Величезна кількість інформації, яка щодня з’являється про коронавірус COVID-19, створює проблеми для журналістів і для вчених, з якими вони спілкуються у процесі підготовки своїх матеріалів.
Як представникам ЗМІ коректно висвітлювати спалах коронавірусу, оперуючи науковими даними, пояснюють гарвардські епідеміологи Білл Хенедж і Марк Ліпсіч у статті «Як повідомити про спалах COVID-19 відповідально».
Explainer публікує головні тези з неї.
На думку вчених, у процесі висвітлення теми спалаху коронавірусу журналістам слід розрізняти три рівні інформації:
- (A) те, що ми знаємо, є правдою;
- (B) те, що ми вважаємо правдою – оцінки, що грунтуються на фактах, які також залежать від висновку, екстраполяції чи викладеної інтерпретації фактів, що відображають погляд людини на те, що найімовірніше відбуватиметься.
- (C) думки та спекуляції.
Категорія А
До цієї категорії належать такі відомі та науково доведені факти, як, наприклад, те, що інфекція спричинена бета-коронавірусом; що вихідні послідовності вірусного генома вірусу були дуже схожі; і що передача від людини до людини відбувається часто – разом із кількістю зареєстрованих випадків у різних місцевостях тощо.
Загалом це вся інформація, яка підтверджена безліччю доказів, включно з рецензованими науковими дослідженнями та звітами органів охорони здоров’я.
Категорія B
До категорії В належить інформація про те, що би ми хотіли знати про епідемію, але поки не можемо, тому що відсутні систематизовані дані про реальну кількість випадків зараження у різних місцевостях; про масштаб поширення вірусу за межами Китаю, або про кількість випадків, які поширюються непомітно; про кількість хворих, які мають легкі, безсимптомні або субклінічні симптоми інфекції; і кількість переданих безсимптомних випадків.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як повинна діяти влада під час епідемії: інструкція ВООЗ
За цими темами експерти можуть висловлювати свою думку, грунтуючись на своєму розумінні інших інфекційних захворювань; зробити висновок про наслідки наявних даних або, можливо, висловити інформацію, про яку вони чули і якій довіряють, але яка ще не була опублікована.
Ці погляди грунтуються на експертних оцінках учених, які їх підтримують, і заслуговують того, щоб про них повідомляти, але їх слід відрізняти від неспростовних фактів.
Категорія С
У цій категорії зібрано безліч запитань, на які складно відповісти через недостатню кількість даних, наприклад, вплив соціального дистанціювання на уповільнення епідемії. Це не означає, що ці теми не мають значення. Просто вони зараз недоступні для науки.
Вчені та журналісти намагаються робити одне й те ж – надавати точну інформацію та інтерпретувати її, але у них різні аудиторії та часові рамки. Крім вищезгаданих трьох категорій інформації, вчені також пропонують кілька принципів, послуговуючись якими, можна правильно розповісти про коронавірус.
- Шукайте різноманітні джерела інформації. Оскільки ніхто не знає все про епідемію, різні експерти знатимуть різні речі.
- Не поспішайте надавати інформацію. Хтось у Twitter нещодавно зазначив, що факти про цю епідемію, які протрималися кілька днів, більш надійні, ніж ті, які щойно з’явилися і які можуть бути помилковими або нерепрезентативним і, отже, вводити в оману. Журналісти повинні збалансувати це застереження із необхідністю оперативно надавати інформацію.
- Потрібно розрізняти випадки, які сталися один раз і які трапляються часто і мають значення. Хорошим прикладом є питання про безсимптомну передачу інфекції. Якщо така передача відбувається часто, то обмежувальні заходи щодо хворих людей (ізоляція, лікування та відстеження контактів) будуть менш ефективними. Досить імовірно, що безсимптомна передача відбувається з певною частотою, але наразі доказів недостатньо.
Знати лише те, що це іноді трапляється, для публікації дуже мало. Для статті журналістам необхідно мати докази того, як часто це відбувається. Те саме стосується і заражених мандрівників, які не хочуть, аби їх виявили. Знову-таки, питання в тому, як часто це відбувається і чи призводить це до локальної передачі інфекції.
Надзвичайні ситуації, подібні до цієї епідемії, чинять тиск на журналістів: кожне видання намагається опублікувати інформацію першим. У цій величезній кількості інформації про епідемію коронавірусу журналісти повинні знати про всі ризики і намагатися шукати інформацію з різних джерел, не допускати фейків і маніпуляцій, а також швидко виправляти помилкову інформацію, коли вони стає очевидною.
