілі.
«Герань-5»: найбільший апарат сімейства
«Герань-5» побудована за класичною літаковою схемою та конструктивно нагадує іранський реактивний безпілотник Karrar. Від попередніх «Гераней» вона відрізняється не лише розмірами, а й суттєво більшою швидкістю та бойовим навантаженням.
Основні характеристики «Герані-5», за даними ГУР:
- довжина — 6,5 м;
- розмах крила — 3,2 м;
- максимальна злітна маса — 850 кг;
- маса бойової частини — 90 кг;
- крейсерська швидкість — 450–600 км/год;
- дальність польоту — до 950 км;
- тривалість польоту — до двох годин;
- максимальна висота — до 6 км;
- двигун — TELEFLY TF-TJ2000A.
Під час бойового застосування українська розвідка фіксувала польоти переважно на висотах від 200 метрів до 3 км. Апарат оснащений завадозахищеною супутниковою навігацією «Комета-М12», трекером із підтримкою 3G/LTE та Mesh-модемом. Це обладнання забезпечує навігацію, передавання телеметрії та обмін даними під час польоту.
S8000 «Бандероль»: реактивна, але не «шахед»
S8000 «Бандероль» не належить до сімейства Shahed або «Герань». ГУР класифікує її як крилату ракету, хоча в оперативних повідомленнях вона може фігурувати серед реактивних безпілотників.
Основні характеристики S8000 «Бандероль»:
- довжина — близько 5 м;
- діаметр корпусу — 30 см;
- крейсерська швидкість — 520–560 км/год;
- максимальна швидкість — 620–650 км/год;
- дальність польоту — до 500 км;
- маса пального — 50–65 кг;
- двигун — китайський турбореактивний SW800Pro-A95;
- бойова частина дослідженого типу ОФБЧ-150 важить 114,3 кг, із яких 49,5 кг припадає на вибухову речовину.
Носієм «Бандеролі» є безпілотник «Оріон». ГУР також вказує, що в перспективі для її запуску можуть використовувати російські гелікоптери Мі-28Н. За конструкцією та параметрами польоту «Бандероль» ближча до компактної крилатої ракети, ніж до ударних дронів сімейства Shahed. Проте для ППО вона створює подібну проблему: висока швидкість скорочує час реагування й обмежує застосування дешевих засобів перехоплення.
Чим реактивні «шахеди» небезпечніші за звичайні
Реактивний двигун не обов’язково робить безпілотник руйнівнішим. «Герань-4», наприклад, несе бойову частину приблизно тієї самої маси, що й деякі версії звичайної «Герані-2». Головна відмінність полягає у швидкості, висоті та профілі польоту. Разом ці характеристики скорочують час реагування ППО й обмежують вибір засобів перехоплення.
Вища швидкість має і зворотний бік: турбореактивний двигун витрачає більше пального, ніж поршневий. Тому швидкість, дальність і маса бойової частини взаємопов’язані: збільшення запасу пального залишає менше маси для бойового навантаження, а тривалий політ на максимальній швидкості скорочує доступну дальність. Паспортні максимуми швидкості, дальності та навантаження не обов’язково досягаються одночасно — конкретний профіль залежить від завдання й маршруту.
ППО має менше часу на перехоплення
Звичайний Shahed рухається зі швидкістю близько 180–200 км/год. Реактивні моделі, залежно від типу, розвивають приблизно від 300 до 600 км/год. Відповідно, між виявленням цілі та її наближенням до захищеного об’єкта минає значно менше часу.
За цей проміжок система протиповітряної оборони має визначити маршрут апарата, передати дані підрозділам і вивести засіб перехоплення у потрібний район. Зміна дроном напрямку або висоти додатково ускладнює цей процес. Навіть своєчасно виявлена ціль може залишити розрахунку надто коротке вікно для атаки.
Висота обмежує вибір засобів ураження
Реактивні дрони можуть долати частину маршруту на висоті понад 3 км. За словами Олександра Карпюка, під час останніх атак окремі апарати летіли на висоті 3,5–4 км і вище.
На таких висотах ціль може опинитися поза ефективною зоною дії частини мобільних вогневих груп і наявних дронів-перехоплювачів. Водночас перед ударом апарат здатний знижуватися або переходити в пікірування, тому його висота протягом маршруту не залишається сталою. Це змушує ППО супроводжувати одну ціль різними засобами на різних етапах польоту.
Окремі моделі несуть важчі бойові частини
Маса бойової частини «Герані-4» становить близько 50 кг, тому її руйнівна дія не обов’язково перевищує дію звичайного Shahed. Натомість бойова частина «Герані-5» має масу близько 90 кг, а досліджена бойова частина S8000 «Бандероль» — 114,3 кг.
