Російська армія досі використовує проти України озброєння, яке перестали виробляти десятиліття тому. Старі літаки ремонтують і модернізують, використовуючи запчастини з інших машин. Однак бойові втрати, зношені двигуни та пошкоджені ремонтні підприємства поступово скорочують парк техніки, замінити яку новою Росія вже не може.
Щоб з’ясувати, які зразки озброєння Росія досі використовує, але вже не здатна виробляти, NV опитало чотирьох фахівців. Свої оцінки надали офіцер Повітряних сил ЗСУ в резерві, директор з розвитку оборонного підприємства Анатолій Храпчинський, військовий експерт та історик авіації Михайло Жирохов, військовий оглядач Денис Попович і аналітик із питань бронетехніки Сергій Березуцький.
Експерти назвали сім зразків озброєння, які згадали щонайменше двоє з них. Переважно це літаки радянської розробки, але до списку потрапила й важка протикорабельна ракета. За словами фахівців, відновити їхнє серійне виробництво Росія вже не може через технологічні обмеження. А що менше такої техніки залишатиметься в російської армії, то відчутніше це позначатиметься на її бойових можливостях.
Explainer переказує головні висновки експертів NV про озброєння, яке Росія більше не виробляє, причини втрати цих виробничих можливостей та наслідки для війни проти України.
Ту-95МС: чому Росія не може замінити основний носій ракет Х-101

Стратегічні бомбардувальники Ту-95МС залишаються одними з основних носіїв крилатих ракет Х-101, якими Росія регулярно атакує Україну з 2022 року. Виробництво цих літаків припинили ще на початку 1990-х років, і відновити його російська промисловість уже не здатна.
За словами Анатолія Храпчинського, головна проблема полягає у турбогвинтових двигунах НК-12МП, які Росія більше не виробляє. Кожен бойовий виліт на рубіж пуску ракет прискорює зношення двигунів і конструкції крила в рази порівняно з нормативами мирної експлуатації. Водночас військовий експерт Михайло Жирохов вважає, що відновлювати випуск Ту-95МС недоцільно і через застарілу конструкцію самого літака.
Поки росіянам вдається підтримувати бомбардувальники в робочому стані завдяки ремонту, залишкам запчастин і розбиранню старих машин, пояснює військовий оглядач Денис Попович. Обслуговуванням Ту-95МС і морських літаків Ту-142 займається, зокрема, Таганрозький авіаційний науково-технічний комплекс імені Берієва. Однак, за оцінкою Храпчинського, українські удари по підприємству суттєво ускладнили відновлення цієї авіатехніки.
Росія заявляє, що має на озброєнні понад 50 Ту-95МС, хоча реально боєздатних машин, за оцінкою Храпчинського, приблизно 25–30. Цим експерт пояснює, чому під час ракетних атак у повітря підіймається лише невелика частина бомбардувальників, причому з неповним ракетним навантаженням.
Подальше вибуття Ту-95МС зі строю, за прогнозом Храпчинського, позбавить Росію наймасовішого повітряного носія Х-101 і суттєво зменшить навантаження на українську ППО. Втрата цих літаків також матиме значення для авіаційної складової російської ядерної тріади, адже Ту-95МС можуть нести й крилаті ракети Х-55 та Х-555.
Ту-160: чому Росія не може відновити серійне виробництво ракетоносіїв

Стратегічні бомбардувальники Ту-160 також входять до авіаційної складової російської ядерної тріади. Вони можуть нести крилаті ракети Х-101 зі звичайною бойовою частиною, а також Х-102, Х-55 і Х-555.
Росія заявляє про відновлення серійного виробництва модернізованих Ту-160М/М2 на Казанському авіаційному заводі імені Горбунова. Однак Анатолій Храпчинський стверджує, що росіяни лише добудовують окремі літаки з радянських виробничих заділів, а створювати нові машини серійно не здатні.
Однією з причин експерт називає складність конструкції бомбардувальника. За радянських часів його центральну титанову балку, центроплан, виготовляли за допомогою електронно-променевого зварювання у вакуумних камерах. За оцінкою Храпчинського, Росія втратила технології та виробничі компетенції, необхідні для такого виробництва.
Не вдалося повноцінно налагодити й випуск двигунів НК-32. На підприємстві імені Кузнєцова в Самарі росіяни намагалися відновити їхнє стабільне виробництво, але, як пояснює Храпчинський, зіткнулися з високим відсотком браку. Сумніви щодо здатності Росії масово випускати Ту-160 висловлює і військовий оглядач Денис Попович.
За оцінками опитаних NV експертів, у Росії залишається приблизно 12–14 умовно боєздатних Ту-160. Через обмежений ресурс двигунів, зазначає Храпчинський, росіяни вже скорочують використання цих бомбардувальників для ударів по Україні.
Коли ресурс двигунів остаточно вичерпається, Ту-160, на думку Храпчинського, можуть залишитися переважно демонстраційним елементом російських ядерних сил. Експерт прогнозує, що Москва не ризикуватиме використовувати їх для звичайних ракетних ударів по українській енергетиці.
Ту-22М3: як дефіцит двигунів і втрати скорочують парк бомбардувальників

