Хто такий Дональд Трамп? Жорсткий, харизматичний, вольовий — він став символом американської мрії та її найпохмурішим втіленням. Його біографія — це історія стрімких злетів і гучних падінь. Попри замах на життя, скандали й судові процеси, Трамп тріумфально повернувся до Білого дому.
Його називають нарцисом із непомірним его, а в міжнародній політиці він, здається, почувається комфортніше поруч із такими лідерами, як Сі Цзіньпін та Володимир Путін, ніж із представниками традиційного політичного естеблішменту.
Explainer розповідає історію життя Дональда Трампа.
Вступ. Походження родини Трампів або що приховував Дональд?
Якщо історія успіху Дональда Трампа – це блискуче зрежисований спектакль, то походження його родини – це ретельно відредагований сценарій. Трамп завжди вмів продавати свою версію реальності, і родинна історія – не виняток. Тут є все: вигадані скандинавські корені, емігрантська спритність і дідусь, який будував статки на межі пристойності.
Шотландське коріння
Мати Трампа, Мері Енн Маклеод, народилася 1912 року на острові Льюїс у Шотландії. Її дитинство минуло серед рибальських хатин і суворого північного вітру. Її батько, Малькольм, був рибалкою і зі своєю дружиною Мері Сміт виховували багато дітей.
У 1929 році 17-річна Мері Енн вирушила за океан у пошуках кращого життя. Вона працювала покоївкою, а потім на вечірці познайомилася з Фредом Трампом – молодим амбітним забудовником.
Їхній союз став міцним, і коли Трамп розбагатів, його дружина перетворилася на поважну філантропку. Проте її акцент та іммігрантське минуле – речі, про які родина воліла не говорити.
Фред Трамп: з Бронкса у світ великого капіталу
Фред Трамп, батько Дональда, народився 1905 року в Нью-Йорку, в родині німецького емігранта Фредеріка Трампа, який утік із Баварії, щоб уникнути військової служби. Попри те, що сім’я Трампів пишалася своїми бізнес-здібностями, у певні моменти свого життя Фредерік і Фред приховували своє походження.
Під час Першої та Другої світових воєн бути німцем у США було не надто вигідно, тому батько Дональда роками вперто стверджував, що його корені – шведські. У 1941 році він навіть пояснював свій німецький акцент «єврейським корінням». Версії змінювалися залежно від політичної та економічної кон’юнктури.
Фред Трамп почав бізнес підлітком, будуючи гаражі, але справжні гроші заробив на житловій нерухомості в Нью-Йорку. Його компанія, заснована спільно з матір’ю, стала двигуном успіху сім’ї.
Але бізнесова хватка мала й темні сторони: у 1973 році його компанію звинуватили в расовій дискримінації, оскільки вона відмовлялася здавати квартири афроамериканцям.
Фредерік Трамп: золотошукач, ресторатор і людина, що знала, як скористатися моментом
Дід Дональда Трампа, Фредерік Трамп, народився у 1869 році в Кальштадті, що тоді входив до складу Королівства Баварія.
У 1885 році він емігрував до США, а згодом рушив ще далі – на північ, у канадський Юкон, де в розпал золотої лихоманки відкрив ресторан і будинок розпусти. Його бізнес у Вайтгорсі обслуговував шахтарів, які шукали швидкого збагачення.
В імміграційних записах США за 1885 року його ім’я зазначалося як Фрідр. Трумпф, прізвище Трамп з’являється лише у 1910 році у записах перепису населення США.
У 1902 році Фредерік повернувся до Німеччини, щоб знайти дружину – Елізабет Кріст, але місцева влада не була в захваті від такого «повернення». Його звинуватили в ухиленні від військової служби і депортували з Німеччини. Так він опинився знову у США, де почав будувати імперію нерухомості в Квінсі.
Його життя обірвалося раптово – у 1918 році він помер від іспанського грипу, залишивши свою дружину Елізабет і маленького Фреда, майбутнього магната нерухомості.
Відредагована історія Дональда
Дональд Трамп, який звик переписувати власну біографію, успадкував родинну традицію адаптації фактів.
У книзі “Мистецтво укладати угоди” (The Art of the Deal) він стверджує, що його дід Фредерік Трамп приїхав до США зі Швеції ще дитиною — що, м’яко кажучи, не відповідає дійсності.