Небезпеку визначає не одна характеристика, а їхнє поєднання: швидкість, висота, маневровість, профіль маршруту та маса бойової частини. Навіть апарат із відносно невеликим зарядом становить серйозну загрозу, якщо його складніше вчасно перехопити.
Реактивні дрони ускладнюють комбіновані атаки
Росія застосовує реактивні дрони разом зі звичайними Shahed, безпілотниками-імітаторами та ракетами. Ці цілі рухаються з різною швидкістю, використовують різні висоти й потребують різних засобів ураження.
Повільні дрони довше залишаються у повітряному просторі та змушують ППО тривалий час супроводжувати цілі. Реактивні апарати тим часом швидше проходять окремі ділянки маршруту. Імітатори збільшують кількість цілей, які необхідно виявити та класифікувати, а одночасний ракетний удар змушує розподіляти засоби ППО між кількома типами загроз.
Хвилеподібні атаки виснажують систему оборони й порушують роботу міст
Під час комбінованих ударів дрони можуть заходити невеликими групами з різних напрямків і з перервами між хвилями. Через це повітряні тривоги тривають або поновлюються протягом багатьох годин, а підрозділи ППО мають довше залишатися в бойовій готовності.
Наприкінці серпня такі атаки протягом кількох днів впливали на роботу Києва та області, зокрема на рух транспорту, роботу установ і підприємств. За словами речника Повітряних сил Юрія Ігната, російські сили під час ударів також ураховують погодні умови та спрямовують дрони до столичного регіону з різних напрямків. Це розосереджує увагу й засоби української ППО та ускладнює організацію перехоплення.
Чому Росія різко збільшила кількість реактивних дронів
Масове застосування реактивних дронів почалося на тлі зростання ефективності української ППО проти звичайних Shahed. Протягом 2025–2026 років Сили оборони розширили використання дронів-перехоплювачів та інших відносно дешевих засобів, які дозволяють знищувати повільні безпілотники без застосування дефіцитних зенітних ракет.
За даними начальника управління комунікацій командування Повітряних сил Юрія Ігната, Україна знешкоджує приблизно 88–90% Shahed із поршневими двигунами. Реактивні моделі складніше перехоплювати тими самими засобами: вони швидше проходять зони відповідальності підрозділів, можуть летіти вище та залишають менше часу для наведення перехоплювача.
Реактивні безпілотники Росія застосовувала й раніше, але до літа 2026 року їхня кількість залишалася порівняно невеликою. За словами Ігната, у липні російські війська запустили вп’ятеро більше таких апаратів, ніж у червні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ракетні удари Росії по Україні: як Москва нарощує виробництво і змінює тактику
Позаштатний радник президента з питань розвитку технологічних напрямів оборони Сергій «Флеш» Бескрестнов оцінює, що в липні Росія застосувала близько 1500 реактивних «шахедів», а в серпні — понад 2500. За його підрахунками, лише за місяць кількість застосованих реактивних дронів зросла щонайменше на 67%.
Така інтенсивність означає, що реактивні моделі вже вийшли за межі дослідного або епізодичного застосування. За оцінкою Бескрестнова, російські підприємства можуть випускати до 3000 таких апаратів на місяць. Незалежного підтвердження цієї цифри немає, однак масштаби та регулярність пусків свідчать про серійне виробництво.
Частину безпілотників, за словами Бескрестнова, передають військам майже одразу після виготовлення. На одному з досліджених апаратів була вказана дата виробництва 15 серпня 2026 року, а невдовзі після цього його застосували проти України. За одним зразком неможливо визначити швидкість постачання всієї партії, проте він показує, що принаймні частина поточного випуску не накопичується на складах, а відразу використовується для підтримання інтенсивності ударів. Відкритих даних про російські запаси реактивних дронів немає.
Чим Україна протидіє реактивним дронам
Окремого засобу, який міг би самостійно закрити небо від реактивних дронів, Україна не має. Протидія починається з радіолокаційного виявлення та обміну даними, а далі до роботи залучають бойову авіацію, наземні зенітні комплекси, радіоелектронну боротьбу та дрони-перехоплювачі.
Основне навантаження зараз припадає на бойову авіацію. Винищувач може швидко вийти в район польоту дрона, наздогнати його або перехопити на зустрічному курсі та застосувати ракету класу «повітря — повітря». Володимир Зеленський повідомляв, що саме авіація виконує більшу частину завдань зі знищення реактивних безпілотників.
