Росія продовжує наступ на Донбасі, проте відстає від власного графіка майже на рік. Українські війська, попри нестачу ресурсів, утримують оборону й завдають російським силам значних втрат. За оцінкою Foreign Affairs, битва за Донбас може стати прологом до вирішального етапу війни.
Видання зазначає: 2026 рік визначить, чи зможе Україна втримати ініціативу, а Європа – наростити допомогу й тиск на Росію. Якщо хоча б один із цих чинників дасть збій, час почне працювати проти України – і Кремль може швидко перейти до третьої, фінальної фази своєї стратегії підкорення.
Explainer переказує аналіз Foreign Affairs – про хід війни, цілі Москви, помилки Заходу та те, що може стати переломним у 2026 році.
Війна затягується, але Росія відстає від плану
Як пише Foreign Affairs, Росія планувала захопити Покровськ – важливий логістичний центр у Донецькій області – до листопада 2024 року. Проте її війська відстають від плану приблизно на рік. Українські оборонці, попри чисельну перевагу противника, утримували лінію оборони Донбасу, знищуючи понад 20 тисяч російських військових щомісяця.
Тепер, зазначає видання, російські сили зосереджують дедалі більше підрозділів у зруйнованому Покровську, а безпілотники переривають шляхи постачання українських військ. Це не ізольована битва: російські війська поступово стискають українські позиції на півночі й півдні, наближаючись до Костянтинівки. Водночас вони застосовують нові далекобійні безпілотники з проводовим наведенням та планувальні бомби, які нищать прифронтові міста.
За даними Foreign Affairs, у зоні ризику опиняються Краматорськ і навіть Запоріжжя. Якщо Донбас упаде, наступною метою може стати Харків.
У виданні наголошують: попри розмови про можливість переговорів, Росія протягом останніх дев’яти місяців лише посилила інтенсивність бойових дій, намагаючись зламати український опір. Україна, зі свого боку, залишалася відкритою до перемовин, але відсутність реального тиску на Кремль дозволила Володимиру Путіну виграти час і поліпшити свої позиції на фронті.
Три етапи стратегії Кремля: від фронту до політичного контролю
За даними Foreign Affairs, Москва бачить війну проти України як довгостроковий процес із трьома послідовними фазами. Перший етап — це активні бойові дії, мета яких – захопити або зруйнувати достатньо українських територій, щоб економічно ослабити державу й зробити її залежною від волі Кремля.
Російські стратеги, як зазначає видання, вважають, що цього можна досягти, якщо утримати чотири вже анексовані області та додати ще три – Харківську, Миколаївську й Одеську. Такий сценарій фактично позбавив би Україну виходу до Чорного моря. Після цього Росія прагнула б домовленості про припинення вогню, переходячи до другої фази – тиску економічними й політичними методами, підкріпленими загрозою нового вторгнення.
Третій етап мав би завершитися повним підпорядкуванням України, подібно до того, як це сталося з Білоруссю.
Однак, підкреслює Foreign Affairs, наразі Кремль далекий від завершення навіть першої фази. Хоча Росія продовжує наступ і має перевагу в чисельності, її втрати зростають, а темп мобілізації сповільнюється. З 2023 року російська армія спирається переважно на добровольців, яких залучали грошовими бонусами та компенсаціями родинам загиблих. У 2024 році вдалося набрати близько 420 тисяч людей, а в 2025-му – понад 300 тисяч, але восени показники вербування почали падати, і влада повернулася до примусових методів.
Щоб підтримувати темп наступу, Росії доведеться або зменшити втрати, або знайти нову модель набору. Та навіть за умов поповнення людських ресурсів війна залишається дорогою. Економічна спроможність Кремля залежить від доходів від експорту нафти та газу, а ціни на нафту у 2025 році знизилися, виснаживши резерви. Українські удари по нафтопереробних заводах, за оцінкою авторів, уже впливають на виробництво палива всередині країни.