Іронія в тому, що колись Трампи намагалися приховати німецьке коріння, а десятиліття потому Дональд уже з гордістю на ньому акцентує.
У 2019 році на пресконференції з Йєнсом Столтенбергом він урочисто заявив: «Мій батько був німцем. Так, був німцем. І народився у дуже чудовому місці в Німеччині». Насправді Фред Трамп з’явився на світ у Нью-Йорку, але чомусь у версії Дональда він то німець, то уродженець Нью-Джерсі.
Та що таке географія, коли є вигідний наратив? У сім’ї Трампів походження завжди було річчю гнучкою: якщо треба бути шведом — будь ласка, якщо німцем — чому б і ні? Адже, як любить повторювати Трамп, головне — гарна угода. А правда? Ну, правда річ відносна.
Акт перший. Мільярдер
Дитинство в родині девелоперів: як зростання в Квінзі сформувало його світогляд
Дональд Трамп народився у 1946 році в родині, де будівельні крани були ріднішими за сімейні фотоальбоми.
Його батько, Фред Трамп, був девелопером, який займався будівництвом односімейних будинків в одному з районів Нью-Йорка – Квінзі. Саме ця практичність і суворість сформували світогляд юного Дональда: світ був бізнесом, у якому головне – вигода.
Але, на відміну від інших дітей забудовників, малий Трамп мав нахил не стільки до будівництва, скільки до самореклами. Його дитинство пройшло в атмосфері майже військової дисципліни – жодних примх, лише стратегія. Ще з малих років Дональд добре засвоїв головне правило сімейного бізнесу: «перемагай або програвай».
Його бунтівний характер виявився рано – батьки відправили його до Нью-Йоркської військової академії, сподіваючись, що жорсткий режим загартує хлопця. Дональд же виніс із цього урок інший: якщо хочеш домінувати – створюй систему, у якій ти сам задаєш правила.
The Trump Organization: хмарочоси, казино та імперія нерухомості
Трамп вступив до Фордгемського університету, але,швидко перевівся у бізнес-школу Вортон при Пенсильванському університеті. Там він отримав диплом з економіки, але справжню бізнес-освіту йому дав батько, в якого Дональд працював влітку під час навчання у коледжі.
У 1971 році Дональд Трамп очолив сімейний бізнес, змінивши його назву на The Trump Organization – ніби натякаючи, що це вже не просто компанія, а персональний бренд.
Його першими кроками стала експансія у самісіньке серце Манхеттена, де він почав скуповувати та реставрувати знакові будівлі, перетворюючи їх на дорогі розкішні проєкти.
Головним трампліном у його кар’єрі став готель Grand Hyatt – саме завдяки віртуозній податковій угоді з містом Трамп зміг отримати багатомільйонний прибуток, довівши, що справжній успіх у нерухомості – це не стільки будівлі, скільки угоди за закритими дверима.
Потім були Вежа Трампа на П’ятій авеню, казино в Атлантик-Сіті, фешенебельні поля для гольфу та брендові хмарочоси у різних куточках світу.
Саме у 80-х роках Дональд Трамп закріпив за собою образ «короля нерухомості», граючи на публіці роль бездоганного мільярдера.
Попри гучні успіхи, кар’єра Трампа була далеко не бездоганною. Між 1991 і 2009 роками він шість разів подавав заяви про банкрутство, використовуючи цей інструмент для реорганізації бізнес-боргів. Чотири з цих випадків стосувалися казино, що належали його компанії.
Але для Трампа це не було ознакою поразки — радше підтвердженням його бізнес-інстинктів.
«Я використовував закони цієї країни, щоб скоротити борг — пояснював він, ніби банкрутство було не кризою, а ще одним різновидом стратегії перемоги.
Статки Трампа: мільярди на папері
Якщо вірити самому Трампу, його багатство — величезне. Наскільки величезне? Це залежить від того, який день тижня і хто ставить запитання. Оскільки він так і не оприлюднив свої податкові декларації, реальні цифри залишаються в тумані.
У своїй фінансовій звітності за 2017 рік Трамп заявив, що його бізнес оцінюється щонайменше у 1,37 мільярда доларів. Наступного року він задекларував 434 мільйони доларів доходу — або ж, як він міг би сказати, «дуже багато, повірте мені!»