Дальні бомбардувальники Ту-22М3 Росія використовує для запуску надзвукових протикорабельних ракет Х-22 і крилатих ракет Х-32. Ці літаки також можуть нести фугасні авіабомби масою до півтори тонни. Однак їхнє виробництво припинили понад 30 років тому, і замінити старі машини новими Росія вже не може.
Особливо гостро стоїть питання обслуговування літаків. Анатолій Храпчинський називає головною проблемою Ту-22М3 турбореактивні двигуни НК-25, запаси яких обмежені, а обслуговування складне. За словами експерта, технічні несправності регулярно призводять до аварій під час навчальних і бойових польотів.
Так, у червні 2026 року Ту-22М3 розбився під час навчального польоту в Іркутській області через відмову двигунів. Ще один такий бомбардувальник зазнав аварії роком раніше.
До технічних проблем додаються й бойові втрати: від початку повномасштабного вторгнення Росія втратила загалом 22 літаки Ту-22М3. З урахуванням українських ударів, аварій та інших небойових втрат експерти оцінюють нинішній парк цих бомбардувальників приблизно у 20–25 машин.
Оскільки відновити серійне виробництво Ту-22М3 Росія не здатна, їй залишається ремонтувати й підтримувати в робочому стані літаки, які ще перебувають у строю.
А-50: чому втрата літаків-радарів особливо небезпечна для Росії

Літаки далекого радіолокаційного виявлення та управління А-50 і А-50У відіграють важливу роль у роботі російської авіації та протиповітряної оборони. На думку Анатолія Храпчинського, їхня втрата може завдати Росії навіть більшої шкоди, ніж скорочення парку стратегічних бомбардувальників.
А-50 фактично виконує функцію літаючого радара, який виявляє повітряні цілі за межами радіогоризонту наземних радіолокаційних станцій. Завдяки цьому російські військові можуть стежити за повітряним простором углиб території України та використовувати отримані дані для наведення ракет зенітних комплексів С-400.
Попри важливість цих літаків, замінити їх новими Росія вже не може. А-50 створили на базі радянського військово-транспортного Іл-76, який випускали на Ташкентському авіазаводі, та оснастили радіотехнічним комплексом «Шмель». Серійне виробництво таких машин Росія не відновила, а спроба розробити їм заміну також зіткнулася з труднощами. За словами Храпчинського, проєкт А-100 «Прем’єр» фактично зупинився через західні санкції та відсутність сучасної електронної компонентної бази. Військовий оглядач Денис Попович також підтверджує, що А-50 у Росії більше не виробляють.
За таких умов росіянам залишається ремонтувати й модернізувати наявні літаки. Цим займався Таганрозький авіаційний науково-технічний комплекс імені Берієва, який був єдиним підприємством із такими можливостями. Однак українські удари по заводу в листопаді 2025 року та, ймовірно, у 2026-му ускладнили його роботу.
Водночас кількість А-50 скорочується через бойові втрати. На початку 2024 року Сили оборони України збили два такі літаки. За оцінками аналітиків видання, у Росії залишилося приблизно п’ять-шість придатних до застосування А-50.
Подальші втрати можуть ще сильніше послабити російську протиповітряну оборону. Храпчинський прогнозує, що без А-50 Росії буде значно складніше виявляти повітряні цілі на великих відстанях. На його думку, це створить сприятливіші умови для ударів української тактичної авіації по об’єктах у російському тилу.
МіГ-31К: чому Росія не може замінити носії «Кинджалів»

МіГ-31К – модифікація радянського важкого винищувача-перехоплювача МіГ-31, пристосована для запуску аеробалістичних ракет «Кинджал». Виробництво базової моделі припинили ще 32 роки тому.
За словами Анатолія Храпчинського, планер МіГ-31 виготовляли зі спеціальних нержавіючих сталей і титану, оскільки літак розрахований на швидкість до 3000 км/год. Нинішні російські модифікації створюють шляхом відновлення та переобладнання старих машин із баз зберігання.
Однак підтримувати ці літаки в робочому стані дедалі складніше насамперед через двигуни Д-30Ф6, які Росія більше не виробляє через втрату необхідних технологій. Щоб запустити «Кинджал» масою близько 4,3 тонни, літак має набрати необхідну висоту та швидкість, а двигуни при цьому працюють на граничних режимах. За оцінкою Храпчинського, такі навантаження можуть вичерпати їхній залишковий ресурс буквально за кілька бойових вильотів.
Проблеми з двигунами виникали й раніше. У грудні 2022 року та січні 2023-го на білоруському аеродромі Мачулищі фіксували їхні загоряння на російських літаках, які несли «Кинджали».
Через обмежений ресурс машин росіяни, за словами військового оглядача Дениса Поповича, зараз практично не підіймають МіГ-31К у повітря. Кожен виліт прискорює зношення літаків, а виготовити їм повноцінну заміну російська промисловість уже не здатна.
За оцінками опитаних NV експертів, Росія має приблизно 10–14 боєздатних МіГ-31К. Храпчинський вважає, що така кількість носіїв суттєво обмежує можливий одночасний залп «Кинджалів». Подальше зношення літаків, за його прогнозом, може взагалі позбавити російську армію можливості завдавати з них швидких аеробалістичних ударів.
Су-25: чому російські штурмовики втрачають значення на фронті