Foreign Affairs вважає, що у 2026 році вирішальним стане питання: чи зможе поєднання санкцій і українських атак створити реальний дефіцит коштів у Росії. Якщо так – Кремль опиниться перед ризиком економічної кризи, яка може змусити його переглянути плани.
Як Заходу чинити тиск на Кремль: тіньовий флот, санкції та енергетичний тиск
Як зазначає Foreign Affairs, ключове питання для партнерів України — чи готові вони застосувати реальний економічний тиск на Росію, а не лише символічні санкції. Видання виділяє як найефективніший і найшвидший інструмент атаку на так званий «тіньовий флот» — сотні старих танкерів, що перевозять російську нафту під зручними прапорами, часто без страховки й із неналежними екіпажами.
Автори наголошують: щоб спричинити справжній економічний удар, потрібно блокувати близько 80 % морського експорту російської нафти, що проходить через Данські протоки. Це вимагатиме не лише санкцій проти окремих суден, а й посилення правоохоронних заходів у портах, загрози вторинних санкцій проти приватних портів, де розвантажують нафту, та механізмів для відстеження й затримання танкерів тіньового флоту.
Поки що, констатує видання, реакція Європи та США була недостатньо рішучою: судна санкціонували, але правоохоронні дії й координація були слабкими. Частково країни пояснювали це юридичними й історичними обмеженнями — наприклад, посилалися на Копенгагенський договір 1857 року про безмитний транзит через данські води.
Однак Foreign Affairs вважає, що це радше виправдання, ніж реальна перешкода: сусідні держави Балтії (окрім Росії) могли б домовитися про нові правила, які вимагатимуть від суден відповідності сучасним стандартам страхування й сертифікації, або ввести екологічні вимоги, що ефективно виключать старі танкери тіньового флоту.
Видання додає, що втрата доступу до Данських проток для Росії не є миттєвим вироком: Москва може спробувати експортувати нафту зі східних портів або нарощувати сухопутні маршрути до Азії. Проте у цих варіантах є обмеження — інфраструктурні, логістичні та вразливість до українських ударів (зокрема й ударів безпілотних надводних засобів у Чорному морі). Тому, якщо Захід поєднає санкційний тиск із діями Києва проти нафтопереробної і судноплавної інфраструктури Росії, це може суттєво підірвати експортні доходи Кремля.
У підсумку Foreign Affairs робить висновок: реальний тиск можливий — але для цього потрібна політична воля Європи й США, посилена координація і готовність застосувати як санкції, так і правоохоронні заходи проти тіньового флоту. У випадку успіху економічний удар може змусити Кремль переглянути свої плани — але для цього Україні потрібно протриматися до 2026 року.
Брак людей і зброї: що допоможе України триматися
На думку Foreign Affairs, майбутня здатність України стримувати подальший наступ Росії залежить від трьох ключових чинників – матеріальної бази, людського ресурсу та волі до опору.
Європа нині бере на себе головну відповідальність за постачання боєприпасів, необхідних для продовження бойових дій. Європейські уряди, як пише видання, почали переходити від риторики до дій: розширюють виробництво артилерійських снарядів, крилатих ракет, безпілотників та підсистем озброєнь. Водночас дефіцит систем протиповітряної оборони залишається відчутним.
Сполучені Штати фактично припинили постачання техніки, і тепер вирішальним питанням є те, чи дозволить адміністрація Трампа закупівлю американського озброєння — зокрема перехоплювачів Patriot, ракетних систем HIMARS, високоточних 155-міліметрових боєприпасів та запчастин для F-16 — через партнерські програми. За оцінкою Foreign Affairs, матеріально-технічне становище України залишається складним, але за достатнього фінансування й підтримки — контрольованим.