У 1990 році, коли ринок нерухомості переживав кризу, Трамп наполягав, що його статки сягають 1,5 мільярда доларів. Водночас його імперія потребувала мільярдних вливань, щоб не піти на дно. Для багатьох це стало яскравим прикладом фінансових надмірностей 1980-х: великі амбіції, великі кредити, великі проблеми.
У 2019 році The New York Times дослідила його податкові звіти за десять років і виявила, що з 1985 по 1994 рік його підприємства стабільно втрачали гроші — загалом 1,17 мільярда доларів. Сам Трамп не розгубився і заявив у Twitter, що ця інформація — «фейкові новини», а насправді він просто грав у податковий «спорт», як і будь-який інший забудовник.
Зрештою, у світі Трампа багатство вимірюється не цифрами, а гучністю заголовків і сяйвом золотих літер його імені на фасадах хмарочосів.
“Мистецтво укладати угоди”: культова книга та філософія бізнесу від Трампа
Якщо реальний успіх Трампа в бізнесі міг бути спірним, то його вміння створювати ілюзію успіху – ні. У 1987 році він випустив книгу “Мистецтво укладати угоди” (The Art of the Deal), яка швидко стала бестселером. Вона була подана як бізнес-посібник, але насправді була своєрідним маніфестом особистого культу Трампа. Головний посил? Угода – це війна, а перемога дістається тим, хто не вагається брати більше, ніж їм належить.
Фрази, як “іноді найкраща угода – це та, яку ти не уклав” або “угоди – це мій вид мистецтва. Інші люди гарно малюють на полотні або пишуть чудові вірші. А я укладаю угоди, бажано великі”, стали частиною легенди про Трампа, яку він сам старанно вибудовував.
Його книга навчала не стільки бізнесу, скільки образу мислення, у якому самопрезентація важливіша за реальність. Трамп вірив, що ключем до успіху є “максимальний розголос”. Його бізнес-стратегія завжди включала саморекламу, зухвалість і створення образу незламного переможця.
Попри успіх книги, її правдивість неодноразово ставилася під сумнів. Головний співавтор “Мистецтва угоди” Тоні Шварц згодом заявив, що книга значною мірою є вигадкою та створенням міфу про Трампа як генія бізнесу. Якби йому довелося переписувати її сьогодні, це була б зовсім інша історія — і з зовсім іншою назвою. Шварц навіть не замислювався: «Соціопат».
Акт другий. Зірка
Є люди, які стають знаменитими завдяки таланту, наполегливій праці чи видатним досягненням. А є Дональд Трамп. Він перетворив сам факт свого існування на нескінченне реаліті-шоу, де головний герой завжди правий, завжди виграє і завжди виходить у кадр у найкращому світлі (буквально — освітлення він теж контролює).
Голлівудський образ
Трамп використовував телебачення як дзеркало, що відбивало його бажаний образ. Він з’являвся в камео-ролях у серіалах та фільмах, від Один вдома 2 до Свіжого принца Бель-Ейр.
Одна з його ранніх появ у 1998 році у Spin City ілюструє його ставлення до власної персони: він заходить у кабінет мера, сідає в його крісло (не питаючи) і каже, що написання його книг “Мистецтво угоди” та “Мистецтво виживання” було справою одного дня — “Перший день, дев’ять розділів”.
Він ретельно контролював свій імідж. За словами творця серіалу Няня Пітера Марка Джейкобсона, коли у сценарії Трампа назвали «мільйонером», він через своїх представників наполіг, щоб це змінили на «мільярдер». Врешті-решт, вони пішли на компроміс: залишили «мільйонер», але не наполягали.
The Apprentice: телевізійний бізнес-майстер
Трамп використав свою репутацію так само, як свої нерухомі активи: з максимальною вигодою. Він написав бестселери (з великою допомогою співавторів), став обличчям розкішного життя і головним босом у реаліті-шоу «Учень» (The Apprentice), де конкурсанти боролися за можливість стати його підлеглим, а він, з незворушним виразом обличчя, виносив вердикт: «Ти звільнений!» Шоу стало хітом, зібравши понад 20 мільйонів глядачів щотижня.
Його підхід до самобрендингу завжди був безкомпромісним. The Washington Post пише, що він наполягав на тому, щоб у The Apprentice його ім’я було всюди: від назви шоу до приватного літака, який крупним планом з’являвся у кожному епізоді. Трамп не просто брав участь у шоу — він був шоу.