Водночас винищувачі не можуть постійно перебувати в повітрі над усією територією країни. Їхню роботу обмежують кількість літаків та екіпажів, технічний ресурс, запас ракет і погодні умови. Під час комбінованої атаки авіація також може знадобитися для перехоплення крилатих ракет.
Реактивні дрони збивають і наземні зенітні ракетні комплекси. Їхні радари та ракети розраховані на швидкі повітряні цілі, тому технічно такі апарати перебувають у межах їхніх можливостей. Проблема полягає у співвідношенні кількості цілей і доступних боєприпасів: застосовувати дефіцитні зенітні ракети проти тисяч дронів протягом тривалого часу складно.
На нижчих висотах реактивний дрон можуть уразити зенітні гармати, переносні комплекси або мобільні вогневі групи. Однак можливість такого перехоплення залежить від маршруту конкретного апарата. Якщо він проходить основну частину шляху на висоті кількох кілометрів і знижується лише перед атакою, час для відкриття вогню залишається коротким.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сергій «Флеш» Бескрестнов: як Росія адаптується до технологічної війни і чим має відповісти Україна
Ще одним рівнем захисту є радіоелектронна боротьба. Реактивні «шахеди» використовують інерціальну й супутникову навігацію, а частина моделей — мобільні та Mesh-мережі для обміну даними. РЕБ може заглушити або спотворити супутниковий сигнал, порушити зв’язок і знизити точність наведення.
За словами співзасновника Contra-Drone Тимофія Юркова, принципи навігації реактивних і звичайних Shahed суттєво не відрізняються, тому на них можуть впливати ті самі засоби РЕБ. Проте інерціальна система дозволяє апарату продовжувати політ без супутникового сигналу. Він може відхилитися від заданої точки, але не обов’язково впаде або припинить рух.
Завдання ППО полягає в поєднанні кількох рівнів захисту. Радари мають завчасно виявити й супроводжувати ціль, системи управління — передати її маршрут, а авіація, ЗРК, РЕБ або перехоплювач — отримати достатньо часу для дії. Збій на будь-якій ділянці цього ланцюга підвищує ймовірність прориву.
Чи можуть нові дрони-перехоплювачі розв’язати проблему
Спеціалізовані дрони-перехоплювачі потрібні Україні насамперед для того, щоб не залучати проти кожної реактивної цілі винищувач або зенітну ракету. Такий апарат має бути достатньо дешевим для масового виробництва, але водночас швидким, висотним і здатним уражати ціль на зустрічному або перехресному курсі.
Міністр оборони Євгеній Хмара повідомив, що польові випробування пройшли чотири потенційні перехоплювачі. За словами Володимира Зеленського, одну із запропонованих технологій визнали найуспішнішою. Наступний етап — довести розробки до необхідного рівня та налагодити виробництво тисяч апаратів.
Окремі результати вже є. CNN повідомляє, що український перехоплювач Sting під час останніх атак збив два реактивні дрони. F-Drones також модернізувала свій LITAVR. За даними виробника, версія LITAVR+ розвиває швидкість понад 400 км/год і проходить бойові випробування.
Проте сама максимальна швидкість ще не визначає ефективності перехоплювача. Навіть якщо реактивний «шахед» рухається швидше, його можна уразити на випередження, вивівши перехоплювач у точку перетину маршрутів. Для цього потрібні точні радіолокаційні дані, швидка передача координат і система наведення, здатна враховувати рух обох апаратів.
Перехоплювач має набирати потрібну висоту, достатньо довго підтримувати швидкість і зберігати керованість під навантаженням. Не менш важливі стійкий зв’язок, можливість працювати вночі та за складних погодних умов, безпечне застосування над населеними районами й надійний спосіб ураження цілі.
Навіть успішна модель не змінить ситуацію без серійного виробництва та розгортання відповідної інфраструктури. Потрібні пускові позиції, радари, підготовлені оператори, ремонтні підрозділи, запас комплектуючих і єдина система управління. Випробування кількох апаратів підтверджують працездатність технології, але ще не показують, скільки цілей вона зможе перехопити під час тривалої масованої атаки.
Дрони-перехоплювачі можуть перебрати на себе значну частину реактивних цілей, але не замінять винищувачі, наземні ЗРК та радіоелектронну боротьбу. Їхня роль — створити дешевший масовий рівень оборони й зберегти складніші та дорожчі системи для ракет і дронів, які прорвали попередні рубежі.
Володимир Зеленський поставив завдання восени підвищити частку знищених російських дронів до понад 90%, окремо назвавши реактивні апарати найскладнішими цілями. Досягнення такого показника залежатиме від того, чи вдасться перейти від окремих успішних перехоплень до виробництва та застосування нових перехоплювачів тисячами.