Видання звертає увагу на суперечливу ситуацію з людськими ресурсами. Формально людей в Україні достатньо для продовження війни, але якісний склад піхоти зменшується вже два роки. Це означає, що армії дедалі важче утримувати фронт, якщо не змінити систему підготовки. Проблема, як зазначають автори, не лише у мобілізації, а у слабкій підготовці нових бійців і недостатній інтеграції їх у бойові бригади.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що таке тактика інфільтрації і як її застосовує Росія
Україна має більше військовослужбовців, ніж будь-коли від початку війни, але не встигає навчити всіх ефективно діяти на передовій. Foreign Affairs наголошує: вирішення проблеми потребує запровадження ротації підрозділів і залучення досвідчених бригад до навчання менш підготовлених. У цьому, вважають автори, міжнародні партнери можуть зробити значний внесок — забезпечивши підтримку навчальних програм і підготовку кадрів всередині самої України.
Європейські війська і навчання в Україні: новий формат підтримки
За оцінкою Foreign Affairs, однією з найефективніших форм допомоги Україні може стати зміна підходу до навчання військових і залучення європейських сил безпосередньо на території України.
Видання зазначає, що нинішня система підготовки українських військових за межами країни дає слабкі результати. Вона не дозволяє підрозділам тренуватися у складі злагоджених бригад, а нестача обладнання та логістичних можливостей для транспортування навчальних груп лише ускладнює процес. Європейські партнери мають техніку, але її використання часто обмежене мирними нормами або бюрократичними процедурами.
Foreign Affairs пропонує іншу модель: створити спільні програми навчання всередині України за участю європейських інструкторів, які працюватимуть поруч з українськими командирами. Такий формат дозволить тренувати військових на власному обладнанні й у реальних умовах, а також швидше інтегрувати підготовлених солдатів у бойові підрозділи.
Видання визнає, що присутність іноземних інструкторів в Україні становить певний ризик, але називає його «керованим». Росія, як зазначають автори, досі не змогла завдати значних втрат українським інструкторським центрам, тому цей сценарій розглядають як прийнятний.
Крім того, Foreign Affairs пропонує розмежувати участь європейських військ у навчальних програмах і питання можливого припинення вогню. На думку авторів, якщо Захід чекатиме миру, щоб розпочати розгортання військової присутності, Кремль сприйматиме це як стимул продовжувати війну. Натомість поступове залучення європейських військових інструкторів уже зараз може показати, що час працює проти Росії.
Такі кроки, йдеться у статті, водночас зміцнять довіру України до гарантій безпеки після війни й підсилять її волю до опору зараз. Це також посилить сигнал Кремлю: подальша агресія лише поглиблює інтеграцію України з європейською системою безпеки, а не віддаляє її.
Холодна зима і вирішальний 2026 рік
Foreign Affairs попереджає: зима може стати вирішальною фазою війни. Росія виробляє більше ракет, ніж будь-коли, тоді як енергомережа України після попередніх ударів працює на межі. Навіть центр Києва щодня залишається без світла на кілька годин, а з пониженням температури країна готується до серйозних перебоїв у теплопостачанні.
За оцінкою видання, Кремль сподівається використати зимові труднощі, щоб виснажити українське населення і пришвидшити здобутки на фронті. Якщо оборонні лінії послабляться, а мешканці прифронтових міст залишатимуть території, Росія може спробувати примусити Україну до капітуляції вже у 2026 році.
Та, як підкреслює Foreign Affairs, такий сценарій не є неминучим. Якщо Україна збереже внутрішню стійкість і разом із партнерами посилить удари по російській енергетичній та експортній інфраструктурі, Москва може опинитися на межі економічної кризи. У поєднанні з ефективнішими навчальними програмами й новими моделями допомоги від Європи це створить умови для переговорів із позиції сили вже наприкінці наступного року.
Видання наголошує: припинення вогню не досягатиметься символічними поступками Кремлю чи особистими домовленостями лідерів. Потрібен системний тиск, дисципліна та послідовність у діях. Для Європи це означає, що гучні заяви мають бути підкріплені конкретними рішеннями.
На думку авторів, Україна все ще має шанс виграти час і змусити Росію переглянути свої плани. Але цей шанс обмежений – і вирішальним стане саме 2026 рік.