Американці любили спостерігати за тим, як мрії руйнуються одним помахом руки мільярдера. Крилата фраза Трампа – «Ти звільнений!» – зробила його не просто телевізійною зіркою, а символом американської підприємливості.
The Apprentice перетворив його з нью-йоркського магната, відомого в таблоїдах, на обличчя, знайоме всій країні — включно з Середнім Заходом, який відіграє ключову роль у будь-якій президентській кампанії.
Платформа для президентства
Перед The Apprentice Трамп часто висміював ідею, що балотуватиметься на державну посаду. «Я просто хочу будувати, — писав він у 1997 році. — Це те, що я роблю найкраще». Повідомлення про те, що він хоче стати президентом, були «безпідставними чутками», сказав тоді він. І додав, що мабуть, не був би дуже успішним політиком.
Трамп покинув шоу в 2015 році, незабаром після старту своєї першої президентської кампанії, але його кар’єра шоумена не закінчилася — вона просто вийшла на новий рівень.
У 2016 році Трамп увійшов у президентські перегони не просто як бізнесмен, а як персонаж, знайомий кожному американцю. Його довгі роки на телебаченні сформували імідж рішучого лідера, який приймає складні рішення швидко й без жалю.
Нещодавнє дослідження в American Political Science Review підтверджує: The Apprentice не лише розважав, а й м’яко полірував його образ, роблячи його привабливим для виборців. Шоу представляло його як успішного магната, майстра переговорів і людину, що розбирається в бізнесі — навіть якщо реальність була трохи інакшою.
До епохи соцмереж телебачення було головним інструментом створення іміджу, і Трамп вичавив із нього максимум. Телебачення зробило його кандидатом, Twitter — президентом, а коли Twitter вирішив заблокувати акаунт Трампа після подій 6 січня, то він просто створив власну соціальну мережу Truth Social, яка стала його новою цифровою трибуною.
Тепер йому не потрібні були ні сценаристи, ні продюсери — тільки він, клавіатура і нескінченна стрічка прихильників.
Акт третій. Президент
Шлях до президентства: від реаліті-шоу до Білого дому
Для багатьох інших американців президентська кампанія Дональда Трампа 2016 року здавалася неочікуваним телевізійним спін-оффом, що вийшов з-під контролю. Проте його політичні амбіції вирували ще задовго до цього: у 2000 році він навіть розглядав можливість балотування від Партії реформ, але відступив, коли виявилося, що не тільки він має великі плани.
Його політична ідентичність була такою ж мінливою, як і його бізнес-стратегії. У 2001 році він зареєструвався демократом, до 2009 року знову повернувся до республіканців, але на якийсь час став незалежним, перш ніж остаточно вкоренитися в Республіканській партії, підтримавши Мітта Ромні у 2012 році.
Обрання Трампа у 2016 році стало гучною відмовою виборців від набридлого політичного істеблішменту. Він пообіцяв «осушити вашингтонське болото», хоча швидко перетворив його на реаліті-шоу з епізодичними звільненнями топових чиновників. Його політика «America First» знайшла відгук серед виборців, а Республіканська партія поступово переформатувалася під його стиль – гучний, конфронтаційний та максимально видовищний.
Перше президентство: імпічменти, пандемія і штурм Капітолію
Вже перша каденція Дональда Трампа стало випробуванням для американської політичної системи – і неабияким шоу для всього світу. Від звинувачень у змові з Росією до двох імпічментів, від пандемії COVID-19 до драматичного фіналу з штурмом Капітолію – його президентство була насичено подіями, які в будь-якій іншій час могли б потягнути на окремий том історії.
Зовнішня політика та спадок
Зовнішня політика Трампа також була сповнена видовищ: зустрічі з Кім Чен Ином, суперечки з НАТО, безпрецедентний тиск на Іран і Китай, та, звісно, скандальний дзвінок Зеленському.
Одним із найрезонансніших рішень його президентства стало вбивство іранського генерала Касема Сулеймані в січні 2020 року. Авіаудар по Багдаду, який ліквідував одного з найвпливовіших військових командирів Ірану, викликав хвилю напруги на Близькому Сході та загрозу повномасштабного конфлікту.
Трамп і Росія: особлива взаємність
Питання щодо зв’язків Трампа з Путіним переслідували його протягом усього президентства, мов тінь, від якої неможливо втекти.
Федеральне розслідування про російське втручання у вибори 2016 року та призначення спеціальним прокуророром Роберта Мюллера, призвело до десятків звинувачень і арештів серед наближених до Трампа осіб.