Росія використовує штурмовики Су-25 з перших днів повномасштабного вторгнення. Це одномісні броньовані дозвукові літаки, призначені для підтримки сухопутних військ. Вони оснащені двоствольною 30-міліметровою гарматою й можуть нести авіабомби масою до 500 кг та керовані ракети Х-25 і Х-29.
За радянських часів Су-25 переважно випускали на Тбіліському авіаційному заводі. Однак серійне виробництво цих літаків припинили понад 20 років тому, і, за словами військового оглядача Дениса Поповича, Росія вже не здатна його відновити.
Військовий аналітик Сергій Березуцький вважає Су-25 вдалою для свого часу машиною з високим бойовим навантаженням, хорошою маневреністю та живучістю. Проте умови сучасної війни суттєво змінили можливості їхнього застосування. Відсутність далекобійного озброєння й ефективна українська ППО суттєво обмежили можливості цих літаків діяти безпосередньо над полем бою.
Тому зараз, за словами Березуцького, росіяни використовують Су-25 переважно для пусків некерованих авіаційних ракет із кабрування. Під час цього маневру літак піднімає ніс і випускає ракети під кутом угору.
У Росії намагалися знайти й інші способи застосування цих штурмовиків. Зокрема, як розповів Березуцький, певний час обговорювали можливість запускати із Су-25 ударні безпілотники «Герань-4» і «Герань-5», щоб збільшити дальність їхнього польоту. Проте, як зазначає експерт, ці дрони й без повітряного запуску мають значну дальність: до 450 км для «Герані-4» та до 950 км для «Герані-5».
Загалом Березуцький вважає, що роль Су-25 на фронті поступово зменшується. Класичні штурмовики дедалі гірше пристосовані до бойових дій в умовах сучасної ППО, а бойові втрати додатково скорочують їхню кількість.
Від початку повномасштабного вторгнення Росія втратила щонайменше 42 Су-25. Нинішній авіапарк цих штурмовиків усіх модифікацій видання оцінює приблизно у 135 машин.
Х-22: чому Росія досі використовує ракети, які більше не виробляє

Важка надзвукова протикорабельна ракета Х-22 перебуває на озброєнні Росії вже понад пів століття. Її основним носієм є бомбардувальник Ту-22М3. Ракета важить близько шести тонн, з яких 960 кг припадає на бойову частину.
Х-22 розробили наприкінці 1950-х років для ураження кораблів та авіаносців. Однак застаріла система наведення не забезпечує високої точності. За наведеними NV характеристиками, кругове ймовірне відхилення Х-22 становить близько 800 метрів, тоді як у сучасних високоточних крилатих ракет і коригованих авіабомб цей показник може становити до десяти метрів.
Попри низьку точність і припинення серійного виробництва, Росія досі використовує Х-22 та їхню модернізовану версію Х-32 для ударів по Україні. Від початку повномасштабного вторгнення російські військові випустили понад 400 ракет обох типів.
Крім застарілої системи наведення, Х-22 має ще один суттєвий недолік: високотоксичне рідке пальне ТГ-02, відоме як «Самін». Анатолій Храпчинський пояснює, що за певних умов воно може самозайматися. Через це під час заправлення та підготовки ракети технічний персонал змушений працювати у спеціальних захисних костюмах та ізолювальних протигазах.
Через низьку точність і токсичне пальне Росія переробляє залишки корпусів старих Х-22 на модернізовану модифікацію Х-32. Водночас запаси цих ракет залишаються значними. За даними Головного управління розвідки, станом на середину квітня 2026 року російська армія мала до 350 ракет обох типів.
Однак відновлювати виробництво самих Х-22 Росія навряд чи буде. Принаймні так вважає військовий експерт Михайло Жирохов. За понад пів століття ракета технологічно застаріла, тому налагоджувати її випуск знову, на його думку, недоцільно.
До того ж можливості Росії застосовувати Х-22 залежать не лише від запасів ракет, а й від кількості придатних до польотів бомбардувальників Ту-22М3. Саме на цьому наголошує Анатолій Храпчинський. За його прогнозом, втрата носіїв і вичерпання запасів Х-22 позбавлять Росію можливості атакувати українські прифронтові міста та узбережжя цими важкими надзвуковими ракетами. На завершальній ділянці польоту вони заходять на ціль за крутою траєкторією, а для їхнього перехоплення потрібні дефіцитні західні засоби протиракетної оборони.