Сам він наполягав, що це була не більше ніж змова його опонентів: «Найбільше полювання на відьом в історії нашої країни!»
Трамп і Зеленський
Якщо від звинувачень у змові з Кремлем він вийшов майже сухим із води, то українська історія стала першою серйозною політичною пасткою.
У 2019 році з’ясувалося, що Трамп чинив тиск на Володимира Зеленського, намагаючись витягти компромат на свого ймовірного суперника на виборах – Джо Байдена. Це коштувало йому першого імпічменту: Палата представників підтримала звинувачення у зловживанні владою, але Сенат (де республіканці міцно тримали оборону) його виправдав.
Пандемія, вибори та штурм Капітолію
І тут почалася пандемія. Спочатку Трамп порівнював COVID-19 із звичайним грипом, потім пропонував лікувати його дезінфекційними засобами, а зрештою – переклав провину на Китай, демократів і медіа. Сполучені Штати стали світовим епіцентром пандемії, понад мільйон людей померли, а хаос у відповідях адміністрації лише підкреслював відмову президента слухати експертів і брати на себе відповідальність.
Попри це, на виборах у 2020 році він зібрав 74 мільйони голосів – рекорд для чинного президента США. Але Байден отримав ще більше.
Поразка на виборах була для Трампа неприйнятною, а отже, він не програв – принаймні, у власному баченні реальності. Теорії змови про «вкрадені голоси» заполонили його твіти, адвокати республіканців програли понад 60 судових позовів, а його прихильники дедалі більше радикалізувалися.
6 січня 2021 року Вашингтон став свідком фінального акту цього політичного трилера: розлючений натовп, підбурений словами президента, взяв Капітолій штурмом. Конгресмени в паніці ховалися, віце-президент Майк Пенс терміново евакуювався, а Америка спостерігала за сценою, яка здавалася чимось із іншої епохи – чи іншої країни. Це принесло Трампу другий імпічмент, хоча Сенат знову його виправдав.
Трамп і Вудворд: президент під мікроскопом
Журналіст Боб Вудворд понад 50 років досліджував американських президентів, але жоден з них не надав йому стільки матеріалу, як Трамп. Ще у 1989 році, коли Вудворд брав інтерв’ю у 42-річного Трампа, він побачив у ньому майстерного маніпулятора.
«Мене відразу ж зацікавив Трамп — підприємець-хастлер із унікальною, ретельно продуманою та культивованою особистістю, створеною ще тоді для того, щоб маніпулювати іншими з точністю і безжальністю», – каже Вудворд.
Він спілкувався з ним понад 20 разів, видав три книги і врешті-решт дійшов суворого висновку: «Трамп не просто неправильна людина для президентства. Він непридатний керувати країною». Пізніше Вудворд уточнив свою думку: «Трамп — це безпрецедентна небезпека».
Вудворд розкриває характер президента, який покладається на свої інстинкти, ухвалює рішення імпульсивно і вважає себе вище будь-яких законів.
Його голос — це ударний інструмент: швидкий, гучний, з перепадами для драматичного ефекту. Він повторював свої заяви знову і знову, ніби намагаючись зробити їх реальністю. Іноді він дозволяв собі сміятися — господар шоу, який ніколи не забуває про розважальну складову.
Трамп насолоджується владою, що дає йому президентська посада, зауважує Вудворд, і керується передусім власними інстинктами у прийнятті важливих рішень. Його зосередженість на собі майже гіпнотична — і водночас вона обмежує його здатність ефективно виконувати обов’язки. «Я самотній рейнджер», — із викликом сказав він під час їхньої розмови в березні 2016 року.
Трамп залишив Білий дім у 2021 році не з прощальною промовою, а з обіцянкою: «Ми ще повернемось». І він не збрехав.
Династія Трампів: бізнес, скандали і велика родина
Якщо особисте життя Дональда Трампа можна описати одним словом, то це слово — «епічне». Три шлюби, п’ятеро дітей, нескінченна кількість заголовків у таблоїдах і достатньо драм, щоб вистачило на кілька сезонів реаліті-шоу.
Його перший шлюб із чеською лижницею і моделлю Іваною Зельнічковою був не просто союзом двох амбітних особистостей, а справжнім нью-йоркським феноменом 80-х. Вони виховували трьох дітей — Дональда-молодшого (1977), Іванку (1981) та Еріка (1984) — поки їхні розкішні вечірки і гучні сварки заповнювали сторінки жовтої преси. Розлучення 1990 року супроводжувалося судовими баталіями та звинуваченнями, які Івана згодом нібито взяла назад. Але слід у медійному просторі залишився.
Далі була актриса Марла Мейплз, шлюб із якою тривав рівно стільки, скільки потрібно, щоб народити доньку Тіффані (1993) і пережити черговий скандальний розрив у 1999 році. Передшлюбна угода принесла Марлі 2 мільйони доларів і шанс почати нове життя подалі від династії Трампів.
Нинішньою дружиною Трампа з 2005 року стала колишня словенська модель Меланія Кнаусс, з Трампом вони мають спільного сина Беррона (2006). Вона зберігає образ таємничої і майже мовчазної супутниці, яка спостерігає за бурями навколо чоловіка з витонченим слов’янським спокоєм.
Не варто забувати й про 10 онуків, які, цілком можливо, колись вишикуються в чергу за родинною спадщиною. Але поки що це все — лише черговий акт у нескінченній сазі Трампа, де родина, бізнес і політика завжди міцно переплетені.
Епілог. Велике повернення
Президентська кампанія 2024
Кампанія розгорталася за класичним сценарієм — із суворими обіцянками, які демократи називали «антидемократичними», а виборці Трампа — «нарешті здоровим глуздом».
Апофеозом кампанії став замах на Трампа на мітингу 13 липня в Батлері, штат Пенсильванія. Гучні звуки, паніка, кров на обличчі Трампа. Але, як герой старих вестернів, він піднявся, промовив щось про «боротьбу за Америку» і вийшов з інциденту ще популярнішим.
Дебати? Байден з тріском провалився, і партія в паніці висунула Камалу Гарріс. Проблема полягала в тому, що від заміни кандидата стратегія демократів не стала менш невпевненою. Рейтинги показували, що Трамп іде нарівні з Гарріс, але у вирішальних штатах він виявився сильнішим. Уранці 6 листопада він прокинувся з титулом «обраного президента».
Перші дні на посаді: влада — це підпис
20 січня 2025 року, через нестерпний холод (а може, і небажання чути крики протестувальників), інавгурація відбулася не на вулиці, а в ротонді Капітолію. Далі почалося те, що можна описати словом «бензопила» для американського уряду. Він видав більше розпоряджень у свій перший день, ніж будь-який інший президент в історії.
Серед знакових рішень: розсекречення документів щодо вбивств Кеннеді, масове помилування для 1500 учасників штурму Капітолія; скасування федеральних ініціатив з різноманітності, рівності та інклюзії (DEI).
Внутрішня політика: повнота влади й нова реальність
Після виборів Трамп отримав усе: Білий дім, більшість у Палаті представників і Сенаті, а разом із цим — карт-бланш на перетворення Америки на його власне бачення величі. У коридорах Білого дому вже обережно обговорюють, як попри всі конституційні обмеження юридично обґрунтувати можливість третього терміну Трампа.
Особливу увагу приділили ЛГБТ-політиці: відновлено заборону для трансгендерів у війську, визначено стать винятково за біологічною, припинено будь-яке федеральне фінансування операцій зі зміни статі для неповнолітніх.
У Білому домі також вирішили, що деякі слова та концепти теж варто відправити у відставку. Тому новий список термінів, які підлягають обмеженню або повному видаленню з урядових ресурсів, шкільних програм і сайтів, включає: «кліматична криза», «інклюзивність», «гендер», «фемінізм», «різноманіття», «расизм», «корінні американці», «жінки».
Міністерство оборони пішло далі та наказало видалити понад 26 тисяч фотографій і постів через згадки про жінок і представників меншин у війську. Армія тепер — це про силу, а не про соціальну справедливість.
Маск, DOGE і бензопила уряду
Після того як Дональд Трамп став президентом США, у Вашингтоні запрацював Департамент ефективності уряду (DOGE) під керівництвом мільярдера Ілона Маска. Ця структура має на меті за півтора року підвищити ефективність американського уряду — і якщо для цього доведеться звільнити половину держслужбовців, то так тому і бути.
У рамках цієї оптимізації США призупинили програми допомоги іншим країнам, включно з повним замороженням невійськової допомоги Україні. Федеральним чиновникам запропонували добровільно звільнитися з бонусами, а Міністерство освіти скоротило штат майже вдвічі.
Адміністрація Трампа також припинила понад 90% контрактів Агентства з міжнародного розвитку (USAID) на зовнішню допомогу, тому країни, які розраховували на американське фінансування, тепер повинні пристосовуватися до нового світу, де «Америка понад усе» означає саме це.
«Америка передусім», союзники потім: друга каденція Трампа у світі
Якщо перша каденція Дональда Трампа у зовнішній політиці була своєрідним експериментом із розривом усталених традицій, то друга стала їхнім остаточним демонтажем. Політика США стала більш імперіалістичною та експансіоністською і водночас ізоляціоністською щодо Європи.
Відносини Вашингтона з союзниками варіювалися від прохолодної байдужості до відкритої ворожості, тоді як із деякими традиційними супротивниками США Трамп, навпаки, намагався встановити дружні зв’язки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кінець старого світового порядку: що змінюється для України?
Іноді зовнішня політика Трампа набувала відверто ексцентричних форм. Наприклад, він неодноразово заявляв про бажання анексувати Канаду, Гренландію та Панамський канал, наполягаючи на їхній «історичній» приналежності до зони впливу США.
Знаковим моментом у відносинах США та Європи стала мюнхенська промова віцепрезидента Дж. Д. Венса 14 лютого 2025 року. У ній він відкрито розкритикував керівництво Європейського Союзу за, як він висловився, «відступ від свободи слова та демократії». Відносини між Вашингтоном і Брюсселем після цього остаточно перейшли в фазу напруженості, що вже не залишала простору для дипломатичних ілюзій.
Проте головним викликом для світової економіки стала глобальна торговельна війна, яку Трамп розпочав, запровадивши мита на імпорт майже всіх товарів із 185 країн. CNN назвала цей крок «найбільшою політичною авантюрою» в історії американської економіки, що створює ризики для мільярдів людей.
Трамп, Зеленський і «мир за будь-яку ціну»
Коли у листопаді 2024 року Дональд Трамп виграв вибори, він одразу дав зрозуміти: війну в Україні потрібно завершити, і зробити це має саме він. У притаманному йому стилі він не зволікав — уже 12 лютого пролунала перша телефонна розмова між новообраним президентом США та Володимиром Путіним.
Після двох років міжнародної ізоляції російського лідера цей дзвінок став його своєрідним поверненням у велику політику.
28 лютого у Вашингтоні Трамп зустрівся з Володимиром Зеленським для підписання угоди щодо корисних копалин. Але, як часто буває, формальний привід переговорів виявився лише декорацією. Розмова швидко набула іншого характеру і швидко перетворилась на публічну сварку. Коли Зеленський наполягав на гарантіях безпеки, віцепрезидент Джей Ді Венс перервав його, а Трамп, не приховуючи роздратування, підсумував: «Зеленський не готовий до миру».
Наслідки не забарилися. США заморозили військову допомогу та обмежили обмін розвідданими, хоча ці поставки були схвалені ще адміністрацією Байдена. Вашингтон зняв обмеження лише після переговорів у Джидді 11 березня. Потім розпочалася серія перемовин між Україною та Росією, кульмінацією яких стало 30-денне перемир’я з обмеженнями на удари по енергетичній інфраструктурі.
Протягом усього цього процесу стиль Трампа залишався незмінним — це були не класичні дипломатичні переговори, а жорсткі бізнес-торги. Він говорив не як глава держави, а як девелопер, що оцінює новий об’єкт для покупки. Його пропозиції скидалися радше на угоду з нерухомістю, ніж на серйозні геополітичні компроміси: серед умов — фактичний контроль над українськими надрами. Трамп представив це як дипломатичний прорив. Але що це було насправді?
Путін, схоже, відчув слабкість нового стилю американської дипломатії та спритно використав її. Трамп міг вважати, що веде гру за власними правилами, проте дедалі більше виникало питання: хто ж справжній режисер цього сценарію?
***
Одне можна сказати напевне: це ще не фінал шоу. Світ, схоже, чекає багато нових сюрпризів. Примара конфлікту з Китаєм, ризики іранської війни, битва за Арктику, а можливо, й чергова глобальна економічна криза—усі ці фактори можуть перевизначити роль США у світі. І головне питання тепер не в тому, чи Трамп змінить світ, а в тому, чи світ переживе ці зміни.
